КЛУБОК ГНИЛИХ НИТОК, АБО ЯК БАНКРУТУВАЛИ ЗАВОД «ЦЕНТРОЛИТ»

За останні роки позаприватизаційні схеми дали можливість прибрати до рук багато казенного добра, нажитого спільною працею. Нині головним інструментом для здійснення наміченого слугує недосконале законодавство про банкрутство.

Закон дозволяє, не вдаючись до особливих хитрощів, забирати майно підприємств, погасивши лише його борги. Однак навіть за таких «оксамитових» умов діловий люд все’дно не обтяжує себе необхідністю дотримуватися всіх норм. Спочатку майно забирають, а потім поступово розраховуються за рахунками або зовсім не розраховуються. У схемах, які вони використовують для досягнення своїх цілей, задіяні і судді. Що з такого співробітництва виходить, ми сьогодні бачили на прикладі ВАТ «Одеський завод «Центролит».

Схема, за якою майно заводу перейшло в треті руки, загалом не нова: той, хто ініціював справу про банкрутство підприємства, той його й отримав. Але відпрацьована вона грубо. Ініціаторам дістався завод вартістю близько 50 млн. грн. безплатно — лише під зобов’язання погасити борги в розмірі близько 8 млн. грн. протягом п’яти років. У тому числі 1,8 млн. — по зарплаті. Природно, у процес утрутилися профспілки, оскільки виявилися защемленими права робітників підприємства. Втрутилася і прокуратура, оскільки порушена не одна норма закону. Прокинулися і державні чиновники, оскільки посипалися скарги. Отямилася і сама держава в особі ряду міністерств і відомств, адже державі належить близько 70% акцій «Центролиту».

Загалом, ниточка потяглася. І клубок про банкрутство «Центролиту» уже рік катається по судах. За цей час він устиг відмітитися в Одеському апеляційному господарському суді, де його і не намагалися розплутувати. У Вищому господарському суді, який підтвердив, що нитки білі і чисті. Проте у Верховному суді України за ниточку потягли і виявили гнилі волокна. Туго затягнутий клубок повернули в Одесу, звелівши грубу роботу усунути. Але Одеса знову вплела ті ж нитки в той же клубок.

Тож на прикладі «Центролиту» можна простежити, як сьогодні в Одесі відновлюють платоспроможність підприємств.

Завод-гігант із напівпорожніми цехами

За часів Союзу «Центролит» входив у десятку найбільших ливарних заводів країни. На 70 гектарах площі 5 тис. робітників випускали на рік понад 100 тис. тонн литва. Щоправда, сьогодні величезні цехи стоять напівпорожніми: обсяги скоротилися в 10—15 разів. Протягом останніх чотирьох років підприємство випускало в середньому 6—7 тис. тонн чавунного і сталевого литва. Нинішнього року обсяги очікуються в межах 4 тис.

«Центролит» виготовляє литво для верстатобудування, металургії, нафтогазового комплексу. Але основний споживач — «Укрзалізниця». Словом, перспективи є. Питання в тім, як ними розпорядитися. В останні роки завод не лише виробляв продукцію, а й робив борги. На кінець 2000-го, приміром, заборгованість по зарплаті сягнула майже 3 млн. грн. До речі, для відновлення його платоспроможності самим керівництвом заводу була зроблена спроба провести санацію. Та незабаром було призначено нового директора. І не встиг він розгорнутися, як за відновлення платоспроможності взялися інші особи.

У лютому 2001 року ВАТ «Одесаобленерго» (в особі Центральних електромереж м. Одеси) подало в суд заяву про визнання «Центролиту» банкрутом. Оскільки підприємство із серпня 2000-го не могло погасити заборгованість у сумі 1,3 млн. грн., 12 лютого справу відкрили. Після оголошення в газеті про свої грошові претензії до боржника заявили ще близько 25 кредиторів. У результаті претензій набралося майже на 8 млн. грн. Як видно з реєстру вимог, найбільшими кредиторами стали ВАТ «Одесаобленерго», претензії якого зросли до 2,3 млн. грн., і робітники заводу — близько 1,8 млн.

Угода закінчилася не миром, а війною

Спочатку процес ішов більш-менш спокійно, поки справа не перейшла в стадію санації. Тобто, поки віжки управління заводом разом із печаткою не передали до рук арбітражного управляючого. Хоча тертя намітилися вже після перших зборів кредиторів, коли стало зрозуміло, хто замовляє музику і який оркестр для цього потрібен. До комітету кредиторів, очолюваного представником «Одесаобленерго», робітники «Центролиту» не ввійшли. Хоча є другими за розміром кредиторами. Тож, перейшовши в стадію санації, завод опинився у владі лише частини кредиторів і арбітражного управляючого. Вони й вирішили його долю, не питаючи згоди ні в трудового колективу, ні у власника. Тим часом за законом арбітражний управляючий зобов’язаний розробити план санації й узгодити його з органом, уповноваженим управляти держмайном, у даному разі з Мінпромполітики.

Процес організували так, щоб швидше ввійти в санацію, швидко зробити свою справу, а потім також швидко, припинивши процес, із неї вийти. Що й було зроблено шляхом підписання мирової угоди з відстрочки боргів. І 15 жовтня 2001 року Господарський суд Одеської області її затвердив. Справу про банкрутство було припинено. Однак мирова угода, ініціатором якої виступило «Одесаобленерго», призвела не до миру, а до війни. Саме цей документ і стане причиною судових розглядів і затягне завод у тривалий процес банкрутства.

Річ у тім, що, хоча мирова угода формально підписувалася між боржником і кредиторами, відстрочка давалася не «Центролиту», а невідомому дочірньому підприємству «П.С.Ц. Трейдинг Хандельсгезмб», яке виступало в ролі санатора. Ця іноземна компанія і брала на себе зобов’язання погасити борги заводу, обіцяючи близько 8 млн. грн. виплачувати поквартально, рівними частками, протягом п’яти років. А натомість брала все майно «Центролиту».

Словом, ви нам завод, а ми вам гроші — потім, коли заробимо їх на вашому ж заводі. Це навіть не по-одеськи: уранці — стільці, а ввечері — гроші. Та все б нічого, якби не зарплата. Це ж не податки. За невчасну виплату кревно зароблених сьогодні передбачена кримінальна відповідальність. А тут спокійно, за згодою державних служб, її розтягнули на п’ять років.

Мирову угоду підписали від імені «Центролиту» — арбітражний управляючий Є.Гриб, від імені кредиторів — представник «Одесаобленерго» А.Дергачова, а також керівники двох податкових інспекцій і трьох районних відділень Пенсійного фонду в м.Одесі. Чим керувалися державні чиновники, незрозуміло. Так, законодавство про банкрутство дозволяє чи навіть зобов’язує податкові служби погоджуватися на розстрочку. Якщо це робиться з метою відновлення платоспроможності боржника, хоч тут завдання було інше — замінити власника. Але як можна було так вчинити із зарплатою?

Грабунок посеред білого дня?

Природно, у колективі цю угоду розцінили як грабунок посеред білого дня. Окрім усього іншого, одним розчерком пера акції ВАТ «Одеський завод «Центролит» були перетворені на пусті папірці. У своїх скаргах на ім’я Президента країни робітники заводу потім напишуть: у нас забрали все. У власність іноземній фірмі перейшли навіть заводські гуртожитки. Видаються накази про скорочення чисельності працюючих більш ніж на 50%. З чим ми залишимося і де будемо жити — запитували вони і просили захистити їхні конституційні права на працю, житло і зарплату.

Захист прийшов, але з великим запізненням. Прокуратура втрутилася вже після того, як інвестор — «П.С.Ц. Трейдинг Хандельсгезмб» — ледь отримавши завод, продав його іншій компанії, створеній напередодні. А по суті — плавно передав свої боргові зобов’язання разом із правом володіти всім майном «Центролиту». Передав за компенсацію витрат, які він поніс, виконуючи умови мирової угоди. Боргові зобов’язання придбала фірма під назвою ТОВ «Одеський ливарний завод», що було зареєстровано 5 грудня 2001 року за тією ж адресою, що й завод «Центролит». Загалом, коли готувалася і затверджувалася мирова угода, уже велася робота з підготовки документів із її створення.

Для ясності слід додати, що засновниками ТОВ «Одеський ливарний завод» є Заміра Печерська (11% статутного фонду), ПП «Константа» (11%) і компанія «Інвестел Лімітед» (78%), зареєстрована на Гібралтарі за два місяці до створення самого ТОВ. А щоб було зовсім зрозуміло, зауважу, що «Одесаобленерго» (яке стало ініціатором банкрутства «Центролиту», а потім і підписання мирової угоди) очолює Юрій Печерський.

Загалом, із січня 2002-го заводом управляють нові господарі. І називається він тепер ТОВ «Одеський ливарний завод». Щоправда, де-факто. А де-юре ВАТ «Одеський завод «Центролит» теж існує — на папері. І управляє ним арбітражний управляючий Є.Гриб.

Ще до підписання мирової угоди профспілки звернулися до Генпрокуратури з проханням втрутитися в справу банкрутства «Центролиту». В одному з листів, зокрема, говорилося: «Мінпромполітики, Фонд держмайна України, Одеська облдержадміністрація, заводський і обласний комітети профспілок зверталися до господарського суду із проханням не затверджувати протоколи зборів кредиторів, кандидатуру управляючого санацією Є.Гриба, котрий не має практичного досвіду керівництва таким великим і складним ливарним виробництвом і не здатний підготувати план санації».

До речі, Фонд держмайна, котрий за дорученням адміністрації Президента країни розглядав скаргу робітників заводу, звернувся в Мінекономіки і з питань європейської інтеграції з проханням позбавити Є.Гриба ліцензії. Висновки стосовно Гриба зробило і Кримське регіональне управління з питань банкрутства, що перевірило за скаргою профспілок та дорученням Мінекономіки дотримання Грибом ліцензійних умов. У акті перевірки зазначалося, що арбітражний управляючий (за фахом судноводій) припустився цілого ряду порушень закону, чим завдав значних збитків боржнику та кредиторам.

Проте господарський суд, якому підвідомчі справи про банкрутство, на прохання і зауваження не відреагував.

Суд іде! Один за одним

У січні нинішнього року, після численних скарг, прокуратура звернулася у Вищий господарський суд України з проханням скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області, котра затвердила мирову угоду. Відповідно до Закону «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом», під «мировою угодою» (п.1 ст. 35) розуміється домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки, розстрочки і прощення боргів. Все. Ні про яке майно тут не йдеться. Проте, як сказано в законі, у мировій угоді можуть бути обговорені умови виконання боргових зобов’язань третіми особами (п. 4 с. 37). Але які умови — ось у чому питання. Чи може інвестор, який бере на себе борги підприємства, узяти його майно? Так, може. Але тільки виконавши зобов’язання, передбачені планом санації і відповідно до цього плану (ч.3 ст. 18). А не за мировою угодою. Однак вся річ у тім, що план санації розроблений не був. Хоча він необхідний ще й для того, щоб було видно і зрозуміло, що інвестор збирається робити з заводом.

Вищий господарський суд України порушень закону в справі про банкрутство «Центролиту» не виявив і ухвалу одеського суду залишив у силі. Але Верховний суд України, розглянувши касацію Генпрокуратури, скасує і постанову ВГСУ, і ухвалу одеського суду. Верховні судді зазначать, що перехід права власності на майно боржника за мировою угодою законом не передбачений, майнові питання мусять вирішуватися відповідно до плану санації.

Справу буде направлено на повторний розгляд, але в той самий суд. І профспілки писатимуть скарги, що справу одесити поклали під сукно. І тоді Вищий господарський суд України направить лист на адресу голови Господарського суду Одеської області В.Продаєвича з проханням узяти під контроль справу про банкрутство «Центролиту» і забезпечити його розгляд відповідно до закону. Тим часом, саме пан Продаєвич, до свого призначення на пост голови, вів справу про банкрутство «Центролиту»...

Санація з ліквідацією

Через чотири місяці Господарський суд Одеської області виніс ухвалу, якою затвердив усе ту ж мирову угоду. З однією лише поправкою. Як виявилося, інвестор — «П.С.Ц. Трейдинг Хандельсгезмб» раптом вирішив звернутися до суду із проханням узяти на себе додаткові зобов’язання (які давно продав) у частині строку погашення боргу по зарплаті. Іноземна компанія цього разу присягалася погасити борги протягом одного місяця з моменту затвердження мирової угоди.

Суддя Б.Бахарєв, який розглядав справу, вважає: усе зроблено за законом. Він навів такі аргументи, що прокуратура Одеської області вже опротестувала винесену ним ухвалу. Оскільки суддя не врахував указівки Верховного суду України. Це по-перше. По-друге, ухвалив ліквідувати юридичну особу ВАТ «Одеський завод «Центролит», а це протизаконно. Адже в справі про банкрутство «Центролиту» ліквідаційна процедура відкрита не була — процес дійшов лише до стадії санації.

Сьогодні справа перекочувала в Одеський апеляційний господарський суд. Чим вона завершиться, можна лише гадати. Що очікує завод у майбутньому, теж незрозуміло. Де-юре він повернутий у процес банкрутства, а де-факто ним управляють нові господарі. Вони вважають себе сумлінними покупцями, котрі до процесу банкрутства не мають жодного стосунку, а отже, і до результатів судових розглядів, чи, якщо бути вже зовсім точними, результати — до них. Насправді ж усе зовсім не так. Саме ці покупці (судячи з того, хто є засновниками ТОВ «Одеський ливарний завод») і стали тією останньою ланкою, котра замкнула позаприватизаційний ланцюг.

А погашення заборгованості по зарплаті, яка зросла до 2 млн. грн., так і зависло в повітрі. Сумлінний покупець, як стало зрозуміло з листа директора ТОВ «Одеський ливарний завод», виплачувати борги припинив — до остаточного розгляду справи в суді. Із цієї ж причини призупинено і провадження щодо примусового стягнення зарплати за виконавчими листами.

P.S. Коли готувався номер, стало відомо, що 17 грудня Одеський апеляційний господарський суд закінчив розгляд справи. Як повідомили в обласній прокуратурі, суд частково задовольнив скаргу заступника прокурора області. Було скасовано пункт про ліквідацію ВАТ «Одеський завод «Центролит». Однак, що стосується основного предмета суперечки — законності прийняття мирової угоди, то ухвалу Одеського господарського суду залишено в силі. Суд також усунув від виконання повноважень управляючого санацією Є.Гриба і призначив нового арбітражного управляючого.