Кінець газової істерії?

Президент Віктор Ющенко 5 липня звернувся до членів уряду із настійним проханням: не робити непродуманих заяв про діяльність НАК «Нафтогаз України». Він зазначив, що ситуація, яка склалася навколо діяльності Національної акціонерної компанії, зобов’язує уряд більш відповідально ставитися до організації та здійснення газової політики країни. На думку Президента, «емоційні, непродумані публічні дії людей, у тому числі тих, хто не має відношення до діяльності НАКу, завдають багато шкоди національному ринку... Діяльність НАК «Нафтогаз» не може бути предметом політкон’юнктури, а є стратегічним державним інтересом».

Звернення В.Ющенка загалом є логічним: істерію на задану газову тему давно треба було припинити. І всіляким «знавцям від газу» у ЗМІ — у тому числі, якщо не в першу чергу. Принаймні не варто було так активно підливати оливи у розпалений «газовий конфлікт». Уже навіть тому, що безпосередньо газу і газового балансу це стосується лише побічно. Спробуємо проаналізувати, що знаходиться в «сухому залишку» ситуації навколо НАК «Нафтогаз України», відокремивши емоційні висловлювання від фактичних результатів роботи компанії.

Для початку згадаємо, що з березня по червень «Нафтогаз України» пройшов через три серйозні випробування. Спочатку — «бензиново-цінова» криза. З якої спільними зусиллями, а все ж вибралися. Але слід віддати належне «Нафтогазу»: АЗС компанії навіть у періоди пікового ажіотажного попиту на бензин практично завжди були з паливом. І продавали його за обговореними з урядом цінами.

Хоча слід зауважити, що глава правління НАКу Олексій Івченко із самісінького початку заявляв про необхідність економічних, а не адміністративних механізмів регулювання ринку. Прийнятий згодом указ Президента, завдяки якому вдалося подолати бензинову кризу, підтвердив правильність цієї позиції «Нафтогазу».

Наступна криза, яку довелося долати «Нафтогазу України» і всій країні, була викликана проблемами, накопиченими у сфері українсько-туркменських газових відносин. Туркменську сторону не влаштовували непрозорі механізми клірингових розрахунків за газ, і це питання постійно нависало дамокловим мечем над усією системою постачання в Україну газу з Туркменистану. Чутки про різке підвищення ціни на туркменський газ наростали з кожним днем — і загроза вітчизняній економіці від їхнього втілення в дійсність набувала реальних обрисів.

При цьому слід розуміти, що, за великим рахунком, клірингові поставки були вигідні не стільки «Нафтогазу» та державі, скільки посередницьким структурам, які прагнуть працювати за «тіньовими» схемами. І той факт, що НАК «Нафтогаз України» погодився оплатити весь обсяг газопоставок у другому півріччі 2005-го й 2006 року валютою, свідчить як мінімум про два істотні моменти. Перший — конфлікт із Туркменистаном погасили в зародковому стані; другий — багатьом учасникам «товарних відносин» наступили на болючий мозоль. На жаль, це поки не означає, що всіх, хто «присмоктався», вдалося безболісно для країни, НАКу та взаємовідносин із Туркменистаном відлучити від старих, далеко не завжди прозорих, схем. Але той факт, що туркменська сторона погодилася і надалі закуповувати товари в України (без усіляких коефіцієнтів, за світовими цінами), промовляє на користь стратегії «Нафтогазу». А вітчизняним захисникам клірингових схем варто було б пам’ятати, що саме через них два високопоставлені чиновники Туркменистану втратили свої посади і зараз пояснюють логіку своїх дій слідчим.

Вирішується і питання заборгованості за газ. На останніх переговорах із Туркменистаном досягнуто домовленості про те, що 60 млн. дол. (борг за газопоставки 2004 року) буде компенсовано товаропоставками — ці поставки вже почалися.

При цьому Україна аж ніяк не збирається відмовлятися від поставок товарів на туркменський ринок — і керівництво Туркменистану підтвердило своє бажання співробітничати в цьому питанні. Свідченням серйозності взаємних намірів є підписаний протокол про те, що Туркменистан планує щороку купувати товарів на суму до 500 млн. дол. Для порівняння: за даними НАКу, за 2004 рік у Туркменистан було поставлено товарів на загальну суму близько 200 млн. дол.

Крім того, туркменська сторона погодилася збільшити для України поставки так званого інвестиційного газу з 4,5 до 5 млрд. кубометрів цього року. А 2006-го цей обсяг буде збільшено до 6 млрд. кубометрів. Між іншим, «Нафтогазу» цей газ обходиться значно дешевше від законтрактованої ціни в 44 дол. за 1000 кубометрів.

Основний же результат роботи «Нафтогазу» з вирішення «туркменського питання» такий: ціну газу вдалося знизити з 58 до колишніх 44 дол. за 1000 кубометрів. У перспективі Київ розраховує підписати з Ашгабатом довгострокову угоду про поставки природного газу, що дасть змогу закрити «газове питання» на роки вперед.

З іншого боку, така перспектива українсько-туркменських відносин не могла не насторожити російський «Газпром». То чи варто дивуватися, що росіяни дуже активно «тисли на газ» у взаєминах із Україною в останні місяці?

Схоже, що головним важелем цього тиску стало питання про російський газ, який зберегіється в українських підземних сховищах газу (ПСГ).

Цікава вийшла історія. Спочатку росіяни «заявили про зникнення» чи то семи, чи то восьми мільярдів кубометрів «газпромівського» газу з українських ПСГ. Незабаром, а точніше — 14 червня, представники «Газпрома» підписують із «Нафтогазом» акт звіряння («ДТ» його публікувало в №22 за 11—17 червня 2005 року) газу в ПСГ України. Обидві сторони підтвердили наявність у вітчизняних підземках 7792 млн. кубометрів російського газу. Причому, 1972 млн. кубометрів — це залишки закачаного 2000 року російського газу, і 5820 млн. кубометрів залишилися з періоду закачування газу в ПСГ у 2002—2003 роках.

Простіше кажучи, «Газпром» визнав, що його газ нікуди не зник і зберігається в українських ПСГ.

Та буквально через день на економічному форумі в Санкт-Петербурзі президент Росії Володимир Путін заявляє, що російський газ в українських підземках присутній лише «на папері». Виникає запитання: чому тоді представники «Газпрома» підписали акт звіряння наявності газу в українських ПСГ? Їм що — пальці в дверях затискали, змушуючи підписати?

Цілком зрозуміло, що публічну заяву В.Путіна топ-менеджери «Газпрома» не могли собі дозволити пропустити повз свої вуха. Наступним актом цього «марлезонського газового балету» стала телеграмна заява «Газпрома» про те, що 7,8 млрд. кубометрів російського газу, що зберігається в ПСГ України, вони в односторонньому порядку зараховують як оплату за транзит російського газу НАКом (на поточний рік цей обсяг становить 23 млрд. кубометрів). Таким чином, за підрахунками «Газпрома», із липня і до кінця року вони поставлять як оплату за транзит не більше 1,1 млрд. кубометрів газу.

Втім, політичний галас із цього приводу може бути будь-який. Головне інше — із юридичної точки зору «Газпром» в односторонньому порядку не може порушувати чинні договори й угоди з НАК «Нафтогаз України». І те, що в НАКу це чудово розуміють — запорука подальшого нормального розвитку відносин по лінії «Газпром» — «Нафтогаз України».

У «Газпроме» також не можуть не розуміти, що проблеми в транзитних питаннях, які зараз активно створюють для України за політичними кресленнями, неминуче позначаться на виконанні російських експортних контрактів.

Міцність позицій «Нафтогазу» у цьому питанні підтвердив головний інспектор відділу митного контролю й оформлення газу Центральної енергетичної митниці України Тарас Шепітько. 6 липня він заявив: російський газ, який нині знаходиться в ПСГ України, увозився за договорами про зберігання, а не купівлі-продажу, оскільки «Нафтогаз України» надавав послуги із зберігання газу, котрий належить «Газпрома». «Щоб «Газпром» відібрав цей газ для своїх потреб, він повинен був за умовами договору заплатити за ці послуги», — зауважив інспектор.

Зі свого боку українська нафтогазова компанія пропонує тепер передати «спірний» газ «Газпрома» за такою схемою: 3,5 млрд. кубометрів будуть передані в четвертому кварталі 2005 року і першому кварталі 2006-го. Ще 4 млрд. кубометрів природного газу будуть передані «Газпрома» у міру необхідності в періоди пікового споживання газу контрагентами російської компанії.

Для кращого розуміння суті питання варто нагадати, що ще 1994 року було розпочато створення в українських ПСГ запасів російського газу для підтримання надійності його транзиту в Європу через територію нашої країни. І такий підхід був виправданий і вигідний обом сторонам. По-перше, резервний запас створювали в літній період в обсягах, що перевищували в цей час потреби в контрактних поставках російського газу. По-друге, відбір газу здійснювали в період пікового попиту і, що особливо важливо, із прикордонних підземок України, що давало можливість маневру всій газотранспортній системі.

В окремі роки запаси російського газу в підземках України сягали 15—18 млрд. кубометрів (узагалі ж українські ПСГ здатні зберігати 33 млрд. кубометрів активного газу). Зокрема, у 1996—2000 роках середньорічне закачування російського газу становило 10,5—13,5 млрд. кубометрів, а його середньорічний відбір — 10,2—14,1 млрд. кубометрів. Залишки газу по закінченні сезону його відбору становили в ці роки, за даними НАКу, 3,6—5 млрд. кубометрів газу, що, зрозуміло, відображали у відповідних актах звіряння та контрактах на зберігання газу, підписуваних керівництвом «Нафтогазу» та «Газпрома». Після відбору газу в сезоні 1999—2000 років запаси газу в українських ПСГ становили 3962 млн. кубометрів, а після сезону 2001—2002 року — 3342 млн. кубометрів. Про залишок російського газу після останнього сезону вище вже говорилося — його наявність підтверджено актом звіряння.

Потрібно розуміти: що більше газу зберігається в ПСГ, то маневровішою є вся газотранспортна система й оперативніше вона здатна реагувати на термінове сезонне збільшення відбору. Тому «Нафтогаз» неодноразово звертався до «Газпрома» із пропозицією збільшити обсяг закачування російського газу в українські ПСГ. Однак, як зазначають у НАКу, через проблеми, пов’язані з транспортуванням газу по газопроводах Івацевичі—Долина і Торжок—Долина «Нафтогаз» підтримки так і не одержав. І в результаті компанія змушена використовувати збиткові для неї підключення в роботу газотранспортної системи неекономних електроприводних лінійних компресорних станцій, щоб утримувати тиск у рамках необхідних технологічних параметрів. Це, звісно, вже технічні деталі, але вони теж пояснюють, навіщо потрібен запас резервного газу в ПСГ.

Таким чином, економічних передумов для «газового конфлікту» просто немає. І всі взаємні питання можна було б вирішити швидко, конструктивно і без емоцій.

Якби тільки не політика... Безсумнівно, що зменшення кількості політичних заяв «по обидва боки барикад» — єдиний спосіб швидкого і взаємовигідного вирішення проблемних питань. Саме цю мету, судячи з усього, і переслідував лист Президента Ющенка. Будемо сподіватися, що здоровий економічний сенс візьме гору й у російсько-українських газових відносинах. Адже це вигідно обом державам, обом газовим компаніям.