Керуємо, організовуємо і... «шиємо вдома»

Початок був багатообіцяючим. Відкриваючи засідання колегії облдержадміністрації, її голова Євген Червоненко зауважив, що розмова буде непростою і навіть дуже різкою. Мовляв, на тлі того, що відбувається, назріла необхідність поговорити про проблеми, які доводилося замовчувати заради спокою і політичної стабільності в регіоні. Нині ж «області треба трохи струснутися».

Така постановка питання принаймні вирізнялася новизною. Оскільки раніше переважно йшлося про вражаючі соціально-економічні показники і регіональні плоди суспільно-політичної згоди. Які, на думку місцевої влади, на тлі загальноукраїнської нестабільності взагалі не знають собі рівних. А якщо хтось у цьому сумнівається, то от, будь ласка, результати комплексної оцінки розвитку регіонів від Мінекономіки.

За підсумками першого півріччя Запорізька область посіла перше місце в рейтингу розвитку реального сектора економіки. Правда, через квартал з абсолютним лідерством не склалося. Проте приріст обсягів промислового виробництва становив 18,5%, у 1,7 разу перевищивши аналогічний показник загалом по країні. У сумарному обсязі продукції, реалізованої вітчизняною індустрією, внесок регіональної промисловості досяг майже 9%. І надходження до бюджетів усіх рівнів за дев’ять місяців становили 3,7 млрд. грн., що на 436 млн. грн. більше, ніж за той самий період минулого року.

Вражає? Загалом так. Хоча, чесно кажучи, не настільки, щоб залишити без уваги окремі характерні ознаки. Почнемо, мабуть, із головної.

Незважаючи на різні політ­економічні перипетії і кадрові пертурбації, за минулі півтора десятиліття область ніколи не була в аутсайдерах. Рік на рік, звісно, не схожий, але за місце в першій п’ятірці регіональних рейтингів у Запоріжжі могли не хвилюватися. Навіть попри хронічну стабільність регіональних проблем. Найпоказовішою з них була і залишається різка диспропорція промислового розвитку територій.

Зростання обсягів промислового виробництва, яким незмінно пишається місцеве начальство, видаючи це мало не за особисту заслугу, як і раніше, забезпечують індустріальні гіганти обласного центру. А на околицях справи гірші. От і зараз у 8 із 25 районів відзначено зниження обсягів промислового виробництва. Причому чимале — на 17, а то й на 72%. Дев’ять районів області мають негативні фінансові результати діяльності суб’єктів господарювання. А на шести територіях понад половина підприємств узагалі збиткові.

Набридла тема погашення боргів із заробітної плати, очевидно, теж ще не скоро втратить актуальність. Незважаючи на те, що за рівнем середньої зарплати (1467 грн.) область досі залишається серед лідерів. Темпи зростання, щоправда, продовжують відставати на 2% від середньоукраїнських, що, звичайно, не добре, але усе ж таки не настільки, як інша цифра — 24,9 млн. грн. Саме такою є заборгованість із заробітної плати в області.

Ще в серпні черговим розпорядженням голови облдержадміністрації керівникам п’яти районів було наказано до листопада забезпечити погашення заборгованості з виплати зарплати на економічно активних підприємствах. Це вдалося зробити лише в двох районах; у Мелітопольському доручення виконано на третину, у Вільнянському ситуація не змінилася, а в Запорізькому борги ще збільшилися. І що примітно, більш як половина економічно активних боржників у регіоні — підприємства державної форми власності. Про ті ж, які перебувають у стадії санації і банкрутства, і говорити нічого. З початку року сума боргу по зарплаті в них зросла майже на чверть мільйона і становить дві третини загальнообласної. Питається, чим не красномовна оцінка роботи головного управління економіки і відділу з питань банкрутства?

Далеко не однозначним є і розв’язання проблеми зайнятості. З одного боку, успіхи начебто є. План створення нових робочих місць в області виконано на 87%. Але чомусь важко позбутися відчуття, що процес надто вже нагадує черпання води решетом. Виявляється, усе до непристойності просто. Паралельно з організацією нових відбувається ліквідація вже існуючих робочих місць. З початку року їх скасовано 16,2 тис. — практично половина створених. Це — у середньому по області. А в Бердянську, Енергодарі, Мелітополі, Пологівському, Ново­миколаївському, Кам’янсько-Дніпровському районах і Токмаку цей показник узагалі сягає 60—83%.

У чому причина? Фахівці пояснюють це низькою оплатою праці та її неефективністю. Останнє, зокрема, характерне для аграрного сектора, особливо тваринницької галузі.

Її стан у регіоні характеризується невпинним скороченням поголів’я худоби. Цього року втрати становлять майже 15%, а в окремих районах — і до 60. Наприклад, у найбільшому районі області, Василівському, залишилося усього 144 корови. Фактично справа йде до ліквідації галузі взагалі. Як результат, виробництво молока в області скоротилося на 13%, ускладнивши і без того непросту ситуацію на споживчому ринку.

Складність ця полягає насамперед у постійному підвищенні цін. Єдина розрада — темп їхнього зростання, відповідно до статистичних даних, відстає від середньоукраїнського. Але, по-перше, «розмір» втіхи мізерно малий (усього 1,1%), а по-друге, реакція місцевої влади зовсім не налаштовує на оптимізм. Напевно, тому що такий термін, як «дисципліна ціноутворення», їм здається надуманим, а отже, таким, що не може бути використаним у реальному житті.

Інакше чим пояснити, що розпорядження про встановлення граничних торгових надбавок на окремі продовольчі товари і максимальні рівні рентабельності виробництва борошна, хліба і хлібобулочних виробів, м’яко кажучи, не дуже вітається. У ряді районів торгові надбавки перевищують гранично встановлені на 10—30%.

Виникає цілком закономірне запитання: чи можуть подібні факти стати приводом для «дуже різкої» розмови на колегії облдержадміністрації? Відповідь наче з пісні: і не те щоб так, і не те щоб ні.

За великим рахунком, для неприємної розмови з наступними оргвисновками достатньо ситуації з освоєнням бюджетних коштів, виділених на реалізацію інвестиційних проектів. Ситуація в цій справі дійсно недолуга. На фінансовий дефіцит місцева влада нарікає постійно. Хоча, треба віддати належне, цього року область уже одержала 70% із передбаченої держбюджетом субвенції в розмірі 107 млн. грн. Крім того, за сприяння нардепів попереднього скликання регіону додатково виділено 26 млн. грн. на виконання програм водопостачання і газифікації. Але використовуються гроші, прямо скажемо, погано.

Із загальної суми передбаченої на рік субвенції освоєно усього 14%. У це складно повірити, але освоєння бюджетних коштів на об’єктах, фінансування яких передбачене міжбюджетними трансфертами, у Чернігівському районі обмежується 5%. А в Пологівському, Приазовському, Акимівському районах, куди виділено по мільйону, не освоєно жодної гривні. Чим це все може закінчитися, добре відомо з торішнього досвіду, коли невикористані гроші просто повернулися до держбюджету. Тож закид Є.Червоненка до керівників районів у невмінні витратити навіть ті гроші, які їм дають, виглядає цілком обгрунтованим.

Втім, і ця проблема ні для кого не дивина. Занепокоєння обласного керівництва викликала інша тенденція.

—У нас деякі керівники територій у єдиному пориві зайняті облаштуванням кращого особистого життя, — образно позначив проблему голова облдержадміністрації. — Мовляв, поки там, нагорі, займаються розв’язанням глобальних проблем, ми будемо шити вдома.

У ролі основних «закрійників» на колегії облдержадміністрації були названі голови Бердянського й Акимівського районів Сергій Кеда і Володимир Уманський, котрі одноосібно надавали потрібним людям десятки гектарів землі всупереч чинному законодавству і на шкоду місцевим бюджетам.

Правда, самі «винуватці торжества» критики на свою адресу не почули. Вони вирішили на засідання не з’являтися, завбачливо оформивши лікарняні. На сленгу чиновників це називається «піти на збереження». Проте, судячи з настрою керівництва області, подібні дії навряд чи убезпечать від звільнень. За неписаними адміністративними законами, начальство може пробачити практично будь-які помилки, та лише не зневагу до субординації...