«Іронія долі, або З «дешевим» газом-2»

Судячи з розвитку подій у секторі газу, продовження народних хітів стали популярними не тільки в кінематографічному середовищі. Політики й олігархи, або принаймні один конкретний прем’єр-міністр та один конкретний олігарх, ідучи назустріч побажанням трудящих і розраховуючи на хороші касові збори, затвердили сценарій і вже приступили до зйомок продовження такої популярної на пострадянському просторі «газової» драми...

Сюжет явно більш закручений, ніж у продовженні рязановського фільму зі схожою назвою - тут замість дітей головних героїв у головних ролях виступлять їхні батьки. Так, у ролі голови «Нафтогазу України» (так, «ДТ» знову пише про нього) дебютує Олег Дубина, також відомий як людина, при віце-прем’єрстві якої у великий газовий бізнес випустили Юрія Бойка й Ігоря Вороніна. (Коли б знав, де впадеш, то соломки б...)

Але, схоже, з прокатниками «кіна» як в Україні, так і на просторі СНД (де, до речі, очікуються найбільші касові збори) поки ще не домовилися. Ну, нічого, головне, щоб режисери й продюсери вірили у власний успіх.

Та й узагалі, хіба про прокатників думати треба? Ні, звичайно, про народ треба думати.

Поки що, до слова, про народ начебто думають.

«Дзеркало тижня» щиро порадувалося, що в перший робочий день після виходу попереднього номера зі статтею про «Нафтогаз» новий міністр палива й енергетики Юрій Продан практично процитував її останній абзац, давши вказівку «Нафтогазу» підготувати пропозиції щодо розв’язання фінансових проблем, не вдаючись до підвищення цін для населення, теплокомунальної енергетики (ТКЕ) та збільшення субсидій із державного бюджету.

Правда, це було ще до призначення Олега Дубини головою правління НАК «Нафтогаз України». Як, утім, правда й те, що такі пропозиції з вуст не його, а його шефині народ почув трохи пізніше.

Більш того, Ю.Тимошенко дещо заплутала ситуацію, заявивши на засіданні Кабміну 26 грудня, що ціни для населення і ТКЕ справді не підвищуватимуть, а от увесь фінансовий дефіцит «Нафтогазу» перекриють за рахунок держбюджету.

Песимісти подумали: ну от, знову поміняють «чужих» на «своїх» і замість підвищення пенсії продовжать олігархів субсидіювати. Добре поінформовані песимісти (їх прийнято називати оптимістами) вважають, що
з-понад 15-мільярдного дефіциту «Нафтогазу» бюджет покриває тільки чотири. Виходить, інші 11 мільярдів буде закрито за рахунок...

Якщо версії «поінформованих песимістів» справді є задумом режисерів, то «ДТ» не почне руйнувати інтригу сценарію, що багатьом полюбився. Тим більше, що не хочеться наврочити. Як то кажуть, «дай Боже нашому теляті вовка з’їсти». Обережніше тільки, добродії продюсери, режисери й актори, - це не тільки ваше «кіно», тут країна, можна сказати, на кону.

До слова, закупівля газу «українською стороною» в Узбекистані, плани щодо якої поспішили «засвітити» близькі до «РосУкрЕнерго» засоби масової інформації, - це зовсім не ключовий елемент сценарію. Швидше, це «власний городик» для сентиментального продюсера.

У будь-якому разі, чекати залишилося недовго - зйомки неодмінно відбуватимуться в екстремальному темпі. Інакше просто не залишиться шансів не тільки переконати «прокатників» зняти з показу «шедевр» із старими головними героями - Дмитром Фірташем й Ігорем Вороніним, а навіть відсунути їх на другий план.

Хочеться сподіватися, що техніка не підведе. Щоб, наприклад, не було такого, що Юлія Тимошенко каже про потребу надати державні гарантії іноземним кредиторам «Нафтогазу» (щоб зйомки не зірвали), а міністр фінансів Віктор Пинзеник придумує, як їх дати так, щоб насправді не дати… ( І звідки це в нього?) А як інакше розуміти його пропозицію записати в законі про держбюджет, що державні гарантії даються кредиторам «Нафтогазу» тільки за умови надання самим «Нафтогазом» дер­жаві звіту аудиторів - адже сама потреба державних гарантій зумовлена тим, що «Нафтогаз» не може одержати звіт аудиторів і тому не виконує умов кредитних договорів.

Повертаємося до витоків

На відміну від згаданого радянського кінофільму, всі начебто українські «газові» постановки - продукт дуже низькоякісний. Й існування його на українському ринку пояснюється багато в чому недосвідченістю глядачів.

Намагаючись у міру своїх сил цю ситуацію виправляти, «ДТ» змушене відволіктися від опису захопливого розвитку подій на газовому ринку й запропонувати своїм читачам заглибитися в економічні основи газової індустрії. Тим більше що нас змушує це зробити широкий суспільний резонанс у зв’язку з попередньою статтею про «Нафтогаз», особливо тією її частиною, що присвячена опису розрахунку економічно обгрунтованої ставки транзиту й проекту порядку встановлення ціни на природний газ.

Забігаючи наперед, не можемо не сказати, що, як і очікувалося, твердження, що економічно обгрунтована ставка транзиту по території України 2008 року становить 9,32 дол. за 1000 кубометрів газу на 100 км здивувала, м’яко кажучи, практично всіх. Не 1,7 - як підписав «Нафтогаз», і не 2,2 - «як у Європі» (за твердженням пропагандистів «РосУкрЕнерго» або «фахівців», котрі не спромоглися попрацювати з першоджерелами), а саме 9,32 дол.

І навіть не дивує відсутність реакції Міністерства палива й енергетики, секретаріату президента. Можна, звичайно, припустити, що негоже їм «таке» коментувати, але ж ідеться про дуже серйозні речі - 9,5 млрд. дол., які недоодержить Національна компанія «Нафтогаз» уже в наступному, 2008 році.

При всьому цьому складається враження, що сказати по суті уряду просто нічого...

Хоч би сказали, що 1,7 - це більше ніж 1,6, мовляв, і так радіти треба. Або що Мінпаливенерго пожартувало, коли пропонувало переходити на міжнародні стандарти і перестати ігнорувати вартість капіталу при розрахунку ціни на газ для населення. Або що Україна - не Росія, тому для населення України треба ціну рахувати «по повній», а в «Газпромі» - люди тонкої душевної організації, вони ображатимуться.

Ми, звісно, надії не втрачаємо. І, як відомо, шила в мішку не сховаєш. Може, й українські експерти почнуть обговорювати деталі розрахунків - у форматі ширшому і прийнятнішому для цього, аніж статті в «ДТ».

Тим часом у «ДТ» звернулися працівники «Нафтогазу», яких ми згадували в попередній статті, - Юрій Вітренко, котрий на той момент був головним радником голови правління, і Андрій Коболєв, начальник департаменту, відповідальний за ціноутворення. На їхню думку, деяку інформацію було надано поза необхідним контекстом, тому вони запропонували певні моменти уточнити.

Однак це буде зроблено вже наступного року.

Під ялинку…

А уряд Юлії Тимошенко часу не гаяв із моменту призначення. Вже 19 грудня Кабмін прийняв постанову №1401, відповідно до якої граничний рівень ціни на газ для промислових споживачів із 1 січня 2008 року становитиме 934,7 грн. за 1000 кубометрів. Без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування і поставку газу безпосередньо споживачам, а також витрат на зберігання газу в підземних сховищах (ПСГ).

Нагадаємо, що поки тариф на збереження природного газу в ПСГ України для резидентів становить 33 грн. за 1000 кубометрів (без ПДВ). Таким чином, зростання граничного рівня ціни на природний газ для промислових споживачів із 1 січня 2008 року в сумірних величинах становитиме 25,2%.

Промисловим і прирівняним до них споживачам поставляється природний газ імпортного походження. Монопольним імпортером природного газу в Україну є ЗАТ «УкрГаз-Енерго», спільне підприємство Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та «РосУкрЕнерго». Частину імпортованого газу воно поставляє кінцевим споживачам, в основному промисловим підприємствам, а частину реалізує «Нафтогазу України» для подальшого забезпечення газом теплопостачальних підприємств і бюджетних установ.

«УкрГаз-Енерго», «Нафтогаз України» та її дочірня компанія «Газ України» купують імпортований природний газ на українському кордоні. Тому кінцева ціна на газ для споживачів також включає тарифи транспортування газу магістральними і розподільними трубопроводами, а також тарифи на поставку газу.

Монопольний постачальник газу в Україну - «РосУкрЕнерго» із 1 січня 2008 року підвищує ціну на поставлене «УкрГаз-Енерго» паливо на 38,1% - із нинішніх 130 до 179,5 дол. за 1000 кубометрів.

«УкрГаз-Енерго» у 2007 році поставляє природний газ промисловим і прирівняним до них споживачам по 708 грн. за 1000 кубометрів (без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування і постачання, а також витрат на зберігання газу в підземних сховищах). Граничний рівень ціни на природний газ для установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, із 1 січня 2007 року становить 720 грн. за 1000 кубометрів (без урахування ПДВ тощо).

Крім того, уряд визначив, що розмір витрат «Нафтогазу України» на реалізацію природного газу бюджетним установам і організаціям затверджуватиме Міністерство палива та енергетики України за узгодженням із Міністерством економіки.

Граничний рівень ціни на газ для «тепловиків» із 1 січня не зміниться. Принаймні у січні гранична ціна, як і раніше, становитиме 686 грн. за 1000 кубометрів (із урахуванням ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування і постачання, а також витрат на зберігання газу в підземних сховищах) за умови компенсації НАК «Нафтогаз України» із держбюджету різниці між цінами, за якими «Нафтогаз» купуватиме імпортний газ і потім реалізовуватиме його теплопостачальним підприємствам (а це тепло в наших будинках, гаряча вода).

Граничний рівень ціни для теплопостачальних підприємств було встановлено в середині 2006 року, коли ціна на імпортований в Україну газ становила 95 дол. за 1000 кубометрів на українському кордоні.

27 грудня Ю.Тимошенко в телеефірі заявила відносно політики свого уряду в газовій галузі (чи своєї політики?), що «ми будемо прогнозованими», зокрема для РФ і ЄС. Про екстремальні заходи - розірвання контрактів із «РосУкрЕнерго» вона не згадала.

Втім, як справедливо зауважив Сергій Єрмілов, директор Інституту енергозберігаючих технологій, «скасувавши постанову, газу не повернеш». Тобто скасуванням діючих контрактів на поставку газу в Україну стратегічне завдання не вирішується.

Хіба що якась конкретна компанія в судовому порядку доможеться... дотримання міжурядових російсько-українських угод, які ніхто не скасовував...

І, знову ж таки, уряд Ю.Ти­мошенко на практиці візьметься (хоча б почне) розв’язувати системну фінансову проблему «Нафтогазу».

Дуже чітко в цьому сенсі змалював ситуацію Михайло Гончар, керівник енергопроектів центру «Номос»: «Головний виклик для уряду - що робити з «Нафтогазом». Концепція структури, котра була задумана як концентратор фінансових потоків галузі з метою їхнього непрозорого перерозподілу в інтересах правлячого кланово-політичного угруповання, зжила себе. Змінювалися президенти, прем’єри, міністри, але паразитичні схеми залишалися незмінними, вони лише модифікувалися. Безпрецедентна ситуація, коли завершується фінансовий рік, а немає затвердженого і підтвердженого міжнародним аудитом звіту за рік 2006-й, говорить сама за себе.

Уряд стоїть перед спокусами. Перша - поміняти все так, щоб нічого не змінити і зберегти існуючу непрозору схему газового бізнесу, виключивши з неї «чужих» і майстерно вмонтувавши «своїх». Це можливо, навіть коли здійсниться бажана мрія про так звані прямі відносини - легко вирішуване питання на рівні сучасних юридичних технологій. Інша спокуса - остаточно дотиснути «Нафтогаз» податками в ім’я виконання соціально-популістських завдань.

Якщо уряду все ж таки вдасться уникнути спокус, то галузь необхідно реорганізувати. І в цій схемі не повинно залишитися місця для паразитичних структур. Уряд має позбавити підприємства в складі НАКу їх нинішнього холдингового даху. Вони в змозі ефективно працювати, генерувати прибуток і без «Нафтогазу». Треба зробити більш прозорими відносини по лінії «компанії - уряд - громадянське суспільство».

Аварії на газопроводах мають послужити стимулом для уряду діяти саме в цьому напрямі. Хронічне недоінвестування модернізації газотранспортної ін­фраструктури є наслідком непрозорого перерозподілу фінансових потоків. І якщо це триватиме, то обходити Україну стороною буде не тільки східний сусіда, а й західний - ЄС».

Чому не треба рубати з плеча

Ми не прибічники шокової терапії, тому що навіть «найправильніші ліки» можуть вбити непідготовленого пацієнта. Ринкова еконо­міка - складний механізм, заснований на очікуваннях суб’єк­тів, і різке підвищення цін (у цьому випадку - на газ) може їх дезорієнтувати, що призведе до серйозних наслідків. Хоча вже котрий рік «ДТ» морально готує та переконує співгромадян, що за все (і за газ, зокрема) потрібно платити.

Однак у масштабах країни, на наш погляд, для переходу на справді ринкові умови мають бути підготовлені механізми та інфраструктура для здійснення радикальних змін - регуляторне середовище (нормативні акти, громадяни, системи), реорганізований ринок як такий. Крім того, повинні бути підготовлені фінансові інститути, впроваджені відповідні технології та процеси… Словом, усе це ой як непросто.

Формула ціни на імпортний газ

Погодившись уточнити позицію співробітників «Нафтогазу», зокрема для того, щоб уникнути обвинувачень в упередженому ставленні до цієї важливої для країни компанії, «ДТ» вважає за необхідне уточнити і свою власну позицію стосовно принципів визначення «ринкової» ціни на імпортований в Україну природний газ. Адже від правильності визначення цієї ціни залежатиме аналіз ефективності діяльності держави в сфері імпорту газу та надання послуг з транзиту.

Іншими словами, хочемо уточнити, що коли у своїх розрахунках ми використовували ціну на кордоні України та європейських країн у розмірі 300-350 дол. за 1000 кубометрів, то не стверджували, що ця ціна є «справедливою» або «ринковою». Ми просто поставили максимальну ціну, щоб показати, що навіть за макси­мальної ціни на імпортний газ Ук­раїна однаково виграє 5,5 млрд. дол. від переходу на «нормальну» ставку транзиту. І що не такий страш­ний чорт, як його малюють...

Не бажаючи вдаватися в неконструктивні дебати з приводу існування «ринкових» цін на природний газ, відразу зазначимо, що під «ринковими» ми запропонували б розуміти ціни, визначені відповідно до принципів, які одержали найбільше поширення в Європі, частиною якої Україна так прагне стати.

Отже, насмілимося стверджувати, що нав’язане «Газпромом» і його українськими «партнерами» розуміння «ринкових» чи «світових» цін на природний газ для України є некоректним.

Пояснимо. Переважна більшість контрактів на імпорт газу в Європу, у т.ч. із Росії, є довгостроковими і базуються на так званій гронінгенській концепції. Спрощено ця концепція передбачає, що газ реалізується на конкретному ринку за вартістю заміщення, яка визначається на основі цін альтернативних енергоносіїв на цьому ринку.

Таким чином, відповідно до принципів, які набули найбільшого поширення в Європі, ціна імпортного газу, реалізованого «Газпромом» чи його «партнерами» в Україні, має визначатися на підставі зіставлення ціни газу з вартістю альтернативних енергоносіїв в Україні - тобто з вартістю українського вугілля, атомної енергії тощо, а не з вартістю газу, нафти чи мазуту в Європі, США або Папуа-Новій Гвінеї.

Відразу ж передбачаємо реакцію критиків: «Ви що, вірите, що Єв­ропа це зрозуміє? Якщо в Ук­раїні штучно занижені ціни на аль­тернативні енергоносії, то тоді навіщо «Газпрому» взагалі газ в Ук­раїну продавати за «такою» ціною, якщо можна продати його в Єв­ропу? І взагалі, а де ж горезвіс­на фор­мула зміни ціни, про яку так любить говорити російсь­кий, а тепер вже й український президент?»

Відповімо по порядку. Ми не випадково згадали, що більшість контрактів на імпорт газу в Євро­пі є довгостроковими. Це відобра­жає економічну специфіку енергетичного сектора, а особливо сфе­ри споживання газу. Адже перед тим, як поставити свою економіку в залежність від газу («сісти на газову голку»), розумні країни вимагають від експортера гарантій того, що в довгостроковій перспективі газ не стане для них дорож­чим, аніж альтернативні енергоносії.

З іншого боку, експортери (виробники) газу, погоджуючись надати ці гарантії, натомість вимагають «справедливості» - якщо ціни на альтернативні енергоносії на ринку цього імпортера підвищуються чи змінюється співвідношення їх використання (енергобаланс), то ціна на газ теж підвищується. Це й описується формулою, на яку так любить посилатися Володимир Путін.

Застосовуючи ці принципи до Україні, дискусійним питанням є, на нашу думку, передусім питання визначення «точки відліку» для розрахунку вартості заміщення природного газу, виходячи з цін альтернативних енергоносіїв.

Якщо слідувати логіці, що точкою відліку має бути орієнтація економіки України на споживання російського газу, то тоді виходить, що за цю точку потрібно брати початок поставок газу з РРФСР в УРСР або дату проголошення незалежності України.

Якщо слідувати юридичній логіці та вважати, що в України був абсолютно легітимний довгостроковий контракт із Росією і мак­симум, що в ньому можна було змінювати, - це вводити формулу зміни ціни, то тоді треба дивитися на дати підписання міжурядової угоди й протоколів до нього.

Якщо починати усе з чистого аркуша й укладати новий довгостроковий контракт із Росією, то тоді простим рішенням буде взяти поточні ціни на альтернативні енергоносії на ринку та поточний енергобаланс. А правильною відповіддю - надто довгий опис того, що ми маємо, до чого нам готуватися і на що розраховувати.