Інвестори чекають стабільності

Український уряд зачекався великих іноземних інвесторів. Про необхідність їхнього залучення неодноразово заявляли перші особи нашої держави. Не секрет, що найбільш ласим шматочком для західного капіталу є сфера видобутку нафти й газу. Але навіть у цій галузі нові інвестори в останні півроку не з’явилися. Західні товстосуми чекають завершення розпочатої урядом Юлії Тимошенко реформи державного управління в нафтогазовій сфері. Втім, інвестиційний клімат в Україні формується силою-силенною чинників. Про те, що заважає приходу західного капіталу в нашу країну, і про варіанти вирішення накопичених проблем — в інтерв’ю Віктора ДМИТРІЄВА, голови правління «Рігал петролеум Україна». Ця британська компанія вже шість років працює в Україні і досі є єдиним великим західним інвестором, котрий наважився вкласти десятки мільйонів доларів у розвідку нових українських газоконденсатних родовищ.

— Вікторе Івановичу, як ринок сприйняв реформу державного управління галуззю?

— Будь-яка реформа завжди має і плюси, і мінуси. Навіть якщо реформа спрямована на зміни на краще, вона створює певну нестабільність. І це проблема, на яку вже багато років хворіє Україна. Держкомітет з питань геології то створюють, то ліквідують. Зараз от мова зайшла про те, щоб забрати корпоративні права у НАК «Надра України». Всі ці хитання навряд чи приведуть до гарного результату. Насамперед, тому що в Україні різні структури часто створюють під конкретне прізвище. А ринок хоче передбачуваності й прозорості. Як мінімум, компанії мусять знати, куди йти і до кого звертатися для вирішення своїх проблем. Для західного інвестора дуже важливо бути упевненим, що, коли рішення прийнято, то це надовго, а краще — назавжди.

— Чи відома учасникам ринку кінцева мета здійснюваної зараз реформи?

— Зізнаюся, інформація про цілі реформи якщо й доходить до ринку, то дуже мізерна. Жодна компанія не знає до кінця, чого очікувати завтра. Я розумію, що нова мітла завжди мете по-новому, але кінцева мета невідома. Не можу сказати, що це тримається в таємниці, але ця інформація не публічна. Можна, звісно, орієнтуватися на постійно проголошувані декларації. Але коли серйозно, то результатів поки що не видно.

— Компанія «Рігал петролеум» працює в багатьох країнах світу. У зв’язку з цим цікаво, наскільки нинішня структура управління галуззю в Україні відповідає міжнародній практиці?

— Складно порівнювати. Почнемо з того, що європейські стандарти управління будь-якою галуззю зводяться до максимального врахування думок учасників ринку. У нашій же галузі, напевно, лише два монополісти — «Укрнафта» і «Укргазвидобування» — можуть похвалитися тим, що уряд постійно дослухається їхньої думки. Під них і створюється національний стандарт управління галуззю. Але коли уряд проголосив, що хоче бачити на ринку конкуренцію, що очікує приходу великих іноземних інвесторів, то потрібно забезпечити участь абсолютно всіх учасників ринку в прийнятті державних рішень щодо регулювання галузі.

Крім того, якщо говорити про міжнародні стандарти, ніде видачу ліцензій і управління корпоративними правами не об’єднано в одній державній структурі. В Україні саме така ситуація. Виходить, самі собі видають ліцензії. Структура, яка видає ліцензії, має існувати абсолютно незалежно. Ця функція взагалі не повинна належати якомусь міністерству. Інакше складно забезпечити принцип рівноправності державних і приватних компаній на ринку. Кожен повинен мати можливість на відкритому конкурсі подати свою заявку.

— Зараз обговорюється можливість створення робочої групи при Міністерстві екології, куди увійшли б видобувні компанії. На якому етапі перебуває вирішення цього питання?

— На жаль, учасники ринку в цьому питанні більш ініціативні, аніж міністерство. Таку робочу групу можна й потрібно створити. І передусім від цього виграє держава. Наприклад, у юридичній сфері. Кожну компанію обслуговує якась юридична фірма. Ми готові оплачувати послуги найкращих юристів, щоб міністерство враховувало всі юридичні складові того чи іншого рішення. Це дасть змогу уникнути багатьох позовів і напруженості на ринку. Але найкращий спосіб запобігти конфліктам — це прийняття колегіального рішення. Дуже важливо, щоб кожен міг висловити свою думку, перш ніж рішення на державному рівні буде прийнято остаточно. Саме відсутність стабільності — найнеприємніше, що може бути на ринку.

Ми реалізуємо відразу кілька великих інвестиційних проектів в Україні. Вони розраховані на багато років уперед. І ось зараз ми чуємо, що після того, як ренту вже один раз цього року було підвищено, це питання може бути переглянуто ще раз, і знову у бік збільшення ренти. На мій погляд, у цьому немає ніякої логіки. А ми ж у такому разі просто ризикуємо вийти в мінус, і тоді реалізацію великих проектів буде зупинено. А це робота, на яку ми витратили останні шість років. Я упевнений, що цієї ситуації не було б, коли б учасники ринку мали можливість висловлювати свої побажання, до яких дослухалися б у Кабінеті міністрів. Абсолютно нормально, коли приходить новий уряд і хоче чогось швидко досягти. Але позитивний результат буде лише в тому разі, якщо буде використано шанс вислухати людей, котрі давно працюють на ринку.

— Відомо, що на початку року багато великих західних компаній почали резервувати інвестиції для України. У тому числі й у нафтогазовій галузі. Але реальні гроші в нашу країну поки не йдуть. Як гадаєте, чому?

— Істотно ситуація в Україні поки що не змінилася. Усі продовжують очікувати. Виконання декларацій, заявлених у момент приходу нового уряду, поки не видно. Тому іноземні інвестори обмежуються підписанням документів із урядом, які ні до чого не зобов’язують. Більш предметно переговори йдуть у тому разі, якщо мова заходить про урядові гарантії під той чи інший проект. Але уряд не повинен давати гарантії кожній компанії, що приходить в Україну. Такою гарантією може бути лише стабільне законодавство і стабільна економіка. Це дає змогу спокійно прорахувати перспективність проекту на 10—20 років уперед. Будь-яка велика компанія, перш ніж прийти в нову для себе країну, оцінює політичні ризики. Вони дуже істотно впливають на кінцевий результат будь-якого проекту. Інвестори чекають стабільності.

— Коли говорили більш глобально, то що ви можете сказати про зміну інвестиційного клімату в Україні в першому півріччі?

— Якщо абстрагуватися від статистики, то в нашій галузі поки що нічого істотно не поліпшилося. Але, з іншого боку, давати якісь однозначні оцінки ще рано. В Україні, на жаль, звикли працювати від виборів до виборів, які тягнуть за собою обов’язкову зміну уряду. Це дуже небезпечно для інвестиційних проектів. Я гадаю, що потрібно дати уряду Юлії Тимошенко попрацювати якомога довше. Нехай він спробує досягти того, що було задекларовано в програмі діяльності уряду. Тоді можна буде оцінювати правильність обраного шляху. Дуже не хотілося б, щоб після чергових виборів у нашій галузі знову замість міністерства придумали комітет, знову почалася чергова реформа в державному управлінні. Все це призводить до нестабільності. Якщо так відбуватиметься й далі, Україна не буде привабливою для закордонних інвесторів.

Поки інвестори чекають, вони розуміють, що всього й одразу вимагати неправильно. Але не можна чекати до нескінченності. Тому ми сподіваємося не лише на розуміння урядом наших проблем, а й на те, що цей уряд зробить усе необхідне для поліпшення інвестиційного клімату в Україні, аби іноземний інвестор почувався тут комфортно.