Ще одна погана новина для вітчизняного великого бізнесу. На саміті «великої двадцятки» на початку квітня було офіційно задекларовано намір посилити боротьбу з офшорними зонами. Не секрет, що механізм уникнення оподаткування з використанням таких зон досить поширений не тільки в Україні, а й у всьому світі. Проте саме в країнах Східної Європи використання цього механізму оптимізації оподаткування є масовим.
Кожен український більш-менш успішний бізнесмен має як мінімум дві-три компанії, зареєстровані в офшорних юрисдикціях, через які здійснюється рух капіталу як усередині нашої держави, так і з неї. Цьому сприяють привілеї, широко надані офшорними юрисдикціями зареєстрованим у них компаніям. Ідеться про дві основні пільги: повне або істотне звільнення від податків на прибуток і капітал, а також повна конфіденційність інформації про власників і бізнес офшорної компанії. Ця інформація розкривається, як правило, тільки на запит суду щодо справ про кримінальні злочини, які перебувають у його провадженні, і/або в рамках процедур з протидії відмиванню доходів, отриманих злочинним шляхом (не плутати з ухилянням від оподаткування). Додайте до цього дуже спрощений бухгалтерський облік (а часом і взагалі ніякого), відсутність валютного контролю, можливість використання номінальних власників і директорів, заберіть заборону ведення бізнесу на території офшорної юрисдикції — і ви отримаєте повний набір переваг роботи з такими компаніями.
Звісно, офшорна зона («податковий рай», «податкова гавань») — не наш винахід. Уперше термін offshore (дослівний переклад — поза берегом) з’явився в американській пресі наприкінці 50-х років минулого століття. Ішлося про фінансову структуру, яка звільнилася від оподаткування шляхом розміщення свого офісу поза межами США. Ідея лягла на благодатний ґрунт, і за підтримки великого бізнесу в усьому світі до кінця ХХ століття було створено понад 70 офшорних зон і юрисдикцій. Бурхливе зростання кількості податкових гаваней припало на 90-ті роки минулого століття.
За даними Міжнародного валютного фонду, сукупні закордонні банківські депозити тільки семи офшорних центрів (Гонконг, Бахрейн, Панама, Сінгапур, Багамські, Кайманові, Нідерландські Антильські Острови) становили в 1975 році 21,7% депозитів усіх розвинених країн світу, а в 1995-му — вже 28,3%. Практично всі великі американські і європейські банки мають дочірні структури в офшорних зонах. Сьогодні, за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова система банківського офшору приховує близько 11,5 трлн. доларів США.
На рівні міжнародних законодавчих актів відсутнє чітке визначення ознак офшорної зони — критеріїв, за якими та чи інша юрисдикція могла б отримати офіційний статус офшору. Тому до цього часу основним критерієм, який дає підстави вважати зарубіжну компанію офшорною, є рівень співробітництва держави, в якій ця компанія зареєстрована, з тією чи іншою міжнародною організацією.
Наприклад, відповідно до класифікації відомих міжнародних організацій FATF (Тhe financial action task force on money laundering) і FSF (Financial stability forum), термін «офшорний фінансовий центр» застосовується до територій, які мають розвинутий ринок капіталів, ліберальний податковий і валютний режим і ігнорують рекомендації міжнародних фінансових установ про вдосконалення міжнародного регулювання і контролю за банківською та фінансово-валютними системами.
Переліки офшорних зон встановлюються в національних законодавствах. В Україні розпорядженням Кабінету міністрів №77-р від 24.02.2003 р. до офшорних зон віднесено 37 територій. Стосовно операцій із компаніями-резидентами офшорних зон передбачено спеціальні правила, спрямовані на протидію ухилянню від оподаткування. Так, відповідно до п. 18.3 ст. 18 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», резиденти України, які здійснюють оплату вартості робіт (послуг) компаніям, розміщеним в офшорних зонах, мають право віднести на свої валові витрати тільки 85% суми такого перерахування, в результаті чого будь-яке перерахування такій компанії фактично оподатковується в розмірі 15%.
Аналогічні правила передбачили й наші сусіди. Так, 2003 року президент Білорусі видав указ, що передбачає 15-відсотковий збір за перерахування коштів в офшорні юрисдикції. За законодавством Казахстану (ст. 130 Податкового кодексу) національній компанії, яка має частку участі в офшорній компанії, з метою оподаткування присвоюється частка прибутку такої офшорної компанії.
Проте ці правила малоефективні, враховуючи досить суб’єктивний підхід до упорядкування переліків офшорних зон. Крім того, специфіка країн Східної Європи полягає в тому, що для наших бізнесменів, основний капітал яких має здебільшого нелегальне походження, головною перевагою є не стільки податкові пільги, скільки захист банківської і комерційної таємниці, що не дозволяє розголошувати дані про бізнес і власників офшорної компанії.
Саме тому наслідки рішення G20 про офшорні юрисдикції в недалекому майбутньому найбільше відчують на собі саме наші не найбідніші співвітчизники.
Адже основним критерієм, який ліг в основу класифікації офшорних зон за версією G20, стало виконання країнами ст. 26 Модельного податкового кодексу ОЕСР, що передбачає обов’язки практично необмеженого обміну інформацією щодо адміністрування і/або примусового виконання національного податкового законодавства.
Саме тому такі поважні країни Старої Європи, як Швейцарія, Австрія, Бельгія, Люксембург, потрапили до списку «юрисдикцій, які дотримуються узгоджених міжнародних податкових стандартів, але не імплементували відповідні норми у своє законодавство» (так званий «сірий список податкових гаваней»). Ліхтенштейн у цьому зв’язку взагалі визнано податковим раєм (tax haven). Адже в законодавстві всіх цих країн у тій чи іншій формі містяться прямі норми, які забороняють розкривати банківську таємницю на запити інших країн у справах про ухиляння від оподаткування.
За словами генерального секретаря ОЕСР Ангеля Гурріа, «припинення зловживання заходами банківської таємниці, що полегшує ухиляння від оподаткування, є частиною широкого руху за очищення однієї з найбільш суперечливих сторін глобалізованої економіки. Підтримка G20 зусиль, спрямованих на вдосконалення прозорості та обміну інформацією, підкреслює їхню важливість як для розвинених, так і для країн, які розвиваються».
Радість у словах генерального секретаря ОЕСР зрозуміла. Адже саме ОЕСР є тією організацією, яка займається питаннями протидії ухилянню від оподаткування шляхом розробки і впровадження універсальних норм і правил. А визначення офшорної зони, виходячи з відкритості інформації про оподаткування, і є ключем до істотного зменшення значення офшорних зон як механізму легальної мінімізації оподаткування.
Так, маючи повну інформацію про фактичних (не номінальних) власників офшорних компаній, держави Європи зможуть легко додати з метою оподаткування дохід зазначених компаній до доходу їхнього власника і не тільки обкласти відповідним податком, а й притягти до відповідальності за ухиляння від оподаткування. Адже, відповідно до податкового законодавства переважної більшості країн, такі доходи необхідно декларувати. І тільки абсолютна банківська і комерційна таємниця податкових гаваней дає можливість бізнесменам істотно зменшувати свої податкові платежі.
Зазначимо, що для нашої країни процес «розсекречення» інформації про офшорні компанії матиме не тільки економічний, а й політичний ефект. Адже навіть ефемерна можливість перевірки зв’язку політичних діячів з окремими офшорними компаніями змусить багатьох задуматися про розмір відображених у податкових деклараціях доходів.
Проте нашим співвітчизникам не варто передчасно засмучуватися. Звичайно, зважаючи на нинішню економічну ситуацію, сьогодні ОЕСР має набагато більше шансів на успіх, ніж іще кілька років тому. Тим більше що процес усунення офшорних зон відкрито лобіюється великими країнами — Німеччиною, Бразилією і Францією — і не зустрічає протидії з боку інших країн. Проте досі будь-які конкретні механізми розкриття інформації на запит податкових органів України (крім урегульованих двосторонніми міжнародними угодами) відсутні. Їх створення, з огляду на об’єктивну складність бюрократичних процедур, — справа не завтрашнього дня.
Причому повна ліквідація офшорних зон як механізму легальної оптимізації оподаткування навряд чи можлива. Занадто багато зацікавлених у їхньому існуванні. Цікаво, що відомого «борця за справедливість» — Сполучених Штатів Америки — немає в когорті лідерів руху «проти офшорів». І це зрозуміло, адже загальновідомо, що на території США протягом багатьох років функціонують офшорні зони.
Так чи інакше, у наших співвітчизників іще є час помізкувати про зміну юрисдикцій їхніх зарубіжних компаній на більш надійні.