...І Україна, котрої там не було

Поділитися
Ланч Пінчука У п’ятницю, 27 січня, в одному з готелів Давоса відбувся приватний ланч під назвою «Український інвестиційний клімат»...

Ланч Пінчука

У п’ятницю, 27 січня, в одному з готелів Давоса відбувся приватний ланч під назвою «Український інвестиційний клімат». До самого Всесвітнього економічного форуму цей захід ніякого офіційного стосунку не мав — просто проводилися паралельно, тому люди, котрі приїхали на Давос-2006, могли його відвідати.

Про цей ланч можна було б згадати одним-двома реченнями. Але якби не цей приватний захід, організований опальним українським олігархом Віктором Пінчуком, Україна як держава взагалі цьогоріч у Давосі не прозвучала б.

Важко собі уявити, що таке можливо. Особливо після отого торішнього тріумфу, коли приїзд до Давоса новообраного українського президента був обставлений як сенсація номер один. Особливо після того, як фотографія двох президентів, які обійнялися в Давосі, — Квасьнєвського та Ющенка — обійшла всі газети світу і тепер прикрашає обкладинку щорічного звіту ВЕФ за 2005 рік.

Так, у січні минулого року нашого президента зустрічали тут з особливими почестями. Віктор Ющенко був ексклюзивним гостем, за ним бігали юрби камер і журналістів, із ним хотіли зустрітися сильні світу цього і потиснути йому руку. Через півроку ВЕФ ще раз виявив свою добру волю, підтримку та довіру: у Києві в середині червня відбувся інвестиційний форум, названий «міні-Давосом». І хоча на нього зібралося не так багато і не стільки іменитих інвесторів, як очікували, захід відбувся. Сам Клаус Шваб виступив головним модератором, а президенти шести країн сиділи в президії.

На Давоському форумі-2006 української офіційної делегації не було взагалі. Чому? Не знаю. На моє запитання з цього приводу один із організаторів ВЕФ делікатно відповів: «Я не знаю, чому немає української делегації в Давосі. Я знаю, що професор Шваб направив запрошення президентові Ющенку».

Зате відбувся «український інвестиційний ланч», який уже другий рік поспіль дає в Давосі Віктор Пінчук, український парламентарій і бізнесмен (як значиться в запрошенні). Торік таку ж презентацію для інвесторів відвідали Олег Рибачук та Анатолій Гриценко, котрі ще не обіймали високих посад, а перебували в Давосі в складі офіційної української делегації. Цього року українську владу на ланчі представляв лише міністр економіки Арсеній Яценюк.

Запрошували 100 чоловік, прийшли 120. Кажуть, український ланч виявився найвелелюднішим серед усіх, що відбулися під час Давоса-2006. Можливо. Однак факт цей свідчить про інше: інвестор усе ще цікавиться Україною. Шкода лише, що не завдяки, а всупереч...

«Не гайте часу, я прошу вас»

Ланч почався згідно із «давоськими» порядками: всі посідали — хто в президії, хто за сервірованим столом, Віктор Пінчук зайняв місце за маленькою трибуною. Він представив зібранню «призначених» для виступів, пообіцяв, що прийде Квасьнєвський, але пізніше, потім виголосив коротку промову англійською мовою — про інвестиційну привабливість України і про свої мирні наміри.

У президії було шестеро: міністр економіки Арсеній Яценюк, президент Європейського банку реконструкції та розвитку Жан Лем’єр, віце-президент консорціуму «Індустріальна група» Олександр Чалий, екс-міністр фінансів Ігор Юшко, глава московського офісу TNK-BP Роберт Уоррен Дадлі і сам Віктор Михайлович у ролі модератора. Говорили коротко — ланч усе-таки. Міністр розповів, що нам необхідно продовжувати реформи, хоча Україна вже й працює в рамках законів СОТ, що 2006 рік буде перехідним періодом. Сентенція про те, що «кожна криза має дві сторони — добру і погану», мала, вочевидь, слугувати головним обнадійливим сигналом для інвестора.

Олександр Чалий в основному критикував: енергетичні переговори з Росією, контракт щодо газу, проблемну зовнішню політику та кризу влади.

А найкращим промоутером інвестиційних можливостей нашої Батьківщини виявився пан Лем’єр: «Україна має великий потенціал, який має бути реалізований». Він перелічив чотири, на його погляд, головні на сьогодні проблеми нашої економіки (енергоємність, неконкурентоспроможність, СОТ і вибори), розповів, чому ЄБРР є успішним інвестором, агітував наслідувати приклад Банку і завершив оптимістичним: «Ми віримо в Україну».

Колишній президент Польщі Олександр Квасьнєвський з’явився за годину. Протягом досить короткого спічу він разів зо три повторив своє прохання, своє послання: «Please, don’t waste time» — «Будь ласка, не гайте часу». «Як ваш щирий адвокат, прошу вас: робіть щось щодня, — казав екс-президент. — Ви повинні усвідомити свою мету. І ще раз — не гайте часу, я прошу вас».

Оскільки українська влада, до якої з такою пристрастю звертався Квасьнєвський, була представлена єдиною офіційною особою, його заклик можна було б цілком адресувати інвесторам, котрі сиділи за столами. Але їм Квасьнєвський говорив про те, що Україна — важлива країна з європейським, демократичним майбутнім і що революція наша «була не за вищу зарплату, то була революція людської гідності».

З усього, що мені випадало чути останнім часом, цей виступ був найбільш патріотичним стосовно України.

Хто вкладає, а хто чекає

Присутніх у залі інвесторів можна було умовно розділити на дві групи. На тих, хто одного разу зарахував Україну до перспективних з точки зору інвестицій і, попри все, залишається вірним їй, і на тих, хто хотів би вкласти свої гроші, але чекає чітких сигналів на економічних та політичних світлофорах країни.

Думку перших висловив у розмові зі мною Коммер Дамен — президент виконавчої ради голландської суднобудівної компанії Damen, що веде свій бізнес у багатьох країнах. Кілька років тому компанія прийшла на Миколаївський суднобудівний завод «Океан». «Знаєте, інвестору завжди хочеться працювати в зрозумілому навколишньому середовищі, у дружній атмосфері, — казав він. — Але коли тобі як інвестору доводиться постійно долати різні бар’єри, то ця боротьба вселяє занепокоєння з приводу майбутнього співробітництва».

«Якщо країна хоче залучати прямі портфельні інвестиції, вона повинна мати зрозуміле, прозоре і прогнозоване бізнес-середовище», — сказав на закінчення пан Дамен. Про це ж він казав, виступаючи на українському ланчі.

Що ж до позиції інвесторів, котрі вичікують, то з нею ще складніше. Діапазон думок, що їх демонстрували виступаючі з України, підтвердив, що свобода слова і поглядів у нас реально існує. Однак власники капіталів чомусь почувалися розгубленими. Вони дуже хотіли б знати наперед, чого їм очікувати (і чого не очікувати взагалі) у цій країні.

Навіть молодий міністр Яценюк особливого оптимізму, на жаль, не додав. І не через брак красномовства (із цим якраз усе гаразд), а непевні часи, що звалилися на нас же. Адже відомо, що перед виборами, в періоди політичної нестабільності й економічних криз інвестори, як, утім, й інші стратегічні партнери, воліють орієнтуватися на президента, котрий у різних ситуаціях залишається гарантом миру та стабільності в країні. Але чітких сигналів вони не отримують.

Англієць, який сидів поруч, довго розпитував мене про політичну ситуацію в країні і майбутні вибори, але так і не дав мені своєї візитки, побоюючись передчасного розкриття планів його компанії щодо України... А він ще не вирішив. Він думає. І думатиме, за його словами, принаймні до наступного літа — вибори, після виборів...

Український «слон» знову не прокинувся

Давоський форум завершився. Навряд чи помилюся, сказавши, що немає благодатнішого місця, де можна було б отак ефективно лобіювати свою країну, робити їй промоушн перед найбільш представницькою аудиторією світу. Цієї можливості не прогавлять навіть найрозвиненіші держави і найвідоміші компанії. Чому ж тоді моя країна, котра так гостро потребує інвестицій, розуміння та підтримки зовнішнього світу, знехтувала цією подією?

Згадалося, як президент моєї країни, виступаючи в Давосі торік, образно порівняв Україну з розумним, сильним слоном, який пробуджується. На «міні-Давосі» у Києві Віктор Андрійович продовжив тему, сказавши, що «український слон уже прокинувся, і після того як він набереться інвестиційних сил, його вже не зупинити». На мій превеликий жаль, нічого такого не сталося. Роль «слонів», які прокинулися, сьогодні по праву виконують у світі Китай та Індія. А Україна? Та хто знає, з ким її тепер можна порівняти...

Вже після ланчу я поцікавилася у Віктора Пінчука, чому він вирішив долучитися ВЕФ і став його постійним членом. Навіщо він проводить оці інвестиційні ланчі? І як так вийшло, що тільки він один з усіх українських бізнесменів представляє в Давосі Україну?

Відповідь Пінчука на перше запитання була дуже правильною — в тому сенсі, що коли грошей досить, починаєш думати про вічне. У принципі, я теж так відповіла б, навіть якби переслідувала якісь свої піар-інтереси. Що стосується останнього запитання, то, відповідаючи на нього, Віктор Михайлович виявив неабиякі дипломатичні здібності: «Знаєте, є різні способи допомогти своїй країні. Я упевнений, що всі люди, котрі досягають якихось успіхів, теж хочуть допомогти своїй країні, просто в них свої цілі, свої пріоритети».

А от мені досі не зрозуміло: чому в 47-мільйонній країні (європейській, просунутій), де купа мільйонерів і мінімум десяток мільярдерів, нікому більше не спало на думку стати учасником Давоського форуму, аби не тільки просувати там свої бізнесові інтереси, а й представляти свою Батьківщину. Може, вони не чули про Давос, може, шкода грошей на членський внесок або не знають англійської, а може, їм просто нікому підказати? То для цього існують спеціальні органи влади, покликані координувати й ініціювати зусилля з просування держави у великому світі. Однак, судячи з того, що навіть поїздку офіційної делегації в Давос вважали непотрібною, таких державних органів у нас немає взагалі. Чи ще чогось немає?

У такому разі спасибі Пінчуку. А ще Яценюку, котрий зізнався, що не схотів летіти на український ланч у Давос коштом олігарха і купив квиток за кревні. Всі інші рахунки, пов’язані з українським ланчем, Пінчук оплатив особисто.

Україну в Давосі представляли усього чотири особи. А саме: соціальний підприємець з Одеси Сергій Костін, який вже не перший рік отримує запрошення взяти участь у Форумі; Ігор Шевченко, президент Української асоціації правознавців, котрий побував у Давосі як переможець номінації «Молодий глобальний лідер»; власник компанії «Інтерпайп» Віктор Пінчук як постійний член ВЕФ і «Дзеркало тижня» як медіа-партнер Фонду Шваба.

Про «незалежних» учасників
Давоса-2006, про ініціативи
Клауса Шваба та його фондів —
в одному з наступних номерів «ДТ».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі