«И опыт, сын ошибок трудных…»

В одному з нещодавніх номерів DT.UA (№25 від 27 липня 2012 року) було опубліковано статтю Ю.Ганущака «Гроші на старість, або Роздуми небайдужого», яка дала хороший привід звернути увагу на проблему, про яку так неохоче кажуть наші політики, але яка від цього не стає менш важливою на сьогодні. Хотілося б освітити дещо інші аспекти пенсійного забезпечення, не порушені автором у статті, зокрема, про світовий досвід реформування пенсійних систем.

Однак про все по черзі. Солідарна пенсійна система, яка історично склалася в Україні, є типовим прикладом систем із фіксованими виплатами (за міжнародною термінологією - система DB, від англ. Defined Benefit - схема встановлених виплат). Серед фахівців уже давно обговорюється питання життєздатності солідарних пенсійних систем, їх справедливості стосовно нинішніх і майбутніх пенсіонерів.

Сьогодні, коли виплати державних пенсій уже на 40% фінансуються за рахунок коштів держбюджету, а не Пенсійного фонду України (ПФУ), виникає запитання: як довго це триватиме?

Хтось скаже, що ця цифра не критична, що в Росії державна пенсія на 50% фінансується з держскарбниці, і жодних складнощів із фінансуванням і виплатою пенсій держава не відчуває. Але не будемо забувати про те, що, на відміну від українського, бюджет Росії профіцитний. Росіяни мають фінансові можливості для такого субсидування. Крім цього, у Росії існує фонд національного багатства, сформований з так званих нафтодоларів і призначений саме для поліпшення пенсійного забезпечення громадян.

Ми не порівнюватимемо рівень пенсійного забезпечення в наших історично та культурно близьких державах, оскільки їхній платіжний баланс і фінансові можливості кардинально відрізняються. Дефіцит ПФУ непід’ємним вантажем лягає на плечі державного бюджету України. Це не тільки не дає змоги нормально фінансувати інші соціальні сфери (медицину, виплату допомог у зв’язку з безробіттям і втратою працездатності), а також стримує розвиток самої держави.

Що далі, то більше ми переконуємося в порочності самої солідарної системи пенсійного забезпечення. Уже сьогодні фактично на одного платника внесків до ПФУ припадає один пенсіонер, а демографічна ситуація в найближчі 40 років лише погіршуватиметься. Україна ввійшла у фазу, коли на пенсію почали виходити люди, народжені під час так званого післявоєнного зростання народжуваності. За прогнозами, до 2050 року на 10 платників припадатиме 13 пенсіонерів. Ситуацію погіршує несправедливість солідарної системи пенсійного забезпечення. Якщо розглянути проблему в контексті значного рівня тінізації економіки і так званої виплати заробітних плат у конвертах, то отримуємо ситуацію, коли людина, котра отримує «білу» офіційну зарплату, фактично утримує трьох-чотирьох пенсіонерів.

А якщо хтось скаже фразу, яку дуже полюбили багато політиків, що в такий спосіб багаті діляться з бідними, відразу ж напрошується відповідь: «Ні, це ті, хто одержує «білу» зарплату». Як той «скупий», платить навіть не двічі, а тричі всі податки за себе, а пенсію він виплачуватиме, як кажуть, собі та ще «тому хлопцю».

Виникає запитання: хто виплачуватиме пенсію йому та іншим сьогоднішнім платникам внесків, яким буде розмір їхньої пенсії та, головне, чи зможе держава виплачувати пенсії в майбутньому?

Відповідь очевидна: без реформування системи пенсійного забезпечення - ні.

Поки ми думаємо та обговорюємо питання реформування пенсійної системи України, більшість країн Центральної та Східної Європи, Латинської Америки, а нині й Азії в тому чи іншому вигляді вже перейшли на накопичувальну систему пенсійного забезпечення.

Росія ще десять років тому запустила пенсійну реформу, хоча для них ця проблема найменш актуальна. Болгарія, країни Балтії та колишньої Югославії перейшли до накопичувальної пенсійної системи 8-12 років тому. Польща, Угорщина та Казахстан були першопрохідниками в цій сфері на постсоціалістичному просторі, адже вони провели в себе пенсійну реформу ще наприкінці 90-х років минулого століття.

На сьогодні українська пенсійна система, як і двадцять років тому, в основному залишається солідарною. Третій рівень - добровільна накопичувальна система пенсійного забезпечення, представлена недержавними пенсійними фондами та пенсійними фондами банківського управління, діючи в рамках існуючого законодавства, ситуацію змінити не здатна.

Попри той факт, що деякі добровільні накопичувальні пенсійні системи вже успішно працюють упродовж 12 років і довели свою необхідність, популярність і життєздатність, держава все ніяк не може змиритися з тим, що люди дедалі частіше довіряють своє пенсійне майбутнє саме недержавним управляючим. Таке небажання здійснювати серйозну реформу призводить до того, що з кожним роком ми дедалі більше й більше відстаємо в цій сфері від інших країн, одночасно заганяючи нашу країну у величезну боргову яму майбутньої неплатоспроможності.

У всьому світі вже не обговорюють питання доцільності та необхідності подібних реформ - ця тема вже застаріла. Всім зрозуміла неминучість реформування солідарних систем. Уся стара Європа поступово відмовляється від DB систем. У Великобританії ще чотири роки тому було законодавчо заборонено створювати нові пенсійні DB-плани. Міжнародні експерти та представники країн, що проводять реформи, обговорюють питання регулювання діяльності приватних компаній, інвестування пенсійних активів, залучення в систему самозайнятих осіб, збільшення охоплення та поліпшення рівня соціального забезпечення в накопичувальній системі.

Саме завдяки проведеній пенсійній реформі багатьом країнам світу вдалося уникнути значних потрясінь, спричинених світовою фінансовою кризою. Адже кошти накопичувальної пенсійної системи, які обчислюються мільярдами доларів США, в основній своїй масі були інвестовані в місцеві ринки та були стримуючим чинником кризи, яка лютує в усьому світі. За своєю природою, пенсійні фонди є консервативними інституціональними інвесторами, а пенсійні активи - довгостроковими інвестиціями. Кошти накопичувальної пенсійної системи в основному інвестуються в довгострокові фінансові інструменти місцевих ринків. Ці кошти є унікальним інвестиційним важелем і значною мірою стимулюють розвиток усієї економіки держави.

Хотілося б зазначити, що про все вищесказане знаю не з чуток. Банк «Аркада» от уже десять років є членом Міжнародної федерації пенсійних фондів (FIAP) і постійно бере участь у заходах, що проводяться під егідою цієї організації. Також наш банк тісно співпрацює з Європейською федерацією пенсійного забезпечення (EFRP).

У червні 2012 року співробітники нашого банку брали участь у міжнародному з’їзді FIAP, який проходив у мексиканському місті Канкун, де представники країн - лідерів реформування систем пенсійного забезпечення з ентузіазмом розповідали про те, що, завдяки вчасно проведеним пенсійним реформам, економіки їх країн благополучно пережили всі світові кризи, які сталися в останні 20 років, і готові до нових викликів глобальної економіки.

Допоки Україна розмірковує про необхідність реформування пенсійної системи, міжнародні експертні організації дедалі частіше проводять аналіз реформ, які вже відбулися в тих чи інших країнах. У 2009 році Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) опублікувала результати свого масштабного дослідження, присвяченого пенсійній реформі в Чилі, та досвіду, який удалося з неї перейняти. Наприкінці минулого року громадськості мали представити аналіз пенсійних систем Центральної та Східної Європи. Сподіваюся, найближчим часом ми зможемо ознайомитися й з цим дослідженням і вже наступного разу більш детально розглянути реформи в країнах ЦСЄ. Нині хотілося б докладніше торкнутися питання, що ж вивчала ОЕСР у Чилі, які результати аналізу та які прогнози й рекомендації було висловлено такою авторитетною організацією щодо чилійської пенсійної системи.

Слід зазначити, що саме Чилі є піонером у питанні переходу від солідарної до накопичувальної пенсійної системи. Здійснивши реформу в далекому 1980 році, пенсійні фонди Чилі успішно пережили кілька криз, а управляючі компанії заслужено вважаються одними із найдобросовісніших у світі. Пізніше досвід Чилі вивчали та застосовували в себе більшість країн Латинської Америки, Центральної та Східної Європи, а також Азії. За свій тридцятирічний життєвий шлях нова пенсійна система відпрацювала фактично всі етапи функціонування - від накопичення коштів на персональних пенсійних рахунках майбутніх пенсіонерів та інвестування цих коштів до виплати недержавної пенсії.

ОЕСР констатує стрімке зростання активів пенсійної системи Чилі з 305 млн. дол. США (0,9% ВВП) у 1982 році до 110 млрд. дол. США (64% ВВП) у грудні 2007-го. Одночасно швидко зростав і середній розмір персональних накопичувальних рахунків: з 426 дол. у 1982 році до 13760 дол. - у 2007-му. Такому значному збільшенню активів, безперечно, сприяла висока дохідність, яку забезпечували приватні управляючі компанії. Так, за період із травня 1981-го по грудень 2007 року реальний (вище за рівень інфляції) середній валовий річний прибуток становив 10,1%. Цей показник виявився набагато вищим від очікуваної дохідності, яка прогнозувалася при побудові системи. Кошти учасників системи інвестувалися в державні та муніципальні облігації, корпоративні та іпотечні облігації, акції найнадійніших місцевих компаній, а також розміщалися на депозитах комерційних банків. Словом, ці величезні кошти працювали на стимулювання та розвиток чилійської економіки, що також дозволило Чилі стати однією з найбільш розвинених країн Латинської Америки.

У дослідженні ОЕСР зазначається, що досить тверде регулювання та нагляд за діяльністю управляючих компаній допомогли запобігти різним збиткам пенсійних фондів і втраті коштів учасників. Цей результат, поза сумнівом, сприяв політичному прийняттю нової пенсійної системи.

Коефіцієнт заміщення (пенсія/заробітна плата) є досить показовим при оцінці результатів роботи системи. Адже саме цей параметр показує, який розмір пенсії стосовно заробітної плати одержує трудящий при виході на пенсію. Від чого залежить розмір майбутньої пенсії в накопичувальній пенсійній системі? Фактично від двох параметрів - розміру внесків і величини інвестиційного доходу. Середній показник коефіцієнта заміщення становив 52%, тобто середній чилійський пенсіонер одержує пенсію, розмір якої становить трохи більше половини від його останньої заробітної плати.

Цей показник виявився меншим, ніж очікували люди, але не за рахунок результатів інвестування пенсійних активів (у Чилі дохідність пенсійних інвестицій на 10,1% річних перевищувала рівень інфляції). Очікування не виправдалися через низький рівень внесків. Нагадаємо, що в Чилі учасники пенсійної системи здійснюють внески в розмірі 10% від заробітної плати. Звичайно, люди хотіли б одержувати більше. Хто з нас не хотів би платити менше, а одержувати більше? Але треба бути реалістами: пенсійній системі тільки 30 років, управляючі пенсійними активами дають пристойну дохідність, а розмір внесків у Чилі, можливо, треба збільшувати.

В Україні, наприклад, внески учасників пенсійної системи становлять 33-34%, але очікувана пенсія при цьому становитиме не більш як 40% від заробітної плати таких учасників.

Експерти ОЕСР виокремили три основні чинники, які тією чи іншою мірою впливають на економічний розвиток усієї держави.

Рівень заощаджень. Пенсійна реформа справила позитивний вплив на рівень добровільних заощаджень як фізичних, так і юридичних осіб. Тільки за перші 20 років реформи рівень внутрішніх заощаджень стосовно ВВП держави виріс майже всемеро. Не викликає жодних сумнівів, що грамотна стратегія казначейства Чилі, прийнята відносно фінансування дефіциту старої системи, відігравала провідну роль у цьому питанні.

Вплив на ринки праці. За результатами досліджень експерти дійшли висновку, що пенсійна реформа в Чилі сприяла скороченню безробіття та збільшенню рівня заробітних плат. Це зростання пояснюється нижчою ставкою внесків у нову систему й тим фактом, що більша частина населення не сприймає ці внески як додатковий податок. Приватне управління пенсійними рахунками підсилило ступінь довіри до пенсійного забезпечення та показало міцніший зв’язок між розміром майбутньої пенсії та розміром внесків.

Вплив на ринки капіталу. Експерти ОЕСР були майже одностайні в тому, що пенсійна реформа вплинула на ринки капіталу, забезпечувала зростання обсягу ринків, стимулювала державу вдосконалювати нормативну базу, а також сприяла підвищенню прозорості ринку та поліпшенню корпоративного управління. Зокрема, зазначається, що пенсійні активи сприяли розвитку довгострокових фінансових інструментів. Не можна не згадати про те, що до явних заслуг пенсійної реформи слід також віднести зменшення вартості капіталу і поліпшення якості інвестиційних рішень.

Звіт ОЕСР не містить якихось згадок про те, що в Чилі хтось висловлює бажання відмовитися від обов’язкової накопичувальної системи і повернутися до солідарної системи пенсійного забезпечення. На моє запитання президент FIAP пан Гільєрмо Артур Еррасуріс (до речі, громадянин Чилі) відповів, що успіхи чилійської накопичувальної говорять самі за себе, і нині у Чилі вже ніхто не дебатує на тему доцільності проведеної пенсійної реформи.

Підбиваючи підсумки економічного впливу пенсійної реформи на розвиток економіки загалом, експерти ОЕСР дійшли висновку, що 10% від щорічного зростання ВВП є безпосереднім впливом на це зростання пенсійної реформи.

Не будемо забувати про те, що в Чилі комплексно підійшли до проведення реформ - разом із пенсійною була запущена реформа ринку капіталів і реформа житлового будівництва. Ці три локомотиви створили умови для динамічного розвитку всієї держави, скоротили державний борг, залучили в країну нові інвестиції і вивели Чилі у перелік розвинених країн світу.

Слід зазначити, що після початку реформи пенсійної системи в Чилі з 1980 року вона постійно перебуває під пильним наглядом держави. Перебіг самої реформи постійно досліджують світові експерти і міжнародні організації. Держава періодично вносить зміни до самої системи, постійно вдосконалюючи її, але основні її характеристики залишаються незмінними. До пенсійної системи Чилі вносилися такі зміни:

- у 1985 році фонди одержали право інвестувати в акціонерний капітал компаній, зареєстрованих у Чилі;

- у 1992 році (через 12 років після початку реформи) фондам було дозволено інвестувати пенсійні активи за кордоном;

- у 2000 році фонди одержали право пропонувати своїм клієнтам два портфелі, що різнилися за своєю стратегією інвестування і ступенем ризику;

- з 2002 року таких портфелів стало вже п’ять;

У березні 2008 року в систему пенсійного забезпечення Чилі було внесено найістотніші зміни. Ці зміни набували чинності поступово, починаючи з середини 2008 року, і переслідували такі цілі:

- збільшення охоплення населення системою пенсійного забезпечення;

- заохочення гендерної рівності усередині самої системи;

- підвищення ефективності інвестування пенсійних активів;

- зменшення концентрації фондів і збільшення конкуренції між ними;

- зниження витрат усередині системи.

Фактично держава вдосконалила перший рівень пенсійної системи, розробила і запровадила механізм, що захищає найменш забезпечені верстви населення. Уже сьогодні ті громадяни, які з тих чи інших причин не змогли накопичити достатньо коштів на своєму персональному пенсійному рахунку або з якихось причин взагалі не брали участі у пенсійній системі, але трудилися на благо держави, одержують соціальну пенсію в розмірі 150 дол. США. Слід зазначити, що такий розмір пенсії у півтора разу перевищує розмір прожиткового мінімуму.

Крім цього, якщо громадянин, який отримує пенсію, підпадає під категорію малозабезпеченого, він одержує додаткову соціальну пенсію. Така додаткова соціальна пенсія підвищує доходи пенсіонера до рівня в 505 дол. США, що вп’ятеро перевищує розмір прожиткового мінімуму. Для інвалідів і осіб, що втратили годувальника, є свої види надбавок.

Окремо слід зазначити, що в період з 2001-го по 2007 рік державний бюджет Чилі мав додатне сальдо, яке становило в середньому 2,9% ВВП. У той же період державний борг зменшився з 15 до 5% ВВП. Крім того, додатне сальдо державного бюджету прогнозувалося на кожен із наступних чотирьох років. Станом на 1 січня
2008 року Пенсійний резервний фонд (мета якого - фінансувати зобов’язання державної пенсійної програми) зібрав близько 2 млрд. дол. США. Така стійка бюджетна ситуація вплинула на реформу і допомогла збільшити охоплення населення і водночас підвищити виплати на першому рівні пенсійного забезпечення. Зміни, внесені в накопичувальну пенсійну систему у 2008 році, змогли щось запропонувати кожному громадянину, в такий спосіб розбивши критику навіть найбільш затятих скептиків реформи. На сьогодні структура пенсійної системи Чилі є логічною і узгодженою. Економічна ситуація в державі, а також стійкість і збалансованість пенсійної системи не викликають побоювань.

Ще одна новація чилійської пенсійної системи торкнулася приватних підприємців і самозайнятих осіб. Тепер починаючи з 2012 року ті з них, хто платить прибутковий податок, зобов’язані робити внески в пенсійну систему нарівні зі штатними працівниками в розмірі, що дорівнює 10% від своїх доходів. Для інших приватних підприємців і самозайнятих осіб, які платять єдиний або фіксований податок, участь у пенсійній системі залишиться добровільною.

На з’їзді FIAP представники країн Латинської Америки так само, як і європейські делегати, наголошували на активній рекламі і публічності роботи системи, доведенні до відома простих громадян, чим саме приваблива для них така пенсійна реформа.

Ю.Ганущак у своїй статті згадує про певні ризики пенсійної системи, яка існує в Україні на сьогодні, але хотілося б висловити з цього приводу такі думки.

Перше - щодо роботи пенсійних фондів в Україні. Безумовно, необхідна більша прозорість і публічність у роботі і звітах адміністраторів, компаній з управління активами (КУА) та інших осіб, задіяних у процесі управління грошима вкладників пенсійних фондів. Ніхто не знає, як вони працюють, за що в принципі вони стягують (часом непомірну) плату за управління грошима вкладників, при цьому ніяк не захищаючи їх від інфляції.

Ми з вами знаємо, скільки недержавних пенсійних фондів луснуло під час кризи. Так, за період 2009-2011 років в Україні 12% недержавних пенсійних фондів і 14% адміністраторів НПФ припинили свою діяльність. За даними Нацкомфінпослуг, станом на 1 січня 2012 року в Україні було зареєстровано 96 недержавних пенсійних фондів. При цьому на сьогодні 20 з них, тобто п’ята частина, можуть бути ліквідовані. За даними регулятора, загальні активи недержавних пенсійних фондів на початок року становили 1,4 млрд. грн., що на 21% більше, ніж роком раніше. Цікаво, що витрати, віднесені на активи НПФ, за той самий період зростали в півтора разу швидше і збільшилися на 34%. Загалом, результат у наявності.

Відповідно, напрошується низка запитань: хто і коли проводив системний аналіз діяльності пенсійних фондів в Україні? Ми бачили звіт Світового банку, який зроблений 2008 року і містить багато зауважень до побудови і функціонування пенсійних фондів. Хто з українських наглядових органів де-факто відповідає за роботу і розвиток накопичувальної системи пенсійного забезпечення? Кому ми можемо довірити управління коштами другого рівня?

Друге - це політичні ризики, пов’язані з тим, як поводиться держава (але за важливістю, мабуть, ці ризики можна було б поставити на перше місце). Для успішного проведення пенсійної реформи потрібні зважений підхід, публічність і зрозумілість концепції реформи, підкріплені необхідними розрахунками. Також життєво важливо усвідомити, що кошти другого рівня належать учасникам цього другого рівня, і держава за жодних умов не може «залізти до них у кишеню». Зроблений на політичних ризиках акцент не випадковий, у розпал кризи світову громадськість сколихнули два безпрецедентні факти грубого втручання держави в структуру другого рівня.

Так, наприкінці 2008 року сенат Аргентини ухвалив рішення щодо націоналізації пенсійних фондів країни. Таким чином, держава одержала під свій контроль близько 24 млрд. дол., якими управляли приватні пенсійні фонди. На той момент Аргентина мала виплатити близько 20 млрд. дол. за раніше взятими кредитами. Як зазначає агентство Reuters, на виплату за кредитами у 2009 році в бюджеті було всього лише 8 млрд. Рішення про націоналізацію викликало протести співробітників пенсійних фондів. Націоналізовані фонди були найбільшими аргентинськими інвесторами. Наприкінці жовтня 2008 року звістка про намір націоналізувати пенсійні фонди сильно вдарила по курсу аргентинського песо і обвалила курс акцій на місцевій біржі.

На жаль, цей випадок не єдиний. 3 грудня 2010 року представник уряду Угорщини оголосив про фактичну націоналізацію обов’язкових пенсійних накопичень, зроблених громадянами країни з 1998 року. Були запроваджені обмеження для управляючих компаній і пенсійних фондів, щоб навіть у тих громадян, хто бажає зберегти пенсійні активи в приватному управлінні, не залишилося такої можливості.

За повідомленнями інформаційного агентства Bloomberg, угорський уряд висунув своїм громадянам ультиматум: перевести пенсійні активи з приватних фондів у державні або втратити державну пенсію. Нову пенсійну політику, метою якої є взяття під контроль близько 3 трлн. форинтів (14,6 млрд. дол.) приватних пенсійних заощаджень, запропонував міністр економіки Дьєрі Матольчі. Одержавши пенсійні кошти з приватних фондів, держава має намір тим самим компенсувати дефіцит бюджету. Нині Угорщина є найбільшим боржником серед країн Східної Європи, які входять у ЄС.

Сумна практика цих двох країн показує, як держава своїми недалекоглядними і непродуманими діями не тільки підірвала довіру інвесторів, а й назавжди поставила хрест на системах накопичувального пенсійного забезпечення в своїх країнах.

Досвід нашої країни свідчить, що українські політики повторюють як під копірку всі невдалі події за кордоном.

В Україні протягом кількох років тільки хочуть, щоб розмір мінімальної пенсії досяг рівня прожиткового мінімуму. Але цього чомусь ніяк не вдається досягти. Ми рік у рік наступаємо на ті самі граблі і ніяк не можемо зрозуміти, що без проведення глибокої пенсійної реформи спроби довести розмір мінімальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму в остаточному підсумку завершаться банкрутством ПФУ.

Висновки напрошуються самі по собі.

Необхідно чітко визначити зону відповідальності держави. Держава за будь-яких обставин має брати на себе виплату мінімальної гарантованої пенсії на рівні прожиткового мінімуму за умови наявності певного виробничого стажу і/або певного строку проживання на території України (у Великобританії умовою для одержання мінімальної пенсії за відсутності стажу є проживання в країні протягом 50 років).

На урядовому рівні треба серйозно проаналізувати роботу недержавних пенсійних фондів, звернути особливу увагу на відсутність публічності і прозорості їх роботи, незахищеність грошей вкладників, на завищену і зовсім не виправдану винагороду адміністраторів і КУА цих фондів.

На підставі дослідження визначити умови допуску приватних управляючих до другого рівня пенсійного забезпечення.

На законодавчому рівні закріпити непорушність права власності учасника пенсійної системи на свої накопичення.

Напередодні всіма очікуваного (але сподіватимемося, що Україну воно мине) чергового загострення світової економічної кризи варто узагальнити і проаналізувати комплекс проблем, з якими зіштовхнулися провідні країни в недержавному пенсійному забезпеченні.

На мій погляд, у реаліях наявної в Україні ситуації з пенсійним забезпеченням треба в обов’язковому порядку приділяти більше уваги недержавній пенсійній накопичувальній системі, заснованій на добровільних відрахуваннях громадян. На законодавчому рівні потрібні нові механізми залучення коштів населення і поводження з такими грошима. Необхідно зробити так, щоб гроші, які спрямовуються на пенсійні рахунки, не просто лежали, а активно працювали, підтримуючи інші галузі економіки нашої країни.

Ще раз хочу наголосити, що реалізація ідеї накопичувальної системи в пенсійному забезпеченні, безумовно, буде поштовхом у розвитку насамперед національного фондового ринку, тому що гроші вкладників почнуть активно розміщуватися в цінних паперах та інших інструментах, і поштовхом у розвитку економіки України в цілому. Головне - правильно і виважено (досвід Чилі тут нам дуже стане в пригоді) підійти до цього питання.