«И комиссары в пыльных шлемах склонятся молча…» Події навколо НКРЗ викликають запитання: чи доросли влада і ринок до незалежного регулювання?

Кризу в Національній комісії регулювання зв’язку України (НКРЗ) можна назвати іспитом на право цього органу на існування. Про те, що в комісії існував перманентний конфлікт між її членами, у ЗМІ писали неодноразово. На початку березня протистояння вилилося у зрив кількох засідань НКРЗ, причому обидві групи «комісарів» обвинувачували в цьому одне одного. Минулого тижня ситуація зрушила з мертвої точки: відбулося три засідання комісії. Між першим і другим Олега Гайдука було звільнено з посади голови НКРЗ, а його місце посів Володимир Звєрєв.

Проте говорити про розв’язання конфлікту зарано: усі його глибинні причини залишилися. І не лише суб’єктивні, які стосуються особистих амбіцій і політичної заангажованості ряду членів НКРЗ, але і об’єктивні — традиції взаємовідносин ринку і держави, що складалися десятиліттями. Якщо не розплутати цього клубка проблем, то діяльність комісії може бути знову легко паралізована. Що ж, міністр «серед іншого і зв’язку» Микола Рудьковський уже порушував питання про передачу функцій регулювання телекомунікаційного ринку його відомству — за російським зразком...

НКРЗ поклалася на Кабмін

Володимир Звєрєв на телекомунікаційному ринку добре відомий. Його кандидатура на посаду голови НКРЗ розглядалася і два роки тому, коли комісія тільки формувалася. Звєрєв — колишній військовий зв’язківець. Після військової служби він обіймав різні посади — начальника управління, заступника начальника «Укрчастотнагляду», заступник голови Держкомзв’язку, а потім і Держдепартаменту зв’язку та інформатизації, з листопада 2005 року — керівника Державної інспекції зв’язку. Скрізь користувався повагою і як управлінець, і як технар. В роки військової служби, а також в «Укрчастотнагляді» він довго працював у підпорядкуванні іншого члена НКРЗ — Володимира Олійника. Проте стверджувати, що Звєрєв — «людина Олійника», було б не зовсім правильно. На думку експертів, Звєрєв, котрий не обіймав вищих посад, не встиг «обтяжити свою карму» зобов’язаннями, які дозволили б ним маніпулювати.

Під час представлення нового керівника комісії Микола Рудьковський, котрий виступав від імені Кабміну, зазначив, що Гайдука було звільнено за «несумлінне виконання службових обов’язків і порушення присяги держслужбовця». Не розшифровуючи, утім, конкретних причин звільнення. 21 березня минуло чотири місяці відтоді, як Гайдук пішов на лікарняний — максимальний безперервний термін, передбачений Законом України «Про державну службу». І хоча в кулуарах питання про його звільнення вважали вирішеним, 19 березня Олег Васильович вийшов на роботу і провів планове засідання НКРЗ. Удень 21 березня він був присутній на засіданні Кабміну, але до кінця не досидів. Тому про своє звільнення дізнався у четвер вранці, перед самим засіданням комісії.

Звільнення Гайдука і призначення Звєрєва провів своїми розпорядженнями Кабінет міністрів. Незважаючи на те, що ст. 20 чинного Закону України «Про телекомунікації» передбачає, що голова і члени НКРЗ призначаються на посади президентом за поданням прем’єр-міністра. Ця норма суперечить п.7 ст.23 Закону України «Про Кабінет міністрів», відповідно до якого Кабмін призначає і звільняє з посади «керівників центральних органів дер­жавної влади». А НКРЗ, відповідно до Закону «Про телекомунікації», має саме такий статус. Просто відповідно до п.4 перехідних положень закону про Кабмін, Верховна Рада повинна була протягом трьох місяців привести у відповідність із новим законом усі інші законодавчі акти. Проте три місяці з моменту підписання колись скандального закону минули 21 березня, а із Закону «Про телекомунікації» норму про призначення голови і членів НКРЗ президентом ніхто не прибрав.

Теоретично це протиріччя двох законодавчих актів може бути приводом як для протестів президента, чиє право призначати голову НКРЗ не скасоване, так і для судових позовів Гайдука. Або інших членів НКРЗ. Проте, швидше за все, судів не буде. По-перше, тих членів комісії, хто може бути незадоволений призначенням Звєрєва, Гайдук не влаштовував ще більше. По-друге, перспектива такого розгляду примарна, принаймні поки при владі цей уряд. А от у блокуванні роботи НКРЗ ініціаторів такого позову обвинуватити цілком можуть. У команди президента сьогодні немає настільки нагальних інтересів на телекомунікаційному ринку, які вимагали б втручання в кадрову політику Кабміну.

Призначення Звєрєва рішенням уряду створює ще одну правову колізію. Оскільки всі члени комісії є держслужбовцями, то уряд може на тих самих правових засадах звільняти та призначати і їх. Причому не чекаючи змін у законодавстві щодо порядку призначення НКРЗ, запропонованих різними депутатами. За ідеєю, цей факт має згуртувати лави комісії: надто активну опозицію наділене довірою Кабміну керівництво регулюючого органу тепер може приборкати на корені.

Торі і віги вітчизняного телеком-регулювання

Призначення Володимира Звєрєва головою НКРЗ ?з оптимізмом сприйняли як більшість членів комісії, так і учасники ринку. Усі вони покладають на нового голову надію, що йому вдасться загасити довгограючий конфлікт усередині комісії, котрий за останні два роки серйозно позначився на її авторитеті й ефективності роботи.

Нагадаємо: НКРЗ сьогодні розколота на два табори. До одного з них входять Людмила Єжова, Сергій Апасов, Олександр Скляров і Петро Семерей — назвемо його «четвіркою». У складі іншого — Ольга Філіпова, Володимир Олійник і Віктор Мазур — «трійка». Раніше їх підтримував Олег Гайдук. Сьогодні представники «четвірки» побоюються, що старий друг і товариш по службі Олійника Звєрєв стане на бік «трійки». Перше засідання НКРЗ із новим головою, яке відбулося у п’ятницю, 23 березня, поки що не продемонструвало якихось його уподобань.

Обидва угруповання неодноразово обмінювалися взаємними обвинуваченнями. Головним обвинуваченням стосовно «трійки», що мусується в пресі як даність, є претензія щодо тіньової видачі частот під перспективні радіотехнології: без конкурсу і дешево. Частоти видавалися на діапазони, передбачені новим Планом використання радіочастот для широкосмугової передачі даних. Однак ліцензії видано на технології зі старого плану — перед самим закінченням його дії. З погляду законодавства до подібної процедури претензій немає: хіба що не задоволено ще судові позови кількох фірм, яким відмовили в прийомі заявок на ліцензії. Представники «четвірки», як правило, широко інформували пресу і громадськість про розбіжності в комісії: повідомлення про це з’являлися майже після кожного засідання. Позитивного іміджу НКРЗ це не додавало. Представники «трійки» принагідно обвинувачували опонентів у провокаціях і спробах зриву роботи комісії, проте загалом шуміли менше і, незважаючи на обвинувачення, демонстрували, що пріоритетом для них є робота, а не піар.

21 листопада Олег Гайдук, не витримавши нервової роботи, пішов на лікарняний. Своїми наказами він призначив в.о. голови Ольгу Філіпову (а на короткий час її закордонного відрядження — Володимира Олійника).

На початку березня «четвірка» обвинуватила своїх колег у зриві ряду засідань НКРЗ. На їхню думку, призначення Ольги Філіпової виконуючою обов’язки голови НКРЗ було нелегітимним, оскільки «така процедура не передбачена законодавством України у сфері телекомунікацій», а також тому що О.Філіпова «не перебуває на дер­жавній службі через перевищення граничного віку». Отже, на думку цих членів НКРЗ, «існує загроза визнання нелегітимними... прийнятих рішень, виданих ліцензій і документів, підписаних О.Філіповою».

Питання про те, що Філіпова не має права очолювати комісію за відсутності Гайдука, неодноразово порушувалося «четвіркою» на засіданнях НКРЗ. Справа в тому, що відповідно до Закону «Про телекомунікації», при однаковій кількості голосів «за» і «проти» якогось рішення голос голови є вирішальним. Ольга Філіпова, Володимир Олійник і Віктор Мазур хоча й не мали більшості голосів, але мали можливість блокувати рішення комісії. Тому «четвірка» і намагалася порушити на засіданнях питання про те, щоб головуючий вибирався на кожному окремому засіданні і не мав статусу «в.о. голови НКРЗ». Тоді чотири члени комісії мали б більшість голосів.

«Трійку» такий стан справ не влаштовував, і вони запропонували звернутися до Кабміну за роз’ясненнями. До прем’єр-міністра Віктора Януковича і віце-прем’єра Андрія Клюєва звернулися одночасно обидві групи. У відповіді Кабміну було рекомендовано «забезпечити виконання обов’язків голови НКРЗС Філіповою О.І.» і «не допускати зриву засідань НКРЗ».

Втім, для подальшої роботи комісії це рішення вже не знадобилося: Олег Гайдук повернувся, щоб піти. Проте «легітимізація» Кабміном чотиримісячного перебування Філіпової на посаді в.о. голови знімає поставлене «четвіркою» питання про можливе визнання незаконними рішень НКРЗ, прийнятих у цей період. А отже, заспокоює викликані заявами «четвірки» хвилювання учасників ринку, які одержали за цей час ліцензії та інші дозвільні документи комісії.

Кому потрібен цей цирк?

Заспокоювати ринок зараз саме час. Через хронічні скандали авторитет НКРЗ за останній рік істотно похитнувся. Причому заяви членів комісії з обвинуваченнями на адресу одне одного стали викликати не бажання встановити істину, а виключити монітор комп’ютера. Висловлюючись простою мовою, перманентний конфлікт у НКРЗ «дістав».

Не даремно ж керівництво Мінтрансзв’язку висловлювалося нещодавно в тому ключі, що НКРЗ здійснює регулювання телекомунікаційного ринку неефективно, і з цими функціями краще впоралося б міністерство. Як воно справляється з регулюванням, наприклад, у транспорт­ній галузі. І справді, дивлячись на Росію, де і регулювання, і держуправління в галузі здійснюються відомством, очолюваним «государевою людиною», дивуєшся порядку, який там панує. Обіцяних частот для UMTS там теж чекають три роки, і жодний з операторів навіть не думає протестувати проти видачі нікому не відомій «Сумме Телеком» ліцензій на усі види зв’язку, включаючи мобільний. Та й нашому телекомунікаційному ринку зручніше було б «вирішувати питання» не з роз’єднаним колективом чиновників, які конкурують між собою, а з одним «хазяїном». Як було, наприклад, при Довгому.

От тільки повертатися до часів «Держкомтелекому» або «Дрежкомтуманова» ніхто на ринку не хоче. І навряд чи ідея передачі регулюючих функцій міністерству викликає ентузіазм операторів. Не кажучи вже про те, що наявність самостійного регулюючого органу в галузі зв’язку є однією з обов’язкових умов вступу України до СОТ. Показово, що призначення нового керівника комісії викликало на ринку хвилю оптимізму. Тобто розчарування стосується не самої НКРЗ, а саме ситуації безвладдя, яка в ній сформувалася.

Попри внутрішні конфлікти, комісія продовжує досить ефективно працювати. У своєму звіті за 2006 рік вона наводить такі цифри: перераховано до державного бюджету України 1,437 млрд. грн., що на 360 млн. грн. більше, ніж було заплановано. З цих коштів за видачу ліцензій на користування радіочастотним ресурсом надійшло 330,4 млн. грн. (для порівняння: у 2005 році — 268,74 млн. грн.), за видачу ліцензій у сфері телекомунікацій — 44,9 млн. грн. (у 2005-му — 54,35 млн. грн.), за виділення номерного ресурсу — 48,5 млн. грн., а збір за надання послуг мобільного зв’язку становив 941,4 млн. грн.

Це при тому, що із 23 млн. грн., запланованих держбюджетом-2006 на утримання апаратів НКРЗ і Державної інспекції зв’язку, було виділено усього 17,8 млн. грн. Жодної копійки із запланованих 2,6 млн. грн. не було виділено на фінансування бюджетної програми конверсії радіочастот. А в бюджеті-2007 на це взагалі не передбачено коштів. Так само, як і на радіочастотний моніторинг, від якого багато в чому залежить якість зв’язку. Це при тому, що компанії, які використовують радіочастотний ресурс, стабільно сплачують відповідний збір до бюджету.

Головні проблеми, проте, лежать не в цій галузі.

— Поява на чолі комісії дієздатної компетентної людини, котра має ресурс політичної підтримки, дасть змогу розблокувати її діяльність і оперативно розібрати чимало накопичених справ, — вважає Роман Химич із Netton CG. — Однак проблема номер один полягає в тому, що НКРЗ доводиться відігравати роль одного з ключових елементів державної політики у сфері телекомунікацій, яка, по суті, як і раніше, відсутня. Більш того, відсутнє суспільне замовлення на якусь послідовну політику в цій сфері. Український політикум у масі своїй не виявляє найменшого інтересу до «телекому». Крім, лише, суто утилітарного.

Три-чотири роки тому, коли Закон «Про телекомунікації» розроблявся і приймався, учасникам ринку вдалося об’єднати свої зусилля для захисту ідеї створення в країні незалежного регулюючого органу. Проте потім НКРЗ стала точкою перетину великої кількості політичних і бізнес-інтересів. У результаті два роки комісія працює в екстремальних умовах: то під загрозою розпуску в судовому порядку, то її трясуть перевірками силові структури, то одні члени комісії виражають недовіру іншим. Сьогодні як телекомунікаційному бізнесу, так і політикам треба зрозуміти: наявність НКРЗ — великий привілей цього сегмента економіки. І краще не намагатися вирішувати за допомогою окремих її членів ситуативні питання: постраждає весь ринок.

Довідка

Володимир Звєрєв народився 1959 року в Хабаровську. Закінчив Київське вище військово­інженерне училище зв’язку ім. Калініна. Полковник, кандидат технічних наук. На початку 90х працював у Науководослідному центрі КВВІУЗ. З 1998 по 2000 рік — заступник начальника науково­дослідного управління радіоелектронних систем науково­дослідного центру Міноборони України. У 2000—2001 роках — директор компанії «Ключові телекомунікації». З 2001 по 2002 рік — заступник начальника Державної інспекції електрозв’язку України, начальник Державної інспекції електрозв’язку по Києву і Київській області (ДІЕЗ перебувала тоді в складі центру «Укрчастотнагляду»). У 2002—2003 роках — заступник начальника управління радіотехнологій і використання радіочастот Держкомзв’язку. У 2004—2005 роках — заступник директора Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації Мінтрансзв’язку. 11 листопада 2005 року призначений начальником Державної інспекції зв’язку — органу в складі НКРЗ.