Хто позбавляє Україну нафти та газу. Історія знищення стратегічної галузі страшенно швидко поповнюється новими сторінками

Так склалося, що сфера розвідки й видобутку вуглеводневої сировини в Україні опинилася в переліку галузей, у яких вітер владних настроїв змінюється з лякаючою швидкістю. Не встигають компанії, що працюють у галузі, пристосуватися до однієї ситуації, як хвиля «реформ» приносить на місця нові циркуляри й бачення майбутнього. Причому що далі, то безжальніше поводяться з геологами та промисловиками чергові начальники, намагаючись звинуватити як мінімум у непрофесіоналізмі своїх численних попередників.

НАК «Надра України» і Мінприроди

Розповідь про сьогодення геологорозвідки неможлива без знайомства з історією і цілями створення Національної акціонерної компанії «Надра України». Так, кілька років тому поштовхом для концентрації всіх геологорозвідувальних підприємств країни під спільною вивіскою послужила думка про те, що великі державні холдинги здатні ефективно працювати. За приклад ставилися НАК «Нафтогаз України» й «Укрзалізниця», які вже досягли на той час помітних результатів. Сьогодні існують різні думки з приводу ефективності державних холдингових компаній (НАК), але тоді ці великі держкомпанії показували хороші результати. А тому вирішили об’єднати й усі геологорозвідувальні активи держави з метою поліпшення їхньої роботи.

Варто підкреслити, що у різний час геологічною НАК і галузевим відомством, що неодноразово змінювало назву, стаючи то держкомітетом, то знову міністерством, управляли не стільки конкретні люди, скільки інтереси тих чи інших близьких до влади груп. Причому, прихід «нових хвиль» чітко простежується в історії геологічної галузі останніх років. Кожна з них супроводжувалася активними спробами перерозподілу ліцензій, умов і родовищ.

Наприклад, експерти галузі добре пам’ятають прихід «донецьких» із їхніми ключовими фірмами. Діяльність соціал-демократів, пов’язану з низкою свердловин. Помітна й остання зміна «погоди» — прихід на ринок фірм, пов’язуваних із ім’ям народного депутата з НСНУ.

Досвідчені працівники геологорозвідувальної галузі пам’ятають багато й нині відомих фірм, котрі в певні періоди крокували вітчизняними родовищами як господарі, намагаючись перепідпорядкувати собі найкращі промисли та свердловини.

А тому цілком доречне запитання: що залишили після себе численні «господарі галузі»? Коротко відповідаючи на нього, можна сказати, що нічого хорошого. Постійні атаки провладних комерційних фірм на вже освоєні іншими інвесторами родовища постійно тримали галузь у напруженому стані. І це відбувалося тоді, коли сотні об’єктів, розвіданих геологами, потребували мільйонів доларів інвестицій тривалістю понад п’ять років. А позаяк буріння свердловин і промислове освоєння родовищ — процес тривалий, гроші інвесторів у необхідних обсягах у галузь так і не надійшли.

Крім того, на цьому несприятливому тлі хронічного форс-мажору геологорозвідувальну галузь неодноразово намагалися «приватизувати», використовуючи процедури, що не витримують жодної критики. І ці спроби не завжди були безуспішними.

Так, на сьогодні держава вже втратила одну зі своїх найкращих геологорозвідувальних компаній — «Балакліяпромгеофізику». Схема, використана для того, аби відібрати це підприємство в держави, вражає своєю прямолінійністю. За цілковитої бездіяльності керуючої компанії в особі НАК «Надра України» й курируючого її міністерства, геологорозвідувальне підприємство пройшло процедуру банкрутства й розпродажу, приводом для якого став позов на кумедну, як для такого підприємства, суму.

Усе відбувалося просто. У жовтні 2003 року податкова адміністрація Балаклійського району Харківської області подала до Господарського суду заяву про ухвалення рішення про банкрутство «Балакліяпромгеофізика». НАК «Надра України» звернулася до фіскальних органів і запропонувала гарантії погашення існуючої заборгованості. Але цей крок не взяли до уваги.

А тому вже в грудні того самого року суд запроваджує процедуру розпорядження власністю боржника. Розпорядником майна «Балакліяпромгеофізики» стає пан Нікін. І 30 січня 2004 року все майно геологорозвідувального підприємства було продано на універсальній товарній біржі «Харків».

Покупцем майна «Балакліяпромгеофізики» спочатку виступило посередницьке підприємство, але невдовзі активи банкрута опинилися в руках «Української геофізичної компанії». Засновником котрої, хоч як це дивно, є Владислав Романенко, брат призначеного в серпні нинішнього року на посаду глави НАК «Надра України» Ігоря Романенка.

Таким чином, Україна втратила єдине підприємство, яке спеціалізується на первинній геофізичній розвідці родовищ нафти й газу і яке було розпродане судовим керуючим вроздріб. Чи варто казати про те, що й багаторічні напрацювання, і фахівці цього виробництва сьогодні невідомо де. Як, власне, і ті родовища, що мають надійти в розробку вже років через п’ять-десять, коли вичерпається чимало нині експлуатованих свердловин.

Із іншого боку, усе те, що сталося з підприємством «Балакліяпромгеофізика», можна було б назвати і випадком — ну, можливо, недогледіли керівники галузі. Проте немає переконливих причин і підстав так вважати. Адже єдиним виправданням неуважності, у принципі, може бути зайнятість. Але саме її НАК «Надра України» та її безпосередні куратори в Мінприроди й не продемонстрували за всі роки свого керування геологорозвідувальною галуззю. Схоже, крім ручного управління перерозподілом ресурсів, чиновники більше нічим не займалися. Немає не тільки зрозумілої стратегічної програми розвитку та освоєння надр України, а й навіть бажання бодай щось робити в цьому напрямі, консультуючись із учасниками ринку.

Під великим запитанням і запровадження на початку наступного року тендерних процедур при розподілі ліцензій на родовища. Законодавчі акти стосовно згаданих процедур уже прийнято. Проте багато експертів сумніваються в тому, що відомство з такими традиціями зможе ефективно запровадити прогресивні нововведення.

«Полтаванафто-газгеологія»

На тлі всього того, що відбувається в галузі впродовж багатьох років, у ній усе-таки збереглися лідери, котрі не лише виживають, а й створюють завтрашній день нафтогазової промисловості України. Ідеться про державне підприємство «Полтаванафтогазгеологія» (входить до складу НАК «Нафтогаз України»), на яке припадає близько 60% усіх геологорозвідувальних робіт у країні. Та й за рівнем доходу внесок «Полтаванафтогазгеології» чималий: 2004 року компанія одержала дохід у 30 млн. грн., 2005-го очікується 56 млн.

Слід також сказати: назване підприємство займалося бурінням, збиранням і аналізом інформації про надра протягом півстоліття. Таким чином, за десятиліття роботи були накопичені унікальні відомості, які, безумовно, є народним надбанням і мають стратегічне значення. Адже така інформація дає змогу знаходити й видобувати вуглеводні не лише зараз, а й ще багато десятиліть у майбутньому.

Проте, як і всю країну, «Полтаванафтогазгеологію» не обминули проблеми останніх двох «п’ятирічок». Різке скорочення державних асигнувань на геологорозвідку поставило виробництво далеко за межу виживання, а вже розвідані родовища — на межу зникнення. Бо, запевняють фахівці, є свердловини та пласти, які, одного разу розкривши, уже не можна зупиняти до цілковитого видобутку природних ресурсів. А коли такий об’єкт усе-таки тимчасово заморозити, заливши вихідний отвір десятками тонн бетону, то під землею під дією тиску стануться трансформації, здатні перетворювати перспективні свердловини лише в спогади в історії геології.

Та не для того геологи вклали роки важкої праці, аби повертати свої досягнення назад природі. «Полтаванафтогазгеологія» почала шукати та знайшла вихід із глухого кута. Розробки, свого часу припинені через брак фінансування, вирішили продовжити, залучаючи приватних інвесторів.

Керівництво компанії почало активно використовувати механізм договорів про розподіл продукції. Суть їх полягала ось у чому: розвідані запаси доводили до промислової віддачі за рахунок залучення компанії, котра брала на себе видатки з облаштування промислу. Залежно від обсягу інвестицій кожної сторони в проект розподіляли й отриману продукцію.

Впровадження цього механізму дало «Полтаванафтогазгеології» необхідні оборотні кошти, і вона змогла знову активно зайнятися своїми прямими обов’язками — розвідкою нових вітчизняних родовищ нафти та газу.

Крім того, фінансова стабільність держпідприємства забезпечила йому ще одну важливу перевагу — можливість відбивати атаки людей і структур, котрі вважали за потрібне зробити виробництво своєю власністю, через відомий механізм «попереднього доведення до ручки».

Проте, біда, обминувши «Полтаванафтогазгеологію» в неспокійні часи повального роздержавлення, несподівано наздогнала її сьогодні. І примітно — усе відбувається за тією самою схемою, за якою раніше пішла в небуття «Балакліяпромгеофізика».

Один із кредиторів «Полтаванафтогазгеології» подав позов до суду із вимогою повернути кумедну суму в кілька тисяч гривень. Кумедну, бо така сума взагалі легко губиться в щомісячних платежах підприємства. Проте суд на позов відреагував дуже оперативно. Після чого «Полтаванафтогазгеологія» на кілька місяців опинилася в передбанкротному стані. Водночас нинішній перебіг розглядів може привести до того, що, замість скасування недоречного банкрутства, цю процедуру доведуть до логічного завершення.

І від цього стає страшно. Адже навіщо взагалі тоді потрібна держава, коли вона може дозволити, щоб напрацювання цілих поколінь геологів розпродавалися за ціною макулатури, а багатотисячний колектив, переживши кризу, опинився на вулиці?

Водночас іще одним цікавим сюжетом в історії «Полтаванафтогазгеології» й усіх вітчизняних і закордонних підприємств, котрі інвестували гроші в реалізацію договорів про спільну діяльність, є епізод із «подвійною» ліцензією. Суть ситуації ось у чому: ще за минулої влади Держкомітет з природних ресурсів відібрав ліцензію на розробку Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища (Харківська область) у «Полтаванафтогазгеології».

Рішення було настільки безглуздим, що геологи швидко поновили свої законні права через суд. Але в певному сенсі було вже пізно: за час судових розглядів чиновники встигли видати другу ліцензію сторонній структурі. Після поновлення «Полтаванафтогазгеології» в правах на ліцензію в судовому порядку чиновники чомусь забули виправити свою помилку.

У результаті на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі з’явилося відразу два ліцензіати. А це вже як мінімум передумова до техногенної та природної катастрофи. Адже виконувати роботи на одному родовищі можна лише узгоджено, планомірно регулюючи тиск у пластах і віддачу свердловин. Якщо ж із покладами починають працювати різні бурові, чиї керівники дотримуються різних поглядів на ситуацію, таке родовище приречене на загибель. Бо експлуатація «нарізно» робить великі запаси вуглеводнів такими, які неможливо видобути вже ніколи. Крім того, у таких умовах на велику небезпеку наражається і життя людей — працівників бурових установок. Адже різкі, несподівані коливання тиску та зміни умов видобутку — головні причини аварій.

І в цій ситуації цікаво знати, хто буде крайнім, коли на черговій вишці два кілометри труб вилетять на триста метрів у небо секунд за п’ять-десять. Утворивши тим самим добре відому в геологічних колах і дуже гарну з відстані не менше трьох кілометрів фігуру за назвою «локшина в небі». У тому, що трапилося, звинуватять майстра зміни (за надуманим технічним приводом) або чиновника, котрий своїм підписом прирік родовище на експлуатацію в умовах підвищеної небезпеки? Отож бо й воно, що до місць дислокації чиновників згадані труби явно не долетять.

Можливі перспективи

Минув майже рік від часу зміни влади в країні. Відтоді сталися чергові потрясіння галузі як у сфері ліцензійного розподілу, так і в сфері державного регулювання цін і правил. Проте, як і раніше, не видно перспектив господарського підходу до надрокористування. А полягають вони не лише в тому, аби правильно бурити свердловини й качати вуглеводневу сировину, не забруднюючи навколишнє середовище, а й у тому, аби оберігати людей, котрі цим зайняті, так само, як і підземні природні ресурси.

Тим паче це важливо в такі моменти, як сьогодні. Адже всім зрозуміло, що напередодні виборів господарські питання влада зазвичай відкладає в бік. А тому є хороший привід бодай комусь із чиновників відзначитися й показати, що нові державні управлінці не рівня колишнім. Чому б на час не відкласти написання промов з обіцянками про постійне зростання пенсій, зарплат і добробуту та зайнятися порятунком від надуманого банкрутства державного підприємства, яке цей народний добробут справді допоможе забезпечити?

Хоча, звісно, можливий й інший варіант: «Полтаванафтогазгеологію» обанкротять за поточний борг у десять тисяч гривень за цілковитого байдужого невтручання керівника Міністерства екології та природних ресурсів пана Ігнатенка. І причини для появи такої версії серйозні.

Так, недавно призначений новий директор «Полтаванафтогазгеології» пан Яковлєв почав із того, що висунув компаніям-партнерам, з якими держпідприємство співпрацює на основі договорів про спільну діяльність, низку ультиматумів. А в разі невиконання цих вимог озвучено погрозу припинити видобуток сировини на спільно експлуатованих свердловинах.

Отже, новий директор замість того, аби рятувати виробництво від банкрутства й терміново гасити борги, почав сваритися з тими, хто багато років поспіль допомагав «Полтаванафтогазгеології» залишатися на плаву. Що тут можна сказати — ситуація в галузі й за нової влади все одно залишається традиційною.