ХТО КОМУ ОРЕНДАР... АБО ХТО СТАНЕ ОПЕРАТОРОМ УКРАЇНСЬКИХ НАФТОГАЗОРОЗПОДІЛЬНИХ СИСТЕМ З 1 СІЧНЯ 2003 РОКУ?

Парламентарії та іже з ними одностайно стверджують: спроба створення міжнародного (а поки що українсько-російського) консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи (ГТС) України — реальний крок до неминучої приватизації найприбутковішої частини вітчизняного ПЕКу. Проте, схоже, навіть створення в листопаді ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» — лише предмет політичних баталій. Принаймні поки що. А до практичних заходів, які в принципі дозволять (за відповідного розкладу) перевести політичну дискусію про майбутнє української ГТС у реальну площину, вдаються зовсім не уряд, не ВР, не НАК і навіть не «Газпром».

На практиці з компетенції НАКу газо- й нафтотранспортні системи України виводить... Фонд державного майна. Причому без ніякого галасу й парламентських слухань. 28 листопада заступник глави Фонду держмайна С.Глушко завізував своїм автографом документ, який містить такий абзац: «… з метою створення передумов для більш ефективного використання державного майна, яке не підлягає приватизації, з метою подальшої передачі майна в орендне користування та збільшення надходжень до державного бюджету, відповідно до пункту 7.2 та 8.3 угоди №76 від 04.02.99 повідомляємо про припинення дії угоди щодо передачі НАК «Нафтогаз України» функцій оперативного управління державним майном, яке не підлягає приватизації, у частині розподільних газонафтопроводів та споруд на них з 1 січня 2003 року».

Для непосвячених: розподільні нафто- й газопроводи — це майже те ж саме, за що боролися свого часу приватні покупці обленерго. Компанія, яка управляє цим майном, першою одержує від споживачів гроші за поставлену вуглеводневу сировину. Кілька років тому все це добро підпорядковувалося регіональним підрозділам «Укргазу». Потім 4 лютого 1999 року згадане нафтогазове майно було передано в управління НАК, до складу якого ввійшли (правда, переважно частково) ті ж таки міськ- та облгази. Кажуть, між іншим, що кілька вельми прибуткових міськ- і облгазів уже встиг придбати й неформальний власник кількох обленерго. Отож, навіть «втративши рубильник», він легко відшкодує збитки за рахунок газорозподільних мереж. Із легкої руки Фонду держмайна.

А взагалі-то дивовижний збіг обставин: зміна уряду та глав парламентських комітетів, хитається крісло під керівником Фонду держмайна; російський «Газпром» пре, мов танк, а Фонд держмайна України в особі першого заступника його голови позбавляє НАК оперативного управління нафтогазотранспортним майном, яке не підлягає приватизації...

Цікаво, хто з 1 січня 2003 року рулюватиме вітчизняними нафто- й газопроводами: «Газпром», Ruhrgas, Gaz de France? Чи інший, поки що не названий оператор української ГТС і нафтогазорозподільної системи? І в що виллється українському бюджету та кожному громадянинові цієї держави таке «орендне право»?

Фонд держмайна, можливо, це й не цікавить, або не цікавитиме на той час. А всіх решту? Тож, добродії й товариші, ламайте собі на здоров’я списи в ратній битві «за» та «проти» консорціуму з управління українською ГТС. А тим часом без надмірного галасу все це може бути передане, навіть із вельми шляхетною метою — збільшення бюджетних надходжень, — в оренду (років десь так на 50—99; а що: гуляти, так гуляти!) комусь дуже скромному й нежадібному.