Хімія по-борщагівськи

З моменту створення СП на Борщагівському хімфармзаводі минула чортова дюжина років. Та справи там і досі нікудишні.

На Борщагівському хіміко-фармацевтичному заводі добре вміють робити дві речі — виготовляти медикаменти й боротися з інвесторами. Причому це вміння набуте завдяки багаторічній практиці.

Здається, в Україні немає інших підприємств, які мають такі скромні розміри й таку багаторічну міжнародну скандальну історію. Доля заводу прямо впливала на інвестиційний рейтинг України. Про невеличке столичне підприємство писали сенатори США, його історію вивчали президенти України та віце-президенти заокеанської наддержави, про нього казали прем’єри і віце-прем’єри, ним займалася РНБОУ...

Загалом, хай там як, а в популярності заводу не відмовиш. А розпочиналося все просто й буденно...

Колись підприємство було звичайним цехом фармацевтичної фірми «Дарниця», але в розпал економічної кризи в країні відокремилося від материнської фірми. 16 травня 1994 року на зборах уповноважених представників трудових колективів було прийняте рішення задовольнити прохання робітників Борщагівського хімфармзаводу й надати підприємству статус юридичної особи.

А вже в червні 1994-го держадміністрація Ленінградського району Києва зареєструвала спільне українсько-американське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод». Його засновниками виступили працівники БХФЗ і американська компанія R&J Trading International, Inc.

Порівнявши ці дати, неважко припустити, що керівник БХФЗ Людмила Безпалько «відокремлювалася», уже маючи конкретні пропозиції від інвесторів.

Справа обіцяла бути корисною для обох сторін. Підприємство, яке опинилося без обігових коштів, шукало ресурси й технології. Не кажучи вже про те, що залучення іноземної інвестиції, відповідно до діючого законодавства, обіцяло значні податкові пільги.

Інвестор справедливо вважав, що фармацевтичне підприємство в столиці країни — справа вигідна та перспективна.

У результаті вдарили по руках. Американська фірма залучила ресурси на закупівлю сировини й технологічного устаткування. Внеском української сторони став майновий комплекс. Частки розділили навпіл і розпочали роботу.

Близько року сторони були загалом задоволені одна одною. Бізнес цілком вдався.

Проблеми розпочалися пізніше. Керівництву БХФЗ явно не хотілося ділитися прибутком. Справедливо розсудивши, що коли позбутися інвестора, то собі залишиться більше, воно наполегливо зайнялося його вигнанням.

Схема була простою, але надійною. Три посадові особи СП «БХФЗ» (голова правління Л.Безпалько, головний бухгалтер Т.Артеменко і начальник юридичного відділу Т.Кальченко) засновують підприємство зі схожою назвою — ТОВ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хімфарм­завод». Мотивація — «для кращої керованості».

У тому ж таки 1995 році, без відома американців, пані Безпалько організовує емісію акцій СП АТЗТ БХФЗ. У результаті пакет акцій СП, що належить R&J Trading International, Inc, різко зменшується у відсотковому відношенні.

При цьому більшу частину випущених акцій продають ТОВ НВЦ БХФЗ, яким володіють Л.Безпалько та її соратники. Цікаво, що кошти, за які ТОВ купило акції додаткової емісії СП, являли собою не що інше, як нараховані та виплачені дивіденди на суму майже мільйон доларів.

При цьому нарахування дивідендів не було узгоджене з представниками американського інвестора. Відповідно до статуту спільного підприємства, інвестор володів половиною акцій СП АТЗТ БХФЗ і, як мінімум, має бути поінформований про те, що відбувається. Та, як бачимо, обійшлися без цього.

Більш того, 15 вересня 1995 року, не повідомивши американських засновників СП, у тодішній Ленінградській райраді внесли зміни до статуту СП АТЗТ БХФЗ. Чим мотивувалися чиновники — питання, безсумнівно, цікаве.

Далі розпочалося традиційне «зливання» майна з балансу спільного з американським інвестором підприємства на баланс ТОВ, контрольованого вже керівництвом Борщагівського хімфармзаводу. Кошти, що перебували на розрахункових рахунках СП, були переведені на рахунки ТОВ. Заодно були відчужені цехи підприємства, основні виробничі засоби, машини та устаткування (наш привіт іноземному акціонеру!).

Цікаво, що мотивувалося все це посиланням на договір про передачу майна на баланс СП АТЗТ БХФЗ, підписаний 24 червня 1994 року. Раптом з’ясувалося, що складений він у такий спосіб, що утворилася заборгованість спільного підприємства перед ТОВ. Цікаво, що ніхто навіть не подумав про таку дрібницю — у 1994-му це ТОВ банально не існувало. І такого пункту в договорі не могло бути за визначенням...

Потім було подовжено термін повноважень українських представників у правлінні СП. При цьому, за твердженням американської сторони, ніяких зборів акціонерів не проводили, а підпис представників R&J Trading було підроблено.

Утім, на той час менеджмент твердо взяв курс на ліквідацію СП. З нього вивели все, що змогли, а потім, на початку 1997-го, раптом з’являється звернення в прокуратуру тоді ще Ленінградського району м. Києва з позовом проти СП АТЗТ БХФЗ, Ленінградської райадміністрації м.Києва та... інвестора — R&J Trading International, Inc — про визнання статуту СП недійсним.

1 жовтня 1998 року з’являється рішення, яке визнає недійсними установчі документи спільного підприємства. Схоже, за задумом організаторів, це й була фінальна крапка в операції.

Власне, схема розмиву активів для українських умов — зовсім не рідкість. Такі випадки були й до «Борщагівки», і після неї. І все було б гаразд, але інвестор, що називається, «уперся рогом». Підприємство справді було привабливим, і американці абсолютно не розуміли, чому вони мають іти з цього бізнесу. Хоча, наприклад, керівництво «Борщагівки» вважає, що акціонери зі США внесли зовсім небагато інвестицій, а одержали до двох мільйонів доларів дивідендів. Проте існує і зовсім інша оцінка взаєморозрахунків, відповідно до якої, у результаті, мільйона доларів недорахувалися саме американці.

У будь-якому разі, «кидання» інвестора, м’яко кажучи, не відповідає законодавству — ні американському, ні українському.

Точніше, щодо останнього — так би мовити. Американці звернулися з позовами до Вищого арбітражного суду України, який визнав недійсними внесені менеджментом зміни до статуту СП і договір купівлі-продажу акцій, у результаті якого ТОВ заволоділо акціями спільного підприємства.

Інвесторів тоді підтримала й адміністрація США. З президентом Леонідом Кучмою цю проблему обговорював особисто посол США в Україні.

До речі, це мало цікаві наслідки. Розглянути питання доручили тодішньому голові РНБОУ Євгену Марчуку.

Він його справді розглянув. Проте дуже своєрідно. У результаті Кучмі доповіли, що все гаразд. Після чого на парламентських виборах пані Безпалько поповнила очолюваний Є.Марчуком блок «Євген Марчук — Єдність», зайнявши четверте місце в передвиборному списку.

Крім роботи з головою РНБОУ, керівництво «Борщагівки» зробило ще один цілком далекоглядний крок, поступившись блокуючим пакетом ТОВ НВЦ БХФЗ громаді міста Києва. Тобто тепер воно одержало підтримку й міської влади. Тим паче що, на відміну від американців, чиновники не вимагали серйозних дивідендів (принаймні офіційних) і не цікавилися управлінням.

Загалом, потихеньку американців відігнали на задній план. Вони, як і раніше, позиваються і протестують, але донедавна особливої загрози для нинішнього менеджменту не становили. Те, що пані Безпалько одноосібно розпоряджається майном, половина якого належить R&J Trading, мало кого хвилювало...

Проте за останні роки ситуація змінилася. Змінився президент, і теза колишніх часів про те, що «є щось вище, ніж закон», уже не така популярна.

Нині з’явилася інформація про те, що пакет акцій ТОВ НВЦ БХФЗ планують перепродати якомусь інвестору. Зрозуміле бажання менеджменту заробити на цьому. Та ось купувати акції з такою історією як мінімум ризиковано. Адже існують суди не тільки київські, а й міжнародні.

А для початку потенційному покупцю не завадило б ознайомитися з долею американської компанії R&J Trading International, Inc. А ще її права на «борщагівські» активи вивчити...