Химера «Південного потоку» і українська газотранспортна система

Поділитися
Існує парадоксальна залежність між «Південним потоком», «Північним потоком» і спробами «Газпрому» взяти під контроль українські ГТС і ПСГ.

Обрання Володимира Путіна президентом Росії означає передусім наступність. Наступність зокрема в російській «зовнішній газовій політиці», яка, видається, майже збігається із загальною зовнішньою політикою в Європі. Путін використав увесь свій вплив для підтримки підводних трубопроводів «Газпрому» - «Північного потоку» і «Південного потоку», тому провал цих проектів став би приниженням для «національного лідера».

Тим часом недавні проблеми «Газпрому» з поставками газу в Європу підтвердили, що газовий гігант починає відчувати серйозні проблеми в контексті надійності. Вони не пов’язані з транспортними потужностями, а вказують на великі труднощі в майбутньому через надзвичайно амбіційну зовнішню газову політику, спрямовану на максимальну «трубопроводизацію» ЄС за одночасного тиску на Україну, що дедалі більше посилюється. При цьому нестабільність режиму в Росії означає, що Путін має виконати свої передвиборні обіцянки, які потребують постійного зростання державного бюджету. Оскільки малоймовірно, що ціна нафти підвищиться й залишиться на рівні 150 дол. за барель найближчим часом, частина цих доходів, безумовно, має надходити від «Газпрому», який нині обкладається куди меншими податками порівняно з нафтовими компаніями. Але, з іншого боку, «Газпром» не може відмовитися від своєї ролі основного путінського перерозподільника проектних грошей, які такі важливі для збереження стабільності нинішньої топ-еліти.

Звичайно, є чимало можливостей для підвищення ефективності «Газпрому», але й досі незрозуміло, як Путін збирається домогтися цього без шкоди для стабільності режиму. Таким чином, внутрішня настанова російського режиму передбачає, що піде внутрішній поштовх для просування «Південного потоку», бо потрібні нові великі проекти для перерозподілу нагород після обрання старого-нового російського президента. Однак це не стане єдиним визначальним чинником. Передусім погляньмо на конфігурацію інтересів, яка призвела до будівництва «Північного потоку», щоб мати можливість порівнювати з «Південним потоком».

«Північний потік» як гальмо в розвитку газового ринку ЄС

Із погляду свого походження «Північний потік» був німецько-російським проектом політико-економічного характеру. Причому для Німеччини переважали політичні чинники. Біля його джерел стояв Герхард Шредер, який привселюдно заявляв, що потрібно сильніше інтегрувати Німеччину й Росію, щоб залишатися конкурентоспроможними порівняно з Китаєм - на Сході та США - на Заході. Крім економічної мотивації, він вважав за важливе створити геополітичний і геоекономічний союз між Росією та Німеччиною: одна держава вносила б енергетичні ресурси, інша - технології. З економічного погляду, прогнози істотного підвищення в майбутньому імпорту газу Німеччиною допомогли обґрунтувати проект у німецькому суспільстві, яке загалом не розмірковує в геополітичних категоріях.

Тоді лібералізація ринку газу в Євросоюзі ще не дала свого ефекту. Таким чином, зростання імпорту з Росії видавалося неминучим. Існувала лише проблема в тому, що німецька газова промисловість була менш оптимістично налаштована відносно «Північного потоку», справедливо розглядаючи проект як найдорожчу можливість поставляти російський газ у Німеччину. Крім того, на відміну від політиків, компанія Ruhrgas, що давно діє в Німеччині, не передбачала значного зростання німецького ринку газу. Але уряд Шредера забезпечив частковий політичний контроль над енергетикою: було дозволено придбати компанію Ruhrgas - по суті, імпортера й дистриб’ютора природного газу, компанії E.ON - виробникові електроенергії, попри те, що антимонопольний комітет проголосував проти цієї угоди. У відповідь на дозволену появу «національного чемпіона» уряд Шредера одержав гарантії того, що нове підприємство інвестуватиме в забезпечення «енергетичної безпеки». Цей майстерний хід призвів до того, що рішення за компанію Ruhrgas приймав постачальник електроенергії, який, своєю чергою, мав ураховувати думку Шредера.

Таким чином, улітку 2005 року Шредер і Путін одержали можливість головувати на підписанні меморандуму, який передбачав участь компанії E.ON Ruhrgas у проекті «Північний потік». Навіть у таких умовах E.ON Ruhrgas зволікала, але, зрештою, і її переконали конкуренція з боку Wingas, спільного підприємства «Газпрому» на німецькому ринку, а також запевняння з боку Шредера.

«Газові кризи» 2006-го й 2009 року допомогли донести до широкої громадськості раціональність будівництва трубопроводу. Слідом за Wingas, Ruhrgas теж подовжив контракти та збільшив обсяги імпорту газу за довгостроковими контрактами із «Газпромом» 2008 року - крок, про який він невдовзі пожалкує. Тоді, як німецька газова промисловість страждає від «Північного потоку», для деяких інших німецьких галузей цей проект був досить вигідним, наприклад для металургійної й трубопрокатної, а також для компаній, що займаються технологічними процесами. Це свідчить про те, що існують ширші макроекономічні обґрунтування схильності Німеччини допомагати Росії: шляхом зворотного залучення нафтодоларів Німеччина, а також інші конкурентоспроможні та промислово розвинені країни ЄС, звичайно, одержують компенсацію за підвищення цін на енергоносії. Німецький торговельний баланс із Росією був додатним протягом майже всієї першої декади 2000-х років.

Інтереси Росії в проекті «Північний потік» багатогранні. Це як економічний, так і політичний проект. Економічно він збільшить частку ринку «Газпрому» в північно-західній Європі, тобто це стратегічні інвестиції. Він не тільки запобігатиме входу в цей сегмент газового ринку Європи конкурентів «Газпрому», а й обмежить свободу інвестиційного маневру компаній, які володіють транспортно-розподільною інфраструктурою, таких, як Ruhrgas і Gaz de France (нині GdF Suez), залишаючи їм менше стимулів для диверсифікації за рахунок інших постачальників.

На інституціональному рівні проект спрямовано на протидію лібералізації ринку газу в ЄС. Усе це підвищує ставки в грі.

Що стосується України, то «Газпром» сподівається на зниження плати за транзит і, в результаті, на нижчу ціну придбання ГТС і системи підземних сховищ газу. Ця система все одно матиме велике значення для «Газпрому», бо має якості, яких найближчим часом не буде ні в «Північного потоку», ні в «Південного потоку»: точки входу в чотири країни ЄС одночасно, а також величезні сховища газу неподалік ринків. Дефіцит поставок газу цієї зими тільки підтверджує значення цих активів. «Північний потік» також знижує ймовірність того, що Україні вдасться домовитися з Росією про перегляд ціни на газ.

Політично збільшення частки ринку «Газпрому» у ЄС підвищить також статус політичної еліти Росії в Євросоюзі та може дати їй додаткові важелі тиску для підкріплення своїх вимог. Це пов’язане з тим, що «Північний потік» гальмує розвиток європейського ринку газу.

Крім того, «Північний потік» посилює політичний вплив Росії на Україну, тому що статус України як основної транзитної країни відходить в минуле.

Таким чином, немає сумнівів у тому, що проект шкідливий для України. Але чи стане він виграшним для Німеччини і ЄС?

У ринкових умовах цей проект має чітко негативний характер. Додана вартість із погляду безпеки поставок сумнівна, так само, як і низький «транзитний ризик». Нам залишається геоекономічне обґрунтування. Воно припускає, що «Газпром» зміг також знайти привабливі ринки в Азії, особливо в Китаї. Але «Газпром» так і не зміг погодити ціну з Пекіном протягом багатьох років. Китай має достатньо запасів власного природного газу та розвиває співробітництво щодо поставок газу з Центральної Азії та Австралії. Крім того, участь «Газпрому» в китайському ринку контролюватимуть китайські національні нафтові компанії, зводячи роль російської компанії до ролі звичайного зовнішнього постачальника. Швидше за все, якби «Газпром» міг знайти привабливі ринки на Сході, він не проводив би агресивної політики з пошуку ринків у Європі. Це по-перше.

По-друге, російський гігант фінансує лише 40% від загальної вартості проекту: на морську ділянку (8,8 млрд. євро) виділяється проектне фінансування. Для масштабних проектів часто використовується проектне фінансування. Це означає, що кредити гарантуються тільки майбутніми доходами від трубопроводу, і їх не можна стягнути по праву регресу з ініціаторів проекту. Лише 30% вартості «Північного потоку» фінансуються за рахунок акціонерів, решта надходить від міжнародних банків.

Звичайно, акціонери не просто віддали свої гроші, а одержали певні гарантії: контракт з умовою «качай або плати» (ship-or-pay, згідно зі швейцарським законодавством) між «Газпромом» і трубопровідним консорціумом зобов’язує першого поставляти газ протягом 22 років і в такий спосіб гарантує потік доходів у майбутньому. Крім того, левову частку кредитів забезпечено німецькими та італійськими кредитними страховими агентствами UFK, Euler Hermes і SACE (див. рис).

Що стосується сухопутних ділянок, то «Газпром» фінансує російську ділянку з власних коштів (3,5 млрд. євро), тоді як німецькі ділянки OPAL і NEL фінансуються разом із Ruhrgas і Wintershall (2 млрд. євро). При цьому чеську частину «Північного потоку» фінансує німецька компанія RWE (0,5 млрд. євро).

Таким чином, хоча «Газпром» і пов’язав себе зобов’язаннями перед кредиторами «Північного потоку» нести всі витрати по проекту протягом усього періоду його експлуатації, але ризики розподілено серед широкого кола. І якщо російська компанія не зможе виконати свої зобов’язання за умовами «качай або плати», німецьким і італійським платникам податків, компаніям і банкам ЄС доведеться платити по рахунках.

І замість того, щоб зробити «Газпром» залежним від ринку ЄС, кредитори та компанії з ЄС залежать від виконання «Газпромом» своїх зобов’язань. Це посилює стратегічний вплив «Північного потоку» на європейський ринок, оскільки там буде багато суб’єктів, зацікавлених у максимальному наповненні цього трубопроводу, щоб не дати росіянам приводу порушити договір.

«Південний потік»: трубопроводизація Південної Європи

Що стосується «Південного потоку», то мета його будівництва така ж, як і «Північного потоку», але контекст дещо інший. На відміну від «Північного потоку», він спрямований проти конкретних конкурентів - центральноазіатських виробників газу і трубопроводу Nabucco. Хоча «Південному потоку» бракує політичної підтримки сильної держави та інститутів ЄС, «Газпром» намагається використовувати конкуренцію серед кількох невеликих периферійних членів Євросоюзу, які ведуть боротьбу за передбачувані доходи від транзиту в майбутньому.

Хоча для прокладки «Південного потоку» уже отримано дозвіл Туреччини, ще треба подолати чимало труднощів. Це в основному проблеми фінансового характеру, бо буде складно фінансувати проект у період економічного спаду. Крім того, державні гарантії з боку Німеччини й Італії в цьому випадку малоймовірні.

Немає чіткого обґрунтування й економіки цього проекту, оскільки «Південний потік» насправді збільшує відстань доставки газу на ринок. Навіть якщо «Газпром» забезпечить, як у випадку з «Північним потоком», гарантії «качай або плати» для «Південного потоку», все одно буде набагато складніше одержати фінансування для цього проекту.

Головною перешкодою є законодавство ЄС щодо доступу третіх сторін до трубопроводів, проти якого Росія веде боротьбу всіма можливими способами, бо це підриває стратегічний характер реалізованих проектів. Якщо ЄС не піддасться цьому тиску Росії, то малоймовірно, що «Південний потік» буде побудовано.

Таким чином, зміцнення газового ринку ЄС - безпосередньо в інтересах України.

Наслідки для України

Яке ж місце залишається для України? Як уже говорилося вище, Україна має унікальні активи, які «Газпром» не може отримати шляхом будівництва ні «Північного потоку», ні «Південного потоку»: її підземні сховища газу, а також прямий доступ до чотирьох ринків ЄС і непрямий доступ до ще трьох ринків. Тому російська компанія буде зацікавлена в придбанні української ГТС і підземних сховищ газу, незалежно від будівництва обхідних трубопроводів. «Газпром» давно розраховував одержати контроль над українською ГТС, отже, скасував або відклав плани з розширення власних ПСГ. Ці ймовірні прорахунки призвели до виникнення дефіциту поставок російського газу цієї зими.

Тим часом одержання «Газпромом» контролю над українськими ГТС і ПСГ обмежує не тільки інтереси України, а й країн - членів ЄС і компаній, що інвестували в «Північний потік». Це пов’язане з тим, що «Газпром», найімовірніше, може купити українську ГТС тільки за власні кошти. Отже, проектне фінансування в цьому разі малоймовірне. Використовуючи власні гроші й не маючи ресурсів поставляти і продавати стільки газу, щоб заповнити обидва «потоки», «Газпром» матиме стимул для використання українських ГТС і ПСГ і отримає можливість розірвати або переглянути контракт «качай або плати» з консорціумом «Північного потоку».

У результаті існує парадоксальна залежність між «Південним потоком», «Північним потоком» і спробами «Газпрому» взяти під контроль українські ГТС і ПСГ. Хоча «Північний потік», швидше за все, сприяє придбанню української ГТС «Газпромом», потенційні союзники російської компанії з ЄС не зацікавлені в цьому придбанні «Газпрому», бо воно зробить більш імовірним порушення договору останнім.

Таким чином «Південний потік» робить імовірнішим придбання «Газпромом» української ГТС, але його можливі майбутні зацікавлені сторони не хотіли б, щоб це сталося з тієї ж причини. Це означає, що якщо «Газпром» купить українську ГТС, реалізація «Південного потоку» виявиться малоймовірною, оскільки кредиторам буде важко повірити, що «Газпром» виконає свій контракт «качай або плати».

Навіть без придбання «Газпромом» української ГТС контракти «качай або плати» можуть бути піддані сумніву з боку кредиторів, тому що «Газпром» оголосив, що купить українську ГТС у майбутньому, і тому що існує достатній експортний потенціал. Таким чином, є прямий ринковий зв’язок між придбанням «Газпромом» української ГТС та ймовірністю реалізації «Південного потоку».

Для України є дві можливості: вона може погодитися продати свої ГТС і ПСГ «Газпрому» в нинішньому вигляді, з усіма проблемами для українського суверенітету, які випливають із цього рішення . Зобов’язання України в рамках Енергетичного співтовариства будуть анульовані, бо їх неможливо буде реалізувати. Це також означає збереження залежності від російського газу. «Південний потік», скоріш за все, не буде побудований у цьому випадку, оскільки буде важко знайти кредиторів.

Як альтернативу Україна може реалізувати свої зобов’язання в рамках Договору про Енергетичне співтовариство, відкривши ГТС і ПСГ для третіх сторін. У цьому разі інтерес європейських компаній інвестувати в українську систему та користуватися її послугами для зберігання газу зростатиме. Україна зможе потім вести переговори з компаніями з ЄС і з «Газпромом» про трубопровідний консорціум і збереже автономію свого енергетичного ринку. «Південний потік», імовірно, не побудують і в цьому разі, бо загальний ринок ЄС зміцнюватиметься, що робить проект менш привабливим для «Газпрому» і потенційних інвесторів «Південного потоку».

Ця дискусія показує, що рішення України має життєво важливе значення не тільки для її власного майбутнього, а й для долі енергетичного ринку ЄС - чи буде він «трубопроводизований» Росією, чи його конкурентоспроможність підтримуватиметься та розширюватиметься.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі