«Харків-5»: клоунада без цирку

Перед виборами країну завісили плакатами, у тому числі від рідної Компартії України. У них бадьоро віщали, що «эй олигарх, а ну-ка постой, этот завод был построен не для тебя и не тобой. Его придется возвратить», ну і так далі. «Жарт гумору» полягав у тому, що за коаліційною угодою Фонд держмайна - саме квота КПУ, ну й навколоКПУшних олігархів. Отже, нинішня майже безплатна роздача потрібним людям залишків державного барахла має певний стосунок до спадкоємців Ілліча.

От і чергову (уже 95-ту) річницю жовтня ФДМ відзначив бадьорим продажем у потрібні руки чергового, 95-відсоткового, пакета стратегічного об’єкта. Цього разу ФДМ продав найновішу електростанцію в країні десь утричі дешевше, ніж коштує один її блок. Йдеться про Харківську ТЕЦ-5, яка забезпечує теплом майже третину цього обласного міста.

Покупцем Харківської ТЕЦ-5 стало маловідоме ТОВ «Укрістгаз». Щоправда, експерти майже одноголосно кажуть, що за ним стоїть набагато відоміший публіці товариш - Фірташ Дмитро Васильович. Тепер, вочевидь, саме йому доведеться управляти грошовими потоками станції.

Покупка обійшлася недорого - близько 340 млн. грн., або менше 95 дол. за кіловат установленої потужності. Це уп’ятеро дешевше за російський та удвічі дешевше за африканський рівень. З Гондурасом і порівнювати незручно.

Реально Фірташу все обійдеться ще дешевше, оскільки станція судиться з ЗАТ «Укргаз-Енерго» за 97 млн. грн. боргу. Та, схоже, тепер це питання явно втратить актуальність.

Самі торги за Харківську ТЕЦ-5 тривали менше десяти хвилин (було зроблено аж три кроки аукціону). Хоча, мабуть, торгуватися було ні з ким: другого учасника аукціону брудні наклепники теж пов’язують із Дмитром Васильовичем.

Загалом повна ідилія. Схему відпрацьовано на продажу облгазів до досконалості. Власне, від них це дійство відрізнялося тільки надкороткими термінами продажу - все уклалося в три тижні. 17 жовтня умови приватизації були оголошені, через два тижні закінчили приймати заявки, і от вам, будь ласка…

Циніки стверджують, що поспіх був викликаний деякою невизначеністю щодо позиції росіян у цілому та «Газпрому», зокрема. З одного боку, останній явного інтересу до приватизації ТЕЦ не виявляв. З іншого - на Харківщині газові мережі ще недавно належали Віктору Вексельбергу, який нині їх повільно та сумно зливає «Газпрому». І купівля ТЕЦ задешево цілком укладалася в російську бізнес-модель.

Отже, вирішили не спокушати долю та придумали чудову «відсікалочку», точніше, цілих дві. Перша традиційна - у конкурсі не можуть брати участі компанії з більш як 25-відсотковим держпакетом.

Друга умова набагато креативніша (це вже, швидше, для «Газпрому»): для допуску до участі в конкурсі покупець «має надати підтвердження ведення діяльності з видобутку природного газу українського походження». А також він повинен мати ліцензію на користування надрами із загальними залишковими запасами природного газу на території України не менш як 1 млрд. кубометрів.

У перекладі з бюрократичної новомови це означає, що покупець має бути дрібною українською газовою компанією. Щоправда, теоретично це відкривало доступ і структурам Ріната Ахметова або Вадима Новинського. Але вони жодного інтересу не виявляли. Через банальну причину: для ТЕЦ-5 треба багато газу, який потрібніший на металургійних комбінатах (а Ахметову - і для «Київенерго»).

Сумновідомий мільярд запасів (категорій С1 і С2) - це близько 300-400 млн. кубометрів видобутого газу. Його проданій ТЕЦ не вистачить навіть на рік роботи.

У результаті вийшло, як в анекдоті. Згідно з умовами конкурсу новий покупець зобов’язаний поставляти на ТЕЦ «весь обсяг природного газу власного видобутку покупця (крім газу, який перевищує обсяг, необхідний для забезпечення роботи товариства)».

Для порівняння: потужний «Укрістгаз» добуває на полтавському Краснозаярському родовищі близько 26 млн. кубометрів на рік. У зимовий період цього не вистачить ТЕЦ і на два тижні.

Інший учасник конкурсу - ТОВ «Газконтиненталь» уже років сім без особливого ефекту «колупає» свердловину на керченському Фонтанівському родовищі, де притоки газу ще мізерніші.

А потреби харківської станції добре ілюструє такий факт: на 2012 рік їй треба було для власних потреб 505 млн. кубометрів газу.

Отже, розповіді про «свій український газ» - це навіть не смішно. Газ, як і раніше, буде НАКівський. Чи в Києві сподіваються, що Фірташ заведе середньоазіатський?

Фактично в держави, завдяки умовам конкурсу, «відносно чесним шляхом» забрали кілька сотень мільйонів гривень недоотриманих доходів. Адже менш як у 800 млн. - 1 млрд. грн. експерти не оцінювали станцію з обсягами продажів під два мільярди гривень.

Утім, для ФДМУ не вперше здійснювати подібні «подвиги». Хоча тут він не самотній - напередодні приватизації станція інтенсивно «генерувала» збитки. І якщо навіть у кризу робота Харківської ТЕЦ-5 була рентабельною, то нині під мудрим керівництвом «Нафтогазу» (він управляв нею три роки) раптом з’явилися глибокі мінуси. Чистий збиток за дев’ять місяців цього року становив близько 390 млн. грн., хоча ще торік був прибуток у 170 млн. грн. Втім, і збиткова робота станції не стала ані найменшою підставою для будь-яких висновків. НАК за три роки не провела жодних зборів наглядової ради ТЕЦ-5. Може, це внесок підконтрольного Юрію Бойку «Нафтогазу» у передприватизаційну підготовку підприємства? Взагалі-то, як НАК тихо, без галасу та пилу розстався з пакетом ТЕЦ-5, говорить багато про що: покупець їй явно близький і дорогий.

Між іншим, на початку року, коли ТЕЦ купувала газ, то ціну для неї (судячи з даних «Вісника держзакупівель») намалювали аж у 500 дол. за тисячу кубометрів. Хоча, за ідеєю, для комунальників газ має бути дешевший.

Утім, тепер проблемами менеджменту станції перейматимуться вже нові власники. Благо, інвестзобов’язаннями їх не перевантажили. Вони мають усього лише забезпечувати приблизно нинішній рівень завантаження та вивчити питання будівництва теплотраси.

До речі, цього року за рахунок інвестскладової харківська теплоелектроцентраль одержить 170 млн. грн., тобто більш як половину ціни її приватизації.

Якщо пригадати, на початку року в Міненерговугільпромі, обґрунтовуючи виставляння українських ТЕЦ на приватизацію, заявляли, що це потрібно для переведення їх із природного газу на спалювання вугілля або водовугільної суміші. Але нічого подібного в умовах приватизаційного конкурсу не спостерігалося. Хоча ще місяць тому Харківська облдержадміністрація повідомляла, що «майбутній інвестор буде зобов’язаний переобладнати ТЕЦ-5 на роботу не тільки на імпортному природному газі, а й на альтернативних джерелах палива», та обіцяла обстоювати інтереси територіальної громади.

Зараз усе стало ще незрозуміліше. Губернатор Михайло Добкін сказав: «Неможливо відразу перевести ТЕЦ-5 на альтернативні джерела енергії… Три-п’ять років - це реальний термін, за який ТЕЦ-5 може відмовитися від російського газу». Вивчення умов продажу ТЕЦ - явно не губернаторська справа.

Власне, нинішнє дійство - лише початок атракціону. За аналогічною схемою має відбутися продаж іще трьох станцій - у Дніпродзержинську, Одесі та Херсоні. Ще дев’ять збираються чи то продати, чи то здати в концесію або оренду. Природно, усе це не для «себе, улюбленого», а тільки заради їхнього технічного переоснащення.

Яку роль у вилученні держвласності відіграє переоснащення, наочно показав продаж Харківської ТЕЦ-5. Далі явно буде.