Гроші Брута

Боністи — збирачі паперових грошових знаків — знають, що в Росії на грошових купюрах, на відміну від монет, дата випуску не змінювалася. Старі знаки просто вилучалися з обігу, а нові йшли в обіг під тим же роком. Тому на грошових знаках приблизну дату випуску можна встановити лише за підписами «управляючих». Так, наприклад, у період царювання Миколи II їх було четверо: Плесоє, Тімашев, Коншин, Шипов. А ще на кожній купюрі ставився підпис касира. Щоправда, касирів було дуже багато і дату випуску купюр визначити за ними неможливо. Відповідно, за підписами касирів колекцію не збирають. Але...

Є один підпис, за яким ганяються знавці-колекціонери. У 90-х роках ХІХ століття одним із касирів Державного банку Російської імперії був такий собі чоловік на прізвище Брут. Чиновником він був справним і чесним. Документи йому довіряли дуже серйозні й солідні. Якось звіряв він річний банківський звіт Російської імперії. І щось у нього не зійшлося на копійку. Відправивши чиновників рангом трохи нижчим додому, він сам узявся старанно все перевіряти. Просидів у кабінеті ніч (перехожі бачили — горіло світло), а на ранок його знайшли повішеним. На звіті лежала передсмертна записка, в якій говорилося, що там, де може пропасти копійка, там може пропасти і мільйон... Ось так!

Але це ще не кінець історії. Існувало повір’я, що коли у картяра буде шматочок від мотузки повішеника, то удача буде постійно з ним. І оскільки Брут був людиною у певних колах відомою, то його мотузку родичі розпродали вроздріб за гарні грошики. Ось така історія.

За аналогією, повір’я перейшло і на грошові знаки з підписом Брута. Мовляв, у кого є «брутівські грошики», у того гроші не переведуться. Внаслідок гонитви за цими купюрами вони осіли на руках, тобто «вимилися» з обігу і стали попадатися дедалі рідше.

Тепер у колекціонерів банкноти з підписом «Брут» коштують у три-п’ять разів вище, ніж аналогічні без його підпису. Причому ціни на антикваріат зростають постійно. І приріст у 80—100% на місяць не така вже позахмарна величина.