ГОСТЯ З МАЙБУТНЬОГО

2004 року має набрати сили новий документ величезної ваги — Господарський кодекс України. Повне уявлення про якість цього суперталмуда можна одержати, ознайомившись із його скромним фрагментом: «Суб’єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом (! — О.К.) пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності».

Це — не з Програми КПРС, не з Основних напрямів розвитку народного господарства СРСР, це — загалом не з минулого. Наведена цитата — гостя з майбутнього 5-го пункту 11-ї статті прийдешнього Госпкодексу.

Не будемо ставити безглузді запитання на кшталт: «Чи розуміли депутати, що ухвалюють і за що голосують, чи в курсі були, яку бомбу вповільненої дії їм підсунули і що за щілинка відкриється після її вибуху для задушливого газу?» Про це ми не запитуватимемо, бо самі знаємо відповідь.

Проте факт залишається фактом: із 01.01.04, якщо нічого не станеться, всі наші пільги залежатимуть уже від того, чи враховуємо ми програмні суспільні інтереси.

І хто ж це вирішуватиме? Хто оцінить — враховуємо/не враховуємо? Про які конкретно програми-інтереси йдеться? Цього добра, особливо — інтересів, у нас, на щастя, хоч греблю гати, причому за кожним інтересом стоїть ну дуже широка громадськість.

А контролюючі органи в таку громадськість (у якої програми з інтересами) хіба не входять?

І якщо, приміром, якийсь «єдиноподатник» зухвало займеться імпортом, замість того щоб «програмно» підтримувати вітчизняного виробника, або встановить на свій товар ціну, відмінну від «програмної» державної, або не з тим, із ким треба, почне «поза програмою» конкурувати, або просто сперечатиметься з головними носіями «програмної» ідеї наповнення бюджетів — податківцями (та ще й, бува, загрожуватиме їм судом) — то чи не скажуть йому, незапрограмованому, що його імпортно-ціново-склочна життєва позиція не повністю відповідає програмним економіко-соціальним документам?

А коли так — позбавити його, мерзотника, всіх переваг у здійсненні діяльності, тобто перевести зі спрощеного оподатковування на загальнолюдське. Нехай помучиться, знатиме, як НЕ ТЕ робити...

І навіть якщо податківець раптом захоче зліберальничати, залишивши «непрограмного» у спокої, реалізувати своє гуманне бажання він не зможе! Річ у тому, що Закон «Про державну податкову службу в Україні» (давно вже, природно, чинний) серед небагатьох обов’язків посадових осіб податкових органів називає обов’язок ось який цікавий: «повною мірою (! — О.К.) використовувати надані їм права».

А права податківців, між іншим, перевищують у цьому законі їхні обов’язки десь (за обсягом тексту) в 29 разів!

Тож і хотів би пожаліти, а права на це немає. Оскільки є право не жаліти, а також обов’язок повною мірою його використовувати. Зокрема й тоді, коли «непрограмним» виявиться не «єдиноподатник», а простий концерн-велетень, що продукує із пільгою щось дуже потрібне (але не всім)...