Горлівський хімічний: прощання з отрутою...

Про можливу техногенну катастрофу на Горлівському хімзаводі написано чимало. Гігантський комплекс із випуску вибухівки та хімікатів уже давно перетворився на джерело проблем для регіону. Кількість накопичених на ньому токсичних речовин зашкалює за будь-якими мірками.

Тільки мононітрохлорбензолу (МНХБ) складовано майже дві з половиною тисячі тонн. Цю дивовижну речовину називають ще «кров’яною» отрутою, і її смертельна для людини доза становить один міліграм. Ця речовина вражає кровотворні органи, при потраплянні її в організм людини печінка перетворюється на масу, що нагадує рідке мило...

Причому слово «складовано» звучить ну дуже оптимістично. Деякі ємності з рідким МНХБ відверто дихають на ладан. Отруту вивантажили в звичайні металеві цистерни, частина з них уже була у вжитку. Стінки ємностей спочатку були 10-міліметрової товщини, але оскільки певна кількість відходів зберігається ще з 1972 року, за десятки років під впливом шкідливої «начинки» вони потоншали до трьох-чотирьох міліметрів. Влітку ємності до всього ще й «парують», і нудотно-солодкий запах мигдалю відчувається далеко по околицях. Прецеденти витікань на заводі, на жаль, уже були. Більш як 20 років тому на його території сталася аварія, котра призвела до порушення водопостачання восьми міст Донецької області. І тільки тому, що трапилося це взимку, хімікати не утворили хмари, адже влітку сценарій міг бути більш трагічним.

До того ж завод розорився, і від його колись восьмитисячного колективу залишилося менше ста осіб. На підприємство, попри охорону, проникають мисливці за металом, які 2008 року влаштували пожежу, що наполохала все місто. На щастя, її вчасно локалізували, і на склади вогонь не перекинувся. Між іншим, причиною пожежі стало те, що з використанням газового обладнання спробували... порізати одну з цистерн. Благо, у ній виявився відносно невинний, хоча й легкозаймистий вміст. Що сталося б за іншого сценарію - обговорювати не хочеться.

Ну і зовсім для повного щастя, на заводі від минулих часів «завалялося» більш як три десятки тонн тринітротолуолу (тротилу) і його похідних.

1995 року підприємство зупинили у варварський спосіб: обладнання просто знеструмили, і в результаті тротил і досі перебуває в чанах і повітроводах. За даними тодішнього Мінпромполітики, тільки в обладнанні та технологічних трубопроводах його застигло близько 10 тонн. Цього цілком вистачило б, щоб спорядити кілька сотень авіафугасів...

Аж ніяк не схильна до нагнітання обстановки облдерж­адміністрація писала у своїх відкритих матеріалах, що тривале зберігання тротилу
«...може призвести до реальної загрози вибуху. У зону ударної хвилі потрапляють три селища з населенням 9 тис. осіб, дитячий санаторій, залізничні колії». Що станеться за такого розвитку подій з ємностями з мононітрохлорбензолом, які й без того течуть, прогнозувати явно не наважилися.

В іншому документі менш конкретно, але також цілком виразно говориться, що «у разі детонації толуолу може статися вибух двох сумішей - мононітрохлорбензолу і толуолу, що може спричинити трагічні наслідки». Нагадаємо, Горлівка розташована менш як за 40 км від Донецька, міста проведення Євро-2012.

Розв’язати цю проблему постійно обіцяють у Києві, причому вже років десять. Відходи мали утилізувати ще 2003 року. Але до недавнього часу зрушення були вельми скромні. Хіба що частину відходів із тих ємностей, що найбільше протікають, вдалося, іноді в буквальному сенсі лопатами, перенести в нові бочки... Кілька бійців Донецького воєнізованого аварійно-рятувального загону МНС у простий дідівський спосіб переклали отруйну речовину в нову тару.

За даними заводу, до початку операції в критичному стані перебувало майже 70 тонн отруйних речовин, здатних у будь-який момент просочитися в грунт. Цю інформацію надав міжнародний благодійний фонд Blacksmith Institute, працівників якого жахнула така ситуація. У кілька прийомів найбільш пошкоджені ємності розвантажили.

Наскільки небезпечною є робота з мононітрохлорбензолом, підтвердив такий епізод. З єдиного в області аварійно-рятувального загону (підпорядковується безпосередньо Києву), направленого на роботу на небезпечний об’єкт, з 19 осіб звільнилися... 11. Залишилося вісім рятувальників молодшого складу.

При цьому до минулого року Горлівка залишалася фактично сам на сам із проблемою. Точніше, Київ не скупився на обіцянки... Класичною ситуація стала за прем’єрства
Ю.Тимошенко, коли три міністерства відчайдушно билися за крихти відпущених грошей, а в результаті так нічого і не зробили...

Якби хоча б на чверть обіцянки чиновників виконувалися, гостроту проблеми давно зняли б. Що, власне, цього року і було продемонстровано. Коли нове керівництво Міністерства екології та природних ресурсів упритул зайнялося вивченням ситуації, з’ясувалося, що коли займатися справою, а не розмовами, то ключову проблему з мононітрохлорбензолом можна закрити в стислі строки. Та й питання з утилізацією тротилу цілком вирішуване.

Приміром, багато років стверджувалося, що єдиний варіант переробки відходів - це будівництво дорогої установки із знешкодження і знищення високотоксичних відходів виробництва МНХБ на території заводу. Її в муках проектували кілька років, постійно стикаючись з браком фінансування.

Потім потрібен був тривалий процес її будівництва. Причому експерти зазначали, що цей варіант дуже далекий від оптимального. Як написали в одному з документів, «враховуючи її вузьку спеціалізацію, після утилізації відходів виробництва мононітрохлорбензолу подальше функціонування та здійснення господарської діяльності буде неможливим через відсутність даного виду відходів». Простіше кажучи, установку вартістю кілька десятків мільйонів гривень довелося б покинути.

Тим часом у Євросоюзі є кілька комплексів з переробки токсичних відходів. Можливо, наші політики звикли вважати, що відходи можна везти тільки до нас.

Коли ж новий міністр екології Микола Злочевський особисто зайнявся питанням відходів у Горлівці, з’ясувалося, що все не настільки безнадійно. Подібні підприємства з утилізації в Польщі та Німеччини завантажені всього на 30-40%, а тому охоче погоджувалися прийняти наші хімікати на утилізацію, причому за цілком прийнятною ціною. За поперед­німи розрахунками, це значно дешевше, аніж будувати свою установку зі знешкодження та знищення відходів.

У результаті міністерство уклало договір з двома компаніями, які дали згоду на знешкодження цих небезпечних відходів на своїх потужностях за кордоном. Виявилося, що за наявності професіоналізму і бажання проблема, яка не розв’язувалася протягом 17 років, одразу ж перестала бути невирішуваною... Більше того, питання з вивезенням МНХБ передбачається вирішити до кінця цього року (тобто менш як за півроку).

Міністерство і особисто міністр вели переговори зі східно­німецьким спеціалізованим підприємством DOW Chemical Company про утилізацію горлівських хімікатів. Відбулася зустріч з міністром охорони навколишнього середовища землі Саксонія. Німецькі фахівці надали повне підтвердження відповідності технологій DOW Chemical Company стандартам утилізації та переробки токсичних відходів такого класу. За словами М.Злочевського, «у бюджеті заплановано гроші на вирішення цієї проблеми, і ми зробимо все, щоб цього року вивезти мононітрохлорбензол з України».

Щодо польського контр­агента офіційних даних нема. Але відомо, що експерти Мінекології відвідували підприємство в Катовіце.

У квітні за поданням Мінекології було прийнято розпорядження Кабінету міністрів України «Про виділення коштів для здійснення в поточному році невідкладних природоохоронних заходів щодо вилучення та вивезення на утилізацію небезпечних відходів моно­нітрохлорбензолу». У цьому документі передбачили виділення з Держфонду охорони навколишнього природного середовища 60 млн. грн. на проведення комплексу робіт з вилучення та вивезення 2350 тонн відходів мононітрохлорбензолу з території ДП «Горлівський хімічний завод».

Наприкінці травня завдання було остаточно оформлено дорученням президента України «Про підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері поводження з відходами». У ньому передбачається до кінця року внести на розгляд Верховної Ради законопроект про загально­державну програму поводження з відходами в Україні та забезпечити впровадження Національного плану виконання Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі. Зазначена конвенція була ратифікована ще чотири роки тому, але, певно, не викликала належного інтересу.

У дорученні згадуються не тільки Горлівка, а й Івано-Франківська область, і Київ. З приводу столиці йдеться про сумновідоме науково-виробниче підприємство «Захід», на якому в 111 контейнерах зберігаються аж 360 тонн надтоксичних відходів берилію. Стан їхній, на щастя, не такий критичний, як у Горлівці, але в столиці, та й у країні їм точно не місце...

Горлівські хімікати почнуть вивозити восени, коли спаде спека. Очікується, що буде сформовано чотири потоки, по 600-700 тонн на місяць. Вивозити отруйні відходи будуть разом із тарою (вартість утилізації включає вартість перезатарювання та вартість утилізації забрудненої тари). Власне, пробну партію вже відправили.

Також з’ясувалося, що на хімзавод свого часу підкинули і пестициди - мовляв, гірше вже не буде. Тепер їх у рамках очищення країни від непридатних для використання та заборонених до застосування хімічних засобів захисту рослин будуть вивозити.

Питання з тротилом доведеться вирішувати пізніше. Передбачається, що на це піде весь наступний рік. Слід розв’язати чимало проблем. Це і очищення забруднених тротилом труб, що знаходяться в підлозі занедбаної будівлі, і розташування ємностей з тротилом під землею, що призводить до забруднення навколишнього середовища, при цьому відповідні комунікації відсутні. Роботи вистачить і Мінекології, і МНС, і місту.

Для початку треба визначити хоча б кількість тротилу на заводі, бо в різних документах спочатку фігурувало понад 20 тонн, потім до 30, а в доповідній Мінпромполітики - вже 35 тонн. Втім, як іронічно зазначили на заводі, «хоч скільки є, весь наш, виймемо - зважимо».

Тож Новий рік Горлівка зустріне, маючи однією проблемою менше, а коли врахувати й вивезені пестициди, то двома... Хоча все одно їх залишиться достатньо. Проблеми в екології накопичувалися десятки років. Вирішити їх з наскоку не вийде. Але те, що нарешті від розмов перейшли до роботи, обнадіює.