ФОНДОВИЙ РИНОК ЖИТИМЕ?

Осінні конференції Першої фондової торгової системи (ПФТС) у Криму стали вже традиційними. Нинішня називалася досить амбітно — «Фондовий ринок’2000: точки росту для України». І хоча близькість моря надає заходові досить неформального характеру, розважальним він не був. Особливо з урахуванням домінуючого становища ПФТС на фондовому ринку країни. Обговорювані на конференції проблеми і прийняті рішення позначаться на подальшому розвитку фондового ринку протягом наступного року.

Обговорювати було що. Як свідчить статистика, порівняно з минулим роком, ситуація поліп- шилася: майже подвоїлися обсяги торгів, причому торгували, практично тільки акціями — на частку векселів припало лише 1,5%. З початку року індекс ПФТС, що відбиває рівень активності ринку, виріс на 43%.

За бажанням, «список перемог» можна, звісно, продовжити. ПФТС як була, так і залишилася єдиним активним майданчиком організованого ринку України, який здійснює повторний перепродаж акцій. Хоча це давно не новина.

Можна також зазначити, що вперше в ПФТС було успішно продано акції первинної емісії вінницької продовольчої компанії «Вініфрут». Причому вона змогла залучити цілком пристойну суму, еквівалентну майже 5 млн. дол. Отож і в Україні бодай деякі підприємства можуть отримати кошти не тільки шляхом одержання кредитів під високі відсотки...

І, мабуть, щодо «фанфар» — усе. В основному на конференції йшлося про проблеми, тим більше що кримський «саміт» у часі збігся з п’ятиліттям прийняття програми розвитку фондового ринку. Однак, як наголошували всі промовці, результат «п’ятирічки» вийшов маловиразним, більше схожим на «недобуд». Не дуже зрозуміло — що, для кого і як будуємо. Триває полеміка прибічників американської та європейської моделі функціонування фондового ринку. Втім, схоже, ринок обіцяє бути все ж українським.

Поки що він хибує на двоє великих «не» — «непрозорий і неліквідний». Левова частка операцій з купівлі-продажу акцій все ще проводиться на неорганізованому ринку. Його частку оцінюють по- різному, але навіть без урахування векселів «по телефону» йде мінімум три чверті угод.

Тим часом, оцінюючи український ринок, іноземні інвестори враховують лише обсяги торгів на його організованій частині. А там обсяги, за їхніми уявленнями, крихітні і наштовхують на думку про неперспективність. Тим часом ринок не такий уже й малий. Річні обороти по цінних паперах цілком можна порівнювати з оборотами в тій-таки харчовій промисловості або енергетиці.

Проте проблему прозорості розв’язати поки що не вдається. Ситуацію міг би поліпшити перехід на бездокументарну, електронну форму випуску акцій, бодай по найбільших емітентах. Але й це питання зависло. Зате на повну силу розгоряється конфлікт між реально діючим депозитарієм «Міжрегіональний фондовий союз» і створюваним Національним депозитарієм України. Хоч останньому років десять заборонено працювати «за фахом», зате його забезпечено хорошою бюджетною «підгодівлею».

До речі, про державу. Її втручання в розвиток фондового ринку має бути суворо дозованим. Спочатку на конференції приймали звернення, де пропонували його «обмежити», потім вирішили зупинитися на слові «оптимізувати». Необхідна взаємодія на ринку між держструктурами і саморегулюючими організаціями (СРО). Щоправда, спочатку варто підсилити ефективність самих СРО, кількість яких нині вочевидь перевищила розумні межі. Саморегулюючих організацій уже близько півтора десятка — і це за наявності на ринку трьох десятків активних торговців...

Та все ж найбільшу тривогу викликають зрушення, які позначилися у ставленні держави до фондового ринку. Ще недавно пріоритет віддавався невеликим, «портфельним», інвесторам: передбачалося, що, купивши акції, вони мають навести порядок на підприємствах і згодом перепродати їхнім стратегічним інвесторам. Відповідно, продавалися невеликі пакети акцій.

Особливих результатів така тактика не дала, і тепер позначився крен у протилежний бік. Ставка робиться тільки на «стратегів». Причому запропоновані їм пакети вже не просто контрольні (понад 50%), — переважно на продаж виставляються понад 75% акцій. А це означає, що, придбавши такий пакет, інвестор не матиме потреби додатково купувати акції на вторинному ринку — адже він уже отримав повну владу над підприємством.

Мета досить приваблива — підвищити привабливість підприємств. Тим більше що наступного року від ФДМ зажадають залучити 9 млрд. грн., тобто утричі більше, ніж за всі попередні роки, разом узяті. На внутрішньому ринку таких грошей не зібрати, і майже вся надія покладається на зовнішніх інвесторів.

Але при цьому на корені нищаться перспективи вітчизняного фондового ринку — з нього фактично знімають найперспективніші підприємства. Не кажучи вже про те, що повністю знецінюються підприємства, пакети акцій яких перебувають на руках як в інвестиційних компаній, так і в населення. Адже дальший хід подій чітко визначено: «легким порухом руки» (тобто серією додаткових емісій) новий власник швидко перетворює акції дрібних акціонерів на макулатуру.

І навряд чи може втішати те, що й на цих умовах на велику частину об’єктів не знайдеться закордонного покупця, і в цьому випадку їхні пакети подрібнять і продадуть на нашому ринку, у тій- таки ПФТС або на біржі. Проте це заздалегідь орієнтує наших торговців на «недоїдки».

Можливим розв’язанням проблеми міг би стати продаж невеликих, до 5%, пакетів акцій на нашому ринку перед реалізацією контрольних пакетів. Це заодно допомогло б з’ясувати наявність купівельного попиту.

Втім, доки на ринку не стане більше грошей, його підлегле становище буде зберігатися. Зараз близько 70—80% коштів, які тут обертаються, — це гроші нерезидентів. Будь-якої хвилини вони можуть залишити Україну, попутно обваливши ринок. Частка ж власне українських інвесторів дуже обмежена.

Багато в чому така ситуація склалася історично. З початку 90-х основним завданням ринку була зміна структури власності. Як наголошували на конференції, «у нас торгували не акціями, а відсотками статутних фондів». Це завдання ринок загалом виконує. Однак доведеться вирішувати складніше — залучення коштів для розвитку підприємств-емітентів. І тут акценти роботи мають зміститися.

Зокрема, треба буде навчитися працювати з дрібним інвестором (тобто з тим самим населенням). Зараз його розглядають хіба як джерело акцій, отриманих за пільговою підпискою. Але ж саме присутність дрібних акціонерів і надає ринкові стабільності. Саме вони, вкладаючи гроші через ті ж таки пенсійні фонди, завантажують роботою брокерів усіх країн світу.

Однак для того, щоб навчитися працювати з населенням, доведеться добряче-таки змінювати правила гри. Потрібно різко підсилити законодавчий захист дрібних акціонерів, як це зроблено в Польщі. Інакше ми просто отримаємо другу редакцію трастів або «МММ».

Все це завдання найближчих років, і вирішувати їх доведеться поетапно та комплексно. Щоправда, можна ще спробувати знайти грошове дерево. Але воно, як відомо, росте тільки на пустирях у Країні дурнів.