Євген Уткін: «Високі технології не підвладні рейдерству». Один із засновників силіконової долини в Україні про просте і головне

Парадоксально, але, попри те, що де-юре такого поняття, як рейдерство, в Україні не існує, країну без перебільшення можна назвати полігоном для недружніх поглинань. Рейдери, які практикують тут, можуть давати майстер-класи.

Їхні схеми до дрібниць відпрацьовано та обкатано. За даними Антирейдерської спілки підприємців України (АСПУ), із 1993 року вітчизняні компанії зазнали понад 30 тис. атак. Шахраї використовують усілякі лазівки законодавства і «зговірливість» чиновницького апарату.

Кінець минулого — початок поточного року ознаменувалися черговою атакою. Нині рейдери зацікавилися високими технологіями. У центрі скандалу опинилося провідне українське hi-tech підприємство — завод «Квазар». 47,35% акцій підприємства, які належали канадській компанії KM Secure, опинилися у власності інших компаній.

Про ситуацію, яка склалася на підприємстві, про суть того, що відбувається, про цілі захоплення і про можливі його наслідки «Дзеркалу тижня» розповів заслужений працівник промисловості України, один із засновників Української спілки інтелектуальної власності, стратегічний консультант з розвитку бізнесу «Квазара» і його основного акціонера — KM Secure Євген УТКІН.

— 15 січня під час прес-конференції голова правління ВАТ «Квазар» Сергій Монаков заявив про міфічну зміну власника підприємства за фальшивими документами. Яка реальна структура власності підприємства, і що, власне, сталося з акціями ВАТ «Квазар»?

Однак 1 вересня минулого року власник KM Secure Вадим Любченко дізнається про те, що його компанія не є акціонером ВАТ «Квазар». Дізнається від реєстратора підприємства — Київського головного регіонального управління ЗАТ КБ «Приватбанк».

Його це, м’яко кажучи, дуже здивувало, оскільки акції нікому не продавалися і розпоряджень на їхнє відчуження ніхто не давав. Було задіяно правові механізми, у результаті чого з’ясувалося, що хтось на прізвище Астрін прийшов до реєстратора з документами, які нібито давали йому право розпоряджатися пакетом акцій KM Secure.

Втім, була одна проблема, яка впадає в око відразу, а реєстратор її чомусь не помітив. Документи були апостильовані в Республіці Панама. KM Secure — це канадська компанія, а Канада не є державою — учасницею Гаазької конвенції зі спрощення легалізації документів.

Тому єдиний спосіб підготувати документи від канадської компанії, які можуть мати законну силу в Україні, — це легалізувати їх в українському консульстві в Канаді. І не інакше. Ні в Панамі, ні в жодній іншій країні. Маючи на руках ці папери, Астрін знерухомив акції KM Secure, а потім почав продавати іншим компаніям. По суті, вони були вкрадені в їхнього законного власника.

— До яких дій вдався головний акціонер, і як далеко зайшла справа з паперами?

— Любченко дійшов до Вищого господарського суду, який 25 листопада 2008 року виніс абсолютно очевидне рішення про те, що все це було зроблено незаконно, і постановив повернути акції їх законному власнику — KM Secure. Приватбанк 16 грудня 2008-го одержав відповідне розпорядження від виконавчої служби. Але рішення суду й досі не виконано.

Більш того, 27 грудня проводяться незаконні збори акціонерів, після яких в Подільську райадміністрацію приходять люди із заявою про втрату свідоцтва про реєстрацію підприємства, якого у них ніколи не було.

Завод «Квазар» із 1962 року розміщується за адресою Північно-Сирецька, 1. Влада Подільського району про це, схоже, не знала. Вона видає нове свідоцтво. Так у Печерському районі столиці, на вул. І.Мазепи, 14 (до речі, у квартирі), з’являється компанія лже-«Квазар».

Справжнє чи оригінальне — не знаю, як правильніше сказати, — свідоцтво ніхто не губив. Воно було і є у Монакова, і на прес-конференції ми його показували.

— Чи виходили на вас люди, котрі провернули схему з цінними паперами і тепер називають себе керівниками підприємства?

— Ні, але мені було б дуже цікаво поговорити з ними. З наукової точки зору. Я просто прагну побачити їх. Що люди, які проголосили себе керівниками високотехнологічного підприємства, можуть розповісти про такі поняття, як фотолітографія, p-n-перехід, що вони знають про нанотехнології?

— У Подільській адміністрації знали про те, що відбувається навколо заводу?

— Так. За два місяці до цього голова правління підприємст­ва Монаков письмово повідомив владу району про те, що на завод готується рейдерська атака.

— Невже рейдери цікавляться тепер високими технологіями?

— Я бачу дві можливі цілі цієї атаки. Перша — заволодіти територіями. Ще в середині минулого року стало зрозуміло, що світова криза Україну не омине. І що такі активи, як земля, можуть істотно подешевшати. Можливо, це змусило цих людей поквапитися, і тому вони зважилися на підробку документів. Хотіли якнайшвидше реалізувати свої плани.

Друга версія — захоплення заводу з метою подальшого шантажу. Тобто зворотного продажу підприємства його ж законним власникам. Так чи інакше, очевидно одне: це — заздалегідь спланована кампанія. Це я про всі деталі дізнався тільки цього року. А Монаков і керівництво «Квазара» борються з опонентами, назвемо їх так, із 2007 року.

— А що опоненти робили до історії з панамською легалізацією?

— Кілька разів зривали збори акціонерів. І не тільки це. Докладніше може розповісти Сергій Владленович. Мені вистачає тих подробиць, які я знаю і про які я вам розповів. Цього для мене достатньо, і мене все це просто обурює. Повну історію конфлікту докладно викладено на нашому сайті www. sarancha.net. Кожен за бажання може з нею ознайомитися.

— Що втратить Україна у разі, якщо «Квазар» зруйнують?

— Втративши «Квазар», Україні доведеться надовго забути про розвиток сонячної енергетики. Альтернативна енергетика — це сьогодні тема №1 як у Європі, залежній від російського газу, так і в США, про що говорив новий президент Барак Обама.

За прогнозами аналітиків «Дойче-банку», до 2014 року вартість однієї кіловат-години, отриманої традиційним шляхом (теплова, атомна енергетика), дорівнюватиме вартості кіловат-години, виробленої з відновлювальних джерел. Це свідчить про те, що продукція заводу стане ще потрібнішою. Зараз майже 100% виробленої продукції йде на експорт.

— То, може, це і є головна мета загарбників — вийти в такий спосіб на дуже перспективний у досяжному для огляду майбутньому ринок?

— Навряд чи. Тоді це відбувалося б зовсім не так. Мені самому доводилося займатися дружніми поглинаннями в Україні, Росії та Європі. Головна цінність високотехнологічного підприємства — це люди, їхній досвід і їхні знання. Є кістяк фахівців, на яких тримається усе виробництво.

Якщо з ними не домовитися, то поглинути можна лише приміщення, території, техніку. У найкращому разі — обладнання. Без них нічого не працюватиме. Тобто поглинути таке підприємство можна тільки дружньо, виключно на основі домовленостей.

— Чи була якась реакція на те, що відбувається, від зарубіжних ділових партнерів «Квазара»?

— У мене такої інформації немає. Ми не хочемо, як-то кажуть, виносити сміття з хати. У себе в країні хочемо розібратися з цим самі. Можу тільки сказати, що їм нічого не повідомляли і як додаткові сили або важелі впливу їх поки що не підключали.

Мені неодноразово доводилося представляти Україну в інвестиційному співтоваристві в Європі, країнах Сходу, у США. Мушу сказати, що імідж у країни, м’яко кажучи, не дуже хороший. Не хочеться його погіршувати. Звичайно, виключно в Україні цей конфлікт не залишиться. По-перше, уже постраждали акціонери з двох країн — Росії і Канади. По-друге, майже вся продукція підприємства йде на експорт, і його клієнтів він так чи інакше теж стосується.

— А підприємства — члени технологічного кластера?

— Постраждають, поза сумнівом. Вони переїдуть кудись, якщо доведеться. Але між ними буде порушено всі технологічні зв’язки. Якщо ви хочете почути якісь цифри, то можу сказати, що буде завдано збитків на кілька сотень мільйонів гривень.

— Які можуть бути соціальні наслідки? Чи постраждають працівники підприємства?

— На території всього колишнього Союзу є лише кілька десятків людей, котрі добре розбираються в технологіях виробництва і застосування сонячного кремнію. Фахівці рівня керівників проектів, провідні технологи та інші завжди будуть потрібні. Вони влаштуються без проблем. Та лише не в цій країні.

Повторюся, без «Квазара» про сонячну енергетику Україні доведеться забути надовго. Основна частина колективу опиниться на вулиці.

— Як відреагувала Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку на очевидні порушення?

— Зверталися і в комісію, писали листи в різні комітети тощо. Усім цим займалося керівництво заводу. Сподіваюся, метастази брехні, цинізму і байдужості ще не до кінця зруйнували державну систему, і там працюють люди, котрі думають про те, що з нами буде завтра. В якій країні житимуть наші діти, у що вони віритимуть і чи буде взагалі можливість їм просто пройтися по красивому і вільному місту Києву — ці питання хвилюють кожну нормальну людину.

— За що боретеся особисто ви?

— Мене просто дістали. Тому я веду війну в публічному полі. Як я вже говорив, «Квазар» — це моя маленька батьківщина, і я за неї борюся. Україна — це моя велика Батьківщина. Я пов’язую з цією країною майже усе своє свідоме життя. У мене четверо дітей, які ростуть тут. І я хочу, щоб вони жили в правовій державі. Та саме зараз я думаю про свою маленьку батьківщину.

— Ви запустили громадський проект sarancha.net. Яка його мета, і чи дає він очікувані результати?

— Він стартував зовсім недавно — 14 січня. Тому про результати говорити зарано. Метою цього проекту є не лише допомога законним власникам підприємства відстояти права на власність. Він має стати керівництвом до дії для інших людей, над якими нависне подібна загроза — втратити свою законну власність.

— До яких кроків вдаватимуться власники заводу?

— Будемо продовжувати боротьбу в правовому полі. Днями укладено угоду з міжнародною юридичною фірмою Magisters, яка разом із юридичною службою ВАТ «Квазар» супроводжуватиме наші дії.

Наша мета — повернути акції законному власнику, покарати винних, викрити ті «дірки» у нашому законодавстві і відомчих документах, які дають змогу шахраям захоплювати те, що їм ніколи не належало. Крім того, наш приклад — це проект «за склом». Він стане гарним матеріалом для колег, які у нашій країні займаються реальною економікою, коли вже держава самоусунулася від розв’язання конкретних проблем конкретного бізнесу. Розраховувати доводиться на себе, своїх колег по цеху і на здорову небайдужу частину суспільства.

— «Квазар» називають українською силіконовою долиною. Чому саме така аналогія?

— Завод заснований 1962 року. За часів СРСР він був флагманом радянської мікроелектроніки. Сьогодні територія «Квазара» — це 23 гектари землі і близько 120 тис. квадратних метрів виробничих площ із спільною виробничою інфраструктурою, яка об’єднує відразу кілька високотехнологічних підприємств у єдиний кластер.

Там розташований завод «Піллар», який належить голландській компанії «Піллар Груп». Вона вирощує сонячний кремній і займає приблизно 15% світового ринку. Центр розробки засобів проектування мікросхем компанії «Політеда», продукція якої на сьогодні найкраща у світі. Російське підприємство «Ситронікс» — найбільший у Східній Європі hi-tech концерн, акції якого котируються на Лондонській фондовій біржі.

Тут також розміщені міжнародна IT-компанія «Квазар-Мікро» і НВО «Кристал», яке розробляє мікросхеми. Ну і, звичайно, сам завод ВАТ «Квазар» — одне з небагатьох на пострадянському просторі підприємств, які займаються сонячною енергетикою. Завод виробляє фотоелементи і сонячні батареї.

— Що особисто вас пов’язує з підприємством?

— «Квазар» — моя маленька батьківщина. Я потрапив на завод у 1982 році за розподілом. Якийсь час доводилося жити, образно кажучи, на вокзалі. Доти, доки під ідейним керівництвом Сергія Владленовича (Монакова) не було побудовано гуртожиток на вул. Світлицького. Він тоді був головою ради молодих фахівців підприємства. Власне, ми (фахівці) його будували і потім у нього вселилися.

Я займався розробкою мікропроцесорів. Починав з інженера, потім став головним інженером, начальником лабораторії, голов­ним конструктором. У 1990 році заснував компанію «Квазар-Мікро».

Вона починала з розробки мікросхем, але згодом перейшла у сферу інформаційних технологій. Зараз продовжую очолювати її раду директорів. Чотири роки пропрацював у Москві, де розташована штаб-квартира концерну «Ситронікс», був його президентом до жовтня 2007 року. Після чого вирішив повернутися в Київ.

Зараз живу тут. Перебуваю в радах директорів кількох hi-tech компаній України, Росії і Європи. Сфера моїх інтересів — це мікроелектроніка, інформаційні технології й альтернативна енергетика. Створив освітню компанію за назвою «Майстер-клас», головна мета якої — підвищити планку духовності в країні.