Енергоприватизація. Раунд перший

Під час святкування Дня перемоги і Фонд державного майна України життєрадісно відзвітував про свої переможні результати продажів держмайна. До 9 травня ФДМ наторгував майна на 5,05 млрд. грн., що становить половину від річного плану надходжень (10 млрд.).

Левову частку надходжень забезпечила енергетика, за продаж об’єктів якої ФДМ одержав 4,88 млрд. грн. На думку чиновників, ця цифра має демонструвати високоефективну роботу. От тільки чию? Чиновників Фонду держмайна?

Якщо врахувати отримані за акції «Київенерго» 0,455 млрд. грн., що не ввійшли до цього звіту ФДМ, то виручка від проданих акцій об’єктів енергетики взагалі перевищить п’ять мільярдів. Можна розплакатися від радості за результати діяльності відомства, очолюваного Олександром Рябченком…

Результати справді вражають. Приблизно за півроку Україна за ціною брухту продала держмайно, створюване десятки років працею мільйонів людей. Причому продала фактично одній людині. А саме - Рінату Леонідовичу Ахметову, який і оплатив 93% усіх енергокупівель останнього півріччя. При цьому він анітрохи не переплатив. Сумарно всі покупки обійшлися йому у вартість кількох нових блоків на теплоелектростанції. Коли він згодом їх перепродаватиме (західним або російським інвесторам), нові покупці платитимуть уже зовсім інші суми…

А продавати «металобрухтові» енергоактиви пан Ахметов буде неминуче. З банальної причини - він уже «проковтнув» більше, ніж може підтримувати в робочому стані (у більш-менш довгостроковій перспективі). І як досвідчений організатор він це знає.

Автор цілком щиро погоджується з твердженням, що ДПЕК і керовані нею компанії - найефективніші в енергосистемі
країни. Але модернізацію мінімум трьох генеруючих енергокомпаній вони просто не потягнуть. Енергоблокам уже не один десяток років - давно потрібні нові. А їх немає та не буде.

Буде те, що вже робиться на «Східенерго», - маловитратна модернізація. На тамтешніх трьох електростанціях наявні 17 блоків збираються привести в порядок до 2018 року. Це подовжить їхній ресурс років на 10-15, трохи збільшить потужність. Ну й уже років п’ять-сім невпевнено обіцяють побудувати аж один новий блок (якщо складеться).

А тепер аналогічні «хотілки» реалізовуватимуть на «Західенерго» і «Дніпроенерго». Наприклад, на «Західенерго» обіцяють модернізувати по два-три блоки на рік, на суму до мільярда гривень щороку. Це краще, аніж нічого, але в багато разів менше, ніж потрібно.

Найсмішніше, що все це збираються робити тільки за рахунок споживачів. Уже цієї весни ДПЕК спробувала провести через раду Енергоринку фінансування інвестиційної програми на додатковий мільярд гривень. Враховуючи, що левова частка голосів у цьому органі контролюється ДПЕК, сумнівів у благополучному результаті цієї ініціативи (і подібних їй новацій у майбутньому) бути не повинно.

В обленерго ситуація не така критична - дроти можуть висіти досить довго, а втрати від роботи старих трансформаторів давно і звично списують на тих самих споживачів.

Та загалом можна констатувати, що нинішня модель «високоадресної» приватизації привела не до розв’язання, а до чергового заморожування проблеми енергоактивів.

Монополізм ще не сприяв вирішенню жодної проблеми. І саме тому, на відміну від бутафорського Антимонопольного комітету України, який працює лише за принципом «лишень ні з ким сильним не посваритися», на Заході антимонопольники нещадно дробили на шматки успішні корпорації, ревно стежачи за недопущенням критичної концентрації будь-яких активів. Просто там (пройшовши через серію криз, громадянських конфліктів та інших проблем становлення суспільства) накопичили досвід, до чого призводить відсутність конкуренції. Ми ж знову, вочевидь, з ентузіазмом пробіжимося по всіх граблях…

DT.UA уже неодноразово писало про перебіг нинішніх продажів пакетів енергооб’єктів. Тож не хочеться зайвий раз повторюватися. Власне кажучи, більшість із них пройшли майже під копірку. На конкурс приходить Рінат Леонідович зі своїм спаринг-партнером Костянтином Григоришиним (не самі звичайно, а їх представники). Потім відбувається коротка імітація запеклої боротьби, у результаті якої ціна зростає на 3-4% або менше. Завіса. Представника Григоришина виносять із рингу. Пан Ахметов скромно оформляє чергову перемогу…

Утім, ті, хто програв, теж усім майже задоволені й претензій не висловлюють.

От і у квітні за цією самою схемою продали «Дніпрообленерго», а на початку травня - і «Крименерго». Хоча очікувалося, що за півострівну компанію Костянтин Іванович усе-таки може й поборотися. У нього там були досить сильні початкові позиції (пристойний пакет акцій; його структури орендують на півострові кілька невеликих ТЕЦ). Отже, йому було що втрачати. Проте, судячи з млявої боротьби, у підсумку просто вирішили не псувати відносин, а звично зімітувати боротьбу, утрясання питань із розподілом повноважень перенесли на потім.

До речі, що далі триває процес продажів, то дедалі більш мляву реакцію в спостерігачів він викликає. Справді, навіщо смикатися, якщо й так майже все зрозуміло. А що незрозуміло, то давно вирішено. І аж ніяк не ринком.

В Ахметова, за винятком легкого непорозуміння з «Київенерго», де Костянтин Григоришин несподівано позначив присутність (конкурс довелося терміново перенести майже на півмісяца), далі все відбувалося за торованою схемою.

У компаній, які ДПЕК не були потрібні («Чернівціобленерго», «Закарпаттяобленерго» і «Вінницяобленерго»), усе було не так гладко. Перші спроби проведення конкурсів регулярно зривалися держчиновниками. Але в цілому логіка була присутня й там. Основна формула дотримувалася чітко: обленерго діставалося власнику найбільшого пакета акцій. Так було й у «Закарпаттяобленерго», і в «Чернівціобленерго».

Єдиний серйозний збій реалізації такої схеми ледь не стався в «Вінницяобленерго», де Григорій Суркіс несподівано (лише з особистих міркувань) з’явився зі своїм «Львівобленерго». Виникла загроза програшу Костянтина Григоришина (Суркіс був готовий заплатити набагато більше). Та й тут довгограючого скандалу не сталося.

Прокуратора оперативно заборонила «Львівобленерго» брати участь у конкурсі (тим самим розганяючи ціну продажу держмайна). Львів’яни (з київською пропискою) кілька годин били себе п’ятою в груди, загрожуючи все оскаржити й переграти… А потім усе тихенько здулося, і, судячи з усього, акціонерам тактовно пояснили обстановку. Публічна активність одразу звелася до нуля. У цілому протест вилився в кілька позовів у судах. Це цілком по-європейськи, але малоефективно в Україні. У результаті Окружний адміністративний суд Києва не знайшов порушень у діях ФДМ, відмовивши в задоволенні позовних вимог «Львівобленерго». І дуже схоже, що на цьому справа зависне.

Власне, це всі конфлікти. Навіть Ігор Коломойський (група «Приват») не став боротися за цілком критичне для нього «Дніпрообленерго». Щоправда, представники ФДМ напередодні конкурсів зовсім недвозначно пояснили, що ніхто, крім Ахметова та Григоришина, у конкурсі брати участь не може…

Нині основне питання полягає в тому, чи потрібно Рінату Леонідовичу ще щось купити. У принципі, програму-мінімум він уже виконав і, мабуть, перевиконав…

Хоча як знати. Наприклад, «Запоріжжяобленерго» у його традиційну сферу інтересів ще недавно не входило. Але нині, з урахуванням купівлі «Запоріжсталі» і «Дніпроенерго», як знати…

Для повноти картини слід додати, що в розпал приватизації державні мужі розважалися улюбленою іграшкою - намагалися провести збори акціонерів у «Тернопільобленерго». Власне кажучи, у цьому акціонерному товаристві збори провели аж один раз за весь час його існування. Було це в напівзабутому 1999 році. І на цьому все.

Потім великим пакетом акцій дали поуправляти пану Суркісу з його тодішнім партнером Костянтином Григоришиним. Відтоді Костянтин Іванович із Григорієм Михайловичем страшенно розсварилися, потім обидва подружилися з Ігорем Валерійовичем Коломойським.

Незмінним залишалося одне - держава з її 51-відсотковим пакетом енергоакцій перебувала в стані глибокого прольоту. Десятки спроб проведення зборів закінчувалися нічим. Змінювалися приводи: то черговий місцевий суд забороняв проведення зборів акціонерів, то заборонялася видача реєстру акціонерів або ж відбувалася ще якась сумна історія…

Торік узагалі склалася оригінальна ситуація, коли, за версією державної «Енергетичної компанії України», «адміністрація обленерго не допустила на територію приватних акціонерів для проведення зборів», посилаючись на рішення неназваної виконавчої служби. Тоді акціонери ВАТ «Тернопільобленерго» прийшли дружною купкою. Правда, є сумніви, що всіх так засмутило їхнє недопущення.

Держава, очолювана урядами всіх відтінків веселки, грізно махала пальчиком і обіцяла розібратися… От уже 13 років і розбираються.

Наприкінці квітня чергове шоу - «збори акціонерів» ВАТ «Тернопільобленерго» знову зірвалося. Цього разу на них прийшли власники 60% акцій (могутня держава та Костянтин Григоришин, який примкнув до неї). Але їх, бідолах, знову не пустили. Комічно, але цього разу з’явився навіть напівофіційний коментар від групи Григоришина, в якому вони (група) поскаржилися, що є акціонерами, а контролюють усе брати Суркіси. Як сумно…

ФДМ філософськи зауважив, що, швидше за все, це… утруднить продаж. Решта чиновників відмовчалися. Хіба що суд, на який посилалися, заявив, що ніякої заборони не виносив.

Залишилося лише риторичне запитання: як саме держава збирається впливати на підприємства, маючи 25% їхніх акцій (саме стільки залишають нині для держконтролю в енергокомпаніях, що продаються), якщо вона не може керувати, навіть маючи контрольний пакет?

Ну а загалом розпродажі тривають. Незабаром обіцяють виставити на продаж наступні обленерго. Зокрема, майже вирішене питання з «Черкасиобленерго». Оскільки колись 25% цього обленерго були передані в статутний фонд створеної за підтримки ЄББР компанії ЗАТ «УкрЕСКО», то при організації продажу його акцій знадобилося обговорення з ЄБРР.

Продавати поки ще є що. Правила теж відомі - дешево та своїм. Список «своїх» узгоджується на Печерську. А так - нічого нового.