ЕКОНОМІКА: ДРУГИЙ РІК ПІДНЕСЕННЯ ПІСЛЯ ДЕСЯТИ РОКІВ ПАДІННЯ

Уже минулого четверга, 17 січня, Держкомстат опублікував основні результати соціально-економічного розвитку України за 2001 рік. Хоча через два з половиною тижні після закінчення попереднього року презентувати доповідь обсягом 98 сторінок, що складається з 14 розділів (від основних показників до криміногенної ситуації), — справа нелегка. Настільки стислим термінам підготовки статистичних результатів можуть позаздрити статистичні служби багатьох західних країн із їхнім незрівнянно кращим кадровим, фінансовим, технічним забезпеченням та відпрацьованою методологією. Для розрахунку більшості річних показників за ці дні наші статистики мали зібрати дані від підприємств, перевірити і звести їх у районах, регіонах та передати для узагальнення в Київ.

Після десятирічного економічного спаду, що почався ще 1989-го, в останні роки існування СРСР, економіка України вже другий рік поспіль показує досить високі темпи економічного зростання. І, мабуть, голові нашого Держкомстату Олександру Осауленку тепер набагато приємніше ставити під інформацією свій розгонистий підпис, ніж у невеселі минулі роки.

Доповідь надруковано раритетним тиражем і надіслано переважно начальству. Але дедалі більше статистичних даних з’являється на веб-сайті Держкомстату. Отож, якщо не лінь, можете докладно ознайомитися з ними.

Загальні підсумки

У торішньому Посланні Президента Верховній Раді ставилося завдання домогтися 2001 року зростання ВВП «не менше як на 4%». Проте цей основний макроекономічний показник «перевиконано» більше ніж удвічі: підсумкова цифра — 9,0%. Позаторік цей приріст був на третину меншим і становив 5,8%, тобто за два роки маємо збільшення ВВП на 15,3%.

З задоволенням сприймаючи ці цифри, усе-таки не забуваймо, що 1999-го обсяг нашого ВВП був майже у два з половиною рази меншим, ніж 1990 року. І зростання останніх двох років дозволило нам поки що лише наблизитися до показника 1995 року, який дорівнював 47,8% від величини 1990-го. Тож поки що ми не досягли навіть половинної позначки докризового періоду.

У торішньому Посланні Президента Верховній Раді мінімально-оптимальні цифри приросту ВВП на найближчі роки було визначено в 6–7%. Але наприкінці грудня з вуст першої особи держави прозвучало побоювання, що запланований на 2002 рік приріст ВВП у 6% нереальний, оскільки скрізь у світі виробництво скорочується. А це неминуче позначиться на нашому експорті. Не враховувати цього чинника, ясна річ, не можна. Але все-таки слід більше орієнтуватися на розвиток внутрішнього споживчого й інвестиційного ринку.

Наші умови економічного зростання, пов’язані з виходом із кризи, істотно відрізняються від ситуації в країнах, де всі ці роки відбувався стабільний економічний розвиток. Україні потрібно дотягуватися рубежів, яких уже було досягнуто 10—12 років тому. Це таки легше, ніж рік у рік додавати по кілька відсотків до вже досягнутих високих показників ВВП західних економік. Не можна забувати, що при 6% середньорічного приросту ВВП нам знадобиться ще 13, а при 7% — 11 років, щоб доповзти до рівня 1990-го. Тобто сумарно піде мало не чверть століття, аби повернутися до не бозна-якого, порівняно з іншими європейськими країнами, подушного ВВП «зразка» 1989–1990-го.

На мал. 1 бачимо, що найбільших вершин помісячного приросту наш ВВП досягнув за вісім місяців (січень—серпень). Головним чином це пояснювалося 75-відсотковим збільшенням (порівняно з попереднім роком) валових зборів ранніх зернових (без кукурудзи й рису), жнива яких велися в ці літньо-осінні місяці.

Промисловість

Тут зростання відбувається вже третій рік. 1999-го продукції стало більше на 4,0%, 2000-го — на 12,4%, а торік — ще на 14,2%. За три роки сумарний приріст перевищує третину — 33,5%. Це, безумовно, високі темпи. Щодо цифр останнього року, то таких показників ми нібито не досягали ще жодного разу після 1951-го. Дух захоплює від цих «кроків саженних», кажучи словами відомого поета радянської доби. Але водночас ці цифри насторожують і бентежать. 1998 року обсяг промислової продукції впав до 49,3% відносно 1990-го, торік піднявся вже до 65,7%...

На перший погляд, в усіх галузях промисловості торік досягнуто істотного збільшення. Але через серйозні класифікаційні зміни порівняти ситуацію з 1990-м і навіть із 1999-м неможливо. Так, у новій класифікації чітко виділено видобувні галузі (які раніше були складовою чорної та кольорової металургії, паливної та хімічної промисловості, промисловості будівельних матеріалів і навіть харчової промисловості — видобування солі) і галузі обробної промисловості. Колишні машинобудування і металообробку поділено на кілька самостійних галузей. Відразу звикнути до цих змін буде нелегко.

Цифри річного приросту по галузях (за новою класифікацією) також дуже строкаті. Найвищі темпи в нафтопереробці (54,3%), виробництві деревини й виробів із неї (28,0), гумових та пластмасових виробів (24,7%). Зате досить скромні річні цифри у видобутку неенергетичних матеріалів (лише 0,2%), виробництві й розподілі електроенергії, газу й води (2,6%), а також металургії та обробці металу (4,9%).

Зате в структурі нашої промисловості найбільша частка, за підсумками минулого року, припадає на металургію та обробку металів (22,6%), харчову промисловість і переробку сільськогосподарських продуктів (17,8%), виробництво й розподіл електроенергії, газу та води (15,6%) і всі галузі машинобудування (12,2%). Останнє, дуже велику частку продукції якого в радянські часи становили військові вироби, явно втратило свої позиції. У ще більшому прориві залишається легка промисловість — на неї припадає лише 1,5% промислової продукції (порівняно з 11,3% 1990-го). Який простір для відвойовування внутрішнього споживчого ринку!

Цікаві показники промисловості по регіонах України. З останнього статистичного щорічника випливає, що 2000 року Запорізька область стала першим (із 27) регіоном України, який на 5% перевершив рівень докризового 1990-го. Країна, успадкувавши практику віншувань із нагоди збору мільйона, а то й двох мільйонів тонн зернових, не помітила цієї неабиякої для економіки події. Якщо до цифр 2000-го по регіонах додати щойно оприлюднені показники 2001-го, то побачимо, що рівень одинадцятирічної давності вже перевершила промисловість Одеської області — 104%, у Запорізькій області цифра сягнула вже 108%, а випереджає всіх — 117% — промисловість Києва. Найгірші справи в Житомирській (2001 року — 43% до 1990-го), Львівській і Сумській областях (по 44%), а також на Херсонщині (47%).

Торік у жодному з регіонів України промисловість не зменшила обсягів виробництва, але розбіжності в річних приростах варіювалися від 43,2% у Львівській, 32,8% — у Полтавській, 30,3 — у Луганській і 30,2 — в Одеській областях до 2,4% у Запорізькій, 6,1 — у Донецькій і 7,3 — у Сумській областях. Строкатість цифр важко зрозуміти. Такий розмах коливань і характеру промислового розвитку в регіонах, очевидно, не повинен залишатися поза увагою Кабміну, Мінекономіки, Мінпромполітики.

Не применшуючи значення зростання промислового виробництва, не можна не зазначити, що в частини фахівців він породжує певні сумніви. Передусім це стосується галузей із багатономенклатурною продукцією, де статистиці досить важко контролювати звітність 10,5 тис. підприємств.

Ми обмежимося двома прикладами, підказаними колегами. На стор.113 статистичного щорічника України за 2000 рік наведено цифри, відповідно до яких, 2000-го індекс продукції верстатобудівної та інструментальної промисловості становив 65% від рівня 1990 року. Через одну сторінку, на 115-й, вміщено таблицю з даними про виробництво металообробного устаткування. З неї видно, що випуск металорізальних верстатів 1990-го становив 37,0 тис. штук, а 2000-го — 1,3 тис. (3,5% від 1990-го), а ковальсько-пресових машин — відповідно 10,9 тис. і 0,4 тис. (3,7% від 1990-го). Звісно, різні верстати й ковальсько-пресові машини можуть істотно різнитися за цінами. Але певні невідповідності відчуваються. Залишається припустити, що це цифрове нестикування перекривається за рахунок випуску інструментів — свердел, мітчиків або ж плашок 3/8 дюйма, таких потрібних «у раньші часи» слюсарю-інтелігенту Віктору Михайловичу Полєсову, який промишляв тоді малим тіньовим бізнесом...

Ще одне аналогічне нестикування стосується тракторного й сільгоспмашинобудування. Ця галузь чи не найбільше постраждала за кризові роки. Відповідно до вже згадуваного статистичного щорічника, 2000-го індекс її продукції становив лише 14% від рівня 1990-го (стор.113). А наведені трохи далі (стор.116) дані виробництва в натурі за сімома основними видами машин дають такі цифри: трактори — 3,8%, тракторні плуги — 3,3%, тракторні сівалки — 3,5%, жатки рядні — 1,5%, бурякозбиральні комбайни — 1,2%, кормодробарки — 4,7%, автопоїлки для ВРХ — 3,7%. Настільки низькі цифри взагалі викликають сум. І в середньому по цих семи видах продукції вони дають цифру 3,1%...

Сільське господарство

З допомогою указів від Президента і хорошої погоди від Бога ця галузь, що традиційно пасла задніх за радянських часів, другий рік поспіль дає майже 10-відсоткові прирости продукції. Якщо ці тенденції вдасться зберегти й розвинути, то не видаватиметься недосяжним фантомом картина з зерновими в Україні 1771 року, наведена французьким ученим Фернадом Броделем у книжці «Структура повсякденності: можливе й неможливе» (перекладена наприкінці 90-х російською й українською): «Ще зараз у Подолії та на Волині стоять величезні, як будинки, бурти гниючої пшениці, якою можна було б прогодувати всю Європу». Далі автор повідомляє, що 1784 року один із французьких дипломатів (очевидно, із Санкт-Петербурга, оскільки на тоді у Києві на Рейтерській посольство начебто ще не встигли відкрити) зазначав: «Пшениця настільки дешева в Україні, що багато землевласників відмовляються її вирощувати. Достаток цього зерна такий, що воно годує не тільки значну частину Туреччини, а й забезпечує експорт в Іспанію і Португалію, а так само через Марсель і у Францію».

Нам, вихованим на тому, що в дореволюційні часи більшість нашого населення постійно голодувала й жила навіть набагато гірше, ніж у 1933-му, якось важкувато повірити, що 230 років тому Україна успішно вирішувала завдання експорту сільгосппродукції в країни нинішнього Євросоюзу і проти неї не порушувалися антидемпінгові процеси...

2000 року валова продукція сільського господарства дала приріст у 9,8% і торік — ще 9,9, тобто за два роки маємо 20,7%. Проте не слід забувати, що обсяг валової продукції цієї галузі торік був в 1,7 разу менший, ніж 1990-го, і навіть нижчий, ніж у середині минулого десятиліття. І якщо продукція рослинництва 2001 року становила вже близько 3/4 докризового обсягу і майже піднялася до рівня 1995-го, то у тваринництві ситуація залишається серйозною. Обсяг її продукції майже в 2,3 разу менший, ніж 1990-го, і в 1,3 разу нижчий рівня 1995-го.

З двох секторів сільського господарства — сільськогосподарських підприємств і господарств населення — останніми роками більшу стабільність і певне зростання забезпечував саме другий. Торік, порівняно з 1990-м, господарства населення засвідчили зростання на 21%, тоді як у сільгосппідприємствах (до яких тепер належать і фермерські господарства) воно зменшилося більш ніж утричі. Частка господарств населення у валовій продукції галузі зросла з 29% 1990-го до 65% 2000-го. Торік вона скоротилася до 58%. Причиною було високе зростання виробництва зернових саме в сільгосппідприємствах.

Фактично нинішні сільськогосподарські підприємства (переважно колишні колгоспи і радгоспи) зберігають лідерство у виробництві лише трьох основних продуктів: зернових і цукрових буряків (по 80% 2001 року), а також соняшників (82%). Господарства населення дали торік 98% врожаю картоплі і 87% — овочів. А також основну частину продукції тваринництва: 76% реалізованого м’яса, 73% — молока і 62% — яєць.

Стосовно регіональних підсумків, то для їх підбиття потрібні точніші дані щодо продукції господарств населення. Але їх ще не опрацьовано. Однак, базуючись на опублікованих регіональних індексах 2000-го, можна вважати, що досі жоден регіон не досягнув докризового рівня 1990 року. І картина не така строката, як у промисловості. 2000 року лише в двох із 25 регіонів (продукція сільського господарства по Києву й Севастополю окремо не розраховується) перевищувала 70% від рівня 1990-го (78% у Закарпатській і 73% — в Івано-Франківській областях). А меншою 50% вона була в семи регіонах, переважно у південних та східних, зокрема в АР Крим (42%), Луганській (43%), Миколаївській (41%) і Полтавській (43%) областях.

З найбільших успіхів минулого року слід виокремити зростання на 62% валових зборів зернових культур — із 24,5 до 39,7 млн. т. Таке збільшення обумовлене переважно істотним — на 7,7 ц/га (або на 40%) — підвищенням врожайності та розширенням на 1,9 млн. га (14%) посівної площі. Рівень врожайності — 27,1 ц/га виявився найвищим за останні сім років. Валовий збір пшениці становив 21,3 млн. т (проти 10,2 млн. 2000-го). Її врожайність становила в середньому 31 ц/га.

До 15,5 млн. т проти 13,2 млн. 2000 року зріс торік валовий збір цукрових буряків. Але це лише 35% докризового рівня (44,3 млн. т), коли Україна утримувала за ним перше місце у світі. Менш сприятливим був минулий рік для соняшників. Валовий збір насіння соняшників зменшився більш як на третину — до 2,25 млн. т. Тоді як 2000-го він становив 3,46 млн. т, перевищуючи на 34% рівень виробництва 1990-го. Тож цього року слід чекати ще істотнішого підвищення цін на соняшникову олію — і це при тому, що торік роздрібні ціни на неї виросли на 42,6% при загальному зростанні продовольчого компонента індексу споживчих цін на 7,9%.

Менш вражаючі результати у тваринництві. Хоча виробництво молока за минулий рік збільшилося на 6,1%, а яєць на 9,6%, досягнутий рівень лише трохи перевищує половину обсягу виробництва 1990 року. Ще серйозніша ситуація з м’ясом. Його реалізація впала за рік більш як на 11% і становить лише 36% від показника 1990-го. У Миколаївській області показник за рік знизився на 40, а в Луганській — на 42%. Наслідком цього стало зростання роздрібних цін на м’ясо за рік на 29,7%. Фактично воно стає менш доступним для основних верств населення продуктом.

Правда, на кінець 2001-го вдалося майже призупинити скорочення поголів’я великої рогатої худоби. За рік його стало менше лише на 0,1%, а корів — на 0,7%. Це відносно непогано на тлі скорочення чисельності ВРХ роком раніше.

Інвестиції, соціалка

З серйозних досягнень минулого року треба відзначити зростання інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень), що триває вже четвертий рік поспіль. Вони збільшилися проти 2000 року в порівнянних цінах на 17,2%, а за чотири роки — на 42,8%. Проте їх рівень становив лише 29% від докризового 1990 року.

Зростання інвестицій зафіксовано майже в усіх регіонах України, крім Запорізької, Полтавської областей і міста Сімферополя. «Найкращі цифри» зафіксовано у Волинській (169,9%), Чернівецькій (157,7), Сумській (143,3) та Рівненській (142,0%) областях. Але в абсолютних величинах усе не настільки вражаюче, позаяк у Сумській області приріст зумовлено переважно будівництвом стадіону в обласному центрі, а у Волинській — електрифікацією залізниці на ділянці Ківерці—Ковель—Луцьк.

Як і в попередні роки, основним джерелом інвестицій були власні кошти підприємств — 66,3%. Лепта держбюджету — лише 6,4%. І вже зовсім скромними виявилися кредити банків та інші позики — лише 2,7% від усіх капітальних вкладень.

Основний потік інвестицій пішов у галузі транспорту і зв’язку — 23,0%. В обробній промисловості освоєно 19,8%, у видобувній — 15,0% капітальних вкладень. На житлове будівництво використано 14,4% інвестицій. Протягом року побудовано 5,8 млн. м2 загальної житлової площі (1990-го ця цифра становила 17,4, а 1985-го — 19,2 млн.). З усього спорудженого в Україні житла 1,0 млн. м2, або 17%, припадає на Київ. У столиці обсяг житлового будівництва наближається до рівня 1990-го — 1,2 млн. м2.

Не дуже вражає введення інших соціальних об’єктів. За минулий рік побудовано лікарень лише на 473 місця (1985-го — на 11,2 тис.) і дошкільних освітніх закладів на 480 місць (1985-го — на 89,7 тис.).

Індекс споживчих цін у грудні 2001 року зріс на 6,1% проти грудня 2000-го, зокрема по продовольчих товарах — на 7,9%, непродовольчих — на 0,2%, послугах — на 5,3%. Слід зазначити, що вперше у груднево-грудневому обчисленні інфляція виявилася нижчою від темпів приросту ВВП.

Однією з найістотніших негативних рис вітчизняної економіки залишається зростання дебіторської та кредиторської заборгованості. Вона становила на 1 грудня 2001 року відповідно 22,03 і 28,14 млрд. грн., збільшившись, порівняно з початком року, на 18,9% по дебіторських і на 8,9% — по кредитних боргах.

Серед основних соціальних показників треба відзначити, що номінальні грошові доходи всього населення за перші одинадцять місяців минулого року зросли, проти аналогічного періоду 2000 року, на 25,5%, а реальні, які виключають обов’язкові й добровільні платежі і враховують інфляцію, — на 8,7%. Реальна зарплата за січень—листопад 2001-го, порівняно з аналогічним періодом 2000-го, збільшилася на 19,2%. Хоча реальність реальної зарплати потребує глибшого аналізу й пояснень.

Продовжує скорочуватися, хоч і не так швидко, як хотілося б, заборгованість із зарплат. На 10 грудня минулого року вона становила 3,00 млрд. грн., проти 5,53 млрд. попереднього року, — зниження в 1,85 разу. На 10 грудня 3,5 млн., або 27,3%, працюючих не одержали своєчасно зарплату. У середньому кожному з них не виплачено по 847 грн.

Зате заборгованості з фінансуванням пенсій із Пенсійного фонду й Мінфіну — після її повної ліквідації у вересні 2000-го — більше не виникало.

Показники, наведені в соціально важливому розділі «Ринок праці», обмежуються лише зареєстрованим безробіттям, яке базується на Законі про зайнятість населення, і кількістю незайнятих громадян, котрі звернулися в службу зайнятості. Чисельність осіб, що мають, за цим законом, статус безробітного, на початок 2002 року знизилася до 1008 тис. чол., або на 12,7%, порівняно з початком 2001-го (1155 тис.).

Тенденцію зниження цього малоприємного показника не можна не визнати позитивною. Але ще раз звернімо увагу, що йдеться лише про частину фактично безробітних. Обстеження економічно активного населення, що проводяться в нас за методологією МОТ, дають вищі цифри. Так, 2000 року безробіття становило 11,7%, що втричі вище, ніж за нашим законодавством. І порівняння безробіття за нашою та МОТівською методиками виявляються некоректними. Так, глава Київської міськдержадміністрації під час недавньої зустрічі з Президентом однієї з балканських країн наводив цифру безробіття по Києву 0,7%, порівняно з 30% безробітних у тій країні. І якщо в Києві за нашим законодавством статус безробітних 2000 року мали 0,8—0,9%, то за методологією МОТ цей показник був разів у десять вищим і становив приблизно 8,5%.

З огляду на те, що в грудні в Україні проводився перепис населення, який може внести певні корективи в поточні оцінки, Держкомстат, на відміну від результатів минулих років, не наводить даних на початок 2002 року. А ось показники, що характеризують природний рух населення, і далі засмучують. За 11 місяців минулого року народжуваність в Україні — 347,5 тис. — уже майже вдвічі (на 93,7%) перевищила смертність — 673,1 тис. За рахунок перевищення смертності над народжуваністю чисельність населення зменшилася на 325,6 тис. чол. На цьому тлі слід відзначити зниження дитячої смертності (смертності дітей віком до одного року на 1000 народжених). Цей показник знизився з 11,9 до 11,2.

Сподіватимемося, що в наступних повідомленнях Держкомстату позитивна інформація дедалі більше переважатиме негативну. А що нам залишається?