ЕКОНОМІКА-02: СКІЛЬКИ ПЛАТИМО ЗА ВИБОРИ

Як засвідчив початок року, виборча кампанія істотно впливає на коливання економічної кон’юнктури й позначиться на результатах року. У попередній публікації («Інвестиційний бум: зміна пріоритетів» у «ДТ» №2, 2002) ми вже писали про те, що в першому кварталі року відбудеться зниження інвестиційної активності, але навіть у найпесимістичніших прогнозах не припускали, що воно буде настільки різким. Можна сказати, що благополучно побудована інвестиційна модель 2001 року різко видозмінилася на початку 2002-го.

2001 року збільшення внутрішнього ринку забезпечувалося за рахунок розширення кількох каналів кінцевого попиту: значне зростання інвестицій в основний капітал (17,2%) і більш помірне, на рівні ВВП, зростання споживчого попиту населення (9,1%). Як бачимо, найсильнішим внутрішнім активізатором зростання валового внутрішнього продукту показали себе інвестиції, що за темпами майже вдвічі обігнали зростання ВВП. Водночас реальний темп зростання зовнішнього попиту знижувався протягом року (особливо в другому півріччі), а за підсумками року й зовсім відстав від темпу ВВП. Це засвідчило значущість внутрішнього ринку й імпортозаміщення для економічного розвитку в період виходу української економіки з кризи.

Проте, починаючи з четвертого кварталу минулого року й особливо в січні-лютому нинішнього, компоненти зростання перегрупувалися. Стрижневу позицію, завдяки якій зберігається стабільність економіки й сьогодні, зайняв споживчий попит. Продовження його зростання стало паличкою-стукаличкою в умовах різкого зниження інвестиційних вливань.

Головним чинником підтримки споживчого попиту стало зростання грошових доходів населення, зумовлене реальним зростанням заробітної плати (у січні проти січня 2001 року — на 17,3%) і доходів, пов’язаних з участю у виборчій кампанії. У результаті в січні-лютому оборот роздрібної торгівлі збільшився на 16,8%, приріст депозитів населення за три місяці становив понад 20%, що більш як удвічі перевищує торішні темпи і свідчить, що приріст доходів відбувся не в найбіднішої категорії населення.

Примітно, що торішнім внутрішнім споживчим попитом імпортери не скористалися для відновлення свого сегмента на ринку. Навпаки, імпорт товарів повсякденного попиту відставав, і вітчизняна продукція продовжувала тіснити імпортну (питома вага продажу вітчизняних продовольчих товарів у торговельній мережі збільшилася до 94% *, а непродовольчих — до 62%). Новим завоюванням стало зростання вітчизняного сегмента побутової техніки: виробництво таких товарів, як морозильники й електросоковижималки, збільшилося вдвічі—вчетверо, пральних машин, холодильників — на 42—63%, електроплит і електродуховок — на 5—12%.

На заповнення більш широкого внутрішнього споживчого ринку працюють і високі торішні врожаї зерна. Вони започаткували технологічний ланцюжок: приріст кормової бази — нарощування поголів’я худоби (в основному свиней і птиці, відповідно — на 13% і на 12%) — зростання виробництва тваринницької продукції (реалізація сільгосппідприємствами живої худоби та птиці на забій зросла на 26,8%) — збільшення обсягів у м’ясній (на 38,4%) і молочній (на 17,1%) промисловості. Розширився також виробничий потенціал вітчизняних птахофабрик, на продовольчих ринках спостерігається зростання пропонування яєць (на 36,9%).

Попри штучне звуження зовнішнього ринку (зокрема й через санкції з боку РФ), кондитерські підприємства країни всіляко розширюють асортимент і пропонування своїх виробів. За багатьма позиціями в харчовиків подолано планку не лише цінової, а й нецінової конкурентоспроможності. А це вже завоювання, що гарантує певну стабільність навіть в умовах зміцнення гривні.

Проте якщо на внутрішньому ринку споживчих товарів спостерігається відносне збереження балансу попиту і пропонування (із певним перекосом у бік пропонування, що призвело до зниження цін на окремі продукти харчування), то на ринку інвестиційних ресурсів усе не так благополучно. Торішні інвестиції збільшили виробничий потенціал машинобудівників і будівельників, які готові нарощувати виробництво й нинішнього року, але, на жаль, інвестори не поспішають за це платити.

Два основних чинники обмежують інвестиційну активність. По-перше, деякі власники капіталів (менша частина) чекають результатів виборчої кампанії, аби визначитися з майбутніми змінами в економічному середовищі. По-друге, значна частина вітчизняних підприємств (чий директорат займає активнішу позицію) просто переорієнтували частину своїх фінансових потоків у бік виборів, від яких залежать можливості лобіювання рішень, прийнятних для них у середньостроковій перспективі. Але ніхто не сподівався, що ці скеровані «в політику» потоки будуть настільки потужними і що легальні доходи, а також самофінансування відновлення виробництва знизяться настільки різко. Так, у січні, проти січня минулого року, попри економічне зростання й відсутність цінових шоків, реальний обсяг прибутку прибуткових підприємств зменшився на 6%, а збитки збиткових зросли на 17,7%, у результаті зниження балансового прибутку перевищило 40%(!). Це свідчить про масову тінізацію раніше легальних доходів на рівні 4—5% від ВВП.

Результати першого кварталу покажуть інвестиційну ціну виборів (відповідна звітність готується один раз на квартал), але непрямими індикаторами зменшення інвестицій у січні-лютому, проти відповідного періоду попереднього року, стала відсутність зростання доданої вартості в будівництві; скорочення контрактних обсягів робіт, виконаних будівельними підрядними підприємствами (на 5,9%); спад у машинобудуванні, орієнтованому на внутрішній ринок (металургійного — на 42,1%, електричного й електронного устаткування — на 16%, верстатів — на 16,1%, сільськогосподарських машин — на 10,4%) .

Ще добре, що в кожній галузі є свої «рятувальники» від обвалу. Так, машинобудівників витягує нагору розширення виробництва транспортного устаткування, яке, за підсумками січня-лютого, до відповідного періоду минулого року, зросло в 1,6 разу. Є успіхи в авіаційній промисловості (зростання в 1,9 разу), залізничному машинобудуванні (зростання в 1,7 разу) й у виробництві автомобільного транспорту (в 1,3 разу). Однак простежувані тут тенденції зумовлено головним чином зовнішнім попитом. Так, у січні експорт локомотивів зріс у 2,2 разу, літальних апаратів — у 3,5, засобів наземного транспорту — на 21%.

Про згортання внутрішнього виробничого попиту, включно з інвестиційним, свідчить скорочення імпорту товарів виробничого призначення, яке в січні перевищило 10%. Так, у січні (проти січня 2001-го) знизився імпорт: машин і устаткування — на 12%, промбудматеріалів — на 22, мінеральних продуктів (попри збільшення імпорту сирої нафти в 1,6 разу) — на 11%, неблагородних металів і виробів із них — на 20%. Ситуація, безумовно, тимчасова, але багато про що говорить.

Суперечливість тенденцій в інвестиційному комплексі свідчить про несталість і слабкість позитивних тенденцій минулого року, вразливість позицій вітчизняних виробників не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку.

Перекладаючи «вибори» мовою економістів, можна сміливо говорити про формування такого тимчасового виду діяльності, як «послуги з проведення виборчої кампанії», що переорієнтувала на себе живі гроші, відтягнувши їх із реального сектора економіки. Проте ефективність цих «послуг» дуже неоднозначна, оскільки її результатом є політичні міражі й дестабілізація економічних процесів. Один плюс — потрясіння політичного життя й розвага для «широкого загалу». Більшість населення України не тільки не читає, а й не цікавиться програмами численних партій та обіцянками окремих мажоритарників. І лише психологи й соціологи можуть досліджувати критерії вибору, що спрацьовують у відповідальний момент викреслювання забракованих кандидатур.

Крім внутрішнього шокового впливу виборчої кампанії на економіку, проблемою 2002 року стане диверсифікація експорту в умовах різкого зниження зовнішнього попиту на металопродукцію та деякі традиційно експортні товари. Ще торік зовнішній чинник як такий засвідчив свою мінливість і нашу сильну залежність від дій партнерів із зовнішньої торгівлі. Приміром, коли найважливіший для України партнер — Російська Федерація — змінила умови торгівлі з країнами СНД й Україною (запровадження ПДВ та квот на труби), і до того ж на зовнішньому ринку виявилося перевиробництво металопродукції, випуск українського металу різко скоротився. Інші галузі (машинобудування, харчова промисловість, сільське господарство) хоч і посилили свої експортні позиції, але поки що не змогли домогтися стабільності в нарощуванні експортного виробництва (приміром, січневий експорт у харчовиків різко скоротився).

Зменшення обсягів виробництва на металургійних підприємствах України наприкінці минулого й на початку нинішнього року мультиплікативно відбилося й на роботі інших галузей. Так, за січень-лютий, при зниженні обсягів виробництва в чорній металургії та обробці металу на 9,2%, видобування металевих руд скоротилося на 7,7%. Змінилися, ясна річ, і енергоємність ВВП, і потреба в імпортних енергоресурсах. Слід сказати, що песимістичні очікування інвесторів щодо зовнішнього попиту на металопродукцію проявилися ще 2001-го, коли галузеві інвестиції в основний капітал, попри експеримент, що проводився, стабільно і щокварталу знижувалися. Нинішнього року на ці процеси відреагувало й металургійне машинобудування, скоротивши виробництво на 42,1% (!). Усе свідчить про те, що багатьом підприємствам незабаром доведеться пройти через усі випробування кризи попиту. І це в умовах, коли основні фонди потребують кардинального оновлення!

Таким чином, нинішнього року на загальноекономічну кон’юнктуру негативно вплинуть два основних дестабілізуючих чинники: один внутрішній, другий — зовнішній. Це — виборча кампанія та стан світового ринку. Найважчим виявиться перше півріччя. Показники економічної діяльності будуть, швидше за все, строкатими: одні галузі «впадуть», інші «виростуть», проте загальний результат буде хоча й позитивним, але мало задовільним. У другому півріччі ситуація поліпшиться: фінансові потоки повернуться в звичне річище, директорат займеться своїми безпосередніми обов’язками, інвестиційний попит збільшиться, ситуація стабілізується зсередини, а це допоможе суб’єктам господарювання адекватно реагувати й на зовнішні шоки. Є підстави передбачати, що розпочате економічне піднесення відновиться (передусім завдяки розширенню внутрішнього ринку) і стане динамічнішим, ніж тепер. Але, на жаль, торішніх темпів домогтися не вдасться, попри низьку інфляцію та курсову стабільність.

* Парадоксально, але факт: з усього обсягу продаж вітчизняного продовольства в торговельній мережі торік 31% припадав на алкогольні й тютюнові вироби.