Дві зернові комори

Зернові жнива на Рівненщині вже завершилися. За попередніми підрахунками, вал продовольчого зерна сягне 319 тис. тонн. Теоретично його вистачить із запасом, щоб наповнити регіональні засіки, бо річна потреба населення області становить лише 160 тис. тонн. Однак… Дійсність породжує кілька проблем, які повторюються рік у рік. Проте шляхи їх розв’язання щороку різні.

Суть першої — як наповнити регіональну комору відразу після збирання врожаю. Щоб раптово, до нового хліба, не відчули проблем ані селяни, ані городяни. І щоб ціни на хліб і хлібобулочні вироби не вдарили по їхніх кишенях.

Як відомо, значну частину зерна селяни вирощують самі, в індивідуальних господарствах. Багато з них отримують збіжжя як плату за оренду земельних ділянок і в рахунок зарплати. Цей вал — у межах 85 тис. тонн. Отож, сподіваємося, селяни голодними не залишаться. Принаймні змелють зерно у сільських млинах та спечуть хліб у домашніх печах.

Решту з отих необхідних для населення області 160 тис. тонн мають закупити комбінати хлібопродуктів і хлібопекарські підприємства. А з цим не все гаразд.

У червні Кабмін рекомендував областям сформувати незнижуваний запас зерна в обсязі тримісячної потреби. Для Рівненщини її закріпили на рівні 45 тис. тонн. Але придбати продовольче зерно хоча б для основних хлібопекарських підприємств за рахунок бюджетних коштів, як цього вимагає Закон України «Про зерно і ринок зерна в Україні», просто неможливо. Закупівля 12 тис. тонн обійшлася б області у 12 млн. грн. Хтось сумнівається в тому, що таких грошей у місцевих скарбницях немає?

Однак влада Рівненщини запевняє, що проблему можна вирішити по-іншому. І доведене зі столиці завдання виконати цілком до снаги. Для цього вона продовжила програму забезпечення області продовольчим зерном на 2007—2008 маркетинговий рік. Мету програми виписано вельми далекоглядно: стимулювати борошномельні підприємства до закупівлі зерна у регіональні ресурси відразу після збирання врожаю.

Як це виглядає на практиці? Область дещо додала борошномелам до фінансової підтримки, започаткованої на загальнодержавному рівні. Держава, як відомо, здешевлює коротко­строкові гривневі кредити для закупівлі зерна у розмірі однієї облікової ставки Національного банку, яка нині становить 8% річних. Регіональна влада поглибила відшкодування кредитних ставок — до 10% додатково. І, приміром, 18-відсотковий кредит для комбінату хлібопродуктів або хлібопекарні в Рівненській області фактично стає безвідсотковим. Для цих потреб у 2007 році в обласному бюджеті закладено 300 тис. грн., а на наступний, з урахуванням підвищення вартості зерна, передбачено 436 тис.

Станом на 19 вересня найбільші хлібоприймальні підприємства Рівненщини закупили понад 20 тис. тонн продовольчого зерна. Старт, хоч що кажи, успішний. Але піднімає голову наступна біда. Хоча Рівненщина — область, яка вирощує вдосталь жита, фахівці головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації прогнозують, що майже половина із зібраних обсягів, а це 40 тис. тонн, не відповідатиме продовольчим кондиціям. Приблизно 4 тис. тонн жита доведеться ввозити з-за меж області. Ще більше бракуватиме пшениці з високим вмістом клейковини, щоб отримати якісне борошно.

Припускаємо, що область таки не відчує нестачі продовольства. Але з формуванням державних ресурсів зерна далеко не все гаразд. Заправляє тут ціновий фактор. Аграрний фонд і Держкомрезерв закуповують зерно у сільгосппідприємств дорожче, ніж приватні зернотрейдери. Проте в самих дер­жавних операторів цінові пропозиції відрізняються відчутно.

Наприклад, підприємство Держ­комрезерву — Радивилів­ський комбінат хлібопродуктів — у ці дні закуповує продовольче зерно на 50—65 грн. за тонну дорожче, ніж Аграрний фонд. І результат цілком очікуваний. На 19 вересня Радивилівський КХП закупив 30,5 тис. тонн зерна, з яких 16 тис. — у сільгоспвиробників області, тоді як регіональне відділення Аграрного фонду — лише 403 тонни із запланованих 12 тис.

Перший заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Надія Переходько підказує, як краще виправити ситуацію:

— Державних операторів на ринку зерна може бути кілька, але вони повинні пропонувати єдину ціну. Бо якщо регіональна комора — одна, то в державі вона теж одна, і її треба наповнювати в оптимальні строки.

А щоб це зрозуміли сільгоспвиробники, вони мають відчути вигоду від продажу зерна. На думку досвідченого фахівця, доцільно продовжити практику заставних закупівель. Тоді сільгосппідприємства отримують пільгову бюджетну позичку. А коли сформуються більш сприятливі ціни, можуть повернути державі кредит і забрати своє зерно. Щоб реалізувати його дорожче.

Ефективно управляти ситуацією на ринку зерна, а відтак, хліба в окремо взятій області практично неможливо. Регіональна влада не має важелів, щоб заборонити вивезення зерна за межі області. Та й, зрештою, в ринкових умовах — це анахронізм. А ув’язати ціни для вчасного і достатнього наповнення регіональних та державних ресурсів зерна — це вже обов’язок держави в особі уряду. І ситуація на Рівненщині свідчить, що відповідні дії необхідні вже тепер.