ДПАУ зливають? Перспективи поглинання Державної податкової адміністрації Міністерством фінансів

Довго думав, перш ніж висловитися. Все життя я лаяв ДПАУ. Жодного доброго слова ні про неї, ні про її попередницю — Головну державну податкову інспекцію України (що входила до Мінфіну) — ніколи не сказав. Ну, майже ніколи. Не скажу і зараз.

А от захистити організацію, з якою я все життя боровся, як тільки міг, і боротимуся, як тільки зможу, зараз, здається, доведеться.

Над «головним ворогом» усього мого життя нависла небезпека, яка абсолютно не тішить,— вливання в Мінфін. Нічого хорошого від такого реформування я не чекаю. Посилатися на європейський досвід не стану: він досить суперечливий. Апелюватиму лише до української специфіки, причому сьогоднішньої.

Час вимагає від податківців вузької спеціалізації, високої оперативності і креативної свободи. Це необхідно для виконання конкретних — суто спеціальних — завдань, для ефективних контактів із парламентом при розробці майбутніх законів і тлумаченні чинних, для перманентної видачі актуальних роз’яснень, для нормальної роботи органів на місцях, які не звикли до потрійного підпорядкування в ролі шматків райфінвідділів (вистачає й подвійного — ДПАУ і місцевої влади).

Мінфін як поглинач ДПАУ може тільки завадити. «Великий бюджетний закон», створений за його участі й практично без участі податківців, який змінив в оподаткуванні все, що лишень можна було змінити, настільки наочно продемонстрував низький рівень розуміння авторами податків, що доводити це ще раз — анінайменшої необхідності немає. Знаючи про те, що скасування вільних економічних зон і спецрежимів пройде, автори явно «прохідного» документа заодно — під шумок — увіпхнули в нього норми, абсолютно не підготовлені й не продумані, здатні, зокрема, поховати спрощене оподаткування малого бізнесу.

Ці норми страшні не тільки й не стільки створеним галасом, скільки абсолютною безглуздістю: керівництво країни вже не знає, як усі ці дурниці швидше дезавуювати. Але навіщо ж у такому разі роздраконили підприємців? Якби йшлося про жертви в ім’я великої мети, було б зрозуміло, але коли розлютили народ, а норми, які розлютили, поспіхом множаться на нуль, то чи варто було задля такого ефекту займатися самодіяльністю, не спитавши фахівців?

А потім ВР пише прем’єрові листа, щоб вона, прем’єр, роз’яснила: діє не те, що написано, а ось що... Нормально?

І ті, хто так, ліплячи закон, себе виявили, рвуться командувати податківцями?

А мо’ стоїть завдання розвалити податковий облік на підприємствах так само «успішно», як уже розвалено — тим же Міністерством фінансів — облік бухгалтерський? (Хіба хтось скаже всерйоз, що хоча б 20% підприємств дотримуються встановлених Мінфіном норм бухстандартів?)

Невже для когось секрет, що ті два-три кадри (знаю двох, але, може, є і третій) у Мінфіні, котрі у податках таки тямлять, родом із тієї ж ДПАУ? У споконвічних же мінфінівців уявлення про податки, м’яко кажучи, на зовсім іншому рівні!

І мова аж ніяк не про фіскальність/нефіскальність, кажу лише про кваліфікацію! Ну, написав Мінфін гарного листа про те, що і при новому законі експорт давальницьких послуг оподатковується за нульовою ставкою — то й що з того? Адже виконувати це нефіскальне беззаконня ніхто не збирається! Закону ж цидулочка суперечить...

І вже якщо міністр фінансів особисто на зустрічі з підприємцями заявляє, що в Європі на спрощеному оподаткуванні перебуває бізнес із річною виручкою до 5 тис. євро (так, прозвучало саме, що з річною!!!), чому нікому не страшно довіряти податки таким спеціалістам? Це яке, цікаво, спрощення малося на увазі? Спрощення видачі грошової допомоги волоцюгам? Негарно плутати чи то на порядок, чи то рік із місяцем.

Та якщо все ж таки запроваджують — за сьогоднішньої необхідності оперативних рішень! — додатковий етап погоджень усіх дій податківців, то хотілося б принаймні більшої впевненості в кваліфікації тих, хто буде посаджений погоджувати. Якщо маневреність душать, треба було б ознайомитися з послужним списком потенційних придушувачів: у чому полягає їхній безцінний досвід і чи поєднувалася у них викладацька (ну, приміром) діяльність із прикладною, причому не тільки на макрорівні, а й на рівні підприємства (багато не треба, хоча б рік... чи хоч місяць).

Може, після прийняття Податкового кодексу, коли ДПАУ залишаться тільки технічні функції, такі вимоги і будуть зайвими. Але зараз, доки цей документ ще не тільки не набрав чинності, а й не доведений до пуття, небезпечні навіть самі розмови про перепідпорядкування. Це ж ДПАУ не може ані листи, під стару владу писані, скасувати (бо звинуватять у неякісній роботі і швидше дадуть нових «командирів»), ані кадри старі прибрати (навіщо, якщо все одно при поглинанні буде скорочення? Краще зберегти — поки що— «єдиний фронт»).

У Росії, між іншим (обіцяв не згадувати про Європу, але Росія — не зовсім вона), податкова служба самостійна, попри наявність кодексу. Монстр, розсудили там, не може поглинути іншого монстра. З урахуванням же наших конкретних персоналій цілком імовірна дружба Мінфіну з Мінекономіки може породити таку фактичну суперструктуру, що будуть непереливки.

Найменша її помилка обернеться Майданом юросіб, які швидко згадають, кому зобов’язані і текстом сумнозвісного закону про ПДВ, і текстом останніх новацій, і багато чим іншим. (Навряд чи їх злякає сумний досвід Турадміністрації, яка ввійшла не в Мінекономіки, а в інше міністерство, за що досить швидко поплатилася тим, що взагалі вже не може працювати — у результаті останніх ПДВшних змін.) Нас, скажуть підприємства, багато...

Якщо ж іти немайданним шляхом, то протистояти будь-яким діям гігантського нововитвору буде складно. Наприклад, Держпідприємництво проти такої міці матиме вигляд такий самий безпорадний, який сьогодні має так звана Рада підприємців при Кабміні. Чи добре буде за великої «податкової прокуратури» без адекватної «адвокатури», стане зрозуміло вельми скоро.

Ну, а коли виходити з логіки «податки — сировина бюджету», щоб відправити ДПАУ до рідного мінфінівського лона, то можна було б і весь паливно-енергетичний комплекс підпорядкувати — за аналогією — Мінпромполітики, а саме Мінпромполітики — тому ж Мінфіну (разом із, вочевидь, Держказначейством і заодно — з Держпідприємництвом). Оскільки ж Мінфін іноді допомагає Пенсійному фонду, можна і його, монстрика, включити до ПФУ — за тією ж логікою — як «забезпечуючий» підрозділ.

А коли жарти відкинути, то невже ніхто не розуміє, що посада голови Державної податкової адміністрації України спонукає до значно більшої відповідальності, аніж пост директора податкового департаменту Мінфіну (на цей департамент і може перетворитися ДПАУ, хоча щось подібне там є й без неї)...