Долар: усе ще в ціні

Події та тенденції на світових фінансових і товарних ринках найчастіше залишаються поза полем зору широкої громадськості в нашій країні. І тільки серйозні катаклізми чи принаймні різкі й істотні зміни кон’юнктури, які провокують великі коливання цін, здатні цю ситуацію змінити.

Водночас важко переоцінити значимість того, що відбувається у світі, для української економіки, в якій обсяги зовнішньої торгівлі (експорт плюс імпорт) перевищують показники ВВП. Жахливий дефіцит дешевих і довгострокових грошових ресурсів усередині країни призвів до того, що в останні роки не лише фінансові установи, а й промислові виробники дедалі активніше залучають ресурси за кордоном. Тому їхня тамтешня вартість дедалі більше впливає у тому числі й на вартість кредитів і депозитів в Україні. Тож оцінюючи перспективи зміни нашого з вами добробуту в новому році, а також прикидаючи, в якій валюті краще зберігати свої заощадження чи брати позики, хочеш — не хочеш, а доводиться озиратися на те, що відбувається «за бугром».

Валютне тяжіння

Мабуть, єдиним серед усіх котирувань світових ринків, якому не доводиться нарікати на брак уваги громадськості, є співвідношення у валютній парі євро—долар. Ми ж, як-не-як, європейська нація. Тому, попри тотальну доларизацію тіньових розрахунків і «підматрацних» заощаджень, доля євровалюти нам досить цікава. Тим більше що до Європи Україна поставляє майже третину вітчизняного товарного експорту (за останніми даними — 32,8%) і закуповує там іще більшу частину свого імпорту (36,1%).

Європейська частка в нашому зовнішньому товарообміні торік збільшилася. Судіть самі. Якщо за січень—жовтень минулого року обсяги українського товарного експорту (у цілому) зросли на 11,2%, то європейського — на 14,1. Те ж стосується й імпорту: при збільшенні загального показника на 22,6%, вартість продукції, поставленої з Європи в Україну, зросла більш ніж на 30%.

Відомо, що переважна більшість європейських країн уже або перейшла на розрахунки в євровалюті, або прив’язала до неї власні грошові одиниці. У нас же поки, якщо судити за останніми наявними у вільному доступі даними інформаційно-статистичних бюлетенів НБУ, за підсумками серпня на частку євро припадало лише 17% міжбанківських валютних операцій, тоді як на долар — понад 75% (на російський рубль — 7,6%). На готівковому ринку долар домінує ще впевненіше, беручи участь у 78,6% обмінних операцій, тоді як євро — у 12,8%.

Серед валютних депозитів на долар припадає 82,2%, євро — 16,1%. Щоправда, темпи зростання вкладів у євровалюті за підсумками січня—серпня минулого року (55,2%) досить істотно випереджали свій доларовий аналог (39,9%).

Попри нижчі ставки, кредити в євро не набули особливого попиту в українських громадян: на їхню частку припадає лише 3,7% валютних позик фізосіб (на долар — 95,1%, інші валюти — 1,2%). Наважимося припустити, що їхня популярність найближчим часом і не зросте. І це — попри активну промоцію фінустановами. Чого лише варті білборди з пропозиціями придбати в кредит ту чи іншу іномарку «всього» за кілька євро на день або кілька сотень — на місяць, що заповнили всі більш-менш великі міста. Чи поради авторитетних банкірів, які поширювалися з допомогою ЗМІ «уважніше придивитися» до привабливості позик у єдиній або в деяких інших європейських валютах...

Однак ті сміливці, які ризикнули взяти позику в євро торік, устигли оцінити всю «принадність» такого кроку, як мовиться, «по повній». Подорожчання євро проти долара і, відповідно, гривні на 11% призвело до аналогічного збільшення щомісячних витрат на обслуговування позик тих європозичальників, які не мають стабільних доходів у цій валюті. Отака вийшла «економія».

А що ж буде далі? Цим питанням напевне зараз цікавляться багато наших співвітчизників. Причому не лише ті, хто воліє зберігати свої валютні заощадження в комерційних банках, а й ті, хто використовує для цих цілей скляний або інший домашній посуд. Потенційні позичальники теж напевне мучаться питанням — у якій валюті вигідніше взяти в борг, а ті, хто ними вже є, подумують про те, чи не слід перекредитуватися в іншій валюті.

Невеличкий історичний екскурс

Нагадаємо, що минулий рік почався зі співвідношення між єдиною європейською та американською валютами на позначці 1,18 дол./євро. До кінця квітня котирування євровалюти істотно підросли, увійшовши в діапазон 1,25—1,30. У цих межах вони й «хиталися» більш як півроку, наганяючи нестерпну нудьгу на валютних дилерів і приватних інвесторів, які шукали можливості заробити на коливаннях цього ринку.

Ще в середині жовтня курс більш як тиждень мацав «дно» на позначці 1,25, загрожуючи звалитися навіть нижче від неї. Але саме в цей час на ринок почали надходити перші статистичні дані, які підтвердили давні побоювання світових інвесторів про можливий обвал американського ринку нерухомості.

У вересні 2006-го ціни на новобудови у США впали на 9,3% порівняно із серпнем і на 9,7% — порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Ці показники виявилися найгіршими, відповідно, з вересня 1981-го та липня 1970-го. В абсолютних цифрах зниження цін відповідало падінням на американському ринку нерухомості на початку 70, 80 і 90-х років минулого століття, які відбувалися раніше приблизно раз на десятиріччя.

Через місяць статистичні звіти зафіксували ще один серйозний привід для занепокоєння. Хоча падіння цін на новобудови начебто припинилося, їх продаж знизився відразу на 3,2%, що за американськими масштабами дуже істотно. Заодно в середньому на 3,5% упали ціни на вторинному ринку, чого в Штатах не траплялося з далекого 1968 року, коли тамтешні ріелтори почали збирати таку статистику. Ці та низка інших негативних економічних звітів різко погіршили прогнози інвесторів щодо американської економіки.

Річ у тім, що тривале падіння цін на нерухомість може вкрай негативно вплинути не лише на настрої, а й на платоспроможність американських споживачів. Зростання цін на житло дозволяло зростати лімітам на відкриті під його заставу кредитні лінії. Чим американські громадяни, природно, із дуже охоче і без особливої обачності користувалися. Приватне споживання, на яке припадало близько 3/4 американського ВВП, уже довгі роки залишається головною рушійною силою і «паличкою-виручалочкою» економіки США.

Схильність до нестримного споживання американці всмоктують із молоком матері. Це явище вже стало невід’ємною частиною американського способу життя. Брак грошей будь-який більш-менш платоспроможний громадянин завжди і запросто може покрити з допомогою кредитної картки — тільки б вистачило ліміту. Процес усім дуже подобається, тому американці вже давно перетворилися на націю боржників, головний із яких — їхня рідна держава. Багато економістів стверджують, що в США утворилося відразу кілька велетенських і найнебезпечніших фінансових пірамід, крах кожної з яких несе найсерйознішу загрозу всій світовій економіці та її фінансовій системі.

Вузькі місця широких масштабів

За появи перших же тривожних сигналів про стан американської економіки світові ЗМІ відразу згадують про всі її основні гріхи — гігантські й перманентні зовнішньоторговий і бюджетний дефіцити, а також багатотрильйонні зовнішні і внутрішні борги. Хмизу у вогонь підкидають і заяви деяких економістів про те, що з метою корекції світових дисбалансів грошова влада Сполучених Штатів може піти на девальвацію своєї національної валюти. Наприклад, торік у квітні таку думку висловив Міжнародний валютний фонд, заявивши, що необхідна «значна» девальвація американського долара.

Та й у багатьох інших аспектах економічна політика нинішньої американської адміністрації викликає безліч нарікань не лише ззовні, а й усередині самих США. Найбільше американському президенту закидають проведене скорочення податків, яке призвело до істотного зростання дефіциту державного бюджету. На думку політичних опонентів-республіканців, у країні необхідно підвищувати податки, оскільки їхнє зниження торкнулося лише найбільш забезпечених американців, а іншим прошаркам населення користі не принесло. Водночас зростання бюджетних витрат на утримання програм соціального та медичного страхування, на думку експертів, становить найбільший ризик для економіки країни.

Свій «гарячий пиріжок» підкинула й Організація економічного співробітництва та розвитку (OЕСР), опублікувавши власні прогнози для ключових світових економік. Для США очікування зростання ВВП на 2007 рік було погіршене відразу на 0,7% (від 3,1 до 2,4%), тоді як для єврозони прогноз навіть трохи поліпшився (з 2,1 до 2,2%).

Торік фактичне зростання американської економіки уповільнилося з 5,6% у першому кварталі до 2,0 — у третьому. Показники Європейської валютної спілки (ЄВС) у цей же час демонстрували, навпаки, прискорення — з 2,2 до 2,7%. Зростання ВВП в ЄВС перевищило американський показник. Уперше за останні чотири роки.

Схожа ситуація склалася й у питаннях монетарної політики. Після 18 послідовних підвищень власної базової ставки (із червня 2004-го по червень 2006-го — до 5,25%) Федеральна резервна система США вже понад шість місяців тримає паузу. Європейський центробанк (ЄЦБ) протягом усього минулого року підвищував свою головну ставку досить регулярно (із 2,25 до 3,5%) — благо, що публіковані останніми місяцями економічні показники країн єврозони викликають оптимізм. У результаті різниця між американськими та європейськими базовими ставками (від яких «танцює» вартість не лише інструментів грошового ринку, а й решти боргових інструментів) звузилася з 225 до 175 базисних пунктів.

Оскільки на початку осені ринки були практично впевнені у швидкому зниженні ставок ФРС і підвищенні — ЄЦБ, різниця в дохідності довгострокових держоблігацій звузилася до менш ніж 1%. Американські боргові інструменти практично втратили свою головну перевагу — вищу прибутковість порівняно з європейськими аналогами.

Листопадовий стрибок

Не дивно, що всі ці чинники спровокували обвал долара, який розпочався 22 листопада. Вже через два дні курс євровалюти без особливих проблем подолав психологічний бар’єр на позначці 1,30 дол./євро. Цьому чимало посприяла і заява одного з високопоставлених чиновників китайського центробанку про те, що падіння котирувань долара і довгострокових відсоткових ставок несе в собі загрозу валютним резервам азійських країн.

Оскільки золотовалютні резерви Китаю цього року сягнули фантастичної суми в трильйон доларів, і ця країна є другим після Японії найбільшим власником американських державних боргових зобов’язань, а відповідно — кредиторів американського уряду, ці слова не могли не спровокувати певної паніки навколо долара. Після чого китайська влада, вочевидь, вирішила пом’якшити реакцію ринку, заявивши, що диверсифікація валютних резервів для країн із величезними доларовими накопиченнями становить значні труднощі, а тому не може бути проведена одномоментно. Навіть найменший натяк грошової влади таких країн на можливість скорочення частки американської валюти в резервах може спровокувати зайво нервову реакцію ринку.

До речі, Китай — аж ніяк не єдина країна, котра торік заявила про наміри диверсифікувати свої золотовалютні резерви на користь відмінних від долара валют. Слідом за Росією, Швейцарією та Венесуелою про такий намір наприкінці 2006-го повідомили в Об’єднаних Арабських Еміратах.

До пори до часу ринки не сприймають подібних заяв занадто серйозно, розцінюючи їх поки лише як декларації про наміри, а в деяких випадках — переважно як елементи політичних ігор. Хай там як, але за останніми статистичними даними, поки купівля іноземцями американський цінних паперів із лихвою перекриває дефіцит поточного рахунка платіжного балансу США. Але ж зараз цей показник упевнено наближається до позначки в 1 трлн. дол.!

Однак 24 листопада, після китайських заяв, реакцію ринку вже було запущено, і вартість євровалюти за лічені дні сягнула максимальної торішньої позначки (4 грудня — 1,337 дол./євро). По відношенню до котирувань середини жовтня, зміцнення становило майже 7%, а ринкова громадськість очікувала подальших курсових стрибків євровалюти. У київських обмінних пунктах це вилилося в подорожчання євровалюти на 40—50 коп. (від 6,3—6,4 грн./євро до 6,7—6,9).

Не так сталося, як гадалося?

Слід зазначити, що поведінка валютної пари євро—долар поки не виправдала надій тих, хто ставив на подальше зміцнення євровалюти. Курсовий максимум цього року було зареєстровано 2 січня на позначці нижче від 1,33 дол./євро. Відтоді курс уже встиг упасти нижче від рівня 1,30, і на ринку вже лунають голоси про прийдешнє падіння вартості євро.

Приміром, аналітики з Deutsche Bank AG пропонують своїм клієнтам продавати євро, вважаючи, що вже в першому кварталі ц.р. його співвідношення з американською валютою може впасти до 1,20. А загалом вони вважають, що справедливий курс між цими валютами, розрахований за паритетом купівельної спроможності, становить усього 1,14 дол./євро.

У Deutsche Bank переконані, що прогнози учасників фінансових ринків стосовно економік єврозони нині подаються «у занадто рожевому світлі». Причому ці оптимістичні очікування вже значною мірою враховані обмінним курсом євровалюти. Тому занадто високим є ризик, що після подальшого підвищення європейською монетарною владою базової ставки (як очікується, до 4%), а отже, посилення грошово-кредитної політики, економіка може серйозно розчарувати, не виправдавши покладених на неї сподівань.

Тут слід додати, що й у єврозоні чимало власних «скелетів у шафі». Її валюта досі залишається грошовою одиницею «у тринадцяти няньок», а отже, фактично «падчеркою без роду й племені». Ринки ще добре пам’ятають і невдалу спробу ратифікувати загальноєвропейську конституцію 2004 року, й «відмовні» референдуми про запровадження євро в Данії, Швеції та Великобританії.

Дуже непрості політичні вибори очікують цього року Францію. А Італію, котра вважається нині головним «хворим» серед європейських країн, політичні чвари переслідують практично постійно.

Крім того, занепокоєння ринків викликає підвищення з 1 січня ц.р. ПДВ у Німеччині — із 16 до 19%, вплив якого на найбільшу європейську економіку навряд чи виявиться позитивним.

Водночас останні опубліковані дані про економіку США дозволяють сподіватися, що їй із високою ймовірністю вдасться уникнути серйозного спаду. І очікується лише деяке вповільнення темпів зростання. До того ж нещодавно опубліковано протокол останнього засідання Федерального комітету відкритого ринку ФРС, який ухвалює рішення про зміну відсоткових ставок. Як виявилося, керівництво американського центробанку все ще розцінює інфляційну загрозу як дуже серйозну. З цього можна зробити висновок, що ФРС навряд чи поспішатиме зі зниженням вартості ресурсів в американській економіці.

На думку деяких спостерігачів, не виключено, що базову ставку американці можуть навіть підвищити. І якщо ще місяць тому фінансисти були практично на 100% упевнені, що зниження ставки ФРС відбудеться вже в березні, то зараз ця впевненість практично розвіялася: імовірність зниження оцінюється ринком усього в 6%.

Тож дуже може бути, що й цього року побоювання з приводу сумної долі американської валюти виявляться безпідставними. Досить згадати напівпанічні настрої кінця 2004-го — початку 2005-го: тоді вартість євровалюти сягала максимуму за весь час її існування — 1,3670 дол./євро. Наприкінці 2005-го курсове співвідношення становило, нагадаємо, 1,18 дол./євро.

Щоправда, відтоді ситуація істотно змінилася. Сьогодні помірна й поступова ревальвація євро, схоже, влаштовує навіть європейців. На відміну від минулих років, коли при зростанні курсу євровалюти вище від рівня 1,30 дол./євро офіційні особи ЄЦБ починали дружно публічно протестувати, минулої осені таких голосів щось практично не було чутно.

Справді, зміцнення єдиної валюти нині на руку європейській монетарній владі. Оскільки, по-перше, воно знижує вартість імпортованих енергоносіїв. А по-друге, справляє певний антиінфляційний ефект на економіку. Причому більш м’який, ніж підвищення вартості кредитування.

P.S. Хотілося б спеціально обмовитися для тих наших читачів, котрі можуть сприйняти прогноз Deutsche Bank як керівництво до дії. Як показує вже досить багаторічний досвід автора цих рядків, прогнозування майбутньої динаміки валютних пар на глобальних ринках — заняття надзвичайно невдячне і малоперспективне. І хоч би який серйозний аналіз при цьому робився (чи то фундаментальний, технічний, чи то комп’ютерний), хоч би який просунутий метод використовувався і яка безліч чинників при цьому враховувалася б, результативність цього процесу дуже рідко перевищує результати гри в лотерею.

Так, у провідних світових фінансових установ є як найсерйозніші фінансові та технічні можливості, так і найбільші штати високооплачуваних валютних аналітиків і прогнозистів. Але основні доходи найбільші банки — оператори валютного ринку — заробляють за рахунок посередницьких послуг, а також володіння ексклюзивною інсайдерською інформацією про те, хто й за скільки має намір купити чи продати серйозні валютні лоти на ринку. І практично жодна команда маститих валютних стратегів не може похвалитися стабільним послужним списком вдалих валютних прогнозів.

Утім, це зовсім не означає, що вивчення чинників, які формують валютні курси, позбавлене сенсу. Навпаки, поінформованість (бодай у найзагальніших рисах) про те, що відбувається на ринку, і про можливі сценарії розвитку подій може допомогти утриматися від поспішних і недостатньо обдуманих дій. І якщо не заробити, то хоча б не втратити гроші.