ДОКИ СОНЦЕ ЗІЙДЕ, КИСЛОТА ОЧІ ВИЇСТЬ

Із кислотністю шлунку у мене — все в ажурі! Тому, коли знайомий директор молзаводу почав скаржитися на «кислотні проблеми», порадив йому звернутися до гастроентеролога. А дарма... Як з’ясувалося пізніше, доймала керівника не печія, а митарства із придбанням соляної та сірчаної кислот для виробничих потреб. І не лише його, а всі підприємства харчової промисловості. Виявилося, навколо зазначених хімікатів нагрівають руки «елементи», яких немає навіть у періодичній таблиці Менделєєва.

Соляну та сірчану кислоти харчовики використовують у технологічному процесі мало не з часів їх винаходу. І ніколи нікому не спадало на думку, що виробничими потужностями підприємств із суто галузевим гаслом «За їжу!» послуговуються наркоділки. Та з 1 вересня минулого року контролюючі органи почали скоса позирати на кондитерські фабрики, пивоварні, м’ясо- і молкомбінати, олійно-жирові заводи, цукроварні, вбачаючи у них потенційних продуцентів... наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Річ у тому, що, згідно з постановою Кабінету міністрів України №770 від 6 травня 2000 року «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», до списку підконтрольних потрапили згадувані кислоти і навіть марганцівка. Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», обов’язковому ліцензуванню підлягають не тільки розробка, виробництво, виготовлення, пересилання, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а й придбання, перевезення і зберігання. А оскільки користувачами згаданих кислот є харчові підприємства, то й вони повинні мати спеціальний дозвіл. До всього, майже 20 тис. підприємств з виробництва продовольства, як потенційні пособники наркобаронів, враз опинилися «під ковпаком» після введення в дію нового Кримінального кодексу України і, природно, не на жарт перепудилися.

Їхні керівники спішно кинулися вибивати «кислотну індульгенцію», але моторність, з якою видають її державні органи, може розтягти цей процес принаймні на п’ятирічку. Офіційно ліцензія коштує 340 грн. і дійсна протягом трьох років. Для цього слід надати 14 документів, і не за місцем реєстрації підприємства, а в Києві, і лише Державному департаменту з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення Міністерства охорони здоров’я України. До цих довідок слід долучити чи не найвагомішу цидулку — згоду Міністерства внутрішніх справ. А щоб міліцейське відомство видало її, треба запастися ще десятьма завізованими нижчими інстанціями папірцями, один із яких — поіменний список працюючих з вердиктом фахівця наркологічного кабінету: не коловся, не нюхав... Діагноз коштує 36 грн. на кожного потенційного «наркаша».

З огляду на кількість підприємств і працюючих на них робітників та службовців, такі заходи інакше, як засобом додаткового фінансового і психологічного тиску на товаровиробників, не назвеш. Більше того, тотальні перевірки підприємств щодо наявності ліцензії, кількість і періодичність яких не регламентує жоден документ, на перший раз порушникам загрожують штрафами — до 50 неоподаткованих мінімумів або обмеженням волі на термін до трьох років. Якщо ж інспектуючі вдруге запротоколюють відсутність «кислотного» дозволу, то, за статтею 311 нового Кримінального кодексу, порушнику «світить» від 3 до 8 років тюрми. Ще один непривабний бік проблеми: якщо харчовиків урівняли з підприємствами-виробниками наркотиків і психотропних речовин, то потрібно вносити зміни в статути підприємств. А це знову ж таки додаткові кошти, час і нерви...

Усе це наприкінці січня в офіційному зверненні на ім’я прем’єр-міністра Анатолія Кінаха і виклали керівники асоціацій та акціонерних товариств «Укрцукор», «Укроліяпром», «Укрпиво», «Укркондитер», «Укрконсервмолоко», «Укрм’ясо», «Укрмолпром», «Укрспирт» та «Укрпарфумерпром». Вони виступали за те, аби скасувати обов’язкове ліцензування на право використання найбільш уживаних сірчаної і соляної кислот, оскільки їхній обіг не обмежується, а лише контролюється. На думку фахівців, за крайньої потреби можна запровадити елементи контролю, аналогічні тим, що застосовуються при споживанні харчовими підприємствами етилового спирту, виробництво якого також ліцензується і контролюється державою. Лист потрапив до віце-прем’єра Володимира Семиноженка, який розпорядився терміново розглянути його. Одначе заявників відповідь не задовольнила, оскільки не розв’язала проблемного вузла. Міністр охорони здоров’я Віталій Москаленко, власне, перерахував те, що харчовики знали давно: статутна діяльність і до цього передбачала побічну діяльність з придбання, транспортування і зберігання необхідних допоміжних матеріалів, зокрема соляної і сірчаної кислот, необхідність використання яких підтверджується відповідними технологічними регламентами, інструкціями та методиками лабораторного контролю. Тим більше, виробництво продовольчих товарів перебуває під постійним наглядом з боку служб державного ветеринарного та санітарного контролю, стандартизації і сертифікації і, по суті, нічого спільного не має з обігом наркотиків і психотропних речовин. Тоді звідкіля такий рейвах?!

Щоправда, у відповіді міністра натрапив на цікавий абзац: «Пропозиції щодо виключення із переліку прекурсорів списку 2 таблиці IV сірчаної та соляної кислот також не може бути розглянуто, оскільки ці кислоти включені до переліку Конвенції Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року, до якої приєдналась Україна з 28.02.1991 р. Питання, на нашу думу, можливо вирішити тільки шляхом внесення відповідних змін до Законів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» та інших нормативних актів, що випливають з них».

Доки розшукував Конвенцію ООН, учитувався у доволі-таки об’ємний документ, годувальники звернулися до віце-прем’єр-міністра Леоніда Козаченка. Відповідь не надто відрізнялася від першої. Я ж, проштудіювавши 34 статті Конвенції, ні в них, ні в додатку не знайшов заборонених сірчаної і соляної кислот. Повіяло випарами української «самодіяльності»! Посилання на необхідність внесення змін до чинних законів України, на чому акцентує увагу міністр Віталій Москаленко, безпідставне, оскільки не законом визначається перелік речовин, які підпадають під особливі умови контролю, а нормативним актом Кабінету міністрів України. Останній і вписав безневинні кислоти до сімейства «нарковмісних». Стаття 23 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» визначає: «якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, то застосовуються правила міжнародного договору». Отже, «кислотна» колізія може бути розв’язана у найпростіший спосіб, без будь-якої законодавчої ініціативи — шляхом вилучення сірчаної та соляної кислот із заборонного списку.

Проблема ліцензування третьорядних компонентів для приготування дурман-зілля торкнулася не лише харчової галузі. «Кислотну» оскому відчують агрохім та інші випробувальні лабораторії, шкільні та вузівські кабінети хімії, аптеки, наукові установи, виробничі структури, які без спецдозволу заряджають кислотні акумулятори, паяють, лудять. Черга «підозрілих» вишиковується, як у монопартійні часи до мавзолею...

Контролюючі органи вирішили спершу «наїхати» на маєтних споживачів кислот, де можна поживитися. Я спочатку був далекий від думки, що «кислотну» ситуацію зумисне чітко спланували держчиновники і бізнес-ділки, проте факти свідчать про можливість такої «хімії». Саме у розпал біганини директорів-харчовиків по інстанціях із купою документів на вибиття ліцензії на видноколі з’явилася фірма з назвою, співзвучною «Лас-Вегас», зареєстрована у самісінькому центрі Києва, в одній із квартир, до якої можна потрапити, набравши на вхідних дверях код 50. Зателефонувавши, без зволікань одержав факсом договір про надання послуг, один із пунктів якого декларує: «Фірма гарантує отримання ліцензії на право провадження діяльності, пов’язаної з придбанням, перевезенням, зберіганням, відпуском, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів». Коштує це «задоволення» не так уже й дешево: підготовка документів протягом двох тижнів — 15 981 грн., трьох — 13 317,50 грн., у місячний термін — 10 654 грн. ТОВ залюбки береться заповнити за вас журнали з обігу прекурсорів, звісно, теж за плату: протягом дня — за 7 тис. грн. і місяця — тисячу гривень.

Тим часом керівники харчових асоціацій недавно подали до Кабміну чергову петицію — третю. Найбільше побоююся, аби «відгавком» на звернення не стала заборона... кухонної солі і гіпсу — солей згадуваних кислот. Без них краще «гоїтимуться» рани і переломи від безглуздих владних рішень!