До теми про камасутру: ціна близькості

Рідко останнім часом зустрічаються тексти, підписані одночасно 13 професорами, — як іще за радянських часів колективних листів! Мабуть, ці підписи слід розглядати просто як підтримку того, що хтось із тих, хто підписався, написав. У такому разі дивно, що немає підпису головного ідеолога цієї позиції — теж доктора економічних наук.

Ну, а написане викликає подвійне враження.

Так, слід безумовно погодитися з тим, що попередня спроба возз’єднання податкового обліку з бухгалтерським, що її реалізували через «Положення про бухгалтерський облік податкових різниць» (за особистої участі й декого із сьогоднішніх авторів), мала сумну історію, з якої необхідно брати уроки.

Головного уроку, однак, не названо, а він полягає у неприпустимості додаткового заплутування (хоч і з благими намірами) податкового обліку. Той історичний документ, зокрема, говорив, що «валові доходи і валові витрати (тобто базові показники податкового обліку. — О. К.) розраховуються за даними бухгалтерського (! — О. К.) обліку шляхом коригування доходів і витрат, визнаних у бухгалтерському обліку, на податкові постійні та тимчасові різниці».

Даючи цей п. 2 розділу II Положення, затвердженого наказом Мінфіну від 29.12.2006 р. №1316, ми в журналі «Бухгалтер» супроводили його максимально стислим коментарем: «Ги-ги!» Бо з дикого формулювання цього пункту на хвилиночку випливало, що об’єкт оподаткування податком на прибуток (адже валові витрати і валові доходи розраховуються виключно з цією метою) визначався за формулою «бухоблік плюс/мінус податкові різниці», а не за законом про оподаткування прибутку підприємств!

Щоб не одержувати двох різних оподатковуваних прибутків (а це могло призвести до дуже цікавих наслідків), підприємства легко знайшли вихід: податкові різниці рахували зворотним шляхом — як різницю між прибутком за законом і прибутком за бухобліком, потім урочисто додавали ці різниці до бухоблікового прибутку — і, зрозуміло, виходили (на суцільну і, головне, безпечну радість для всіх) на прибуток за законом. На тих же, хто рахував різниці, як і належало за положенням, очікували нікому не потрібні розбірки — через два різні об’єкти оподаткування — з місцевою податковою.

Шановні професори зазначають, що розбіжність бухгалтерського й податкового прибутку веде до конфліктів між підприємствами та податківцями. Навряд чи. Ми до цієї розбіжності за 13 років уже звикли, і сама по собі жодних конфліктів вона давно не викликає. А от поява ДВОХ ПОДАТКОВИХ прибутків — за законом і через різниці — справді стала б трагедією.

Що безумовно правильно, то це те, що принцип «першої події» у податковому обліку себе не виправдав. Але не через те, що він не бухгалтерський, а тому, що застосовується він в Україні вкрай асиметрично: податкові збільшення — валові доходи для податку на прибуток і податкові зобов’язання для ПДВ — справді виникають за першою подією з відвантаження продукції та отримання грошей. А от податкозменшення — валові витрати для податкового прибутку і податковий кредит для ПДВ — виникають уже не за першою подією, а як доведеться — з урахуванням пункту 5.9 і підпункту 11.2.3 закону про оподаткування прибутку підприємств, а також підпунктів 7.5.1 та 7.7.2 закону про ПДВ, які каменя на камені від «першої події» для податкозменшень не залишають. То треба чекати тільки оприбуткування (11.2.3), то — тільки оплати (7.7.2), то податкової накладної (7.5.1), а то і взагалі реалізації купленого (5.9). Але практично ніколи податки не можна настільки швидко й легко зменшити «за першою подією», наскільки миттєво вони за нею ж збільшуються.

Та й у судах насилу розуміють витрати без оплати (коли було ще тільки оприбуткування), тоді як доходи без отриманих грошей там питань чомусь не викликають.

Однак заміна цієї «першої події» бухгалтерським методом нарахувань для податку на прибуток при збереженні «першої події» для ПДВ, зближуючи податковий облік із бухгалтерським, геть розшматовує сам податковий облік і заплутує бухгалтерів уже остаточно!

А головне — призводить до наслідків зовсім уже кепських не тільки з погляду розриву в обліку, а й за своєю економічною суттю: незалежність подій у податковому обліку від оплат стає цілковитою! Вигідно буде лише отримувати гроші, і нема сенсу самим оплачувати (воно, звісно, завжди так, однак відсутністю податкових наслідків це посилюється), плюс невигідно відвантажувати (тільки відвантаження і збільшує податки, чого при справедливому касовому методі, до речі, не відбувається).

І все — заради того, щоб заплутування перенести з одного місця (до якого всі вже звикли) в інше одне місце (до чого довге звикання ще має відбутися). Ну, й кому це треба?

Хоча — знаю кому. Адже тут прикол іще в перехідному періоді. Врешті-решт, напевно справедливо роз’яснять (і з підготовлених перехідних положень це справді випливає), що оскільки витрати за перехідними операціями вже були показані раніше, то з метою виключення повторного їх обліку нове не оплачене попередньо відвантаження оподатковуватиметься (як валовий дохід) повністю! При цьому витрати на зарплати з нарахуваннями і на послуги разом з амортизацією не врахують точно, а матвитрати, можливо, поверне той самий 5.9 (який свого часу їх відклав), якщо про нього в метушні не забудуть. Нові ж витрати можна буде врахувати пізніше — віднімаючи від майбутньої виручки, коли вона буде. Тобто вийде, що витрат під сьогоднішнє вже законно немає (вони були), а витрати під майбутнє виникнуть тільки в цьому самому майбутньому.

Тож фактично йдеться про безпроцентне («перехідне») кредитування держави платниками, чим уся ця авантюра з оподаткуванням (тобто вилученням грошей), яке проводиться незалежно від грошей, напевно й закінчиться.

А розсьорбувати це податкове прискорення, здійснене під приводом міжоблікового зближення, тобто банальні податки наперед, доведеться наступним. Тобто тим, хто поки ще не доктори, а тільки кандидати…

На захист застосування в податковому обліку методу нарахувань можуть сказати, що таке вже було — і нічого жахливого не сталося. Однак згубність використання в податковому обліку методу нарахувань (з повним ігноруванням реальної «каси») настільки серйозна, що її усвідомлювали навіть за набагато більш жорстких часів, і насправді замість нього тривалий період діяла «остання подія» — тобто податки виникали не просто за відвантаженням, а виключно за оплаченим!

Але повернімося до нашої спецдюжини вчених.

Автори колективної точки зору пишуть, що стосовно проекту Податкового кодексу в пресі висловлюються «різні думки»! Де? Де вони різні — крім того, що в навколоурядових реляціях? Я жодного незалежного схвалення жодного із численних проектів цього кодексу ніде не зустрічав.

Завершити все-таки хочеться на ноті згоди. Все має бути на професійному рівні, податки і популізм — несумісні (як геній і лиходійство). ОК, гріх сперечатися. Саме тому те, чого платники бояться найбільше, — це популістське зниження податкових ставок. Адже всі розуміють, що бюджетні плани будуть не зменшуватись, а навпаки. Отже, щоб збирати більше за менших ставок (причому не у вигляді разової «перехідної» акції, а постійно), викручуватимуть уже не тільки руки. Цікаво, що ще?

Про новий Податковий кодекс читайте також:

• Новий Податковий кодекс як альтернатива «камасутри для бухгалтера»

  Колектив авторів
  

• Ліберальніше, ніж у Німеччині

  Олена ТЕТЕРІНА