До розвиненої економіки через еко-податкову реформу

Нераціональне використання природних ресурсів загрожує життєдіяльності суспільства. Тому природоохоронна політика повинна стати ключовою у процесі прийняття державних рішень. Насамперед це стосується економіки, адже економічно вигідним є лише те, що екологічно безпечне. Конкурентоспроможність потребує переходу до нової якості, механізм цього переходу — реформа податкової системи з урахуванням екологічного аспекту.

Світові тенденції чітко вказують на дедалі зростаючий взаємозв’язок між поліпшенням «якості життя» та «якістю навколишнього середовища». Починаючи з 2001 року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі оприлюднюють Індекс екологічної сталості (ІЕС), за результатами якого Україна надійно закріпилася в групі аутсайдерів. Рік у рік наша держава втрачає позиції і в рейтингу глобальної конкурентоспроможності, що презентується на тому ж Всесвітньому саміті. Незважаючи на певну суб’єктивність цих індексів, тенденції вони фіксують досить чітко.

Якщо до цього додати, що з 2007 року Україна більше не входить до групи країн, які мають дешеву робочу силу, то стає очевидною необхідність пошуку коштів для розв’язання суперечностей між економічним прогресом і збереженням навколишнього середовища.

Те, що соціально-економічний розвиток держави не відповідає світовим тенденціям, підтвердив і рейтинг Paying Taxes, підготовлений Світовим банком та аудиторською компанією PriceWaterhouseCoopers. Україна посідає передостаннє, 177-е місце щодо простоти системи оподатковування. Дослідники дійшли висновку: українська податкова система вкрай бюрократично-обтяжлива й заважає розвитку бізнесу.

Все це свідчить про те, що виникла гостра необхідність у кардинальних економічних реформах, які враховували б принципи сталого розвитку. Цей підхід передбачає три основні складові — об’єднання економічної ефективності, соціальної справедливості й ресурсно-екологічної збалансованості.

Щодо останньої складової, слід зазначити: у минулому вважалося, що обсяг природних ресурсів (природного капіталу) є досить великим, а їх ціна наближається до нуля або визначається переважно інвестиціями в їх господарське використання. Сьогодні стало очевидним, що запаси природних ресурсів (природного капіталу) вичерпано. Це свідчить про те, що вони є обмежуючим економічним чинником, який має бути відображений в економічній політиці.

Інакше кажучи, суспільство почало усвідомлювати, що часи, коли обмежувальним чинником був створений людиною капітал, минають, натомість обмежувальним чинником стає природний капітал (природні ресурси). Економічна логіка потребує, щоб поведінка щодо цього чинника визначалася такою установкою: необхідно максимально підвищувати його продуктивність й інвестувати в його збільшення.

Інструментом, що допомагає досягти зазначеної мети, є оподатковування ресурсопотоку (запровадження ресурсно-екологічних податків). Мета такої податкової реформи — зміщення податкового тягаря від роботи і доходів на ресурсопоток. Вона дає змогу досягти подвійного дивіденду — зменшити вплив на навколишнє середовище і водночас стимулювати соціально необхідні явища, такі як зайнятість і збільшення розміру офіційної зарплати.

Екологічна податкова реформа дає можливість враховувати зовнішні екологічні чинники, трансформуючи їх у внутрішні витрати виробництва, тобто впроваджуючи принцип «забруднювач платить». З іншого боку, підвищення ціни природного капіталу через оподатковування ресурсо­потоку спонукатиме до максимізації продуктивності природного капіталу завдяки дії потужного економічного стимулу до підвищення ефективності використання ресурсів, зокрема до технологічних інновацій і зменшення енерго- та матеріаломісткості виробництва.

Еко-трудова податкова реформа вже починає успішно впроваджуватися в десяти країнах Європи. Екологічне зміщення податкового навантаження, що теоретично обговорювалося з кінця 1970 року, стало реальністю наприкінці 90-х років, з найбільшим імпульсом у період між 1990-м і 1994 роком, коли Данія, Нідерланди, Швеція та Фінляндія поєднали запровадження еко-ресурсних податків зі зменшенням податків на індивідуальні доходи і фонд заробітної плати. Згодом цю ідею почали впроваджувати Австрія, Бельгія, Італія, Німеччина, Норвегія, Великобританія, здійснивши реформи, що ув’язують різноманітні «зелені» податки із зниженням внесків до фонду соціального захисту.

Безумовно, в Україні реформа системи оподатковування повинна здійснюватися поступово. Заздалегідь слід визначитися з етапами переходу, щоб мінімізувати порушення нормального ходу виробництва. Така податкова реформа, що розширює базу оподатковування за рахунок ресурсопотоку при зменшенні рівня оподатковування доходів громадян та фонду оплати праці, має стати ключовим моментом структурної перебудови, що вже почалася в індустріально розвинених країнах Європейського Союзу.

Перспективи еко-податкової реформи в Україні посилюються тим, що нинішня система оподаткування, запроваджена як частина ринкових реформ, є відносно новою і ще неглибоко вкоренилася в українській економіці. Зміна системи оподатковування в Україні дасть змогу одночасно ефективно збільшувати зарплату в процесі економічного розвитку, залучати інвестиції в технологічні інновації, зменшувати витрати енергоносіїв та інших природних ресурсів через зменшення енерго- і матеріаломісткості виробництва, скорочувати шкідливі викиди та забруднення природного навколишнього середовища, здійснити ефективну структурну перебудову промисловості, зменшити залежність від імпорту енергоносіїв, поліпшити торговельний баланс і зміцнити національну безпеку.

До того ж перевагами ресурсно-екологічних податків є їхнє відносно нескладне адміністрування. Підприємства ведуть сьогодні статистичний облік використання природних ресурсів, тож перейти до податкової звітності досить просто. В екологічних податків є також та велика перевага, що від них складно ухилитися, оскільки вони базуються на обліку фізичних величин. Показники ресурсопотоків важко приховати, на відміну від тіньових грошових потоків, які використовують не обраховану готівку і сприяють тіньовій оплаті праці.

Україна стоїть на порозі соціально-економічних змін і конче потребує модернізації. Новий уряд має звернути особливу увагу на доктрину еко-соціальної ринкової економіки. Реформа податкової системи держави, про яку так багато дискутують, зокрема й обіцяна ліквідація ПДВ, повинна починатися із запровадження ресурсно-екологічних податків.

Сподіваємося, наші пропозиції знайдуть відображення в новому Податковому кодексі. Сучасні підходи до економічної діяльності дадуть можливість Україні по-справжньому динамічно розвиватися.