«Дніпроенерго»: запрошення до нового банкрутства?

Розвиток конфлікту навколо «Дніпроенерго» давно набув сюрреалістичного характеру. Здавалося б, про що мова? Країні потрібна працююча енергогенеруюча компанія чи збанкрутіла через борги? За вихід із кризи — абсолютна більшість акціонерів. Однак нескінченні суди тривають. Звучать заклики до відновлення порушених прав.

Питається: чиїх? Явно не державних. Адже при всьому цьому геть ігнорується найбанальніший факт — усі нібито «постраждалі» разом узяті мають 0,00655% акцій «Дніпроенерго». Причому «світлу перспективу» вони навіть не приховують — повернути компанію до стану банкрутства.

Розмови про втрату впливу держави в найбільшій у країні енергогенеруючій компанії так і не привели до кон­кретного результату. Комусь просто явно вигідно створити надуманий конфлікт держави й інвестора, заздалегідь виключаючи будь-яку можливість їхнього партнерства. Посилено пропагується ідея, що держава і приватний бізнес мають розміщуватися по різні боки барикад.

І пропагується зі знанням справи, тобто атака ведеться як на юридичному фронті, так і вербально, з метою створити, м’яко кажучи, негативний образ інвестора. Не випадково ТОВ «Бізнес-Інвест», яке розсилає по судах позови, пов’язують із групою «Приват» пана Коломойського.

Досвід роботи цієї групи з держструктурами справді вражає.

Так, на Дніпровському металургійному комбінаті ім. Петровського (ДМК) дружнім їй фірмам передали в управління 60% акцій. Назад було повернуто 42%. При цьому про якісь інвестиції й мови не було. Потім завод дуже недорого викупили, а от недавно дорого перепродали. Про розстрочку виплати боргів ДМК до... 2035 року і досі ходять легенди. Як і про те, що в комбінат нічого не було вкладено.

В «Укрнафті» державу повністю усунули від управління. У свій перший прихід прем’єром Юлія Тимошенко своєрідно охарактеризувала тамтешню обстановку: «Усе спокійно, і весь дер­жавний прибуток іде групі Приватбанк. Абсолютно повний спокій, схожий на кладовище». Минуло три роки, і тепер уже «Укрнафта» намагається диктувати державі свої умови.

Ситуація в «Дніпроенерго» принципово інша. В електрогенерації всі процеси на очах. Страшилки на тему, що тепер енергокомпанія дешево щось продаватиме «своїм», відображають лише повне нерозуміння заявниками принципів роботи Оптового ринку електроенергії України (ОРЕ). Продавати своїм дешево не вийде, а якщо продавати дорого — енергоблоки будуть банально не затребувані. Тож розмови про преференції «своїм» — байки для приїжджих.

Та й інвестор, який прийшов у «Дніпроенерго» в особі «ДПЕК», налаштований не на конфронтацію з державою, а на співробітництво, розв’язання проблем підприємства, його зміцнення, модернізацію, розвиток. І держава, маючи контрольний пакет акцій «Дніпроенерго» і більшість у спостережній раді, може за потреби вживати й жорстких заходів, у тому числі й стосовно інвесторів. Хоча про ефективність їхньої роботи сперечатися не варто. Досить ввести в рядок пошукової системи в Інтернеті назви їхніх компаній, і запитання про користь приходу подібних інвесторів відразу відпадуть.

Держава володіє не лише контрольним пакетом акцій, її інтереси захищає контролюючий орган в особі НКРЕ, інші органи держуправління. Адже питання, вирішувані спостережною радою, потребують простої більшості, а там чотири голоси із семи — представники дер­жавної компанії НАК «Енергетична компанія України».

Аналогічна ситуація і з ревізійною комісією. Вона теж збирається з кворумом більш як половина. З трьох осіб двоє представляють НАК «ЕКУ», тобто контроль над підприємством досі перебуває в руках держави.

Опоненти оздоровлення енергокомпанії активно шукають компромат на інвесторів. Справа ця важка, адже компанія веде свій бізнес прозоро і не є фігурантом жодного корпоративного конфлікту. Однак якщо шукаєш, як той казав, завжди знайдеш. «ДПЕК» нібито запустила свої «щупальця» у чимало енергокомпаній і скрізь розставила своїх людей. Хоча наявність колишніх працівників вугільного і енергогенеруючого блоку «ДПЕК» у якійсь компанії, на інших підприємствах галузі, тим більше на вищих посадах, свідчить хіба що про їхній професіоналізм.

Того факту, що в «ДПЕК» працюють професійні управлінці, не заперечує ніхто. Їхнє вміння працювати підтвердять і на «Павлоградвугіллі», і на електростанціях Донецької та Луганської областей, де було виконано велику й успішну інвестиційну програму з наведення на цих підприємствах ладу. Люди, котрі працювали в успішній компанії, завжди затребувані. І запис у трудовій книжці про роботу в «ДПЕК» — тільки плюс при влаштуванні на роботу. Тим більше в умовах гострого дефіциту кадрів в електроенергетичній галузі.

Козирна карта опонентів виведення «Дніпроенерго» із банкрутства — те, що держава нібито втратила підприємство. Але давайте подивимося на факти. Контрольний пакет — у руках дер­жави (50%+1 акція). Якщо частка дер­жави до приходу інвестора оцінювалася в 1,96 млрд. грн., то після приєднання «Інвестиційного товариства» — 4,98 млрд. грн. Тому з упевненістю можна сказати, що «Дніпроенерго» стало прикладом того, як держава заробила на приході інвестора. На фінансове оздоровлення «Дніпроенерго» позитивно відреагував і фондовий ринок: вартість акцій енергогенеруючої компанії за рік різко зросла.

По ідеї, збільшення вартості компанії влаштовує всіх акціонерів «Дніпроенерго». Крім тих, кому вже дуже хочеться повернути її до стану банкрутства.

На тлі вищесказаного досить дивно виглядає і позиція нового міністра палива й енергетики Юрія Продана. Хто ж тоді, якщо не він, поінформований про Енергоринок країни, адже свого часу Ю.Продан встиг очолити і раду ОРЕ, і НКРЕ. А тут раптом, уже в ранзі міністра, каже, що «Дніпроенерго» продали кулуарно. Це при тому, що за процесом виведення цієї енергокомпанії з банкрутства не стежив тільки ледачий.

Більше того, повторимося: компанію «Дніпроенерго» взагалі не продавали, і вона досі контролюється державою.

А заява Ю.Продана від 14 лютого ц.р. про те, що «ми вже звернулися до судів і працюємо в них, щоб повернути повністю той обсяг акцій, який розмив державну частину», є цікавою. Враховуючи, що голова Мінпаливенерго є чиновником і представляє інтереси Кабінету міністрів України, отже, говорячи «ми», він повинен мати на увазі очолюване ним відомство? Чи весь уряд?

Однак на сьогодні єдиною компанією, котра оспорює припинення стану банкрутства «Дніпроенерго» і його санацію, є саме щасливий власник двох сотень акцій — ТОВ «Інвестиційна компанія «Бізнес-Інвест», афілійована з групою «Приват». Держава ж до суду з приводу «Дніпроенерго» не зверталася жодного разу...

Якщо ж міністру Продану так уже хочеться захистити міноритаріїв, то є де докласти зусилля. Недавно він зворушливо підтримав фінансову компанію «Укрнафтогаз», вимагаючи залишити за нею право на ведення реєстрів основних енергокомпаній країни. Враховуючи, що реєстратор де-факто контролюється групою «Приват», це вельми цінний подарунок «міноритаріям»...

На радостях «Укрнафтогаз» негайно зірвав проведення зборів акціонерів в одній з найбільших енергокомпаній країни — «Центренерго» (78,3% акцій належать державі). Як повідомили журналістам у відділі управління корпоративними правами та майном «Центренерго», «напередодні зборів реєстратор відмовився надати реєстр акціонерів, не уточнивши причини». Очевидно, що дрібним акціонерам (у т.ч. іногороднім) повідомили не більше.

У 2005 році Держко­місія з цінних паперів і фондового ринку вже позбавляла реєстратора ліцензії на надання фінансових послуг. Причина — відмова видавати своїм клієнтам реєстри і розголошення інсайдерської інформації. Тоді компанія домоглася поновлення ліцензії. Через суд, звісно, — чим вона гірша за «Бізнес-інвест»?

Процедура перереєстрації через неї дрібних пакетів — узагалі пісня. Міністр Продан також легко може дізнатися подробиці: за який час, за яку вартість це робиться, наскільки зручні години прийому для працюючих акціонерів (чимало з яких — енергетики). Втім, може, в акціонерів ФК «Укрнафтогаз» і керівника Мінпаливенерго інші пріоритети?

Взагалі ж у випадку з «Дніпроенерго» йде судовий процес між двома суб’єктами господарської діяльності. Те, що уряд не повинен втручатися в судовий процес і тим більше чинити на нього тиск, — це загалом аксіома. Про це казав і президент України. Аналогічну думку висловив 18 лютого ц.р. народний депутат Роман Зварич («НУ—НС»). «У ситуації з «Дніпроенерго» мова не йде про те, що було порушено умови приватизації. Наскільки я розумію, зараз питання у Верховному суді. Кабмін не повинен тут втручатися, це вже не його, як то кажуть, собача справа. Це може робити тільки сам суб’єкт господарювання. Я вважаю, що Кабмін не повинен безпосередньо втручатися», — цитують висловлювання пана Зварича на сайті «Подробности».

До честі держави: попри пріоритети окремих чиновників, вона так і робить.

Однак держава дуже розраховує цього року на надходження від приватизації. Для цього потрібна як мінімум упевненість потенційних покупців-інвесторів. Приклад того, як нескінченно довго можна «мордувати» інвестора в судах, вартості українських активів аж ніяк не підвищить. Може, Кабінету міністрів слід ретельніше визначитися з пріоритетами? Дивитися і не діяти, коли сумнівні структури ганяють інвесторів по районних судах, — річ, напевно, захоплююча, але дуже вже безперспективна з погляду здорового глузду.