«Дніпроенерго»: подарунки — не віддарунки?

Роздача напередодні виборів потрібним людям чогось цінного вже стала мало не традиційною. У переддень виборів 2004-го український уряд поступився «Криворіжсталлю», цього року під роздачу потрапило «Дніпроенерго» — контроль над компанією передали структурам Ріната Ахметова... Причому прогін здійснили в спринтерському темпі.

6 червня 2007 року Кабінет міністрів приймає постанову №797 «Про питання прийняття рішення про проведення додаткових емісій акцій, їх викуп державою або внесення додаткових внесків до статутних капіталів господарських товариств». У ній сказано, що для голосування представником держави на загальних зборах акціонерів господарського товариства при розгляді питання про проведення додаткової емісії достатньо розпорядження уряду.

При цьому в постанові записано, що Кабмін приймає рішення про викуп акцій додаткової емісії у разі наявності передбачених для цих цілей коштів у державному бюджеті. У держбюджеті-2007 року таких коштів передбачено не було, тобто держава виключалася відразу.

Буквально через тиждень, 13 червня, видається наступне урядове розпорядження №407-р, у якому висловлюється згода з пропозицією Мінпаливенерго про голосування представником держави — НАК «Енергетична компанія України» на загальних зборах акціонерів «Дніпроенерго» за проведення додаткової емісії простих іменних акцій на загальну суму 51,85 млн. грн.

Ну а те, що акції викуплять інвестори — «Шахта «Комсомолець Донбасу» і «Павлоградвугілля», які належать Ахметову, — під зобов’язання погасити борги, було відомо і до цього.

Власне кажучи, структури Ріната Леонідовича ніколи не отримували енергетичних активів на відкритих конкурсах і аукціонах, віддаючи перевагу борговим сценаріям.

Так виник «Сервіс-Інвест» (із вилучених за борги мереж «Донецькобленерго»), так на базі виведених із «Донбасенерго» ТЕС створили і «Східенерго».

Відмінність полягала в тому, що в «Дніпро­енерго» 50% усе-таки залишили за державою, а інвестору дісталося близько 40%. Утім, цього більш ніж достатньо для реального управління.

Це й показали збори акціонерів, які відбулися наприкінці серпня, — на них держава одержала чотири місця у спостережній раді, а приватні акціонери — три. Начебто чиновників більше. Проте сіль жарту в тому, що кворум становить п’ять осіб. А отже, без представника приватних акціонерів жодне рішення СР не буде легітимним. Тобто дер­жава не зможе змінити керівництво компанії. А 40% вистачить і для блокування спроби провести збори акціонерів. Отак просто і невигадливо.

А головне, недорого. Нещодавно в Словач­чині при купівлі Slovenske Elektrarne, відносно невеликої генеруючої компанії, були взяті зобов’язання до 2012 року вкласти понад 3 млрд. дол. у реконструкцію і будівництво генеруючих потужностей.

Гаразд, Словаччина — це Євросоюз, але і в цілком порівнюваній Росії Анатолій Чубайс залучив інвесторів у РАТ «ЄЕС» при розміщенні акцій генеруючих компаній за ціною 600—700 дол. за один кіловат установленої потужності. У «Дніпроенерго» один кіловат установленої потужності обійшовся покупцям мінімум утричі дешевше. При цьому вони отримали оперативний контроль над ключовою генерацією теплової енергетики, яка є головним ресурсом для всього українського гірничо-металургійного комплексу. Більш того, під контролем однієї групи опиняється майже половина теплової генерації України.

Тим часом інвестиційні зобов’язання в «Дніпроенерго» дуже скромні: із 22 вугільних блоків пообіцяли трохи модернізувати... п’ять. Та й ті до 2012 року і з урахуванням залучення грошей за рахунок зростання тарифів, тобто за рахунок споживачів.

Так, за розрахунками інвестиційного банку «Драгон Кепітал», Рінату Ахметову дозволили купити акції приблизно по 100 дол. за ринкової ціни 350—400 дол. Власне, із фондовиками все-таки знайшли якийсь компроміс, запропонувавши викупити у них акції. А віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв навіть заявив, що уряд не має наміру поширювати практику додаткових емісій на інші генеруючі компанії і що «Дніпроенерго» є винятком.

Тобто фактично визнали — взагалі-то так не можна, але як тут не посприяти рідній людині. А от державі якихось особливих подарунків робити ніхто не збирався.

Практично вичерпно оцінила те, що відбувається, лідер БЮТ Юлія Тимошенко: «У результаті такої оборудки частка власності держави впаде з 76 до 50%. Кабмін в останні місяці своєї діяльності... робить усе можливе, щоб зосередити у своїй власності і власності своїх соратників найпривабливіші економічні об’єкти, зокрема ті підприємства, які забезпечують світло і тепло в українських будинках. Яскравим підтвердженням цього є рішення, що дозволило одній з найбільших енергетичних компаній України — ВАТ «Дніпроенерго» здійснити додаткову емісію акцій...

План фактичного виведення з держвласності передбачає скуповування боргів цієї компанії перед іншими особами на суму 200 млн. дол. і обмін цих боргів на 26% капіталу «Дніпроенерго» у межах додаткової емісії, до якої допущені тільки компанії, контрольовані Ахметовим. Цинізм... дій полягає в тому, що ринкова вартість компанії становить як мінімум 1 млрд. 750 млн. дол., а значить, 26% становлять 455 млн. дол. Таким чином, при успішному проведенні цієї угоди держава втратить близько 500 млн. дол., а також контроль над однією з основних енергокомпаній України...»

Після виборів вона заявила, що компанію треба продати на відкритому конкурсі за прикладом «Криворіжсталі». Це викликало нервову реакцію — було навіть заявлено, що інвестиційний план і санація компанії можуть бути припинені, якщо не будуть отримані... гарантії із захисту прав власності на підприємство.

На що заступник секретаря РНБОУ Юрій Продан не без іронії запитав: «А вони збиралися щось робити? Та чи мало що вони декларують — підприємству від цього ні тепло ні холодно». І додав, що «треба подивитися, як були отримані права власності на свої акції, і визначити, законно це чи ні».

Власне законність кабмінівських подарунків і повинні визначити суди. Вже після виборів Тимошенко зазначила: «...залежно від того, що вирішить суд, те й буде з «Дніпроенерго». Але в мене є підозра, що усе буде за законом і «Дніпро­енерго» буде там, де й було».

Зважаючи на все, так і буде. Надто вже дорогим вийшов подарунок. Такі краще не роздавати, а продавати — на конкурсі.