ДИВІДЕНДИ В ПІВКОПІЙКИ

За загальноприйнятною думкою, соціальна стратифікація українського суспільства дуже проста: у нас є «старі українці», тобто ті, хто не зміг прийняти нові реалії, перебудуватися відповідно до ринкових вимог і добре влаштуватися в житті; і «нові», які досить комфортно облаштували своє життя. (Втім, «нових» теж можна диференціювати. Від тих, хто має своє торговельне місце на ринку і крутиться цілісінький день, але більше, ніж на стару іномарку середнього класу, заробити не може, до тих, хто оптом і вроздріб може скуповувати-продавати заводи, телеканали, парламентські фракції.)

Життя не стоїть на місці, і час уже до соціальної класифікації вводити нову, проміжну категорію — «наївні українці». Психологічно перебудувалися, прийняли на віру нові порядки, зрозуміли, що гарне життя залежить лише від своєї праці, вміння, навичок, знань, готові ризикнути й відчувають власну відповідальність за цей ризик, за вдалий/невдалий прорахунок ситуації, але... на жаль, так і не змогли в матеріальному плані навіть підступитися до «новоукраїнського» рівня.

Порівнюючи свої дії, вони не можуть зрозуміти, чому такі непорівнянні результати. «Наївні! — посміхаються «новоукраїнці», — нічого у вас не вийде, тому що не знаєте ви...» «Наївні! — сердяться «староукраїнці», — ви що, нічого не розумієте?..»

А вони й не знають, і не розуміють. Тому що справді наївні. Належу до цієї категорії і я. Пам’ятаю, із яким ентузіазмом сприйняв приватизацію. Уважно прочитав купу всякої роз’яснювальної літератури, що це таке, для чого проводиться, яку вигоду ми можемо мати, що таке сертифікат і т.ін. і т.п. Та в кожній брошурці обов’язково зазначалося: успіх приватизаційних, а потім і акціонерних зусиль залежить від вас, від вашої скрупульозності, пильності, вміння оцінити приватизоване підприємство, кон’юнктуру ринку — і далі в тому ж дусі.

Теоретично підготувавшись, я приступив до практичного боку приватизації. І відразу розпочалися сюрпризи. Деякі найпривабливіші підприємства (на кшталт заводу лаків і фарб і т.п.) чомусь виявилися закритими акціонерними товариствами й приймали сертифікати лише своїх працівників та членів їх сімей.

Я не впадав у відчай, продовжував уважно вивчати програми сертифікатних аукціонів, поки до кінця приватизації не зупинив свій вибір на «Запоріжсталі». Флагман металургії, знаходиться в сусідньому Запоріжжі, багато продукції поставляє на експорт і т.п. Вклали туди сертифікати всією сім’єю, отримали по 93 акції на людину й стали чекати дивідендів.

На багато, звичайно, не розраховували: часи складні, заводу потрібно вижити, але що вийшло в результаті, із лишком перевершило навіть найскептичніші сподівання.

У призначений час ВАТ надіслало запрошення на загальні збори акціонерів, потім — звіт про ці збори, потім у «ДТ» надрукували пару обнадійливих матеріалів про «Запоріжсталь».

І ось, нарешті, дочекалися!

Восени 2001-го приходить офіційний лист від улюбленого ВАТ — «Інформація про фінансово-господарську діяльність «Запоріжсталі» за 2000 рік і головне — порядок виплати дивідендів акціонерам — фізичним особам, які не працюють на комбінаті «Запоріжсталь».

Надія втілюється в реальність. Я стаю рантьє, тому що в руках — дивіденди, матеріалізований результат нашої незалежності та наших економічних реформ. Я правильно розрахував кон’юнктуру ринку, можливості підприємства, успішно ризикнув і отримав результат! Який же він за розмірами? Цитую лист: «Розмір дивідендів за 2000 рік становить 0,89 копійки за акцію, а з урахуванням податку на дивіденди — 0,62 копійки...» Помножимо на мої 93 акції — усього 54 копійки річного доходу... Приїхали. Пучок зелені можна купити на ринку.

Став я уважно вивчати фінансовий звіт, і почали виникати наївні запитання, на які б хотілося отримати зрозумілі відповіді.

1. Чистий прибуток ВАТ «Запоріжсталь» — 603 млн. грн. Усього акцій — 1 млрд. 125 млн. Якщо на кожну виплатили по 0,9 коп., то це — близько 10 млн. гривень. Чого так мало? Куди пішла решта прибутку?

2. Відповідно до звіту, усього акціонерів 114560. Якщо 1 млрд. акцій поділити на всіх, вийде, що на кожного припадає по 9800 акцій. Чому в мене в 100 разів менше?

3. Чи всі акціонери отримали по 93 акції на руки, чи лише я один? Чи всі акціонери при отриманні акцій були рівні або були ті, хто «трохи рівніший, ніж інші»?

4. Цитата з офіційного листа: «Довірче товариство «Запоріжсталь-Інвест» продовжує покупку акцій в акціонерів за ціною 0,2 грн. за акцію». Який сенс купувати за 20 копійок акцію, яка приносить прибуток у 0,6 коп. і окупиться лише через 33 роки? Для кого це вигідно?

5. Чому Василь Хмельницький, нардеп, у статті Ю.Мостової «Про зірки, планети...» («ДТ» від 29.12.01 р.) названий співвласником «Запоріжсталі»? Що означає співвласник? Що, у нього теж, як у мене, 93 акції?

6. У статті В.Піскового «Чому посварилися «Запоріжсталь» із «Запоріжкоксом» («ДТ» від 19.01.02 р.) зазначено, що дві англійські компанії володіють 23% і 17% акцій, а дві українські — ТОВ «Торгові доми «Запоріжсталь» — 25% і «Захід-Резерв» — 17%. Разом — чотири акціонери володіють 84% акцій. Навіщо тоді оголошувати загальні збори для 100 тис. акціонерів, якщо все вирішують чотири компанії?

Наївне запитання від редакції. І справді, навіщо?