ДИШЛО ЗАКОНУ

Поділитися
Краще вибирати винних, аніж розшукувати. Марсель Паньоль Взагалі-то демократія передбачає рівність перед законом як пересiчного громадянина, так і наділеного владними чи фінансовими повноваженнями...

Краще вибирати винних, аніж розшукувати.

Марсель Паньоль

Взагалі-то демократія передбачає рівність перед законом як пересiчного громадянина, так і наділеного владними чи фінансовими повноваженнями. Події, про які піде мова нижче, наочно демонструють розвиток демократії у Дніпропетровській області. Ну хто б міг подумати, що дійсний член Академії будівництва України, академік Французької та Канадської академій наук, ім’я якого занесено в книгу «Золота еліта України», «Людина планети-2000» за версією біографічного інституту США, людина, котра має національні й міжнародні премії та нагороди, президент промислово-інвестиційної корпорації «Січеслав» Микола Шимон — злодій, шахрай, здирник і потенційний убивця?

Суб’єктивний пошук об’єктивних причин

«Взяли» Миколу Шимона через кілька днів по закінченні виборчого марафону-2002, звинувативши відразу за шести «тяжкими» статтями КК у редакції 2001 року і за п’ятьма — у редакції 1960-го.

Академік і президент-бізнесмен, за версією слідства, у третьому тисячолітті став геть іншою людиною і «з липня 2000-го по грудень 2001 р. скоїв ряд корисливих навмисних злочинів». П’ятого липня 2000-го року Микола Іванович особисто за накладною, «явно не маючи наміру виконати свою обіцянку», одержав запчастини «до механізмів гірничовидобувної промисловості» на суму 317,5 тис. грн., після чого разом із своєю довіреною особою «заволодів даним майном і з викраденим зник».

Зник громадянин Шимон оригінально, неодноразово виступаючи на радіо та ТБ, роздаючи інтерв’ю газетярам і спілкуючись із підшефними з дитбудинку для хворих на церебральний параліч. А ще в самісінький розпал своєї «злочинної діяльності» президент корпорації «Сiчеслав» отримує аж дві подяки від міського голови Дніпропетровська Івана Куличенка — «За багаторічну плідну роботу, значний особистий внесок у будівництво та високий професіоналізм». У жовтні 2000 року Шимон стає лауреатом премії ім. М.Будникова за роботу «Переробка відходів металургійної промисловості в будівельні матеріали і використання їх у будівництві».

Що мали на увазі мер і академіки, якщо в цей час Микола Іванович, на думку слідчого А.Данильченка, займався здирством і замовленням стрільби з вибухами, сказати зараз важко. Проте у слідчого не виникає анінайменших сумнівів у «організації та плануванні ряду злочинів, спрямованих на ушкодження індивідуального майна громадянки Л. загальнонебезпечним способом». Базуються ці докази на «не встановленому слідством часі і не встановленому пістолеті», купленому знову ж «у не встановленому слідством місці й у не встановленої особи». Зате є цілком реальні, розбиті від пістолетних пострілів шибки в квартирі і збитки у 440 гривень.

Далі Шимона обвинувачують у тому, що він «у не встановленої слідством особи, у не встановлений час і в не встановленому місці» купив конкретний саморобний вибуховий пристрій вагою 450 грамів і зберігав, звісно ж, у «не встановленому слідством місці». І в «один із днів (?) листопада 2000 року» дав указівку своєму помічнику Б. підірвати паркан біля будинку Л. З технічних причин вибух не стався. Але Шимон, на думку слідчого, гне своє, і 30 листопада його помічник таки підриває саморобний вибуховий пристрій, завдавши збитків паркану і вхідним дверям на суму 2800 гривень. Цього Миколі Івановичу здається мало, і на початку грудня він за вищезгаданою схемою, але встановленим зарядом у 320 грамів намагається ще раз підірвати матеріальні підвалини, але вже офісу усе тієї ж громадянки Л. І знову осічка. З тим президент і академік залишає Л. у спокої.

Зате переключається на громадянку К. Виявляється, він вимагав у неї гроші в розмірі 10 тис. дол. США ще в квітні 2000-го, але розумна жінка сховалася. Через півроку її знайшли і «Шимон запросив (!) К. в офіс корпорації «Січеслав» і знову зажадав 10 тисяч доларів». Потім Микола Іванович відвозить К. на автомобілі в Київ, катає там її цілий день, повертається в Дніпропетровськ і замикає у... власній квартирі, де вона на самоті перебуває сорок днів. 10 грудня мужня жінка каже рішуче «ні», і осоромлений Микола Іванович відпускає її з миром. А міг і шаблюкою рубанути...

Якщо винних немає,
їх призначають.

Олександр Лебєдь

Та й це ще не все. Виявляється, пан Шимон неодноразово «кидав» Дніпропетровське обласне управління шановного Ощадбанку України. Схема, яка бачиться слідству, невигадлива. Будучи ще й президентом АТЗТ «ДГС», Микола Іванович виступив у ролі інвестора декількох сільгосппідприємств Дніпропетровщини. У результаті голови декількох сільських ТОВ взяли в лютому — березні 2001 року банківські кредити під заставу зерна майбутнього врожаю. Але вчасно не повернули… відсотки з відповідної пенею. Наприклад, СТОВ АП «Почка» (тут і далі назви змінено. — В.О.) отримала кредит у 350 тис. гривень. Кредит погасили, але борг за відсотками із пенею склав 55,6 тис. гривень. СТОВ АП «Че Гевара» інкримінували неповернення узятого кредиту на суму 250 тис. гривень — себто тих же прострочених відсотків і пені в розмірі 30,7 тис. гривень. Шимон же обвинувачується в тому, що «організував, спланував, керував і безпосередньо брав участь у скоєнні ряду злочинів, спрямованих на шахрайство з фінансовими ресурсами з метою отримання кредитів».

Відзначився академік на ниві сільського господарства ще й «погрозою убивства, поєднаного з насильством, безпечним для життя і здоров’я». Помічники Шимона, за словами потерпілого, вдарили його не менше десяти разів руками і ногами, після чого стали погрожувати пістолетом. Провина ж відповідальної особи полягала в тому, що він відмовився виконати вимогу власника 75% статутного фонду СТОВ АП «Море» Миколи Шимона про перевезення насіння соняшнику в інше місце. Побитий громадянин згоду все ж дав, встигнувши одночасно визначити модель і тип пістолета, запам’ятавши навіть вибитий на ньому номер.

А 26 грудня 2001 року Шимона «схопили за руку». Виявляється, через півтора року до нього приїхав «обікрадений» хазяїн і зажадав повернути вищезгадану суму вартості вкрадених запчастин, зменшену чомусь на кілька десятків тисяч. За версією потерпілого, Микола Іванович, завдавши йому двічі удари по обличчю, попросив більше претензій не пред’являти.

Останнім цвяхом в об’ємний «дах» обвинувачення стала пластикова картка французького банку «Ліон кредит», знайдена при обшуку на квартирі Шимона. Яким чином слідство встановило, що Микола Іванович незаконно відкрив валютний рахунок, коли і скільки туди поклав — невідомо. Але якщо є «кредитка» — у наявності злочинний намір. Не проводячи паралелі, хочу зауважити, що кредитні картки іноземних банків у гаманці чи кишені українських громадян криміналом аж ніяк не є. Проте Шимона поспішили обвинуватити в «незаконному відкритті за межами України валютних рахунків фізичних осіб, що кваліфікується ст.208 ч.1 КК України».

Мене не тривожать люди, які сидять у в’язниці. Мене тривожать ті, які можуть вийти звідти.

NN

Все вищезгадане стало предметом досудового розгляду в Жовтневому райсуді Дніпропетровська. Досвідчений суддя Антонюк без особливих труднощів розгледів силу-силенну «дір» в обвинуваченнях слідства і відправив справу на дослідування, зберігши, втім, запобіжний захід — утримання під вартою. Якщо вірити численним — їх налічується вже 46 — скаргам заарештованого в усі інстанції, включаючи адміністрацію Президента, прем’єр-міністра, генпрокурора, міністра МВС і Уповноважену у правах людини в Україні Н.Карпачову, слідчому нічого іншого не залишалося, як «вибивати» у Шимона і свідків показання зізнання.

Зі скарги адвоката, відправленої 20 січня 2003 року на ім’я генерального прокурора С.Піскуна, копія — прокурору Дніпропетровської області В.Шубі:

«...22.11.2002 р. підзахисний був побитий о/у УБОЗ Пащенком в одному зі слідчих кабінетів СІЗО, при цьому останній вимагав від Шимона зізнатися у скоєнні ряду злочинів на території м.Дніпропетровська та Дніпропетровської області.

28.12.2002 р. попри те, що стан Шимона був украй тяжким, у зв’язку з чим він перебував на лікуванні в стаціонарі медчастини СІЗО, його вивели для проведення очної ставки з гр.Б., який також був побитий і мав видимі сліди тілесних ушкоджень.

03.01.2003 р. в одному з кабінетів СІЗО, де проводяться очні ставки, Шимон був по-звірячому побитий о/у Пащенком у присутності слідчого Данильченка А.О. При цьому обидва вимагали визнати провину у скоєнні злочинів стосовно гр.гр. Л., Ю. і М.

15.01.2003 р. Шимона М.І. доставили в приміщення УБОЗ, де в каб. № 528 Пащенко застосовував до нього особливо витончену форму катування: на голову надів протигаз, у «хобот» якого вклав підпалену сигарету, від чого Шимон знепритомнів. Приводили до тями Шимона, обливаючи водою, при цьому завдавалися удари гумовою палицею по голові й обличчю. Співкамерники Шимона бачили наслідки допиту і підтвердили їх письмово...»

Адвоката допустили до підзахисного через шість днів після останнього допиту. Шимон, за свідченням адвоката Миколи Бондаря, перебував «у вкрай поганому стані здоров’я» і був відправлений на стаціонарне лікування в медсанчастину СІЗО. Залишається додати, що під варту взяли ще й брата Шимона, Івана, до якого, за твердженням адвоката, теж застосовуються незаконні методи впливу. До речі, останньому захисник досі не наданий, хоча з моменту затримання минуло більше двох місяців

Цікаво, що на 46 скарг Шимона за увесь час надійшла одна відповідь — від омбудсмена Ніни Карпачової, котра взяла цю справу під контроль. Аналогічна ситуація з клопотаннями адвокатів Шимона про передачу кримінальної справи слідчим прокуратури — ні одвіту ні привіту. Цікаво, які ще аргументи потрібні органу, що веде нагляд за виконанням законів — прокуратурі, щоб зажадати матеріали справи, вивчити їх і доручити проведення досудового слідства досвідченим слідчим свого відомства? Адже ст.227 КП дає на це право. До того ж у матеріалах досудового розгляду ясно видно грубі недоробки слідства.

Микола Шимон: «Усі інстанції, у які я звертався дотепер, не дали мені ніякої надії на зміну ситуації в кращий бік. Я виявився «злочинцем» із подачі «новоявленого царька» в особі начальника УБОЗ УМВС у Дніпропетровській області — Шевченка Едуарда Володимировича, котрий, вочевидь, вирішив відкусити жирний шматок від пирога — корпорації «Січеслав», де є акції трестів і заводів, агропідприємств, кредиторська заборгованість перед комерційними структурами, база відпочинку у Генічеську. Маніпулюючи «державним апаратом», можна отримати винагороду від їхнього продажу й інших фінансових операцій.

Однак це ще не все. На свою біду я вирішив балотуватися в народні депутати України по 29 виборчому округу м.Дніпропетровська. Це було розцінено «новоявленим царьком» як небажання «ділитися» із ним при отриманні статусу народного депутата України. За мною встановили стеження, велося прослуховування телефонних розмов, фабрикувалася кримінальна справа. Весь міліцейський апарат Дніпропетровщини вишукував у моїй біографії вади і проступки за останні двадцять років.

Знайшли і сфабрикували документи — аж по шести статтях Кримінального кодексу України, а «факти», викладені в них, природно, надумані, і відбивають цивільно-правові взаємини між підприємствами.

Навіть «ручний» слідчий СО «ОП» УБОЗ Данильченко А.О., котрий проводив досудове слідство, зізнавався мені, що отримав указівку від Шевченка Е.В. зібрати якомога більше «фактів» і застосувати до мене якомога більше статей КК України, а далі — нехай я виправдуюся в суді.

Дійшло до того, що Е.Шевченко розпорядився під час передвиборної кампанії оголосити мене у розшук, хоча я неодноразово виступав по телебаченню та радіо, зустрічався з виборцями, мешкав за місцем проживання тощо. Однак це не завадило голові Індустріального суду м.Дніпропетровська в особі Кухтіна повірити сфабрикованим матеріалам і на їхній підставі обрати стосовно мене запобіжний захід — утримання під вартою.

Навіть перебуваючи на стаціонарному лікуванні в другому інфарктному відділенні лікарні «Швидкої допомоги», у передінфарктному стані, я отримував погрози від Шевченка Е.В. через його співробітників — з обіцянкою мені «пекельних мук».

Я наївно вірив у здоровий глузд і незалежність суду і суддів, вірив у захист законослухняних громадян України, яким я себе вважаю. Але я помилився. «Шевченко-убозівський режим» Закон не визнає.

У перші місяці утримання під вартою мені здавалося, що це жахлива помилка, поганий сон, який ось-ось закінчиться, але це була продумана тактика, що полягала у втягуванні в хід слідства міліцейських, прокурорських, судових чинів і інстанцій і якомога тривалішої ізоляції мене від суспільства.

24 жовтня 2002 року у мене з’явилася надія: при попередньому розгляді моєї кримінальної справи Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська виявилися найгрубіші порушення норм КПК України з боку слідства. Однак суд Жовтневого району м.Дніпропетровська направив справу на додаткове розслідування, у черговий раз віддав мене в руки «дніпропетровського царька».

Після цього протягом двох місяців кримінальна справа здійснила шлях через прокуратуру Дніпропетровської області в апеляційний суд, який не наважився винести ухвалу про зміну мені запобіжного заходу, а повернув кримінальну справу у слідчий відділ УБОЗ — вийшло замкнуте коло. Що мені робити? Як захистити себе в цій ситуації?

За час мого перебування в СІЗО № 3 м. Дніпропетровська методично розкрадаються матеріальні цінності підприємств й організацій, де я є акціонером, засновником. Шевченка не цікавить економічне становище ВАТ «Будівельно-монтажний трест Дніпроважбуд», ВАТ «П’ятихатський цегельний завод», трестів «ЖПТ №1» і «ЖПТ №2», агропідприємств «Фрунзе», «Маяк», «Правда» П’ятихатського і Криничанського районів. Його не хвилюють людські долі. Так за цей час постраждали:

— три директори агрофірм: В.Буренко, В.Муквич, М.Пономаренко;

— два головні бухгалтери: Є.Цівка і Є.Редковець;

— два працівники корпорації «Січеслав»: В.Волков і В.Стеценко.

Незаконно заарештований мій рідний брат — Шимон Іван Іванович, якого по-звірячому побили працівники УБОЗ.

Колишній працівник підприємства В.Бубенчиков змушений обмовляти себе й інших під фізичним тиском оперативних працівників УБОЗ.

Мою дружину постійно тероризують анонімними телефонними дзвінками із погрозою фізичної розправи з нею і моєю дочкою. А скільки перевірок і комісій витримали працівники корпорації «Січеслав»! Скільки погроз і залякувань почули вони від працівників УБОЗ у Дніпропетровській області!

Хоч як гірко визнавати, але влада «Шевченко-убозівського режиму» наді мною і близькими мені людьми виявилася безмежною».

Кореспондент «ДТ» попросив прокоментувати ситуацію начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Дніпропетровській області полковника міліції Едуарда Шевченка. Едуард Володимирович був лаконічним:

— Я не бажаю виправдовуватися. Скарги — це форма захисту і я не вірю у винність своїх співробітників. Працюючи в цій системі (УБОЗ — В.О.) дванадцятий рік, можу з упевненістю заявити: незаконні методи у нас не застосовуються. Наші працівники націлені на перемогу розуму, але не сили. Прокуратура перевіряла скарги, але нічого не підтвердилося. Крім того, перед вивозом Шимона із СІЗО до нас його оглянули відразу чотири медики. Після повернення — теж. Про що складено медичний висновок.

Без права на захист

А поки Дніпропетровська обласна колегія адвокатів веде власний моніторинг порушень слідчо-оперативних дій із боку працівників правоохоронних органів. Свідчень порушень вистачає.

Приміром, опер-підполковник обласного каро, котрий обшукує квартиру без хазяїна 5 серпня 2000 року, заявляє дружині К., що чоловік переховується від слідства. А в цей час чоловіка «обробляють» у камері так, що через три дні на побаченні з адвокатом буде видно криваві сліди на зап’ястях обох рук, гематоми правого ока і правої сторони обличчя. Пізніше протокол сфальсифікують і вкажуть у ньому зовсім іншу дату — 25.07.2000. Тим найважливішим доказом стане пістолет, нібито знайдений під час обшуку. На щастя для затриманого, подібні «промахи» дозволили йому вийти на свободу.

Ще один приклад. Приїхав громадянин Д. у смт Веселе Запорізької області 9 вересня минулого року встановити пам’ятник на могилі брата. Наступного дня його із сусідом затримала місцева міліція, після чого під конвоєм супроводила в сусідній райвідділ. Там його показали для упізнання незнайомому чоловіку, стосовно якого Д. нібито скоїв злочин. Той не впізнав, треба відпускати. Натомість Д. поміщають у ІТУ, мотивуючи тим, що в нього немає паспорта. Дивно, адже Д. народився і виріс у Веселому, де його «кожен собака», включаючи начальника райвідділу, знає. А 11 вересня вже дніпропетровські сищики надягають наручники на Д. і везуть в УУР області, де в одному з кабінетів Д. і заночував. Уранці його транспортують у криворізьку колонію, переодягають у робу зека і представляють на упізнання засудженому. Той знову не впізнає. У результаті Д. 12 вересня випускають на свободу. Найсумніше в усіх цих — типових, треба сказати — історіях, що нікому із затриманих вчасно не надали право на захист, не повідомили навіть родичам. Що пережила дружина Д. на восьмому місяці вагітності, перебуваючи три дні в повній невідомості про долю чоловіка, краще не згадувати.

Кажете — академік, президент, лауреат? — Перед законом усі рівні. Далі буде?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі