Дилема драконового яйця

Наприкінці минулого року на наших екранах з’явився ролик із Жераром Депардьє It makes sense - реклама одного з європейських банків. На тлі спеціально привезених із Франції винних бочок легенда кіно радів, що ресторан у нього в Парижі, виноградники - у Криму, а його банк - і тут, і там, загалом, «це має сенс».

Хоч як сумно, але все це талановито зняте в шести локаціях у Києві могло б бути правдою: Депардьє справді дуже хотів купити виноградники на кримському Південнобережжі. І з президентом Віктором Ющенком та першою леді Катериною не один день змістовно провів, і в гори кримські пішки ходив, і в підвалах знаменитих вина дегустував, але йому запропонували тільки оренду - адже у нас мораторій на продаж сільгоспземлі!

Справа тут, як розумієте, не в самому Депардьє, якому відмовили. (Хоча виноробство - дуже персоніфікована штука, і роль у його історії сильних і знаменитих більш ніж значуща). Та навіть пересуваючись зі швидкістю президентського кортежу, актор і винороб тоді не міг не помітити, що насправді відбувається на кримських землях, які суворо оберігаються мораторієм, щоб не сказати іншої фрази: а який у цьому сенс?! У мораторії тобто.

Діло було в 2005-му, хвиля будівельного буму на ПБК тоді саме піднімалася на свій божевільний гребінь, щоб у наступні роки впасти, змиваючи сади, виноградники та лавандові поля. Одна історія з «кріпаками Пригодського» чого варта! Позови, подані тоді прокуратурою Криму про незаконність виведення з сільгоспобороту земель радгоспів-заводів, пройшовши по кілька повних кіл нашої системи правосуддя, в останні роки все ж таки повертають уже сотні цінних гектарів. Ну, крім наділів «смотрящих» за Кримом, країною та їхніх замовників, звичайно. Де проходить тонка межа цього «що попові можна…», тепер точно знає екс-спікер Криму Анатолій Гриценко. Він безкарно виконував усі незаконні примхи партійних поміщиків (ті ж виведені коричневі ґрунти «Магарача» під «дачу Януковича» та її берегоукріплення, але щойно став не потрібен, відсидів рік у СІЗО та одержав минулого тижня два роки умовно за, як з’ясувалося, прострочену недбалість при розпорядженні порослими бур’янами землями радгоспу Міноборони, на яких фірма його дружини збиралася сіяти…

Назвати коректну цифру втрачених через мораторій та корупцію площ виноградників у Криму не зможе ніхто. З цілої низки причин. Починаючи з того, що виноградарсько-виноробні держпідприємства держакти («старі») мають, але землі в натуру не винесені та сюрпризи з початком приватизації будуть іще ті. І закінчуючи тим, що, кажучи про втрати, учили мене виноградарі, потрібно враховувати й те, в якому стані нині ґрунти та самі виноградники, з якими обходилися гірше, ніж із кинутими дітьми. Крім того, старі плантації давно треба було розкорчовувати та закласти нові, час згаяно, а ринок на місці не стоїть…

Набагато більш сприйманий кінцевий продукт - вино і те, що ним у нашій країні, на відміну від інших, більш культурних, називається. Причому дивитися в цьому сенсі треба не тільки на Захід, а вже й на Схід - по той бік Керченської протоки. З 1 липня там набуде чинності регіональний закон «Про виноградарство та виробництво продуктів переробки винограду Краснодарського краю», згідно з яким вином має право називатися тільки натуральна продукція зі вмістом спирту 8,5-16,5%. Тобто невиноградне кріплене вино у них - уже не вино. Та ж сама вимога й до поняття «виноматеріал» (без етилового спирту), і жодних розподілів вин на спеціальні та натуральні, а державна підтримка - тільки «натуралам» галузі. Тут багато хто посперечається та скаже про традицію кріпити вино етиловим спиртом, посилаючись на авторитет того самого князя Голіцина та відсутність у країні необхідної кількості виноградних спиртів. А що, у Росії традиція інша? Чи не зі схожого старту починали, щоб врешті-решт прийти до норми, яка повністю звільнить ринок вина від «бормотухи».

Подивимося, які сезонні новини в нашого уряду. Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк недавно повідомив, що держава ефективна інвестує у виноробство та виноградарство, завдяки чому галузь виноробства розвивається, зростає обсяг споживання вина та зменшується споживання міцних напоїв. «У країні зростає та культивується культура споживання вина…» - цитує М.Присяжнюка видання «Акциз».

Твердження міністра не може не радувати: висока культура пиття в ідеалі може значно впливати на ринок, здоров’я нації та суспільства. Але радість передчасна. «Інтерфакс» повідомляє з посиланням на Мінфін України, що торік українці «скоротили споживання легального алкоголю» на 17,8%. При цьому зазначається, що населення скоротило споживання вина майже вдвічі - до 3,2 млн. дал (у перерахунку на стовідсотковий спирт), а лікеро-горілчаних виробів - на 24,4%, до 12,1 млн. дал. Мінфін також наводить інформацію Інституту економіки та прогнозування, згідно з якою «рівень тіньового обороту горілчаних виробів у 2011 році становив 40%».

На жаль, ні Мінфін, ні МінАПП не повідомляють нас про обсяги тіньового обороту вина. Може, міністр знає та, виходячи з цього, підрахував зростання споживання вина? Добросовісні винороби, які потерпають від недобросовісної конкуренції з фальсифікаторами, кажуть: тіньовий оборот вина не менший, а то й більший, ніж горілчаний. А обсяги «сірого фальсифікату» - виробництва за ліцензійними угодами вин під ТМ брендових виробників - просто катастрофічні. Судіть самі.

За словами інженера-технолога Торговельного дому «Масандра» Бориса Шлейгера, на головному заводі розливається близько 5 млн. пляшок на рік. Але це - тільки половина всього, що насправді виробляється в концерні. ДК «Масандра», як відомо, об’єднує дев’ять держпідприємств, які виробляють виноматеріали, та власне головний завод з голіцинськими підвалами та знаменитою колекцією. Проте п’ять держпідприємств концерну мають свої лінії розливу, а деякі мали й свої торговельні марки. Але вони продані! І тепер ми читаємо на сайті однієї з «багатопрофільних компаній», що, крім освоєння та забудови територій, а також виробництва бетонних сумішей, ТОВ займається також виробництвом вин ТМ «Лівадія».

А під якою маркою нині розливає саме держпідприємство? А воно, як і ДП в Алушті, Морському, Судаку, розливає під ТМ «Масандра». Ну то й що, скажете ви, це ж одне об’єднання, яка різниця?! Взагалі-то, щоб було по правді, треба медалі «Масандри» з етикетки такої пляшки зняти, адресу виробника великими літерами, щоб без лупи видно було, написати та, що важливо для покупця, ціну опустити в 1,5-2 рази. Останнє, мабуть, має переконати людей, які ніколи не чули слова теруар, але купували в кримських магазинах щось кріплене із написом «Масандра» за ціною від 40 грн.

«Кожний радгосп має свої нюанси. Але я в жодному разі не кажу, що це погані вина, - заспокоює технолог Шлейгер. - Просто це вина, виготовлені, може, з меншими вимогами та для більш широкого кола покупців».

Воно-то так, але, піклуючись про довіру клієнта, на «Масандрі» все-таки радять ходити в магазини за їхнім марочним вином… із синім ліхтариком: при підсвічуванні ковпачка на горлі правильної пляшки назва ТМ засвітиться.

У випадку з великою кількістю виробництва за ліцензійними договорами ми, звичайно ж, маємо справу не з махровим фальсифікатом, а з інформаційним і якісним, але це теж класичний обман споживача. Причому узаконений. А якщо взяти до уваги, що ліцензійні угоди не просто вітаються на урядовому рівні - їх вимагають, то потрібно порушувати питання й про персональну вигоду та відповідальність тих, хто цю систему обману підтримує. Чудово знаючи, що виробництво вина цього «сірого складання» у таких обсягах - це прямий шлях до знищення оригіналу.

«Якщо брати, наприклад, вина «Масандри», нашого національного надбання, як я вважаю, то виробництво вина за ліцензійними угодами, безсумнівно, вбиває цінність самої ТМ, надовго підриває довіру споживача, причому далеко за межами України, - каже директор Асоціації виноградарів і виноробів України Сергій Михайлечко, юрист із великим досвідом захисту прав виробників вина. - Адже пляшка вина «Масандри» - це брендовий сувенір, який везе із собою майже кожний турист із Криму. От він багато чув про це вино, про те, що воно продається на світових аукціонах, і купив він його не за дешево. І що він говоритиме, скуштувавши несправжню «Масандру»?!»

Проблема проста, як і її вирішення: у пляшці має бути те, що написано на етикетці, і навпаки. Крапка? Ні, кома. На етикетці ще має бути чесно написано походження виноматеріалу та спирту. Тому що статистика показує сумну тенденцію: виробництво виноматеріалів падає, а на виробництво вина, припустимо, кримського, це якось не впливає, а в деяких виробників - бурхливо зростає. Розгадка всім відома: імпортний виноматеріал, як правило, дешевший, хоча цілком якісний, робить погоду на ринку. Асоціація виноградарів і виноробів надала DT.UA свої дані з імпорту та експорту виноматеріалів за два останні роки, які цей висновок підтверджують. «У таблиці немає Болгарії, ми ще не одержали остаточних даних, але тренда це не змінить - значне зростання імпорту виноматеріалів у наявності, - каже Сергій Михайлечко. - Багаторазове зростання імпорту з Македонії пояснюється просто: за міжурядовою угодою цей імпорт практично безмитний. Такої підтримки, на жаль, наші виробники не мають… У Македонії надвиробництво виноматеріалу… і його використовує в основному великий виробник з Одеського регіону».

Ігри з імпортними матеріалами, ліцензійними угодами, передачею прав на торговельні марки зайшли настільки далеко, що час випускати путівники для споживача за окремими ТМ. Наприклад, як ми вже писали, НІВіВ «Магарач», продавши через агрофірму свою марку інвесторам, зареєстрував нову та розливатиме вино в с.Віліно Бахчисарайського району. У тому самому районі, тільки в с.Долинному, як з’ясувалося, розливає вино «Магарач» власник «старої» ТМ - естонська компанія Magarach OЖ. Коньяк під ТМ «Магарач» виробляється в селі під Алуштою фірмою «МАГЛИВ», засновниками якої є новий директор інституту «Магарач» А.Зотов і коньячна фабрика «Молдавський стандарт». Тому питання про те, з якого спирту, - уже риторичне, а розмови міністра про захист вітчизняної марки та прав споживача - недоречні. Для широти кругозору споживача також повідомимо, що коньяк «Коктебель» тепер розливають в Одесі, а вина цієї ТМ - у Бахчисараї.

Бахчисарайський район, схоже, скоро стане столицею кримського виноробства. За словами Іллі Умерова, голови Бахчисарайської РДА, найбільші інвестиції в районі - саме в галузь виноградарства та виноробства. У селі Угловому на базі радгоспу «Чорноморець» група компаній «Інкерман Інтернешнл» обладнає новий завод, обсяг інвестицій у який заявлено на рівні 40 млн. євро, а виробництва - 3,2 млн. дал вина на рік (свято вірю, що з кримського виноматеріалу).

В одному з російських оглядів ринку вина автор-експерт ремствує: нам у галузь хоча б кілька олігархів-патріотів, які стануть фанатами справи… Але ж вони є - російські олігархи, закохані у виноград і вино. Причому в нас у Криму. Пошук кінцевого бенефіціара ТОВ «Інвест-плюс» призвів до цікавого відкриття - зв’язку з «Національною резервною корпорацією» російського олігарха Олександра Лебедєва, який має в Криму та інших регіонах України й інші активи. Компанія вже зареєструвала ТМ свого майбутнього вина з прив’язкою до місцевості - «Альмінська долина». Про виноградники на кілька сотень гектарів і зразковий завод іншого російського олігарха - Вагіпа Алекперова - ми вже згадували.

З вітчизняних публічних осіб, які створюють нові виноградники та виробляють чесне вино, на сьогодні можна назвати тільки екс-міністра палива та енергетики України Івана Плачкова, власника ТМ «Колоніст», вина якого вже можна зустріти і в Парижі, й у Лондоні. В одеській Бессарабії всього на 20 га він створив сучасне господарство та ллє вино, якість якого дивує європейців-дипломатів, які спеціально приїжджають для дегустації елітних вин.

Учений-виноградар Тагір Рамазанов також розповідає про зразкове господарство колишнього директора одного з винзаводів, який виробляє дуже якісні вина. «За такими невеликими, але грамотно організованими та високотехнологічними господарствами - майбутнє кримського виноробства. У Росії вже давно пішли цим шляхом. Подивіться на Кубань, там господарства по 50, 100, до 200 га виноградників уже вийшли в лідери та одержують золоті медалі на міжнародних конкурсах, - каже Т.Рамазанов. - Якнайшвидша приватизація держпідприємств, які просто «дояться» чиновниками, скасування мораторію на землю сільгосппризначення - і ринок вільних власників усе владнає».

Звичайно, всім відомо: хороше вино починається з хорошого винограднику, а його краще за все вирощувати на власній землі. І зрозуміло, що поки немає легального ринку землі, у такій корумпованій, як наша, державі розцвітає нелегальний ринок землі та всього, що на ній росте та потім перетворюється на товар. Для Криму ж однозначно: саме тіньовий ринок землі, у тому числі сільгосппризначення, - головна пожива для корупції влади всіх рівнів і галузей. І з якого кінця треба бити це драконове яйце - легалізувати ринок чи долати корупцію - не має значення, одне неминуче потягне за собою інше. І не тільки: відсутність вільного ринку сільгоспземлі стримує і прихід у виноробство легального відповідального інвестора, і створення нормальної конкуренції, і прийняття адекватного сьогоденню законодавчого регулювання галузі. Один виняток, кажуть експерти, і в цьому доходять спільної думки: мораторій на землі та підприємства «Масандри» потрібно тримати якомога довше - інакше еталона не зберегти.