ДЕВ’ЯТЬ МІЛЬЯРДІВ — ХТО БІЛЬШЕ? ФОНД ДЕРЖМАЙНА ГОВОРИТЬ ПРО РИЗИКИ ПРИВАТИЗАЦІЇ-2001, АЛЕ ВІД ЗАПЛАНОВАНОЇ СУМИ НЕ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ

Поділитися
Ті, хто професійно чи бодай напівпрофесійно розуміються на питаннях приватизації, слухали виступ міністра фінансів Ігоря Мітюкова з кам’яними обличчями...

Ті, хто професійно чи бодай напівпрофесійно розуміються на питаннях приватизації, слухали виступ міністра фінансів Ігоря Мітюкова з кам’яними обличчями. Або кривою посмішкою. Аргументація реальності 9-мільярдних надходжень від продажу держмайна наводилася Ігорем Олександровичем просто вбивча. ФДМ планує продати 600 підприємств? Планує. Бюджету необхідно одержати від приватизації 1,5 млрд. доларів у гривневому еквіваленті? Необхідно. Отже, 1,5 млрд. ділимо на 600 й отримуємо по 2,5 млн. доларів на кожне підприємство — ну просто кумедні ціни! (Якщо таким самим чином — «від необхідного» — у нашому вельмишановному Мінфіні планували й майбутні податкові надходження, то краще б усім нам запастися географічними атласами і заздалегідь підшукувати «запасну» країну, — ця до 2002 року може і не дотягнути...)

Але не будемо про сумне. Поговоримо про приватизацію, яка вона є.

До відома розробників бюджету-2001: у Фонді держмайна існує певна технологія і, скажемо так, певна пропускна спроможність. Щоб гарантовано продати шість сотень підприємств, на продаж слід виставити, як мінімум, три тисячі, а то й більше: ось уже котрий рік результативним у нашій країні виявляється тільки кожен п’ятий-шостий приватизаційний конкурс (за вісім місяців цей показник становив щось близько 19%, а за дев’ять — і геть знизився до 16%). Тепер три тисячі ділимо на 300 робочих днів у році. Виходить, що приватизаторам треба виставляти на продаж 10 підприємств щодня. Або, якщо хочете, 50 на тиждень. Для довідки: за вісім місяців поточного року оголошено 169 конкурсів. Ще близько тисячі різнокаліберних пакетів акцій було виставлено на біржовий продаж...

Але ж можна діяти по-суворовськи — не числом, а вмінням! Можна виставляти на продаж не якийсь там неліквід, а най-най-най! Ну, таким «суворовцям» нагадаємо вже досить заяложену приватизаційну істину: що «смачніший» об’єкт, то більше навколо нього взаємовиключних інтересів. У ФДМ формулюють це більш обтічно: «Переважну більшість коштів ми розраховуємо отримати від продажу акцій ВАТ «Укртелеком» та енергопостачальних компаній. При досить незначній кількості цих об’єктів їх частка в загальному обсязі грошових надходжень дуже значна... тому, з огляду на політичну та соціальну напругу навколо цих об’єктів, невдалий продаж хоча б кількох з них підвищує ризик щодо виконання завдання з надходження коштів до держбюджету».

На словах можна також додати, що, всупереч окремим запевненням, небезпечним для приватизації може виявитися й отримання «Укртелекомом» передприватизаційного кредиту — хтозна, чи вдасться продати пакет акцій стратегічному інвестору з таким «доважком». Чимало труднощів створює також різке зростання заборгованості у низки енергокомпаній. Зовсім недалеко той час, коли уряд, немов казковий герой, може опинитися перед вибором: праворуч підеш (продаж пакетів акцій без очищення підприємств від боргів) — нуль грошей у бюджет збереш; ліворуч підеш (продаж «очищених» підприємств) — поміняєш шило на мило (грошей буде практично стільки ж, скільки бюджет узяв на себе боргів). Втім, шило на мило — це вже не казка, а наша повсякденна реальність.

У будь-якому випадку, рішення і щодо передприватизаційного кредиту, і щодо очищення підприємств від заборгованості — прерогатива Кабміну, і тільки Кабміну. З одного боку, це добре: влади й важелів впливу у Віктора Андрійовича все ж більше, аніж у фондівських керівників. Коли що, і міністра можна приструнити. А з другого боку — кепсько, якщо згадати, який наш Кабмін оперативний та проворний, як даються «команді реформаторів» узгоджені рішення. Тому Фонд держмайна обережно нагадує, що «залежність продажу даних об’єктів від рішень Кабінету міністрів України, а також затвердження ним умов їх продажу теж впливає на обсяг та терміни грошових надходжень від приватизації. Крім того, всі процедури продажу потребують погодження з органами виконавчої влади, що значно затягує приватизаційний процес».

Ще одна, і досить серйозна, група приватизаційних ризиків пов’язана з відносинами України та Міжнародного валютного фонду. З одного боку, відсутність кредитування — це негативний сигнал для інвесторів, котрий не дозволяє нашим приватизаторам навіть сподіватися на золотий дощ і натовпи покупців. З другого боку, 9,038 млрд. приватизаційних надходжень, записаних у бюджетному проекті, — це наша «відповідь Чемберлену» за наше багатомісячне безкредитне існування. Було б украй нерозумно сподіватися, що, отримавши такий виклик (5-відсотковий дефіцит бюджету за методикою МВФ!), у Вашингтоні поспішать нам виділити хоча б цент...

З приватизаційними радниками, за залучення яких так палко боровся наш головний кредитор, теж не все гаразд. Однак уже вирішено — і тому дороги назад немає: всі енергорозподільчі компанії разом із «Укртелекомом» продаватимуть з участю радників. Ризикнемо? А що вдієш...

Оце, мабуть, і всі основні проблеми, про які керівники Фонду держмайна прямо й відверто доповіли Президентові та уряду і ось уже котрий день доповідають на засіданнях парламентських комітетів, де обговорюється проект бюджету. Якщо Мінфін «не розуміє», то вже ці державні люди мають оцінити рівень ризику: поки дев’ять приватизаційних мільярдів — це замок на піску, фата- моргана, мрія студента-недоука...

Втім, судячи з деяких деталей, і Мінфінові «не розуміти» з кожним днем дедалі складніше. Недарма під час презентації бюджетного законопроекту п.Мітюков підкреслив, що з 9 млрд. до загального фонду бюджету надійдуть лише 6,2 млрд. Ще 659 млн. — на фінансове забезпечення процесу приватизації, а 2,2 млрд. — на інноваційне інвестування підприємств, відповідно до недавнього указу Президента.

Чи мали на увазі при цьому, що розробники бюджету категорично наполягають на 6,2 млрд., а решта суми — ніби виходячи з можливостей Фонду, кон’юнктури ринку і т.д. і т.п.? Швидше за все, так, але приватизатори від таких натяків відхрещуються, нагадуючи, що автори президентського указу про інноваційне інвестування підприємств навряд чи папір переводили і комп’ютери «мучили», щоб тепер, коли гроші так близько, від них відмовитися... Тож хочеш не хочеш, а подай 9 млрд.

Є, щоправда, один план, але в його реальність щось не дуже віриться. Ось уже котрий рік, проводячи приватизаційні конкурси, Фонд держмайна сумлінно записує до умов суму заборгованості підприємств перед бюджетом, яку покупцеві необхідно відшкодувати. Природно, на цю суму знижуються доходи від приватизації, зате зростають надходження до бюджету — адже недоїмка погашається. Найяскравіший приклад — недавній продаж пакету акцій ВАТ «ЛиНОС», коли, за продажної ціни в 53,1 млн., покупець має погасити 14,9 млн. грн. кредиторської заборгованості і залишок заборгованості по кредиту банку WestLB, узятому під урядові гарантії, — 18,8 млн. євро. Чому б ці гроші не проводити за статтею «надходження від приватизації» — адже без приватизації їх справді отримати не вдалося б?

Реакцію Кабміну на цю пропозицію передбачати не важко, — вже в четвер прем’єр привселюдно розкритикував «позицію керівництва Фонду». А роздратування Державної податкової адміністрації взагалі можна уявити без проблем. Тим більше, що паралельно Фонд держмайна порушує ще одне болюче питання — про механізм податкової застави, реалізація якої в більшості випадків порушує баланс вартості статутного фонду та вартості реально існуючих активів, а в деяких випадках навіть «призводить до фактичної ліквідації підприємства».

За деякими даними, у податковій заставі зараз майна на 8 млрд. грн. Якщо навіть якась частина його припадає на стовідсотково приватні підприємства, то основна ж частина, природно, — на підприємства державні й акціонерні товариства з тією чи тією державною часткою. Взяти й реалізувати такого добра на кілька мільярдів означало б кардинально перекроїти всі приватизаційні плани й, відповідно, знизити і так вкрай низьку інвестиційну привабливість багатьох підприємств.

Можливо, наслідки такої приватизації поза приватизаційними законами нам даватимуться взнаки ще багато років. Але зараз, на жаль, думати про це немає часу. Питання в тому, за якою статтею — приватизаційною чи податковою — пройдуть ці надходження до бюджету. Приватизатори наполягають — коли вони від продажу держмайна, то правильніше було б зараховувати за приватизаційною. Податківці їм, певна річ, заперечать. І наполягатимуть, що податкова застава — це своєрідна «розплата» за недодані державі податки...

На жаль, хоч який би вердикт винесли в Кабміні, грошей у бюджеті більше не стане. Країні ще раз доведеться поглянути в голодні очі бюджетного дефіциту. Розумію, на тлі економічного зростання, котре бачать статистики, це не зовсім вірогідно (у свідомості пересічного українця бюджетний дефіцит корелюється, як правило, зі спадом чи, принаймні, зі стагнацією), однак так, швидше за все, буде. Дуже мало чого ми досягли на податковому й бюджетному теренах, у реформі соціальної сфери,— що ж, тепер залишається малювати цифри. 9 млрд. — хто більше?

Наталія БЕТІНА
Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі