Чорноморка: збирання холдингу

Сказати, що на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві настав новий час, поки що не можна. Те, що там зараз відбувається, точніше було б назвати поверненням із лихоліття. Нове керівництво намагається розібратися, куди поділися активи і що робити для відновлення виробництва.

Як уже неодноразово говорилося, холдинг розтягли на шматочки, при цьому вони, у свою чергу, реорганізовувалися, змінювали власників. Загалом, робилося усе, щоб максимально заплутати сліди. Не кажучи вже про те, що першу спробу провести додаткову емісію і втроє скоротити державний пакет акцій ЧСЗ було здійснено понад чотири роки тому...

Зараз «подвиги» колишніх власників намагаються систематизувати у вигляді схеми. Цікаво виходить.

Спочатку з метою виведення активів з балансу підприємства створюється ЗАТ «Наваль», до статутного фонду якого передається все майно ДАХК «ЧСЗ».

Потім уже «Наваль» створює ЗАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Наваль», до статутного фонду якого перейшло все майно ЗАТ «Наваль».

Після цього Миколаївський суднобудівний завод «Наваль» створює ТОВ «Буг Білдінг». До його статутного фонду перейшли об’єкти соціальної сфери (дитячі садки, гуртожитки, готелі, квартири, бази відпочинку), а також транспортні засоби, які належали ДАХК «ЧСЗ».

Далі ТОВ «Буг Білдінг» засновує ТОВ «Техгазкомплект», на баланс якого передається все отримане від ЗАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Наваль»...

Аналогічні схеми було реалізовано братами Чуркіними на багатьох підприємствах, які входили в ДАХК «ЧСЗ» на момент приватизації. Їх швидко доводили до банкрутства, після чого ліквідували.

Так, усе майно й акції ВАТ СВ «Меридіан» (конвеєрне будівництво суден у критому цеху), ВАТ «Чорноморський меблевий завод «Чорномормеблі», ВАТ «Чорномор­буд­сервіс», ВАТ «Чорноморський машинобудівний завод» (виробництво машин і механізмів), які входили до холдингу, передаються на баланс підконтрольних братам підприємств, а відкриті акціонерні товариства ліквідуються.

До речі, як уже писалося, при передачі відбувалися дивні речі. Так, будинок відпочинку «Суднобудівник» у районі Великої Ялти, який належить ДАХК «ЧСЗ», передається за безцінь і з порушенням законодавства на баланс ТОВ «Будтрансгаз», засновником якого є мати братів Чуркіних. А потім той самий об’єкт перекочовує на баланс ТОВ «Туризмтехнобуд», засновником якого є батько братів Чуркіних.

При цьому будинок відпочинку на Південному березі Криму, який складається з дев’ятиповерхової будівлі, їдальні на 500 посадкових місць, окремої котельні, двох тенісних кортів, був оцінений у 3,2 млн. грн.

Найцікавіше, що невідомо, чи була сплачена навіть ця сума.

Ну а головний результат інвесторського господарювання — катастрофічний спад виробництва. При закріплених у договорі купівлі-продажу зобов’язаннях переробити 60 тис. тонн металу на підприємстві фактично не перероблено й десятої частини цього обсягу. Зате були наполегливі спроби зобов’язати Фонд держмайна знизити інвестзобов’язання щодо обсягів переробки... у шість разів. Власне, те, що зобов’язання ніхто не збирається виконувати, стало очевидно мало чи не в перший місяць.

І це при тому, що величезний завод із цехами з унікальним устаткуванням, складами, причалами, крановим господарством і морськими та автомобільними шляхами і залізничними коліями було оцінено менш як у 120 млн. грн.

Дивувала мізерність експертної оцінки виставленого на продаж пакета акцій — 119,3 млн. гривень. Адже територія заводу становить близько 300 гектарів. Для порівняння: дещо раніше фірма «Нібулон» купила незавершену набережну і ділянку в сім гектарів на території ЧСЗ за 80 млн. гривень. М’яко кажучи, є різниця.

У миколаївській пресі досі спливають подробиці «славнозвісної чотирирічки».

Отаким було типове бачення ситуації очима робітника: «Почалися тривалі затримки з виплатою зар­плати, масові скорочення робітників. А з підприємства почали роз­продавати роботизовану техніку, верстати з числовим програмним керуванням, інше устаткування, різати техніку на металобрухт»...

Загалом, розмови про те, що зміна керівництва — це рейдерське захоплення, у місті точаться за категорією «навіть не смішно».

Держава просто повернула собі контроль над підприємством. Вона більше року боролася за повернення ЧСЗ саме тому, що треба було дотриматися всієї необхідної процеду­ри і, тільки отримавши рішення суду, вступити у свої права.

До того ж у Миколаєві немає жодної політичної сили, яка хотіла б, щоб її ім’я хоч якось пов’язували із сім’єю Чуркіних. Власне, це і є діагноз.

Справа дійшла до анекдоту. Відновлення держконтролю на підприємстві відбулося на диво тихо і мирно. Одна з причин — найнята Чуркіними охорона підприємства не лише не намагалася протидіяти, а мало не широкими обіймами зустрічала судових виконавців. І в ряді випадків навіть допомагала новому менеджменту встановити контроль над підприємством.

Така лояльність пояснюється просто: більшість охоронців — жителі міста. До того ж Чуркіни кілька місяців не платили зарплати навіть власній охороні.

З грошима на ЧСЗ відбувалися взагалі надзвичайні речі. Так, виконавчий директор ДАХК Ілля Горн каже, що й досі неможливо розібратися, куди пішли кошти. «Ми застали контракт на будівництво чотирьох барж. Це десь 15 млн. дол., тобто пристойна сума. Починаємо розбиратися. По-перше, фінансування і терміни здавання зірвані ще до нашого приходу. При цьому аванс, який оплатив замовник, виявився нереалізованим при будівництві. Гроші із замовника взяли з 50-відсотковим авансом, і цих грошей на підприємстві немає. Ці гроші виведені з заводу. Точно так само для одного київського підприємства виконувалося замов­лення на виробництво металоконструкцій куполів і ферм. І знову ж таки, половини грошей немає.

Фактично маємо за чотири роки із замовлень, які були в панів Чуркіних, побудований буксир на 600 тонн, який зараз проходить ходові випробування. Ну і плюс замовлення на чотири несамохідні баржі, із яких побудовано одну. Зараз ми працюємо із замовниками — компанією «Бай марін ЛТД» — над тим, як завершити роботу за цим контрактом.

Отака спадщина. Хоча ні, є ще алюмінієвий катер на підводних крилах, який добродії колишні власники будували для особистих цілей».

Зараз доведеться відновлювати виробництво. Насамперед необхідне відновлення стапелів. Існує план модернізації «стапеля 0», «стапеля 1». Розглядаються питання щодо модернізації металообробного цеху №17, що дасть змогу обробляти метал за міжнародними стандартами.

Звісно ж, доведеться оновити існуюче устаткування, особливо зварювальне. Все це потребує великих грошей, а головне — кадрів. На ЧСЗ уже почали приймати на роботу раніше звільнений персонал. На цей час прийнято вже близько 1200 осіб, але навіть цього поки що недостатньо, щоб компенсувати кадровий голод.

Головне зараз завдання — поступово вивести завод на максимальну потужність. Природно, це буде досягнуто не за рік-два, будувати — справді не ламати. Але плани є, і вони цілком реальні. Високий попит на судна на світовому ринку дає непоганий шанс миколаївцям повернутися і зайняти свою нішу.

Є серйозні напрацювання ЧСЗ з виробництва траулерів, суден типу «Ро-Ро» із горизонтальним вивантаженням, тих самих танкерів. Розглядається можливість входження підприємства у світовий суднобудівний холдинг, залучення профільних, а можливо, й портфельних інвесторів. Загалом, поставлено мету зробити бренд ЧСЗ упізнаваним не за скандалами, а за зданими кораблями.

Що стосується колишніх власників, то з ними якраз усе зрозуміло. Налагодити виробництво вони не змогли. Зате цілком професійно вміють позиватися і «обробляти активи». Очікувати, що колишні інвестори просто так відступляться від заводу, не доводиться. Це треба сприймати просто як даність.

Головне, щоб ця «даність» завжди перебувала по той бік прохідної. Другого їхнього пришестя завод уже не переживе.