Черевики по-алчевськи...

Нещодавно наші металурги побували на меткомбінаті в Нідерландах. Одне із найяскравіших вражень: півдня ходили по ньому, а черевики залишилися чистими. Вітчизняні виробництва таким похвалитися не можуть. Утім, один із мерів Алчевська часто розповідав, як щоранку виходив на балкон і дивився, чи димлять труби металургійного комбінату...

У середині 90-х у цій фразі смішного було небагато. Комбінат лихоманило, адже він один із найстаріших у країні з усіма наслідками, що звідси випливають. Плюс під час приватизації у нього з’явилися дві групи акціонерів, які довго з’ясовували, хто на підприємстві головний (у ФДМ обидві сторони такими не вважали).

Відтоді багато що змінилося, тож із трубами, що димлять, усе гаразд. Із літаків, котрі прямують на Луганськ, ще здалеку видно величезний шлейф диму. Це вже давно нікого не радує, і в найближчі кілька років викиди на тонну виробленої сталі планують скоротити вчетверо.

Щоправда, з урахуванням того, що саму виплавку за цей же час планують подвоїти, сказати, що місто буде курортним, не наважуються навіть оптимісти.

Втім, городяни згодні й потерпіти. Комбінат не просто ожив. Битва за власність закінчилася не лише консолідацією контрольного пакета акцій «Індустріальним союзом Донбасу» (ІСД), а й розгортанням масштабної модернізації виробництва...

Спочатку плани власників ІСД Сергія Тарути та Віталія Гайдука вкласти у виробництво близько 1,8 млрд. дол. виглядали досить проблематичними, і експерти не забарилися про це заявити. Однак хто не ризикує, у того точно виникають проблеми із шампанським.

Кон’юнктура ринку виявилася цілком сприятливою, а Тарута знову підтвердив репутацію чудового перемовника...

Корпорація, котру свого часу чемно, але дуже наполегливо «попросили» із «Азовсталі», знайшла нову нішу на ринку. Крім Алчевського меткомбінату і придбаного потім ДМК ім. Дзержинського (конкурс щодо якого не вирізнявся конкуренцією), компанія спочатку купила угорський Dunaferr, потім і польську Huta Czestoсhowa. Уклавши договір про стратегічне партнерство зі швейцарським трейдером Duferco, корпорація отримала й інші виходи на ринки Євросоюзу і США плюс доступ до кредитних ресурсів...

Проекти реконструкції, розроблені на папері, досить швидко стали втілюватися на практиці.

На початку червня «Індустріальний союз Донбасу» не без гордості оголосив про завершення другого етапу модернізації Алчевського металургійного комбінату. Очевидно, геть випадково це збіглося з річницею створення його головного конкурента в Україні — «Метінвесту» Ріната Ахметова.

Втім, жарти жартами, але по закінченні реконструкції Алчевський завод ввійде в п’ятірку найбільших металургійних підприємств Європи.

Зараз на комбінаті приступили до освоєння нової доменної печі, другої машини безперервного литва заготовок, установки вакуумування сталі та кисневого блоку. Список чималий і недешевий...

До речі, на відміну від першого етапу, коли на відкриття запросили президента Віктора Ющенка (той за звичкою спізнився на п’ять годин), зараз усе пройшло значно скромніше, хоча об’єктів було набагато більше...

Більше того, на підході і головний об’єкт модернізації — конверторний цех. Фінансування цього проекту і вважалося найбільш проблемним для ІСД. Однак зараз гостям уже показували монтовані конвертори і впевнено казали про осінь як про час запуску...

Плюс мають намір продовжити модернізацію приналежного ІСД, але розташованого поки що за парканом коксохіму. На підприємстві вже стала до ладу нова коксова батарея і планується будівництво ще однієї.

Взагалі-то будують на комбінаті дуже швидко. Цей бізнес можна вважати сімейною справою Тарути, адже будівельників очолює брат Сергія Олександр (гендиректор компанії «Азовінтекс»). Радянські нормативи за строками перекривали в середньому разів у два.

Непогана кон’юнктура на ринку сталі обіцяє і нормальне фінансування... Власне, побоюванням не встигнути скористатися нею багато в чому і пояснюються прискорені темпи будівництва...

Хоча швидко побудувати ще не означає так само швидко освоїти потужності. Алчевськ уже зіткнувся з проблемою кадрів для комбінату — на ту ж доменну піч їх не вистачає. Тим часом у найближчі півтора року на підході ще одна, причому майже в півтора разу потужніша.

Реконструкція дасть змогу убити ще одного зайця — вона послабить залежність комбінату від енергоресурсів. Нова домна оснащена установкою вдування пиловугільного палива, що дозволить заощаджувати кокс і вчетверо скоротити споживання газу.

Заодно комбінат розраховує повністю закрити свої потреби в електроенергії. Разом із японською компанією Sumitomo-Mitsubishi на кошти кредиту ЄБРР і власні кошти будують дві парогазові установки загальною потужністю 303 МВт. Їхній пуск очікується наприкінці наступного року. Потім можливим є будівництво третьої установки, що дасть можливість збільшити потужність електростанції до 450 МВт.

Для України проект цікавий ще й тим, що паливом для установок будуть надлишки доменного, конвертерного і коксового газу — приблизно 600 тис. кубометрів на годину. Технологія їхнього спалювання для СНД практично унікальна (та й у світі нечасто застосовується). Річ у тім, що самі гази низькокалорійні (у 8—10 разів менше порівняно з природним газом). Але японці такі гази успішно спалюють, а тепер технологію перевірять і на Луганщині...

Заодно за рахунок зниження обсягів шкідливих викидів в атмосферу при виробництві власної електроенергії ІСД розраховує продавати і квоти на викид парникових газів у рамках Кіотського протоколу. За розрахунками, це принесе до 150 млн. дол.

Для комбінату виробництво власної електроенергії — дуже непогана перспектива, а от для Луганського енергетичного об’єднання — не дуже...

Загалом масштабна реконструкція алчевського підприємства може привести до досить цікавих наслідків на металургійному ринку країни. Приміром, комбінат збирається працювати в основному на імпортній сировині.

«Індустріальний союз Донбасу», як відомо, не допустили до годівниці при розподілі «Укррудпрому». У результаті чого група залишилася без руди, а проект будівництва власного ГЗК поки що так проектом і залишається.

Зате комбінат із допомогою швейцарців став пробивати логістику поставок бразильської сировини. На сьогодні це виглядає досить екзотично — судна розвантажуються на рейді або вантажі везуть через румунську Констанцу. Проте вже зараз економіка таких поставок цілком порівнянна з витратами на українську сировину.

Очевидно, ІСД знадобиться власний порт (або частка в портовому бізнесі). Такі чутки з’явилися вже давно, а останнім часом і в самій корпорації не зовсім чітко говорять про переговори щодо об’єкта на Чорному морі... Втім, експерти відзначають і інтерес корпорації до Гданського порту.

Від експорту руди в основному постраждають Інгулецький ГЗК (Ва­дим Новинський) і меншою мірою Південний ГЗК (Вадим Новинський і Ігор Коломойський). Захвату це у них не викликає, але погоджуватися на зниження ціни на концентрат вони теж поки що не готові... Так і живуть.

Проекти роботи місцевого коксохіму на канадському й австралійському вугіллі викликають значно слабшу протидію. Країні банально бракує коксівного вугілля. Чверть із них все одно надходить за імпортом з Росії та Казахстану. Тож поява конкурентів із далекого зарубіжжя була очікуваною... Щоправда, без порту це все ж таки мало реально.

А от розмови про можливість об’єднання «Індустріального союзу Донбасу» і російської металургійної групи ЗАТ «Газметалл», як і передбачалося, залишаються на рівні розмов. Топ-менеджмент ІСД особливого захвату від перспективи злиття не відчуває...

У корпорації зазначають, що чутки про швидке поглинання вигідні основному власнику «Газметалл» Алішеру Усманову, котрий є великим біржовим гравцем. І такі чутки дають йому змогу непогано заробляти на котируваннях.

Втім, городян проблеми об’єднання хвилюють мало. Їх значно більше турбує інша проблема, котра може з’явитися в результаті модернізації, — безробіття.

Попри зростання виробництва сталі, потреба в робочій силі на комбінаті скорочуватиметься. Зараз на ньому працюють понад 20 тисяч чоловік, які виробляють 3,3 млн. тонн прокату на рік, тобто приблизно по 160 тонн на працівника.

Після модернізації прокату планують виробляти 7,2 млн. тонн, однак поставлено завдання — кожен працівник випускає по тисячі тонн. До цього прийдуть не відразу, але все одно до цієї цифри намагатимуться наблизитися. Тож ви самі можете порахувати, у скільки разів скоротиться кількість працівників на підприємстві.

Виникає запитання — куди подітися решті. Навколо й так чимало напівзанедбаних міст. Наразі кілька тисяч чоловік працюють на будівництвах, але 2009 року обіцяють усе добудувати.

Зараз безробіття в місті перебуває на рівні 2%, у разі скорочень на комбінаті воно почне різко зростати — до десятків відсотків. Проблема існує і розв’язувати її доведеться. А от як, сьогодні не знає ніхто... Виразної відповіді немає ні у міської влади, ні у керівництва заводу...

Однак це буде потім. Поки ж восени очікується введення в експлуатацію нової серії об’єктів, напевно, на пуск запросять і когось із Києва... Чистих черевиків нікому не обіцяють, але подивитися буде на що.