БРУДНІ ІГРИ З «ЧИСТИМИ МЕТАЛАМИ»

Світловодський державний завод чистих металів створено 1962 року як базове підприємство колишнього СРСР із виробництва напівпровідникових матеріалів. Почавши з виробництва монокристалічного германію та монокристалів арсеніду галію, завод освоїв випуск миш’яку напівпровідникової чистоти, монокристалічного кремнію і епітаксійних кремнієвих структур.

Потужний науковий потенціал (на підприємстві працювали 45 кандидатів і двоє докторів наук) дозволив налагодити виробництво кремнієвих структур із діелектричною ізоляцією, нестандартного устаткування, а також здійснити фундаментальні розробки в технології одержання високочистих речовин — миш’яку, галію, телуру, ртуті, кадмію. З початку 90-х освоєно випуск світлодіодів інфрачервоного й видимого діапазонів і виробництво силових напівпровідникових діодів на основі арсеніду галію.

1994 року завод перетворено на ВАТ «Чисті метали» — підприємство з колективною формою власності. Відповідно до початкового плану, 50% акцій підприємства збиралися продати за приватизаційні майнові сертифікати, 30% — за конкурсом за гроші та 20% — зарезервувати для продажу іноземним інвесторам.

За дев’ять приватизаційних років власниками 15,8% акцій заводу стали його працівники, 27% — інші юридичні й фізичні особи. Контрольний пакет у розмірі 57,2% (281027 акцій), як і раніше, залишається в держвласності.

Про кращі для «Чистих металів» часи вже, на жаль, можна судити тільки з розповідей. Коли вперше випало побувати на заводі п’ять років тому, період розквіту ще не вивітрився з пам’яті його працівників. Тим контрастніше бачилося нинішнє невеселе становище підприємства.

Тривалі симптоми економічних негараздів зрештою призвели до закономірного результату. У першому кварталі 1996 року розрахунковий рахунок підприємства було заблоковано картотекою, і виробництво практично зупинилося. Від банкрутства завод рятував тільки статус підприємства, що перебуває в стадії приватизації. Це й дозволяло жевріти життю в цеху з випуску монокристалічного кремнію, що виконував замовлення швейцарської фірми на давальницькій сировині. Але з початком 1997 року стало зовсім зле. У працівників кремнієвого цеху луснуло терпіння, й вони просто припинили роботу.

Справитися з колапсом підприємства вирішили шляхом реструктуризації. На базі існуючих потужностей створили шість дочірніх підприємств і стільки ж окремих підрозділів, які могли в рамках АТ відновити виробничу діяльність. На той час це була поширена практика, сенс якої зводився до того, що усі борги залишалися за АТ, а нові структури нібито починали життя з чистого аркуша.

Протягом 1995—1996 рр. було кілька спроб провести некомерційні конкурси з продажу 30% акцій, що належать державі. Безрезультатно. Наступні два роки план розміщення акцій не раз уточнювався, а держпакет передавався в розпорядження то Нацагентства з управління держкорпоративними правами, то Мінпромполітики. Нарешті, на початку 2000-го Фонд держмайна вирішив продати держпакет на комерційному конкурсі. Але в установлений термін покупців на нього не знайшлося, і конкурс оголосили таким, що не відбувся. Фонд доручив комісії провести повторний конкурс і відразу змінив рішення, передаючи контрольний держпакет заводу в управління новоствореній комерційній структурі — ЗАТ «Кредитно-гарантійна установа» (КГУ) як внесок у статутний фонд.

Такі приватизаційні маніпуляції мимоволі наштовхували на висновок про те, що чиновники просто не хотіли розумно розпорядитися цією власністю. А підприємство втрачало інвестиційну привабливість, не маючи змоги залучити необхідні фінансові ресурси для технічного переозброєння виробництва й безпосереднього виходу на зовнішні ринки, де його продукція мала попит. До того ж, із середини 1999 року посада голови правління ВАТ залишалася вакантною. Лише в травні 2000-го з подачі Кіровоградської обладміністрації збори акціонерів довірили цю посаду Володимиру Волкову.

За рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, скликаних на вимогу КГУ наприкінці вересня 2000 р., у чийому управлінні перебував контрольний держпакет акцій, на заводі в черговий раз розпочали реорганізацію. Суть її звелася до створення дочірнього підприємства (ДП) «Завод чистих металів». На той час працювало практично лише кремнієве виробництво, питома вага якого перевищувала 90% загального обсягу продукції ВАТ. Разом з обслуговуючими підрозділами воно й лягло в основу ДП. А нерентабельні виробництва та об’єкти інфраструктури баластом залишилися в АТ.

Не минуло й року, як глава ВАТ В.Волков, котрий одночасно очолював дочірнє підприємство «Завод чистих металів», ініціює створення українсько-російського СП «Силікон». Партнером було представлено приватне підприємство «Червоний прапор», яке одержало 51% статутного фонду. Власником 49% виступило ДП «Завод чистих металів».

І хоча питання створення СП не розглядалося на зборах акціонерів, і спостережна рада ВАТ не затверджувала установчі документи, у березні 2001-го Світловодський міськвиконком усе-таки реєструє нову юрособу. А управляюча від імені держави КГУ не надає цьому факту значення. Втім, якби тільки цьому.

Наприкінці вересня голова правління ВАТ В.Волков розпорядився провести переоцінку наявного на підприємстві устаткування, яке було розділено на три групи: діюче, резервне і таке, що підлягає списанню. І що цікаво, вартість майна, віднесеного до першої групи, було визнано гранично низькою, а резервного — явно завищено. Приміром, якщо на 1 вересня 2001 року залишкова вартість комплексу з очищення миш’яку (діюче устаткування) оцінювалася в 638,4 тис. грн., то лише через місяць вона «подешевшала» до 26,4 тис. Аналогічним чином трансформувалася й вартість установки ультразвукового зварювання — із 92 до 24 тис. грн. Зате залишкова вартість трансформатора (резервне устаткування) підскочила зі 130,4 до 868,3 тис. грн., установок «Епіквар-1001» — із 148 до 175 тис. грн.

Мабуть, для того, щоб приховати своєрідний спосіб переоцінки власності, простим розчерком пера, в балансовій відомості сума понад 57 млн. грн. перетворилася з залишкової вартості на довгострокову дебіторську заборгованість. Навіть попри відсутність документального підтвердження.

Сенс цих дій стає очевидним, варто лише ознайомитися з процесом наповнення статутного фонду новоствореного СП.

Спочатку «Червоному прапору» продається практично весь комплекс із виробництва кремнію (те саме діюче устаткування з першої групи) за просто смішну ціну — 684 тис. грн. Вартість справді смішна, особливо враховуючи, що приватне підприємство відразу ж проводить переоцінку покупки до 1,6 млн. грн. і використовує її як внесок у статутний фонд СП. А частка «Чистих металів» формується за рахунок попередньо занижених у ціні будинків заводу.

Проте й на цьому дива не закінчуються. Активи СП «Силікон» продовжують збільшуватися, але за рахунок не інвестицій, а основних фондів заводу, перерозподілених через приватне підприємство. Так, «Червоному прапору» реалізуються (причому за вексельною схемою розрахунку) 18 установок «Редмет-30» по ціні, еквівалентній 1,9 тис. дол. І це при тому, що нижче 35 тис. тих-таки вічно зелених вони ніяк не коштують.

До листопада 2001 року організаційний процес експропріації держвласності було завершено. Пану Волкову, котрий очолював ВАТ «Чисті метали», ДП «Завод чистих металів» і СП «Силікон» залишалося вирішити лише кадрове питання. І він його вирішив — просто й без викрутасів. Кажуть, тричі керівник довів до відома працівників сумну звістку про те, що «Чисті метали» перебувають в стадії банкрутства. Тож усім охочим надається можливість перейти за переведенням у СП. Заперечувати ніхто не став.

Проте, як виявилося, закордонного капіталу в СП і близько немає. Та й бути не може, оскільки обоє засновників — резиденти України. Причому другий — кіровоградський торговець сільгосппродукцією, що заснував «Червоний прапор» лише за місяць до реєстрації СП «Силікон». Зате назву підприємству підібрали нівроку — ще 2000 року велися переговори про створення СП із російським підприємством «Красное знамя». Правда, вони не увінчалися успіхом, але це не перешкодило спритним ділкам обернути все у вигідному для себе світлі...

Те, що на таке крутійство купилися члени правління ВАТ, зрозуміти ще можна. Оскільки їх просто не посвячували в деталі оборудки, а зі статутом СП вдалося випадково познайомитися лише після того, як підприємство вже працювало. Але повна індиферентність управляючого, покликаного ефективно розпоряджатися держвласністю, абсолютно незрозуміла.

За оцінками фахівців, участь ДП «Завод чистих металів» у СП «Силікон» призвела до втрати цілісного майнового комплексу ВАТ «Чисті метали», значного зменшення виробничого потенціалу та обсягів випуску продукції, виведенню з-під держконтролю потужностей єдиного в країні виробництва напівпровідникових матеріалів. АТ втратило можливість компенсувати борги за невиплачені зарплати (906 тис. грн.), перед Пенсійним фондом (384 тис. грн.) і бюджетом (325 тис. грн.). Першопричина цього — різке зниження обсягу виробництва, яке в січні—липні 2002-го становило 316 тис. грн., тоді як за аналогічний період попереднього року — 13 млн. грн.

На засіданні 17 грудня В.Волкова було усунуто від роботи. Виконуючим обов’язки голови правління рада призначила Віталія Лещенка, котрий працював першим заступником голови.

Проте через 10 днів В.Волков видає наказ, який не має юридичної сили, про звільнення В.Лещенка. Більше того, на територію підприємства його просто не пускає охорона, підпорядкована Волкову. І навіть після зборів акціонерів у лютому 2002 року, які обрали головою правління ВАТ В.Лещенка, службові кабінети довелося брати штурмом, заручившись підтримкою міліції. Фактично виконувати обов’язки новій адміністрації вдалося почати лише в серпні, після рішення кількох судів. Це дозволило підприємству лише за півроку погасити понад 600 тис. грн. боргів, перерахувати близько 3,9 млн. грн. поточних податків. Було введено в дію додаткове устаткування, значно поліпшило роботу машинобудівне виробництво, відчутно зріс вихід готової продукції. Проте говорити, що історія з реструктуризацією завершилася happy end, явно передчасно.

Бухгалтерські документи, у повному обсязі вивезені з підприємства в період адміністративного протистояння керівництвом «Силікону», досі не повернуто. Зокрема виявилися «втраченими» первинні документи бухзвітності за три роки... Торік у червні черговий суд ухвалив рішення про ліквідацію дочірнього підприємства «Силікон», але це рішення досі не виконано. І вже вкотре залишається тільки дивуватися позиції головного власника підприємства.

З подачі КГУ «Чисті метали» уклали договір про надання послуг «Силікону» в серпні-грудні минулого року. Причому із міркувань, про які можна лише здогадуватися, повноважний представник держави наполіг на зниженні ціни на користь комерційної структури більш як на 14%. А коли за рішенням судів у ВАТ почало повертатися майно, КГУ почала настійливо рекомендувати правлінню передати його... комерційним структурам. Ясна річ, рішенням спостережної ради В.Лещенка в лютому звільняють із посади голови правління ВАТ, призначивши на цю посаду Миколу Супруненка, який у період господарювання В.Волкова був заступником із питань безпеки.

І хоча кадрова перестановка з самого початку була нелегітимною (президентським указом від 2 грудня 2002 р. протягом двох місяців КГУ мала ліквідуватися з поверненням ФДМ акцій і припиненням повноважень у спостережних радах), Світловодський міськвиконком оперативно провів переоформлення реєстраційної картки суб’єкта підприємницької діяльності, де керівником «Чистих металів» було вказано М.Супруненка. Попри те, що ще в середині лютого нова спостережна рада дезавуювала рішення попередньої, робити виправлення міськвиконком не поспішає.

Позиція органу місцевого самоврядування виглядає дивною лише в тому разі, якщо не знати, що його очолює... В.Волков. Той самий, усунутий від керівництва заводом, але котрий переміг на виборах міського голови Світловодська, паралельно зазнавши невдачі, балотуючись у народні депутати. І за його підписом надіслано лист міністру промислової політики А.Мялиці... В.Волков від імені виконкому просить підтримати призначення на посаду голови правління ВАТ і директора дочірнього підприємства «Завод чистих металів» М.Супруненка.

Отут і порадіти б уважності представника влади до виробничих справ. Але ж «Силікон», як і раніше, працює на території заводу, але за одержані послуги платити не хоче. Тому, цілком природно, його позбавлено можливості реалізувати власну продукцію, доведену до товарного вигляду «Заводом чистих металів».

Були надії, що призначені на 10 квітня збори акціонерів нарешті поставлять крапку в усій цій історії. Проте з ініціативи ФДМ вибори голови правління, спостережної ради й ревізійної комісії вирішили провести через два тижні. Але й призначеного дня представники Фонду знову наполягли на відстрочці виборів, схиляючись до того, що правління повинен очолити М.Супруненко. А ще, на думку ФДМ, приватизацію «Чистих металів» необхідно закінчити якнайшвидше. Враховуючи те, що протягом минулих дев’яти років із цим, м’яко кажучи, не дуже поспішали, то нинішня сквапність аж надто схожа на бажання позбутися заводу, як остогидлого тягаря. Що ж, у ситуації, коли основні фонди позбавлено майнового наповнення, для остаточного знищення унікального підприємства час обрано навдивовижу вдало…