«БОМБА» ДЛЯ ТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО

На початку кожного опалювального сезону в містах України виявляють, що холоди настали несподівано, частину теплового господарства не відремонтовано, палива на зиму заготовлено недостатньо, а борги населення й підприємств за комунальні послуги, зокрема за опалення й гаряче водопостачання, сягають астрономічних сум. І так щороку протягом уже понад десятиліття. Але нинішнього року комунальники заговорили про те, що «запас міцності», зокрема успадкованих незалежною Україною від соціалістичних часів систем теплопостачання міст, вичерпано. Тобто, терміново треба щось робити, але на це «щось», ясна річ, немає грошей.

Населення, звісно, невдоволено якістю послуг теплокомуненерго (ТКЕ) й дорожнечею опалення та гарячої води. Досить сказати, що в середньому опалення квадратного метра площі міської квартири в Україні обходиться її мешканцям від 1 до 2 грн. на місяць протягом усього року. Звідки беруться такі тарифи — одному Богу відомо. Якщо перевести річну суму оплати за тепло у вартість, приміром, вугілля, то за опалення трикімнатної квартири середніх розмірів необхідно за рік заплатити стільки, скільки коштують 3,5 — 4 тонни найякіснішого вугілля-антрациту. Але реально, щоб обігріти таку площу, палива необхідно втричі менше. У середньому опалення невеличкої трикімнатної квартири обходиться її мешканцям у 80—100 грн. на місяць протягом усього року, але далеко не завжди вони мають це опалення, а гарячу воду в багатьох містах України — тільки в «сезон». То за що ж платить населення? І що ж це за «ринкова економіка» така, якщо монополіст — теплокомуненерго — за погане обслуговування вимагає платити дедалі більше, а місцева влада його ще й захищає? Саме так можна розцінити зростання тарифів на комунальні послуги в Одесі й позицію міської влади, а позаяк це відбулося в період сильного похолодання, то вся ця історія загалом відгонить шантажем...

Загалом, усі розуміють, що криза теплокомуненерго на порозі, але протистояти їй або неможливо, або дуже складно.

Ті споживачі тепла, в котрих є гроші, уже давно шукають розв’язання проблеми індивідуально — встановлюють у своїх квартирах системи опалення. Благо, такі вже існують. Це так звані газові казани конвекторного типу, які не потребують складної системи димоходів, для їх установки в звичайній міській квартирі досить зробити невеличкий отвір у зовнішній стіні. Власник хорошого імпортного конвекторного казана щомісяця витрачає (тільки в опалювальний сезон, і тільки на газ!) порядку 35—45 грн., але при цьому має і тепло, і гарячу воду, і газ на кухні. І почали багаті звертатися в місцеві органи влади з проханнями дозволити їм встановлювати у своїх квартирах такі казани.

Тим часом деякі бідні мешканці багатоквартирних будинків у різних містах, розуміючи, що оплачувати опалення їм не під силу, почали звертатися з іншими проханнями — відключити в них обігрівальні системи. І багаті, і бідні, як правило, мотивували свої прохання тим, що квартири в них приватизовані, тобто стали їхньою приватною власністю, тож тепер вони у своїх квартирах можуть робити все, що їм заманеться. І подекуди влада почала дозволяти встановлювати конвекторні казани й відключати від опалення незаможних.

Але тут сполошилися фахівці-теплотехніки й газівники, а також керівництво теплокомуненерго: відключення від теплопостачання багатих у перспективі загрожує фінансовим крахом для теплопостачальних організацій, оскільки вони втратять платоспроможних клієнтів, але залишаться з боргами й боржниками. Відключення певної частини «бідних» також не зміцнить їхнього економічного становища, оскільки видатки на обслуговування казанних, теплотрас тощо залишаться практично такими самими, але споживачів тепла, котрі хоча б теоретично в майбутньому могли б погасити борги й оплачувати послуги всіх цих теплокомуненерго, стане менше. Фахівців газових господарств не влаштовує при встановленні індивідуальних газових казанів у багатоквартирних будинках необхідність заміни труб газорозподільних мереж у будинках, на фасадах, внутрішньоподвір’євих і навіть внутрішньоквартальних газопроводів на труби більшого діаметра, оскільки в цьому випадку споживання газу багаторазово зросте (приблизно вп’ятеро). Разом з установкою конвекторних казанів зростає і небезпека катастроф (вибухів газоповітряної суміші в квартирах) оскільки немає гарантії, що все газове устаткування в таких будинках працюватиме надійно та безвідмовно.

Крім того, відключення окремих квартир у будинку від єдиної системи опалення вимагає переналагодження й регулювання подачі теплоносія в такі будинки й навіть цілі квартали та мікрорайони, позаяк із системи (на те вона й система) не можна без наслідків вилучати якісь її елементи. І, вважають фахівці, якщо кількість конвекторних казанів у будинку чи мікрорайоні перевищить 15%, відновити роботу системи буде вже неможливо або дуже складно: десь батареї в будинках будуть розпеченими, а десь мешканці замерзатимуть. Усувати неполадки буде складно також тому, що спеціалізовані організації, які виконують пусконалагоджувальні й регулювальні роботи на об’єктах теплопостачання, існують тільки у великих містах. У більшості порівняно невеликих міст таких служб просто немає. Неминучі й соціальні наслідки — демонстрації, пікетування, не виключено — із закликами взагалі не платити за опалення, що, скоріш за все, й станеться. Підтвердження того — реакція населення Одеси на підвищення тарифів на комунальні послуги (без особливої надії на підвищення їх якості), яку ентузіазмом назвати важко...

Нарешті, фахівці-теплотехніки заперечують проти відключення тепла в неплатоспроможних власників квартир і тому, що внутрішньобудинкові перегородки в будинках, зведених за останні десятиліття, не тільки не мають достатньої звукоізоляції, а й не розраховані на надмірні тепловтрати. Тобто якщо в будинку взимку з’явиться кілька «холодних» квартир, то суміжні з ними стіни, підлоги та стелі «теплих» квартир або кімнат неодмінно будуть зволожуватися й у них, ясна річ, теж буде не дуже тепло. Усе це, негативно впливатиме на довговічність конструкції всього будинку. І це далеко не всі неприємні наслідки.

Дехто висловлює і досить несподіване побоювання: не можуть же мешканці «холодних» квартир жити в них, зовсім не обігріваючись. Отже, вони навчилися красти електроенергію чи газ... Але при цьому змусити їх поставити у своїх квартирах газові лічильники, ніхто не має права.

Індивідуальні конвекторні казани заможні громадяни встановлюють у своїх квартирах переважно через невпевненість у тому, що завтра (через тиждень, наступного року тощо) теплокомуненерго опалюватиме багатоквартирні будинки і опалюватиме добре. До речі, цю тенденцію дуже швидко помітили фірми, що будують житло в містах. Приміром, «Київміськбуд» новозведені багатоквартирні будинки оснащує внутрішньоквартирними індивідуальними системами опалення й гарячого водопостачання — тими самими конвекторними казанами.

Є, можливо, ще один бік у цієї проблеми. Про нього мені якось розповів сусід за вагоном під час однієї з поїздок. Він виявився недавно звільненим на пенсію колишнім начальником газового господарства одного невеликого міста в Західній Україні. Якось його запросили на засідання міськвиконкому (хоча газове господарство й не комунальне підприємство). І мер, а також інші члени виконкому, почали вимагати відповіді: чому його контора «погано працює»? Мій співрозмовник щиро здивувався: чому жителі містечка скаржаться не йому, а відразу міському голові? У нього якщо й були скарги, то тільки на відсутність (іноді) у продажу скрапленого газу та його дорожнечу. Але мер «із товаришами» після інтенсивної психологічної обробки начальника газового господарства почали вимагати, аби він... підвищив тиск у розподільній мережі міста чи то вдвічі, чи то втричі (!?). Загалом, сказавши міському голові «кілька ласкавих слів» про те, що це не входить у компетенцію «батьків міста», мій співрозмовник грюкнув дверима. Згодом він дізнався, що один із відомих міських підприємців — родич мера — закупив десь велику партію конвекторних казанів. Та вони виявилися чи то промисловими, чи розрахованими на скраплений газ, чи на щось там ще, але для використання в будинках із звичайним природним газом під тиском, із яким він подається до газових плит, вони не підходили. Ось мер і вирішив допомогти родичу... Загалом, цей колишній газівник не знав, куди міський голова та його кум поділи цю гору казанів. Але, як мені здається, у проблемі з установкою конвекторних казанів у багатоквартирних будинках не можна скидати з рахунків і чинник лобіювання інтересів зацікавлених фірм, які виготовляють такі казани або торгують ними.

А стосовно регламентуючої бази цієї теми, то вона досить заплутана. З одного боку, 2 липня 1999 року вийшов у світ наказ Держбуду України № 45, що дозволяє встановлювати в багатоквартирних житлових будинках опалювальні прилади конвекторного типу. З іншого боку — існує низка документів компанії «Укргаз», суть яких зводиться до того, що «Укргаз» вважає можливим установлення індивідуальних опалювальних приладів і газових колонок у квартирах багатоповерхових будинків із недіючим центральним опаленням і гарячим водопостачанням. В інформаційному бюлетені Держкомітету з будівництва, архітектури і житлової політики України (Держбуд України), збірник 2001 року, №1 в одному випадку сказано, що встановлювати індивідуальні газові опалювальні казани в уже існуючих багатоповерхових будинках не можна, це можна робити лише в нових або реконструйованих будинках, де всі квартири оснащуватимуться казанами конвекторного типу або газовими камінами заводського виготовлення. Але в тому самому документі в іншому параграфі говориться, що в індивідуальних квартирах багатоквартирних будинків можна встановлювати конвекторні опалювальні казани, попередньо узгодивши їх установлення зі службою пожежної охорони, санепідемстанцією, службою охорони праці тощо й регіональним проектним інститутом.

Як на мене, ця проблема комплексна, і різні групи населення розв’язують її по-своєму. Хтось же навпаки — «гріє руки» на побоюванні громадян опинитися взимку в холодній квартирі. Але дуже велика категорія споживачів послуг теплокомуненерго внаслідок низького рівня доходів не може якось вплинути на цей процес. І таких серед міського населення України, судячи з боргів за комунальні послуги, від 40 до 60—70% і більше. Але, хоч як дивно, місцева влада в багатьох населених пунктах чомусь вважає, що більша частина неплатників — це... заможні громадяни. Хоч стій — хоч падай! Це в Україні багатих до 70% чи навіть більше? І ці мерзотники не хочуть платити за тепло, воду й каналізацію? Ну, зовсім ці «нові українці» знахабніли!

А недавно якась державна радіокомпанія дивувалася: у благополучному Києві з його дуже високою середньою зарплатою (понад 670 грн.) за останній місяць різко зросли (більш як на 40 млн. грн.) борги за тепло й гарячу воду. Так це в Києві! А в невеличких містах, де зарплата втричі менша й де вже давно забули, що таке гаряча вода, там що, теж із жиру бісяться?

Мабуть, проблема з оплатою тепла й інших комунальних послуг — соціальна, і пояснюється зубожінням значної частини населення країни. Саме зубожіння більшості породило прагнення заможної меншості не стати заручниками дедалі ближчого краху теплокомуненерго, тож процес встановлення індивідуальних опалювальних приладів у багатоквартирних будинках триватиме. Тим паче, що сьогодні законодавчо перешкодити йому дуже складно або майже неможливо. На місцевому рівні подекуди влада намагається ускладнити встановлення конвекторних казанів, приміром, поклавши на першого клієнта усі видатки на заміну труб внутрішньобудинкових, фасадних і подвір’євих газорозподільних мереж. Але ефективність такого методу гальмування знижується з появою нових охочих мати індивідуальні системи опалення й гарячого водопостачання. В інших випадках проектні організації відмовляються виконувати проекти на встановлення таких казанів у багатоквартирних будинках, якщо ці опалювальні прилади не мають принаймні п’ятикратного захисту від збоїв у роботі автоматики. До встановлення конвекторних казанів в індивідуальних будинках такої вимоги немає: коли й вибухне такий клієнт, то принаймні постраждає лише він і його родина, а не кілька десятків чоловік у суміжних квартирах багатоповерхового будинку. Інколи керівники газорозподільних організацій навіть намагаються обманювати бажаючих встановити у своїх квартирах конвекторні казани, пред’являючи їм, приміром, лист Одеського облгазу, надісланий у районні підрозділи цієї фірми на початку минулого року, у якому говорилося, що конвекторні казани можна встановлювати лише в новозведених або реконструйованих будинках, де всі квартири буде оснащено такими нагрівальними приладами. Хоча, як було сказано вище, це не зовсім так.

Підбиваючи підсумок, можна дійти таких висновків. Зі збільшенням кількості конвекторних казанів у багатоквартирних будинках фінансові показники теплокомуненерго або погіршуватимуться, або стабілізуються на нинішньому «напівмертвому» рівні. Це не дозволить своєчасно ремонтувати й міняти зношене устаткування й теплопроводи. У результаті в різних містах під час опалювального сезону може зрости кількість аварій із припиненням подачі тепла в житлові квартали. При досягненні «критичної точки» (коли кількість квартир, у яких буде встановлено конвекторні казани, перевищить 15%) , комунальні підприємства теплопостачання зазнають краху — як технічного, так і фінансового. Це, у свою чергу, викличе в розпалі якоїсь зими якщо не соціальний вибух (у містах, що особливо постраждали від економічної розрухи), то принаймні великі заворушення — стихійні демонстрації, мітинги, пікетування різних установ місцевої влади тощо.

З іншого боку, схоже, встановлення індивідуальних казанів у приватизованих квартирах громадян — закономірний та об’єктивний процес, зупинити який уже неможливо. Але цей процес — бомба заповільненої дії для теплокомуненерго. Проте жертвами вибуху цієї «бомби» стане більшість споживачів тепла, оскільки вартість послуг ТКЕ значній більшості громадян України сьогодні не по кишені. Водночас вони не можуть дозволити собі придбати власну систему опалення (надійний імпортний конвекторний казан у роздрібному продажі коштує від 500 до 1000 дол.).

Виправити становище може, на перший погляд, тільки різке зростання доходів населення (що малоймовірно). Це дозволить багатьом погасити борги комунальникам. Але, з іншого боку, гіпотетичне зростання добробуту населення цілком закономірно прискорить процес установлення індивідуальних казанів у приватизованих квартирах. Якщо ж помітного зростання доходів не буде, агонія теплокомуненерго триватиме ще який час. На мій погляд, в обох випадках загибель теплокомуненерго в їхньому нинішньому вигляді неминуча. Залишається розв’язати лише одну задачку: що в цьому випадку робити бідним, котрих в Україні з часом чомусь не меншає, і пенсіонерам? Помирати разом із ТКЕ?