Без хліба не залишимося, але витратитися доведеться

Відповідно до класифікатора МНС, загибель понад 10% посівів дає підстави визнати регіон зоною над­звичайної ситуації. Хоча, признатися, запорізькі поля зовсім не справляють враження постраждалих від спеки. Загалом озимі в області вийшли з зими в хорошому стані: з 469 тис. гектарів втрати становили лише 8 тис. Правда, поки що це лише попередні оцінки, без урахування впливу тривалої спеки. Чого не скажеш про посіви ярових культур. Щодо них вирок остаточний: 183 тис. га підлягають списанню. Незвичні кліматичні умови зими й посушливої весни, на жаль, зробили свою чорну справу — комплекс весняно-польових робіт у результаті перетворився на даремну витрату сил і коштів.

Селяни вкотре опинилися один на один зі стихією. На відміну від зарубіжних колег, їм не доводиться розраховувати на страхову компенсацію втрат. Попри держпрограму, яка передбачає компенсацію половини страхових внесків, запорізькі аграрії цей різновид послуг не шанують. Тільки торік в області залишилися невикористаними приблизно півмільйона гривень, виділених у бюджеті для підтримки страхування посівів. Причина банальна. Страхові компанії, м’яко кажучи, не дуже бажають цим займатися, відлякуючи потенційних клієнтів високими відсотковими ставками та купою умовностей, які урешті-решт роблять відшкодування нездійсненним. Такі, на жаль, реалії агробізнесу в зоні ризикованого землеробства.

Недостатня кількість опадів, високий температурний режим і брак продуктивної вологи в грунті були характерні для 1996, 2000, 2003 років. Утім, безсніжні морозні зими й посушливі весни траплялися й у віддаленішому минулому. Але чому в ті роки залежність агросектора від примх погоди була не такою значною?

Відповідь на це запитання варто пошукати в особливостях організації сільгоспвиробництва. Мудрований термін «диверсифікація» раніше просто означав виробництво, яке поєднує кілька різновидів діяльності. У минулі часи навіть спеціалізовані господарства непорушно дотримувалися правил розвитку основних аграрних галузей: рослинництва, тваринництва й овочівництва. Кожна з них не тільки органічно доповнювала, а й підстраховувала інші, забезпечуючи зрештою позитивну рентабельність сільгоспвиробництва загалом.

Із настанням агрореформи найслабкішою ланкою в цьому ланцюзі виявилося тваринництво. Так, порівняно з 1990 роком кількість поголів’я в регіоні скоротилася більш як уп’ятеро. Природно, різко зменшилася потреба в кормах. У структурі посівних площ питома вага цих культур стала займати менше 14%. Тоді як відповідно до науково обгрунтованих норм частка кормової групи має бути як мінімум удвічі більшою.

Сподіватися на те, що цього показника вдасться досягти в найближчому майбутньому, навряд чи варто, оскільки торік поголів’я великої рогатої худоби в області знову скоротилося майже на 8%.

У фаворити аграрного сектора вийшло рослинництво. Та тільки особливості цього лідерства постають далеко не в найкращому світлі.

Якщо 1990 року валовий збір зерна в області перевищив 3 млн. тонн, то п’ять років по тому він обмежився 1,5 млн. Результат наступної п’ятирічки виявився ще сумнішим — менше 1 млн. тонн. І навіть у відносно сприятливому минулому році регіону не вдалося подолати 2-мільйонний рубіж.

Зменшення виробництва зерна практично наполовину стало для області незворотним. Іншого, на жаль, не дано з урахуванням сталої тенденції скорочувати посівні площі зернових культур. Замість науково обгрунтованих 50% зерновий клин у ліпшому разі становить 40, а то й зовсім урізається до третини.

Причина проста: виробництво пшениці з кожним роком стає все менш привабливим. Вибір аграріїв орієнтовано на технічні олійні культури, які обіцяють високу рентабельність: сою, ріпак, сорго. Правда, технологія їх обробки не тільки незвична, а й досить складна. Тому більшість віддають перевагу соняшнику, частка якого в структурі посівних площ уже перевалила за 20%. Хоча агронаука й обмежує цей показник 12%, у низці районів він вищий утроє, а в окремих господарствах — і вп’ятеро.

І це при тому, що внесення мінеральних і органічних добрив різко пішло на спад. Порівняно з 1990 роком кожен гектар посівів вимушений задовольнятися в 10—20 разів меншими дозами. Як наслідок, продуктивність запорізьких грунтів катастрофічно знижується. За твердженням учених, останніми роками 95% врожаю сільськогосподарських культур формується винятково за рахунок природної родючості. Такий розвиток подій несе загрозу продовольчій безпеці, одним із ключових чинників якої було, є й буде саме зернове виробництво.

Це раніше держава авансувала сільгоспвиробників під заготівлі зерна, а з приходом ринку така практика практично зникла. Щоб придбати насіння, пально-мастильні матеріали, підготувати техніку для нового виробничого циклу, селянам нічого не залишається, як реалізовувати хліб на кабальних умовах, поповнювати обігові кошти за рахунок банківських кредитів під, м’яко кажучи, завищені від­сотки. От і виходить, що за таких умов вирощувати пшеницю просто економічно недоцільно. Тим часом влада з розумним виглядом проповідує свою основну ідею, зміст якої зводиться до формування умов і вироблення механізмів, які стимулюють вирощування тієї чи іншої сільгоспкультури.

На словах зусилля видаються вельми вражаючими. Досить пригадати, що останніми роками в області було розроблено програми, назви яких говорять самі за себе: «Зерно Запоріжжя 2001—2004» «Родючість грунтів 2003—2005». Та й нині крім 26 загальнодержавних діють кілька обласних програм, покликаних поліпшити культуру землеробства, відродити зернове виробництво. Проте про їх ефективність красномовно свідчать показники валового збору й урожайності зернових, які за останні 16 років знизилися відповідно в 1,6 і 1,5 разу.

На відміну від попередніх, нинішні жнива обіцяють початися на два-три тижні раніше й потребують стислих строків. А це означає, що навантаження на комбайн, швидше за все, знову буде надмірно високим, перевищивши 300 га. На жаль, точної цифри в обладміністрації не мають, посилаючись на те, що вона стане відома лише в двадцятих числах червня, коли завершиться плановий техогляд комбайнового парку. І як тут, питається, вкотре не удатися до ретроспекції, згадавши часи, коли існувало непорушне правило: з ремонтом сільськогосподарської техніки упоратися до 1 січня, трактори поставити на лінійку готовності до 23 лютого, а комбайни — до травневих свят.

Утім, в обласної влади все ж є привід для гордості: цього року обіцяє дати перший результат програма, покликана сприяти аграріям у придбанні складної сільгосптехніки. За підсумками конкурсу, заручившись бюджетною підтримкою, підприємства-щасливчики зможуть придбати в кредит без першого внеску 20 нових комбайнів. Жаль тільки, що станеться це, швидше за все, по закінченні жнив. А про те, наскільки вагомим виявиться поповнення, можна судити з того, що раніше комбайновий парк області щороку збільшувався на 500 машин, а 300, які відслужили свій термін експлуатації, позбувалися...

За прогнозами, врожайність зернових в області цього року становитиме 16 центнерів із гектара, що дасть змогу забезпечити валовий збір на рівні 1 млн. тонн — майже наполовину менше, ніж минулого. У принципі, цього ресурсу, хоч і так-сяк, але достатньо для забезпечення потреб регіону в кормовій базі, формуванні насіннєвого й продовольчого фондів. Але розраховувати, що весь зібраний врожай залишиться в регіоні, щонайменше наївно. Тому влада вже наперед планує виділити кошти на компенсацію кредитної ставки основним хлібовиробним підприємствам у разі імпортних закупівель зерна. У такий спосіб в області сподіваються уникнути різкого підвищення ціни на хліб.

А в тому, що він подорожчає, на жаль, сумніватися не доводиться. Особливо якщо врахувати, що монопольне право (приблизно 75%) на регіональному ринку хлібопечення належить одній компанії...