БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ — ТАЄМНИЦЯ ДЛЯ БАНКІРІВ ЗАКОН ПРО БАНКИ І БАНКІВСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПРИЙНЯТО. ЩОБ ЗАВТРА ПОМІНЯТИ?

Поділитися
До загального задоволення банкірів, і не тільки вітчизняних, у народних депутатів усе ж знайшовся ...

До загального задоволення банкірів, і не тільки вітчизняних, у народних депутатів усе ж знайшовся дуже короткий період у пленарних засіданнях для того, щоб хутенько й без особливих обговорень прийняти спочатку в другому читанні і відразу в цілому новий закон «Про банки і банківську діяльність». Логіка такої надоперативності цілком зрозуміла: чого його воловодити, якщо, за словами заступника глави парламентського фінансового комітету Ігоря Юшка, більшість із розглянутих понад 600 зауважень до законопроекту враховано. Та й яка там законодавча творчість у проміжку між тримісячним бюджетним шоу і морозівським «кіносеріалом», який привів депутатський корпус Верховної Ради в стан крайнього збудження. Слава Богу, що взагалі руки дійшли до закону, котрий півтора року спільно готували Національний і Світовий банки, парламентський профільний комітет, банківські асоціації. Інакше — прощай кредити МВФ і Світового банку. Причому, $60 млн. із останніх $100 млн. позики по проекту реструктуризації фінансового сектора, за словами віце-прем’єра Юрія Єханурова, СБ міг би виділити ще до нового року.

Проте поспіх, як відомо, більше підходить зовсім не для прийняття законів... Юристи кажуть, що робота над нинішньою, другою редакцією «банківського» закону аж ніяк не закінчиться — його доведеться серйозно доробляти.

Перший закон-ветеран про банки й банківську діяльність зразка 1991 року прослужив майже десять років. Його молодий правонаступник, 7 грудня прийнятий Верховною Радою, природно, більш досконалий. На думку глави парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Валерія Альошина, новий закон сприятиме поліпшенню ситуації на ринку банківських послуг, активізації ділової активності в цілому та кредитуванню реального сектора економіки зокрема.

Годі й балакати — багато нового і корисного потрапило у витвір Нацбанку. Тут і статті, що регулюють порядок створення банківських об’єднань — корпорацій, банківських і фінансових холдингових груп — із метою концентрації капіталу. І порядок реорганізації та ліквідації банківських установ. Повноваження й терміни запровадження тимчасової адміністрації в комерційному банку. Зроблено навіть спробу поборотися з практикою відмивання в банківській сфері «брудних» грошей. Детально прописано порядок створення банків з іноземними інвестиціями. Запропоновано нововведення в управлінні державними банками. Але при всьому цьому ідеальним прийнятий закон не назвеш. Тому ніхто не гарантує, що через якийсь час цей другий не замінить третій, ще досконаліший. А може статися, що навіть не третій, а ще один другий, адже прийнятий парламентом закон ще не підписав Президент...

«Де гроші, Зіно?»

Фінансисти зітхнули з полегшенням. Жорстка прив’язка мінімального статутного капіталу банку до 25 млн. грн. у закон не пройшла. Нацбанк пішов назустріч новачкам, які жадають посмакувати принадами банківського бізнесу. Його остаточний вердикт:

— 1 млн. євро знадобиться для реєстрації регіональних кооперативних банків;

— 3 млн. євро — для комерційних банків, що здійснюють свою діяльність на території певного регіону чи області;

— 5 млн. євро — для банків, діяльність яких поширюється на територію всієї України.

Однак сказати однозначно, що все це краще, аніж колись, ніхто з банкірів не береться. По-перше, 5 млн. євро — це не те ж саме, що 25 млн. грн. Курсова арифметика — річ далеко не проста. Ще пам’ятний кризовий 1998-й, щоб забувати про це. Втім, і наступні роки були не набагато кращими, у результаті чого обсяг капіталу українського банківського сектора в гривні зростає, а у валюті — зовсім навпаки. Порівняйте. Якщо 1997 року загальний капітал оцінювався в 3,3 млрд. грн. і це відповідало $1,7 млрд., то 1998-го — уже 4,8 млрд. грн. (або лише $1,4 млрд.), 1999-го — 5,7 млрд. грн. (і тільки близько $1,1 млрд.). Нічим не кращі показники і нинішнього року. Принаймні в першій його половині така тенденція зберігалася.

Розраховувати ж на статутний фонд у 1 млн. євро банкам не доводиться. Бо немає в нас поки кооперативних банків (не плутати з корпоративними). Та й із 3 мільйонами не все так просто. Закон не визначає такого поняття, як «діяльність на території певного регіону» (так само, як і «діяльність на території всієї України»). Відповідно, не зрозуміло, яким, наприклад, вважати банк із декількома філіями, розташованими в різних областях, — регіональним чи всеукраїнським. Тож навіть запропонованими послабленнями не дуже й скористаєшся. Заклики ж типу «маленькі банки — малому бізнесу» автори закону не взяли в розрахунок. Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.

У результаті над банками постійно висить дамоклів меч нездатності їхніх «статутників», а грошей у країні зі шкутильгаючою на обидві ноги економікою узяти ніде. Крім, як відомо, у тіньовому секторі... Чи не звідси «мода» на конвертаційні центри й фіктивні фірми, яким важко обійтися без допомоги фінансових установ. І, як наслідок, настирливий інтерес ДПА до інформації, що підпадає під гриф «банківська таємниця».

Доступність за сімома замками

Наполегливі спроби ДПА отримати (за підтримки НБУ) від банків максимум інформації про їхню клієнтуру й малоефективні спроби банків відбити ці напади засвідчили, до сорому банкірів, що, за великим рахунком, ніякої банківської таємниці немає. На це хворів старий закон. Але, схоже, важкої спадковості не вдалося уникнути й новонародженому. Лише на стадії першого читання була відчайдушна спроба записати в документ просту й прозору норму, відповідно до якої банкам дозволялося б видавати чужі «секрети» винятково за рішенням суду. Однак, зі зрозумілих причин, пропозиція розвіялася із законопроекту, як туман.

У результаті проблеми в банків і їхніх клієнтів залишилися старими, хоча певну ясність у питання приховання й відкриття таємниці все ж внесли. Зокрема, стало зрозуміло, що ж конкретно варто вважати банківською таємницею і, головне, хто до неї і за яких умов може мати доступ. Так, стаття 62 однозначно робить доступною банківську таємницю юридичних і фізичних осіб—суб’єктів підприємницької діяльності для суду (без обмежень), органів прокуратури, СБУ, Міністерства внутрішніх справ (по конкретних особах і в конкретний проміжок часу). Не забуто й побажання ДПА, та лише на випадок, якщо її співробітників будуть цікавити не всі рахунки разом, а лише конкретних юридичних і фізичних осіб—суб’єктів підприємницької діяльності.

Тепер головне для тих, хто цікавиться чужими секретами — правильно скласти запит у банк. А він, до речі, крім підпису керівника органу, що запитує, передбачає обов’язкову вказівку підстав для отримання конфіденційної інформації та посилання на норми закону, відповідно до яких орган має право на отримання необхідних йому відомостей.

Гірше, тобто невизначено, виглядає справа з інформацією, яка стосується фізичних осіб, далеких від підприємницької діяльності. За словами виконавчого директора Асоціації банків Львівщини Любові Осташевської, закон виписаний так, що достеменно не зрозуміло: чи то таку інформацію без відома фізособи можна видавати лише за письмовою вимогою (або рішенням) суду, чи то вона доступна в тому числі й прокуратурі, органам безпеки, внутрішніх справ і податківцям.

«Слов’янський» варіант тепер не в моді

Зате на радість банкірів з’явилася дуже потрібна 59-а стаття «Арешт, стягнення і припинення операцій по рахунках». Вона містить у собі корисні норми, відсутність яких раніше не тільки могла попсувати нерви як банкірам, так і їхнім клієнтам, а й вплинути на репутацію і фінансове благополуччя банку, що, відповідно, рикошетом відбивалося на рахунках його вкладників. Зокрема, у статті записано, що «зупинення власних видаткових операцій банку по його рахунках, а так само зупинення видаткових операцій по рахунках юридичних і фізичних осіб, здійснюється уповноваженими законами України державними органами виключно у випадках, передбачених законами». При цьому, зауважте, «забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку або зупиняти усі операції по цих рахунках».

Багатьом банкам добре знайома ситуація, коли на одну-дві доби блокуються рахунки. За надзвичайним збігом обставин, періоди «блокади» найчастіше збігаються з періодами сплати податків. У результаті клієнти банку сплачують податки, які з об’єктивних причин, що не залежать від банку, не можна належним чином провести. Пеня і штрафні санкції накручуються, а винних немає. Юристи впевнені, що нововведення допоможуть уникнути такої ситуації. А може, навіть більш критичної. Пригадайте, як знерухомленням рахунків податкова служба потопила банк «Слов’янський». На думку Любові Осташевської, у такий спосіб по суті покарали банк і його вкладників, замість того, щоб притягти до відповідальності менеджмент.

Глухий захист

Виставивши європейські вимоги до мінімального стартового капіталу вітчизняного банку, автори фінансової конституції не змогли чи просто не захотіли в рамках цього ж закону вирішити питання захисту капіталів від знецінювання. Хоча перше і друге — речі взаємозалежні. Інфляційні процеси в економіці європейських країн і темпи девальвації їхніх валют не порівняєш з українськими, але там ніхто не забороняє захищати свої кошти від знецінювання і хеджирувати курсові ризики через кошик валют. Більше того, там це нормальна практика. Однак те, що є звичною світовою практикою, зась у нас — закон навіть не згадує про рятівну для банків «структурну» валютну позицію. Замість цього він зобов’язує їх коригувати розмір свого капіталу «на індекс девальвації або ревальвації інфляції (можна лише здогадатися, про що це. — С.С.) за рахунок і в рамках валових доходів або витрат банку».

Як саме цю хитромудру корекцію здійснювати, ще має придумати й описати у своїй методиці Національний банк, а комерційним банкам уже сьогодні потрібно думати, як свій капітал не лише зберегти, а й збільшити. Судячи зі ст. 100 і 101 закону, у них на це залишилося не так багато часу: протягом року доведеться пройти переліцензування відповідно до нових вимог; протягом двох — привести свою діяльність у відповідність із ухваленим законом. Отже, й для них, як і для новачків, вимоги до мінімальних розмірів капіталу теж стають головним болем. Інакше ліцензії тю-тю, а з ними й «кредитно-депозитний» бізнес. І тоді доведеться випробувати на собі всю принадність статей про ліквідатора, якого призначає всемогутній Нацбанк — фактично Господь Бог банківської сфери.

До речі, після прочитання закону не залишається сумніву, що НБУ може робити з банками все, що хоче, — задля горезвісної фінансової стабільності. Економічна самостійність комерційних банків не заважає йому змінювати на свій розсуд чимало вимог і норми, навіть прописані в новому законі. Начебто б нічого: гнучкість у законотворчості — річ корисна. Тільки от лихо — норми дозволено змінювати чомусь у бік пожорсткішання, а не навпаки...

Щоправда, автори закону залишили за банками право оскарження рішень, дій або бездіяльності Нацбанку та його посадових осіб, але відразу порадили їм особливо не розслаблятися — «подача скарги не зупиняє виконання оскарженого рішення або дії». Хоча практика свідчить: мало в нас хоробрих, які осмілилися подати в суд на атланта банківської системи...

Ахіллесова п’ята

У положеннях, що стосуються особливостей державних банків, розробники закону явно перестаралися. Забули, що вони зачіпають інтереси не лише підзвітних НБУ комерційних банків, а й безпосередньо виконавчої влади. У будь-якому випадку навряд чи Кабміну сподобається, що тепер не він призначає людей у спостережну раду Ощадбанку й Укрексімбанку, а навпіл (по сім представників) Верховна Рада і Президент. Термін повноважень членів ради визначений у п’ять років, до його складу «можуть входити народні депутати, представники органів виконавчої влади...» Невже НБУ так сподобалася спостережна рада, яка нависає над ним, що він вирішив перенести цю ж систему і на державні банки? Якщо виходити з такої логіки, то потрібно поширювати той самий підхід і на всі інші державні підприємства, а це вже занадто.

Навіть парламентський куратор закону про банки й банківську діяльність Ігор Юшко погоджується з тим, що нововведення досить спірне. Він вважає, що, з одного боку, порядок, що нині діє, відповідно до якого спостережна рада призначається урядом, створює передумови для нав’язування банку органами виконавчої влади рішень, які йому невигідні з комерційної точки зору. З іншого боку, новий порядок формування спостережних рад може призвести до того, що до них увійдуть бізнесмени, «які можуть лобіювати власні комерційні інтереси».

У будь-якому випадку Президенту та його радникам доведеться добре посушити голови над цим та іншими новаціями. І від їхнього остаточного рішення залежатиме, як швидко з’являться перші зміни в новому законі. Якщо він, звичайно, справді стане таким.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі