Балтика під загрозою

Поділитися
Будівництво німецько-російського Північно-Європейського газопроводу суперечитиме попереднім домовленостям, що випливають з Другої Гельсінкської конвенції про захист морського середовища Балтики...

Будівництво німецько-російського Північно-Європейського газопроводу суперечитиме попереднім домовленостям, що випливають з Другої Гельсінкської конвенції про захист морського середовища Балтики. Такі висновки можна зробити на підставі інформації про можливий вплив будівництва балтійської труби на навколишнє середовище, яку «ДТ» отримало від управління Приморського воєводства Польщі, Морського управління та Морської академії в Гдині. Нині польські вчені активно вивчають ситуацію, оскільки NordStream передав документацію проекту для громадського обговорення в країнах — учасницях Гельсінкської конвенції. Екологічні застереження висувають також учені інших прибалтійських країн, насамперед зі Швеції, Естонії, Латвії та Литви.

Тема будівництва газопроводу з Росії дном Балтійського моря до Німеччини викликала неабияку реакцію в наукових колах Примор’я. На стіл воєводи потрапило 33 звернення, з яких 16 — це зауваження фізичних осіб і громадських організацій, а 17 є серйозними науковими дослідженнями. Громадські обговорення відбулися також у двох інших приморських регіонах Польщі, однак там вони мали менший резонанс. Нині справу вивчає польський уряд, який мусить висловити своє офіційне ставлення до будівництва газопроводу Гельсінкській комісії (HELCOM) та інвестору.

Планований маршрут газової труби пролягатиме в зоні, де після Другої світової війни було захоронено хімічні боєприпаси переможеної Німеччини. Основна проблема полягає в тому, що ніхто не знає точного місцезнаходження цих захоронень. Адже боєприпаси затоплювали у морі не завжди там, де планували, та лише вибірково підтверджували цей факт у документах. Небезпечні предмети могли переміщуватися морськими течіями на невідомі нині ділянки моря, аж поки вони не знаходили місце на дні. Тож навіть у наш час можливі нещасні випадки, коли рибалки несподівано виловлюють якийсь предмет, що виділяє іприт. Востаннє у польських морських водах такий дуже серйозний випадок стався 1997 року поблизу Леби. Ще гіршою є ситуація неподалік датського Борнгольма та в Датських протоках, де розташовані основні місця захоронення хімічної зброї.

Росіяни заспокоюють: проект газопроводу цілком безпечний для морського середовища, оскільки на екологічний аудит виділено дуже великі кошти. Більше того, у підготовчій фазі цього проекту потрібно достеменно дослідити дно моря за маршрутом прокладення труби, тож це дасть змогу дістатися небезпечних матеріалів та остаточно позбутися їх. Утім, саме в цьому і полягає головна загроза, що її несе газопровід, та невідповідність російсько-німецьких планів існуючим на сьогодні домовленостям. Офіційна позиція HELCOM щодо хімічної зброї, розроблена після численних досліджень і конференцій (також з участю росіян), однозначна: «Наразі нічого не чіпати». Адже нині відсутні ще технології, які дали б змогу більш-менш безпечно вилучити іржаві боєприпаси з дна моря. Також невідомо, як їх потім утилізувати на суші та що робити з продуктами цих процесів.

Доки боєприпаси залягають на дні, можна принаймні бути впевненими, що не станеться катастрофи регіонального масштабу, хоча й надалі траплятимуться локальні нещасні випадки. Якщо ж почнуть піднімати ці небезпечні предмети на поверхню, негативні наслідки можуть бути значно більшими. Тож треба дочекатися, поки розроблять відповідні технології, а наразі слід зосередитися на моніторингу та опрацюванні інструкцій на випадок надзвичайної ситуації — так вирішила Гельсінкська комісія.

Науковці впевнені, що така технологія колись з’явиться. Але спочатку треба дослідити як самі небезпечні речовини, так і їхню «упаковку». Однак на сьогодні рівень знань із цих питань майже нульовий. Адже йдеться про складові, які використовували майже виключно для військових цілей, а відтак, вони становили державну таємницю. Слід також мати на увазі, що, згідно з Женевською конвенцією про заборону розповсюдження хімічної зброї, не можна отак взяти й синтезувати іприт або табун. Щоправда, виробництво цих інгредієнтів для наукових цілей можливе, однак жорстко обмежене.

До речі, найбільше про цю хімічну зброю знають росіяни. Інформація, яка є в архівах колишнього СРСР, багато в чому могла б допомогти ученим і інженерам із країн Балтії. На жаль, Москва поки що не бажає поділитися нею зі своїми партнерами, що додатково ускладнює співпрацю в рамках HELCOM і Ради держав Балтійського моря.

Та навіть якщо ретельно дослідити властивості всіх захоронених у Балтійському морі небезпечних речовин, то і тоді ці дані не будуть особливо корисними. Адже потрібно знати, як ці сполуки поводяться в морській воді на глибині, скажімо, 50 метрів, після шістдесяти років залягання в поіржавілій оболонці. Очевидно, що в лабораторних умовах такі дослідження провести неможливо. Проекти зі створення ефективних комп’ютерних симуляцій перебувають у початковій фазі, оскільки уряди країн Балтії не поспішають виділяти кошти на ці дослідження.

Наразі HELCOM не запропонувала нічого, що дало б надію на розв’язання цієї наболілої проблеми. Гельсінкська комісія рекомендує насамперед докладно вивчити всі наявні документи та провести інвентаризацію цих боєприпасів. Однак дослідити всю акваторію Балтійського моря неможливо. Тут можна провести паралель: на суші ніхто не переорює всієї території країни метр за метром у пошуках археологічних знахідок. Натомість це роблять при нагоді, у разі початку якогось будівництва. Також докладне дослідження дна моря проводять, як правило, перед визначенням нового судноплавного маршруту або на ділянках, де збираються видобувати нафту чи прокладати трубопровід.

Професор Тадеуш Касперек з польської Академії військового флоту в Гдині рекомендує ретельно досліджувати всі виловлені бойові отруйні засоби, включаючи ракети, діжки тощо, в яких вони містяться. Це найкращий спосіб здобути необхідні знання про БОЗ, на основі яких можна буде розробити технологію утилізації цієї зброї. На жаль, у більшості випадків це неможливо з точки зору безпеки. Адже БОЗ виловлюють переважно рибалки десь у морі, зовсім до цього не готові. Відтак, їм навіть важко збагнути, як із цими знахідками поводитися, щоб уникнути небезпеки. Також легко можна переплутати брилу іприту з такою бажаною знахідкою, як бурштин. Тож найважливіше у такій ситуації — зберегти здоров’я, а вже потім думати, як транспортувати знайдену брилу до порту. Найбезпечніше в таких випадках — це викинути її назад у море, причому обов’язково треба повідомити відповідні служби та скласти протокол, а інформацію про випадок занести до реєстру.

Втім, коли вже відомо, де шукати хімічну зброю, туди можна відправити науково-дослідне судно і зібрати (виловити) матеріал для досліджень. Гдинські та гданські вчені безуспішно зверталися в цій справі до польського Комітету наукових досліджень. Варшава проігнорувала цю справу й коштів на ці роботи не виділила.

Три роки тому приморським ученим удалося зацікавити справою дослідження хімічної зброї років Другої світової війни польський сенат (верхню палату парламенту). У травні 2004-го провели засідання спеціальної комісії, ознайомили з проблемою політиків та урядовців. Утім, виявилося, що між Варшавою та Гданськом із Гдинею існує непереборний бар’єр нерозуміння. Варшавські політики та урядовці виявилися цілком некомпетентними в морських справах, за які вони відповідають (все ж таки влада Польщі залишилася дуже централізованою). Вони вислухали зауваження експертів, подякували їм за виступ і… не підтримали жодної з пропозицій приморських науковців. На численні зауваження про те, що Комітет наукових досліджень повинен виділити кошти (не такі вже й великі) на вивчення властивостей хімічної зброї, у відповідь пролунало, що це завдання структур ЄС. «Нехай вони самі все профінансують», — цю думку висловили й інші учасники засідання.

Та несподівано для багатьох ЄС таки вирішив виділити гроші на дослідження дна Балтійського моря. Створення такої програми активно домагається Німеччина за підтримки Франції, Нідерландів і Бельгії, а також за сприяння Великобританії та країн Середземномор’я. Однак це буде... програма очищення маршруту проектованого газопроводу від хімічних боєприпасів, щоб компанії NordStream легше було прокладати трубу. Хоча країни всередині свого «клубу» домовилися про іншу процедуру поводження з хімічною зброєю. Що ж поробиш, коли в ЄС рішення про долю Балтики ухвалюють не Швеція, Литва, Естонія чи Польща, а брюссельські бюрократи та Європейська комісія загалом. Тож держави Південної Європи разом із Німеччиною та Великобританією без проблем нав’язують балтійським країнам ЄС свої рішення. Позицію таких структур, як HELCOM або Рада держав Балтійського моря, ніхто в Брюсселі особливо не бере до уваги.

Пропозиція очистити Балтійське море від небезпечних речовин звучить дуже переконливо й привабливо. Особливо для євробюрократів з країн Південної Європи, а також з Франції та Великобританії, які про балтійські справи не мають щонайменшого уявлення. Бо ж хіба можна протестувати проти вилучення з середовища та остаточної нейтралізації «екологічної бомби»? Тож не буде зайвим сказати кілька слів про те, що ж воно таке — хімічна зброя на дні Балтійського моря, й чого від неї можна чекати. Тоді стане зрозумілим, що видалення її з моря за нинішніх умов рівнозначне екологічному самогубству.

У Балтійському морі захоронили передусім іприт, арсенові сполуки, адамсит та хлороацетофенол. Форма боєприпасів була різною: бомби й міни, димові гранати, діжки, банки, цистерни. Захоронення в морі як метод знищення зброї масового ураження передбачила Женевська конвенція. У повоєнні роки важливішим видавалося завдання позбутися цієї зброї, ніж те, якими можуть бути наслідки її тривалого перебування в морському середовищі. Головним було позбутися зброї швидко. Цей метод використовували як війська західної коаліції, так і соціалістичного табору. Причому західні армії викидали хімічну зброю і в інших морях, передусім у Північному.

Що стосується східного табору, то цю операцію здійснювали дві держави — СРСР та НДР. Причому німці виконали це доволі ретельно, згідно з попередніми планами, а всі операції записали у відповідних документах, які Берлін зберігає досі. Тоді як з радянських кораблів багато зброї викидали ще по дорозі до визначених місць захоронення, щоб якнайшвидше позбутися небезпечного вантажу. Таке відбувалося передусім поблизу Борнгольмської глибини. Слід також додати, що СРСР цілеспрямовано вибирав місця захоронень, віддалені від своїх берегів (винятком була Гданська глибина). З інших відомих зон захоронення можна назвати ще такі: південно-західна частина Готляндської глибини (вона також розташована на маршруті газопроводу), Малий Белт у Датських протоках, а також ділянка в 26 милях на північ від польського Колобжега та в 24 милях на північ від польської Устки.

Найбільше проблем створює іприт. Щоправда, в природному стані він унаслідок гідролізу розкладається на нетоксичні сполуки, однак у морській воді він утворює токсичні брили. У разі контакту з іпритом на тілі людини виникають глибокі виразки. Однак медицина вміє лікувати наслідки цієї хвороби. 1955 року морські хвилі викинули ємності з іпритом на польський пляж поблизу Дарлувка — тяжкі опіки отримали 120 дітей. Подібні випадки траплялися доволі часто впродовж перших двадцяти років після війни. Останнім часом хімічна зброя на пляжі не потрапляла, хоча час від часу якесь рибальське судно виловлює небезпечні речовини. Причому, що вища економічна активність у зоні захоронення боєприпасів, то більша ймовірність нещасного випадку.

Як оцінюють фахівці, металеві ємності, в яких захоронені ці небезпечні речовини, проіржавіли на 70–80%. Цілковите вивільнення бойових отруйних засобів масового ураження з їхніх носіїв відбувається впродовж 8–390 років із моменту захоронення, залежно від умов та матеріалів. Однак ці дані стосуються ситуації, коли захоронені матеріали залишаються недоторканними. Навіть найменше втручання може легко призвести до знищення всієї конструкції, яка, коли її не чіпати, могла б протриматися ще кілька десятків років. Як наслідок, таке втручання може спричинити поширення смертельно небезпечних речовин у зовнішньому середовищі, що означатиме екологічну катастрофу.

Однак не все так безнадійно. Щільність іприту становить 1,27 г/см3, тобто він трохи важчий за воду. Відтак, навіть у разі цілковитого руйнування «коробок»-носіїв іприт може залишатися на тому самому місці. Особливо якщо він вкритий навіть тонким шаром піску. Втім, найновіші дослідження показують, що пісок періодично то вкриває, то оголює боєприпаси, створюючи тим самим підвищену загрозу. Науковці дійшли також висновку, що під дією природних чинників іприт може становити загрозу лише в місцевому масштабі.

Одним із можливих способів подолання наслідків розкладу хімічної зброї вчені вважають захоронення їх у саркофагах на кшталт чорнобильського. Втім, серйозною перешкодою для реалізації цієї ідеї є розпорошеність цих речовин і неповна інформація про їхнє місцезнаходження.

Загроза з боку хімічної зброї з Балтійського моря не обмежується лише небезпекою фізичного контакту речовини з тілом людини. Науковці вже зафіксували негативні тривалі зміни у балтійській флорі та фауні. До того ж іприт має сильну канцерогенну дію. На це звернув увагу згаданий вище гдинський професор Тадеуш Касперек. Він зауважив, що найбільше в Польщі хворіють на рак жителі Варшави та двох прибалтійських агломерацій — Трийміста та Щецина. «Мабуть, це не випадково. Ми хотіли дослідити можливий зв’язок цього факту з іпритом, але Варшава не була в цьому зацікавлена», — зауважує пан Касперек.

Однак загрози з боку Північно-Європейського газопроводу — це не лише хімічна зброя на дні моря. Як зауважують учасники громадських обговорень, що відбулися на польському узбережжі, маршрут труби збігатиметься з головним маршрутом водного коридору між Санкт-Петербургом і Датськими протоками. Цим маршрутом транспортують десятки мільйонів тонн сирої нафти і небезпечних хімічних продуктів. На думку моряків, труба стане на перешкоді будь-яким рятувальним акціям у цій зоні, оскільки у місці її розташування буде заборонено ставати на якір. Це значно посилить ризик виникнення великомасштабної екологічної катастрофи.

Інша загроза, про яку в звіті приморського воєводи не йдеться, — це величезна кількість пасток на дні Балтійського моря. Про багато з них нічого не відомо, а в деяких перебувають вантажі, ще небезпечніші, ніж хімічна зброя. Тож науковці висловлюють побоювання, що будівництво газопроводу може стати такою собі скринькою Пандори для всієї Балтики, а необхідність долати спричинювані цим проектом загрози збільшить кошторис його будівництва до економічно необгрунтованих розмірів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі