Австрійські парадокси глобалізації

Поділитися
«Центром земель» і «серцем Європи» Австрію назвала Паула фон Прерадович у державному гімні, затвердженому на конкурсній основі 1947 року...

«Центром земель» і «серцем Європи» Австрію назвала Паула фон Прерадович у державному гімні, затвердженому на конкурсній основі 1947 року. На той момент залишки імперії Габсбургів, які правили колись значною частиною Європи, було позбавлено не лише суверенітету, а й гімну (старий «конфіскувала» Німеччина).

60 років по тому Барбара Бек, редактор відділу спеціальних репортажів журналу The Economist, назвала слова гімну пророчими. Розширення Євросоюзу повернуло 8-мільйонній державі міцні позиції в європейській частині континенту. Секрети виживання та успіхи в глобалізованому світі невеличкої країни, котра не має хоч скількись значних природних багатств, прості. Ось тільки далеко не всі мудреці готові їх застосовувати.

Демократія — консенсусна, економіка — процвітаюча

Мало кому спаде на думку назвати австрійців «погано поінформованими песимістами». Самі ж вони не прогавлять нагоди поскаржитися на свою гірку долю. Справді, в історії цієї нації чимало трагічних сторінок. Однак уроки, зроблені з минулих невдач, дали змогу Австрії стати однією з найбагатших країн, які динамічно розвиваються не лише в межах Євросоюзу, а й Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Звісно, в Європі є країни, котрі випереджають Австрію за показником ВВП на душу населення. Щоправда, їх лише три — Ірландія, Нідерланди, Швейцарія. Країн, які обігнали Австрію за темпами приросту ВВП, дещо більше (хоча 3,3% за результатами цього року, в умовах глобальної кризи можуть вважатися непоганим показником). Однак економісти не знають іншої такої країни, де так гармонійно співіснували б добробут і динамізм.

Інші макроекономічні показники Австрії і зовсім нібито узяті зі сну економіста в різдвяну ніч: інфляція — 1,4%, безробіття — 4,2, дефіцит бюджету — менш як 1%. Але й це ще не все. За даними 2000 року, індекс Gini (який показує нерівномірність розподілу доходів) в Австрії був одним із найнижчих — 25 проти середнього по ОЕСР 31.

Як стверджують аналітики, останнє з перелічених досягнень однозначно можна записати на рахунок «консенсусної демократії» — особливого виду політичної культури, котра зобов’язує найбільш непримиренних, здавалося б, супротивників знаходити ефективний компроміс. Ця культура бере початок ще від двох глав Австро-Угорської імперії, але значно переконливішим виявляється негативний досвід 30-х років минулого століття. Тоді глибокий політичний і соціальний розкол країни завершився кровопролитною громадянською війною, великою депресією й у результаті призвів до безславного аншлюсу (приєднання Австрії до Німеччини 1938 року). Після поразки Німеччини в Другій світовій війні Австрія була розділена на чотири окупаційні зони — між Францією, США, Великобританією та СРСР, і тільки 1955 року їй вдалося відновити свій суверенітет.

Відтоді пошуки і досягнення компромісу стали наріжним каменем усього політичного (і не тільки) життя країни. З 20 повоєнних урядів 11 були не просто коаліційними, а являли собою так звану велику коаліцію — союз правоцентристської Народної партії («чорні») і лівоцентристської Соціал-демократичної («червоні»). Причому така «різнотабірна» коаліція виявилася значно життєздатнішою, аніж «чорно-синя» (що була утворена 1999 року за участі ультраправої Партії свободи Йорга Хайдера і розвалилася після оголошення Австрії бойкоту з боку всієї європейської спільноти).

Примітно, що одержати підтримку 27% виборців радикальному націоналісту дозволило наростаюче невдоволення так званою пропорційною системою призначень, яка гарантує політичним меншинам місця у виконавчій владі. Не менш важливими пунктами в передвиборній програмі Хайдера були також заборона імміграції і відмова від членства в Європейському Союзі.

Євроінтеграція по-віденськи

Вступ Австрії до ЄС відбувся тільки 1995 року. Основною причиною такого пізнього «дозрівання» була умова, зафіксована в законі 1955 року про нейтралітет, яка забороняла країні брати участь у будь-яких міждержавних об’єднаннях, членом яких була Німеччина. Тому шлях до Спільного ринку, який був створений за участі Німеччини у 1957 році і привів зрештою до утворення Євросоюзу, для Австрії на довгі роки був заборонений.

Як альтернативу 1960 року було створено Європейську асоціацію вільної торгівлі. Проте незабаром багато членів цього альтернативного блоку також опинилися під крилом у Брюсселя. Після падіння «залізної завіси» можливість потрапити в Європейську спільноту з’явилася і в Австрії, тому що Росія, котра хоч і не схвалювала такого рішення Відня, реально завадити йому вже не могла. Зате австрійська економіка, котра пережила процес націоналізації, перебувала в глибокій кризі і відчайдушно потребувала доступу на загальний європейський ринок.

Заявку на вступ до ЄС було подано 1989 року, 1994-го було проведено референдум, на якому дві третини населення висловилися за вступ до Євросоюзу. І сьогодні багато економістів називають цей крок однією з основних запорук економічних успіхів Австрії (підкріплених надалі подальшим розширенням ЄС).

За оцінками Фріца Брюса, працівника австрійського економічного науково-дослідного інституту WIFO, вступ країни до ЄС (а потім і в єврозону) забезпечив національній економіці за останнє десятиріччя 4,5% приросту ВВП. Однак не менш важливим чинником була і політика відкритості стосовно східних сусідів, котра за півтора десятка років дала ще 3,5% зростання ВВП. Розширення ж ЄС 2004 року забезпечить австрійській економіці протягом наступних десяти років ще 2% зростання ВВП. І це мінімальний прогноз, який може бути значно перевищений, враховуючи випереджаючі темпи зростання нових європейських економік.

Франц Наушніг з Австрій­ського товариства європейської політики також спробував оцінити економічні наслідки вступу Австрії до ЄС. Для цього він порівняв економічні показники Австрії та Швейцарії, котрі мають багато в чому подібні характеристики, але опинилися по різні боки кордону Євросоюзу. Отримавши 28% різниці в прирості ВВП із 1990-го по 2006 рік на користь Австрії, учений не став увесь цей показник відносити тільки на один цей чинник. Однак і недооцінювати його вважає нерозумним.

А от показники економічних відносин Австрії з країнами Центральної та Східної Європи виглядають значно більш однозначними. Торговий оборот із 19 країнами, серед яких і Україна, зріс за останні півтора десятиріччя в кілька разів. Причому експорт (практично чотириразове збільшення) зростав випереджальними темпами стосовно імпорту (триразове), що дало змогу скоротити загальний торговий дефіцит до цілком прийнятних розмірів. А прямі іноземні інвестиції до країн ЦСЄ збільшилися ледь не на порядок і досягли 19 млрд. євро (що становить 8% австрійського ВВП).

Звісно, відіграв свою роль той факт, що Австрія розташована на перетині шляхів, які зв’язують Західну Європу з Центральною та Східною. Однак не менш важливими виявилися й інші історичні та економічні передумови. Так, дуже неоднозначна історична спадщина привела до змішання у Відні представників практично всіх культур і мов, що істотно полегшує ведення бізнесу. Ще більш несподіваною перевагою виявився чинник «не бути Німеччиною»: чимало новачків у ЄС бояться бути підім’ятими німецьким локомотивом і зі значно більшою охотою мають справу з маленькою і «нестрашною» Австрією. В якій, крім усього іншого, дуже мало великих транснаціональних корпорацій і всесвітньо відомих брендів (за винятком хіба що Swarovski та Red Bull). Зате багато дрібних вузькоспеціалізованих, зазвичай сімейних компаній, здатних поставляти високоякісну продукцію і швидко реагувати на зміну ситуації.

Втім, виробленої в Австрії продукції з кожним роком стає дедалі менше. Зате стрімко набирають обертів фінансовий сектор, а також сфера телекомунікацій. І в цьому напрямі Австрія збирається рухатися й надалі. Причому основна ставка робиться не на перевагу в ціні, а на перевагу в якості. Хоча і за першим показником країні теж є чим пишатися: витрати на робочу силу в перерахунку на одиницю продукції скоротилися за останні десять років на 38%, тоді як у Німеччині — всього на 7%.

Проте, щоб і надалі нарощувати обсяги свого експорту, Австрії потрібно просунутися в технологічному сенсі з рівня вищого за середній на ультрависокий. Збільшивши витрати на дослідження і розробки з 1,4% ВВП 1993 року до 2,4 — 2006-го, уряд зробив необхідні, але поки ще недостатні кроки. Система освіти в країні, яку чимало років удостоювали найвищих ступенів, усе ще залишається досить хорошою. І австрійське самолюбство тішить той факт, що німецькі студенти докладають чималих зусиль, аби вчитися саме в австрійських університетах. От тільки випускникам австрійських шкіл потрапити туди стає дедалі важче. Особливо дітям іммігрантів.

Ложка дьогтю в бочку австрійського меду

Розписавши на 13 сторінках переваги австрійського способу економічного життя, зазвичай вкрай критично налаштований The Economist примудрився вмістити перелік недоліків і невирішених проблем усього на одній. І перше місце відвів, хоч як дивно, проблемі інфраструктури. Парадоксально, але факт: 18 років минуло після падіння «залізної завіси», а високошвидкісне шосе, яке з’єднує Відень зі столицею сусідньої Словаччини (65 кілометрів), усе ще не добудоване. Не планується в най­ближчому майбутньому і початку експлуатації запроектованих тунелів під Альпами.

Ситуація з видатковими статтями бюджету порівняно з іншими європейськими країнами виглядає більш ніж благополучною, проте загалом податковий тягар в Австрії сягає 43% ВВП, що на 3% перевищує середній по ЄС-15 показник і на 7 — середній по ОЕСР. Зниження корпоративного податку з 34 до 25% стало першим кроком податкової реформи, продовження якої відклали до нових виборів 2010 року. Проте успіх податкових змін неможливий без скорочення бюрократичного апарату, а це, у свою чергу, потребує перегляду всієї системи дер­жавного управління. Зараз окремі землі практично повністю фінансуються з федерального бюджету, що позбавляє їх економічних стимулів до скорочення витрат і ефективнішого використання коштів.

Ринок послуг, який на зовнішньому ринку демонструє дива гнучкості та конкурентоспроможності, у самій Австрії залишає бажати кращого. Спроби застати працюючими місцеві магазини загрожують перетворитися на національний вид спорту, а транспорт, який хоч і ходить за розкладом, явно страждає від відсутності конкуренції. Ще більшою мірою останній чинник позначається в сфері охорони здоров’я, де дефіцит робочої сили набуває загрозливих масштабів. Що свідчить про наявність ще однієї хворобливої проблеми — цього разу на ринку праці.

З одного боку, власні ресурси робочої сили, особливо в умовах майже повної зайнятості, здаються практично вичерпаними. Проте аналітики кажуть про можливості ширшого працевлаштування жінок із дітьми і молодих пенсіонерів. Хоча, враховуючи, що середньостатистичний австрійський пенсіонер одержує 90% свого останнього доходу, особливо розраховувати на цю категорію не доводиться.

Із використанням робочої сили іммігрантів справи ще складніші. Досить активно здійснюючи економічну експансію на Схід, Австрія поки ще не відкрила свого ринку праці для нових членів ЄС. Країна, котра є зразком лібералізму і толерантності (так, при сповіданні переважною більшістю населення католицизму іслам було оголошено офіційною релігією ще 1912 року, а аборти та гомосексуалізм легалізовані у 1970-х), усе ще не усунула загрози рецидиву ксенофобії.

Прийнявши після Другої світової війни близько мільйона етнічних німців зі Східної Німеччини, а після подій 1956 і 1968 років — кілька сотень тисяч біженців з Угорщини та Чехословаччини, Австрія отримала населення, серед якого кожен десятий є іммігрантом. І ставлення до іммігрантів у країні вкрай суперечливе.

Попри суттєві позитивні еко­номічні наслідки вступу Авст­рії до ЄС, кількість тих, хто вва­жає, що він приніс країні користь, практично дорівнює числу переконаних у тому, що він пішов на шкоду — 44 і 43% відповідно. За часткою євроскептиків австрійці поступаються хіба що британцям.

Однак дві третини населення країни виступають проти виходу Австрії з ЄС. Саме стільки 1994 року висловилося за її вступ. І те, що цей показник залишився незмінним за більш ніж успішні роки членства в європейській спільноті, дає чимало поживи для роздумів, причому не тільки економістам.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі