Аверс і реверс як орел і решка української енергетичної незалежності. Українські нафтовики просять уряд повернути нафтопровід Одеса—Броди до них «обличчям»

У країни з’явилася нова й унікальна можливість почати використовувати багатостраждальний нафтопровід Одеса—Броди за прямим призначенням — для «живлення» нафтопереробних заводів (НПЗ) у Західній Україні нафтою, що поставляється через термінал у Южному. Керівники двох НПЗ — «Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття» — повідомляють, що їхні підприємства отримали комерційні пропозиції на переробку легкої каспійської нафти загальним обсягом понад 5 млн. тонн на рік. Вони звернулися з проханням до президента, уряду та керівництва «Нафтогазу України» рекомендувати ВАТ «Укртранснафта», що експлуатує нафтопровід, укласти контракти на транспортування цієї нафти. Нагадаємо, що саме брак пропозицій із перекачування нафти з Одеського терміналу і призвів до того, що нафтопровід почали використовувати в реверсному режимі, як відгалуження нафтопроводу «Дружба», для завантаження танкерів російською нафтою...

Урядове рішення про зміну напрямку транспортування нафти на гілці Одеса—Броди є особливо актуальним у контексті запланованого на кінець травня в Києві саміту з питань енергетичної безпеки країн ГУАМ, в якому візьмуть участь представники України, Азербайджану, Грузії, Литви та Польщі. Ця зустріч регулярно проходить в одній із країн цієї співдружності, і питання використання українського нафтопроводу для транспортування азербайджанської нафти в Європу стало на ній уже черговим. Так само, як і питання добудовування цієї нитки до польського Плоцька. Котра, як відомо, зв’яже українські нафтозаводи і з нафтотерміналом у Гданську, а також забезпечить доступ до каспійської нафти польським підприємствам у Гданську і Плоцьку, оминаючи Росію. А віз і нині там...

Магістральний нафтопровід Одеса—Броди побудовано 2001 року, і долю його інакше, як багатостраждальною, не назвеш. Ідея побудувати таку гілку виникла ще в ті часи, коли Україна сподівалася посісти серйозні транзитні позиції при транспортуванні нафти з нещодавно відкритих каспійських родовищ у Європу. Нафта мала надходити в грузинський порт Супса, звідти танкерами транспортуватися на спеціально побудований нафтоналивний термінал у Южному біля Одеси (розглядався також варіант підводного трубопроводу, однак у той час знайти 3 млрд. дол. на ці цілі було складно). З Одеси нафта мала надходити до західноукраїнських і польських нафтозаводів, вливатися в уже існуючі російсько-європейські нафтопроводи, а також транспортуватися на термінал у Гданську.

Однак ідеалістичної картини не вийшло. США пролобіювали будівництво нафтопроводу Баку—Джейхан, яким пішов основний потік нафти з Азербайджану. Кілька років українська труба простоювала. Нарешті, у червні 2004 року уряд дозволив використовувати трубопровід для транспортування російської нафти в реверсному режимі. У вересні в нього було закачано нафту компанії ТНК—ВР, що надходить в Україну нафтопроводом «Дружба» і яку в Южному перевантажують у танкери для продажу на світовому ринку. Тоді багато говорилося про те, як це вигідно нашій країні. Всього за час роботи нафтопроводу Одеса—Броди в реверсному режимі прокачано близько 19 млн. тонн нафти. Зокрема, 2007 року — 9,056 млн. тонн, 2006-го — 3,418, 2005-го — 5,754, 2004-го — 1,048 млн. тонн. А як платежі за транзит і портові збори Ук­раїна отримала 205,4 млн. дол. Що ж, це, безсумнівно, краще, аніж якби труба простоювала...

Проте кон’юнктура ринку каспійської нафти змінюється. Видобуток нафти в Азербайджані збільшується. Пропускна здатність нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан — 50 млн. тонн на рік. Однак у найближчі роки Баку планує подвоїти видобуток нафти і довести його до 60 млн. тонн на рік. Країні знадобляться нові транспортні потужності. Пропозиція транспортувати 5 млн. тонн через територію України — перша ластівка цих процесів. І цією можливістю не можна знехтувати.

Рішення про реверс нафтопроводу 2004 року підносилося як досягнення уряду Януковича, внесок у зміцнення російсько-українських економічних відносин. Лобіюючи реверсне використання нафтопроводу Одеса—Броди, росіяни блокували доступ у нього каспійської нафти. Рішення про реверс, прийняте незадовго до президентських виборів в Україні, було, радше, політичним, аніж економічним. Тому вже через рік, 9 грудня 2005 року, РНБО прийняла ряд рішень щодо енергетичної безпеки країни. Одним із пріоритетних завдань державної політики в сфері гарантування енергетичної безпеки України було названо диверсифікацію джерел постачання і шляхів транспортування енергоносіїв. Зокрема, на основі реалізації проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору й добудування нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька, а також забезпечення європейського напрямку його використання.

До речі, бізнес-план продовження будівництва Одеса—Броди до Плоцька ще 2003 року розробила на замовлення уряду України компанія PriceWaterhouseCoopers. За даними компанії, вартість будівництва нафто­проводу до Плоцька за потуж­ності 10 млн. тонн на рік становитиме близько 300 млн. дол., ще 150 млн. дол. треба вкласти для збільшення його пропускної здатності до 25 млн. тонн нафти на рік. За сучасними розрахунками, на прокладання 490 км труб необхідно близько 700 млн. дол. Це при тому, що трубопровід Плоцьк—Гданськ, яким можна здійснювати поставки нафти до Балтійського моря, вже експлуатується.

Через півроку після грудневого указу президента, яким було введено в дію вищезазначене рішення РНБО, главі держави знову довелося звернути увагу на цю проблему. 7 березня 2006 року РНБО розглядала питання про ситуацію на ринку нафти та нафтопродуктів України. Рішеннями органу безпеки Кабміну було наказано в місячний строк затвердити план заходів щодо комплексної реалізації проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору. 12 квітня 2006 року своїм указом №303 президент країни доручив уряду визначити конкретні джерела інвестування добудування нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька, а також добудування 52-кілометрової ділянки біля Одеси, що дасть змогу використовувати нафтопровід одночасно в двох напрямах. Необхідно було також реалізувати проект будівництва заводу з глибокої переробки нафти в Бродах.

Однак у країні почалася перманентна політична криза, якою сили, не зацікавлені в добудуванні нафтопроводу, не забарилися скористатися, щоб загальмувати все і вся. У результаті 2 серпня минулого року президент був змушений повторити у своєму указі №678 доручення Кабміну до 1 жовтня проаналізувати стан і перспективи реалізації проектів транспортування територією України вуглеводневої сировини, у тому числі по нафтопроводу Одеса—Броди, а також участь України в міжнародних проектах, які можуть забезпечити диверсифікацію джерел і маршрутів поставок цієї сировини в країну.

І от, не чекаючи, поки уряд виступить «продавцем» потужностей нафтопроводу Одеса—Броди, з ініціативою виступили самі західноукраїнські НПЗ. До речі, одні з небагатьох, що залишилися в українській власності і не контрольовані росіянами.

Керівники НПЗ «Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття» вважають, що економічні переваги рішення про аверсне використання нафтопроводу є очевидними. На їхню думку, це дасть змогу забезпечити безперебійну роботу обох західноукраїнських нафтопереробних заводів на період їхньої докорінної реконструкції та модернізації з метою збільшення глибини переробки нафти й початку випуску нафтопродуктів європейського рівня. Нагадаємо: перший етап реконструкції планується завершити до кінця 2011 року. А за останні два роки в реалізацію цієї програми уже вкладено понад 345 млн. грн.

Безперебійність реконструкції допоможе зберегти на нафтозаводах робочі місця, а отже, сприятиме соціальній стабільності в регіоні. Адже на обох заводах працюють понад три тисячі чоловік, які одержують стабільну і не найменшу зарплату. Окрім цього, у результаті невпинної роботи заводів зростуть надходження від них до місцевих і державного бюджетів, що досить важливо в цей непростий час для обтяженого «соціалкою» уряду. Не кажучи вже про те, що «Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття» змогли б забезпечити економіку України необхідною кількістю нафтопродуктів у період весняно-польових робіт.

До травневого енергосаміту активізуються і лобісти реверсу нафто­проводу. Так, нещодавно з’явилося офіційне повідомлення про те, що прокачування нафти за маршрутом «32-й кілометр держкордону Республіки Білорусь і України — Броди — резервуарний парк морського нафтотермінала «Південний» (Одеса)» 2007 року зросло в 2,6 разу порівняно з 2006-м. І становило 9 млн. тонн нафти, які були обіцяні росіянами ще у 2004—2005 роках. Такий же обсяг прокачування «ТНК—ВР Комерс» обіцяє і на поточний, 2008 рік. При цьому особливих перспектив збільшення обсягів прокачування російської нафти в напрямку Броди—Одеса немає: Росія зараз добудовує гілку нафтопроводу з Болгарії в Грецію, що дозволить їй завантажувати танкери вже за турецькими протоками. Тоді український нафтопровід стане їй непотрібен.

Офіційна російська точка зору полягає в тому, що Одеса—Броди не конкурент для «Транснефти», оскільки пропускна здатність цього нафтопроводу незначна порівняно з існуючими магістральними нафтопроводами в західному напрямку. Однак на ринок вкидається інформація про те, що, надійшовши в Європу цією ниткою, нафта буде майже на два десятки доларів за барель дорожчою за ту, що приходить по магістралях із Сибіру. А польським НПЗ, мовляв, побудованим на радянському устаткуванні (до речі, більшість із них давно модернізовані), байдуже, яку нафту переганяти: легку каспійську чи «жирну» російську. Загалом, йде піар реверсу, як синиці в руках, замість міфічних контрактів на транспортування каспійської нафти.

На думку представників західноукраїнських НПЗ, рішення уряду про поновлення аверсного використання нафтопроводу Одеса—Броди не зашкодить «Укртранснафті», яка сьогодні отримує прибуток від реверсу.

Нафтовики пропонують передбачити в контрактах безумовну оплату послуг «Укртранснафти» за принципом «качай, не качай — плати». Українські нафтопереробники сподіваються, що їхні заводи та їхні польські і європейські колеги швидко відчують переваги каспійської нафти, якіснішої і легшої в переробці, аніж російська. А нинішня комерційна пропозиція в 5 млн. тонн перетвориться на тверде замовлення значно більшого обсягу. І тоді Одеса—Броди стане реальним альтернативним каналом поставки нафти в Європу — всупереч існуючим нафтотранспортним монополіям.