АСМАП: КІНЕЦЬ СМУТНИХ ЧАСІВ

1993 року уряд уповноважив Асоціацію міжнародних автоперевізників України бути гарантом благонадійності й порядності вітчизняних «дальнобійників» перед Міжнародною спілкою автомобільного транспорту й митними органами, підтверджуючи ці золоті риси видачею книжок МДП — міжнародних дорожніх перевезень. Відтоді з’явився не один охочий покермувати цим процесом. Інакше кажучи — очолити АсМАП. Та ось халепа: відповідно до статуту, президент Асоціації обирається на загальних зборах її членів. І два з половиною роки тому його обрали.

Здавалося б, нічого іншого не залишається, як набратися терпцю й чекати, поки посада стане вакантною. І лише тоді запропонувати загальним зборам свою кандидатуру. Але пасивність не притаманна тим, хто сам себе вважає єдино гідним уособлювати гаранта «благонадійності й порядності». У таких випадках перевага віддається принципу «коли не можна, та кортить, то можна».

Протистояння, яке намітилося на початку 2000 року, між тодішнім керівництвом АсМАП та ініціативною робочою групою з членів асоціації, незгодних із його діями, закінчилося тим, що в травні 2001-го президент В.Малиновський, рада й ревізійна комісія АсМАП України подали у відставку. Тоді ж було призначено час проведення дострокових виборів президента. А у вересні відбулися загальні збори, на яких таємним голосуванням із восьми кандидатів, висунутих регіонами, більшістю голосів президентом було обрано Леоніда Костюченка.

Незгодні з цим організували власні «збори засновників», у яких узяло участь 21 підприємство. Згодом з’ясувалося: лише вісім із них можна вважати членами асоціації. На зборах було обрано спостережну раду й підписано установчий договір у новій редакції про продовження діяльності АсМАП, яка, до речі, й не припинялася. Та й спостережну раду статутом асоціації не передбачено.

Слід сказати, що установчий договір ще в листопаді 1991 року підписали 45 підприємств — юридичних осіб (але, відповідно до правил, заведених у світовій практиці, лише як протокол про наміри) та скріпили печаткою Міністерства транспорту України. У місцевих органах виконавчої влади він не реєструвався. Статут АсМАП України затверджувався разом із договором і був зареєстрований 20.01.92 р. виконкомом Київської ради народних депутатів за №010-345АС. До речі, його легітимність неодноразово підтверджувалася в подальших судових розглядах господарськими судами всіх рівнів. Цими документами встановлюється: вищим органом управління асоціації є загальні збори її членів, у разі припинення діяльності її майно розподіляє між членами АсМАП пропорційно їхньому внеску ліквідаційна комісія, затверджена загальними зборами. Прийом у члени асоціації, відповідно до пункту 4.2 статуту, здійснюється на підставі письмової заяви організації, котра виявила відповідне бажання. Заяви розглядає рада асоціації, яка вносить свої пропозиції загальним зборам.

У метушні, що супроводжувала об’єднання Старокиївського й Печерського районів, новоявленим «засновникам» вдалося зареєструвати договір у власній редакції в Печерській районній державній адміністрації Києва. У такий спосіб відбулося клонування АсМАП, яке стало предметом численних судових розглядів протягом двох років. Можливо, усе було б набагато простіше, якби з тих самих питань суди різних рівнів не ухвалювали (причому неодноразово) полярні рішення.

Природно, президент АсМАП Л.Костюченко спробував заперечити перереєстрацію установчих документів. І спочатку йому це вдалося, що засвідчує рішення Господарського суду м. Києва від 18.10.2002 р., яким установчий договір про продовження діяльності асоціації (нова редакція) визнавався недійсним. Але Київський апеляційний суд 25.02.2003 р. скасував це рішення, а Вищий господарський суд України 23.04.2003 р. із таким висновком, хоч як це дивно, погодився. А тим часом «засновники» наприкінці лютого на своїх загальних зборах обирають і свого президента — Сергія Давиденка. При цьому вони ігнорують положення статуту АсМАП (про легітимність його згадувалося вище), у якому йдеться: найвищим органом управління АсМАП є загальні збори членів асоціації, а не засновників.

Якби судді пильно вивчили підписи під новим договором, вони переконалися б у тому, що лише 8 автографів із 21 справді належать членам асоціації. Що доручення, за яким адвокат проводив реєстрацію згаданого документа, було прострочене й видане колишнім керівництвом АсМАП із цілком іншою метою. Що в протоколі №1 загальних зборів засновників АсМАП від 25.10.2001 р., підписаному головуючим С.Шкарівським (директором Ірпінського АТП 13250) і секретарем Є.Волошиною (директором ПП «Ніка-Транспорт»), президентом асоціації, як і раніше, названо В.Малиновського, який нібито виступав на зборах (насправді ні він, ні Л.Костюченко, ні більшість членів АсМАП на них не були присутні й не підозрювали про їх проведення). І що на договорі красується стара печатка, яка на той час втратила чинність...

Та ось нарешті події останнього часу засвідчили, що настає протверезіння. Своєю постановою від 3.06.2003 р. колегія Верховного суду України скасувала постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2003 р. і Київського апеляційного суду від 25.02.2003 р., залишивши в силі рішення Господарського суду м. Києва, ухвалене ним 18.10.2002 р. Крім того, нині у провадженні слідчого управління ГУ МВС м. Києва перебуває кримінальна справа, порушена за фактом підробки протоколу №1 зборів засновників АсМАП від 25.10.2001 р.

Із цього «документа» розпочалися дворічні чвари в АсМАП України, на ньому вони й закінчуються, бо вердикт Верховного суду України остаточний і оскарженню не підлягає.