АНТИГЛОБАЛІЗМ — ОЗНАКА ОБ’ЄДНАННЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Майбутнє. Місце дії: те, що колись називалося планетою Земля. Глобалізацію завершено! Скрізь дивляться одні й ті самі фільми, вдягаються в однаковий одяг і в усіх одинакові думки.

Сюжет рок-опери «We will rock you».
Музика Queen, постановка Ben Elton. Бродвей, 2002 рік.

Користуючись плодами демократії, легше боротися проти когось або чогось, а не за щось, оскільки критикувати й руйнувати завжди простіше, ніж створювати й будувати. За всіх часів такими супротивниками економічних реалій служили молодіжні рухи. Наприкінці минулого століття це були хіпі сімдесятих, потім панки вісімдесятих і, нарешті, «зелені» дев’яностих, які не дають розвиватися атомній енергетиці та влаштовують акції протесту біля офісів нафтових компаній. А з початком нового тисячоліття естафету в них перехопили антиглобалісти. Останніх вирізняє велика агресія, бажання попри різношерстість світоглядів знайти єдину ідеологію та вихід за межі самовідчуженості, замкнутості й пасивного протесту, як це було притаманно сімдесятникам. За іронією долі антиглобалісти, залишаючись найуніверсальнішим продуктом епохи світової глобалізації, виступають проти світової корпоратизації, чим, по суті, борються за те, щоб багаті були ще багатшими, а бідні (зокрема й Україна) — біднішими.

Антиглобалізм є дуже специфічним варивом, що готується на продуктах, сумісне використання яких викликає політекономічне нетравлення суспільства. Серед активістів можна зустріти ліворадикалів і крайніх правих, анархістів і профспілковиків, комуністів і націоналістів. І всі вони говорять, що антиглобалізм — рух надкласовий, а в економічному сенсі спрямований на захист виробників реальних благ: робітників, підприємців, будівельників, фермерів, а також лікарів, викладачів, військових. Але визначення безкласовості руху служить виправданням, радше, для самих антиглобалістів. Інакше як можна пояснити генуезький похід під червоними прапорами, співання «Інтернаціоналу» різними мовами й захист «найбідніших верств населення» із погляду антиглобалістів. Причому, якщо в Іспанії або Німеччині до «незахищених» віднесено середній клас, то в Україні цей клас асоціюється скоріше з буржуазією.

На Заході

Стовпом антиглобалістів є американський «Інтернешнл екшен центр», що набрав силу в другій половині 90-х. Сьогодні, на думку представників «Інтернешнл екшен центру», у їхніх лавах нараховується від 20 до 35 млн. членів із понад 50 країн, де розташовано центри чи офіси організації. Знайти такий в Україні не вдалося. Певне, поки що вистачає московського офісу, який «захищає» інтереси білорусів і українців. Незрозуміле джерело та обсяги фінансування цього руху, хоча достеменно відомо, що саміт G-7, який проходив недавно в Канаді, завдяки зусиллям, спрямованим на захист від антиглобалістів, обійшовся організаторам у кілька сотень мільйонів доларів.

Ідеологія антиглобалістів є вінегретом кислотного драйву з яскраво вираженим червоно-коричневим лібідо й розрахована на молодь, котрій остогидло бути піддослідними кроликами рекламістів із Медісон-авеню, таким собі пелевінським «Generation П», і на співучасть найбільш соціально-незаможних громадян. Але в лавах руху можна зустріти вельми примітні фігури. Наприклад, Рембі Кларк, у минулому міністр юстиції США, колишній верховний суддя США. «Він добровільно відмовився від усіх благ і привілеїв, аби боротися за справедливість. А як чиниться несправедливість, він дізнався, обіймаючи відповідальні посади. Те саме можна сказати й про професуру, якої теж чимало в нашому русі. Це люди, котрі проходили протестні акції 60-х років і вже тоді почали боротися зі світовим злом», — говорить американський антиглобаліст Валерій Герасимов. Пітер Геншоу, директор із зв’язків з громадськістю представництва British Petroleum у Москві, так прокоментував «ДТ» ситуацію з об’єднанням економік: «...теорія глобальної економіки — це ринкова модель. Відкидаючи її, антиглобалісти не пропонують ніякої альтернативи. Не можна забувати, що глобалізація несе такі позитиви, як інвестиції в економіку країн, що розвиваються. Цим займаються, приміром, міжнародні нафтові компанії».

«Зв’язок часів», сплав двох «М» (молодості й мудрості) пояснює менталітет середньостатистичного слов’янського антиглобаліста. Ідеологія російських антиглобалістів — це історія КПРС і політекономія зі «з’їздами», «вождями» й «діалектичним матеріалізмом». Треба відзначити, що ця ідеологія здобуває дедалі більшу підтримку в країнах, що розвиваються, чому послужили реальні результати акцій, які приписують собі керівники руху. Цьому опосередковано сприяли рішення Міжнародного валютного фонду та Світового банку, які після виступів антиглобалістів списали спочатку 200 млрд. заборгованості з усіх країн Латинської Америки, а потім — 200 млрд. доларів заборгованості з усіх країн Африки.

Проти кого воюють

В антиглобальному серіалі «Зоряних воєн» світовим злом називається «світовий уряд», або клуб Роттенбергерів, у якому головними дійовими особами виступають «клани» Лейба, Баруха, Шифа й Коена. Цікава деталь: за даними «Інтернешнл екшен центру», 63-м членам цього «світового тіньового кабінету» став усім нам відомий Анатолій Чубайс. Фінансовий кримінал роботи «тіньового кабінету» полягає нібито в тому, що після створення 1915 року американським президентом Вільсоном Федеральної резервної системи, усі світові фінанси перейшли в руки «клубу Роттенбергерів», у зв’язку з чим виходить парадоксальна система: весь світ винен США, тоді як кожен американець, щойно народившись, також винен Америці порядку 60 тисяч доларів. Насправді, на думку апологетів антинглобалізму, усе перебуває не в руках Америки, а в руках «тіньових банкірів», зокрема «Штандарт Чартер Банку» зі штаб-квартирою в Лондоні, що існує з 1613 року, але досі не входить у банківський топ. За даними антиглобалістів, саме цей банк контролює всі розрахунки світу зі швидкістю 20 мільярдів доларів на хвилину. У боротьбі проти Баруха&Коена «покоління Х» діє за принципом ліс рубають — тріски летять. Більше того, складається враження, що боротьба проти «світових тіньовиків» скоріше ведеться в мізках керівників руху або є ширмою для революційно-економічних вилазок. Якщо відкинути всю ідеологічну містику й судити винятково за справами, то вийде сумна картина — усі зусилля антиглобалістів зводяться до обмеження транскордонного переміщення капіталу загалом і його перетікання в країни, що розвиваються, такі як Україна, зокрема. «Важливо визнати, що економічна глобалізація є не цілком новою тенденцією, а закономірним явищем світового розвитку. Фактично, з давніх-давен простежуються тенденції, коли розрізнені групи населення поступово вступали в дедалі тісніші та складніші економічні відносини. Глобалізація пройшла період раннього розвитку, що припав на кінець дев’ятнадцятого століття, головним чином на країни, які сьогодні є розвиненими й багатими», — говорить «ДТ» Дмитро Деркач, керівник служби зовнішніх зв’язків Світового банку (м. Київ).

Утім, декотрі експерти вважають, що рух антиглобалістів поки що є суб’єктивним процесом на шляху вповільнення глобалізації. Є також інші причини, з яких світове об’єднання економіки може різко знизити темпи або до кінця не відбутися. Причиною може стати позиція окремих країн Європейського Союзу. Приміром, за статутом Євросоюзу нових претендентів повинні схвалити на референдумі жителі всіх країн співдружності, але Ірландія проголосувала проти вступу, і досі не прояснилося питання вступу претендентів із Східної Європи. Причому в Польщі прибічників інтеграції за останні два роки значно поменшало з тієї причини, що місцеві ринки відкриються для імпортних, конкурентоспроможніших товарів.

Крім того, потрібно чітко відрізняти антиглобалізм й ізоляціонізм, до якого вдадуться деякі розвинені країни. «Приміром, Японія, Норвегія, Швейцарія проводять політику ізоляціонізму. Вони захищають свої ринки від товарів з інших країн, економіка успішно працює. Але там немає таких диких, екстремістських проявів, як на зборах антиглобалістів у Європі», — говорить Юрій Куренков, глава Комітету підприємців базових галузей промисловості при Торговельно-промисловій палаті України.

Що Україні з того

Перше, що відрізняє «протестників XXI століття» від їхніх попередників, — це крайня непримиренність, агресивність і революційність. Сам рух організовано на козачий лад, із своїм тимчасовим отаманом-лідером. Як вважають експерти, екстремізм такого роду запросто може прижитися вже найближчими роками не тільки в Росії, а й в Україні. «Рух антиглобалістів цілком міг би прижитися на українському грунті, оскільки він активно використовує протекціоністську риторику, яка, зазвичай, близька пересічному вітчизняному виробникові. Світову діяльність антиглобалістів переважно спрямовано проти СОТ, ЄС, G-7. З іншого боку, Україні потрібно розв’язати внутрішні проблеми щодо інтеграції з розвиненими країнами, а вже потім, можливо, країна зіштовхнеться з проблемою антиглобалістського руху», — вважає Лідія Кузнєцова, державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ.

Як і годиться, джерелом будь-якої світової революції служить боротьба проти світового зла, містичної світової змови. Цього разу боротьба проти світової корпоратизації виступає як окрема субпроблема, головне завдання — перемогти світову змову фінансистів.

Якщо йти за логікою антиглобалістів, то було б правильно, якби фінанси залишалися в межах національних кордонів, що фактично позбавило б треті країни шансів на розвиток і зростання. Приміром, на США з населенням, що не перевищує 4,8% світового, припадає 26,4% всього світового валового продукту. На країни Євросоюзу при населенні в 2,4% від світового припадає 23% промислового й 19% сільськогосподарського виробництва. На країни, що розвиваються, де живе 84,5% населення планети, припадає 33,4% внутрішнього валового продукту, 34% промислового виробництва. Фактично ВВП на душу населення в розвинених країнах в 11—15 разів більший, ніж у країнах, що розвиваються. Непогано було б пригадати й те, що рівень високих технологій в автомобільній промисловості Японії досягає 93%, у Німеччині — 85%, Америці — 78%, у Росії — 12%, в Україні — не більше 5%. Й антиглобалісти хочуть зберегти нинішнє становище, перешкоджаючи перетіканню інвестицій.

З іншого боку, прибічники руху хочуть узаконити право американських або західноєвропейських робітників заробляти 15—20 доларів за годину, а українські робітники щоб виконували таку саму роботу за 20—50 центів на годину в гірших умовах праці. Витівки екстравагантної молоді на Заході націлено на заборону винесення виробництв у країни третього світу, де робоча сила дешевша. Але це позбавить робітників слаборозвинених держав заробітку взагалі.

Частка тридцяти найменш розвинених країн третього світу в світовій торгівлі 1980 року становила 0,8%, а 2000-го — 0,4%. За словами Д.Деркача, це сталося саме через відсутність глобалізації торговельних відносин. «Світовий банк, ЄБРР, СОТ виступають за відкритість торгівлі й іноземних прямих інвестицій, оскільки є свідчення того, що вигоди від економічного розвитку (у вигляді зменшення бідності в країнах), як правило, перевищують можливі видатки від потенційних втрат і ризиків. Слід звернути увагу на конкретні політичні підходи з метою зменшення цих видатків і ризики. Водночас західний бізнес займає обережнішу позицію щодо лібералізації інших фінансових або ринкових потоків капіталу, значна нестабільність яких іноді може викликати цикли бумів або спадів і фінансові кризи, пов’язані з великими втратами, як це сталося під час криз ринків, що перебувають у стадії формування», — говорить Д.Деркач.

Як відомо, чимало дістається від антиглобалістів Світовій організації торгівлі (СОТ), а саме на участь у СОТ сьогодні спрямовано зусилля України. Є чимало прикладів, коли виробники розвинених країн, США, Німеччини тощо застосовують протекціоністські, не завжди чесні методи для захисту своїх інтересів. Хоч як дивно, але саме СОТ, особливо після переговорів у Досі, є мало не єдиною захисницею виробників третіх країн і тими «дверима», через які їхня продукція може вийти на ринки розвинених. Чому більшість «рядових» антиглобалістів вважає СОТ ворогом номер один, незрозуміло. Не можна не погодитися з тим, що думка розвинених країн у СОТ є чільною, але сьогодні Світова організація торгівлі є мало не єдиною спілкою, де голос представників третіх країн не тільки чутний (особливо після вступу Китаю), а й впливає на шальки «ринкових терезів». «Інтеграція зі світовою економікою принесе Україні більше позитивного, ніж негативного. Причому інтеграцію цю ніхто не зможе зупинити, тим паче антиглобалісти, неспроможні вплинути навіть на розширення СОТ і вступ у цю організацію Китаю. На вступ України в СОТ і ЄС впливають передусім внутрішні чинники і вже потім — зовнішні. Наша інтеграція залежить від того, чи виконаємо ми вимоги західних партнерів у сфері розвитку демократії та ринкової економіки в країні. Існує так званий копенгагенський критерій, за яким визначається, наскільки країна готова до вступу в Євросоюз. Якщо ми підійдемо за цим критерієм, то перешкодити інтегруватись у Співтовариство нам не зможе ніхто», — ділиться з «ДТ» своєю точкою зору В’ячеслав Медведєв, директор департаменту європейської інтеграції Міністерства економічного розвитку та з питань європейської інтеграції України. Однак історія вже знає процеси вповільнення глобальної інтеграції. Приміром, розпочата наприкінці XIX століття глобалізація, на початку ХХ захлинулася, і знадобилося майже 90 років, щоб рівень транснаціоналізації фінансово-економічних відносин досяг рівня 1913 року.

Хто для нас потрібніший?

«Глобалізація — це природний процес, на глобальних ринках легше взаємодіяти, але вигідний він передусім корпораціям, оскільки вони з розширенням ринків можуть одержати більше прибутків, а держави від інтеграції одержують приплив іноземних інвестицій», — пояснює спрощену логістику процесу Валерій Нестеров, аналітик російської ІК «Трійка-діалог».

«Україні відомий досвід вдалої і не дуже інвестиційної діяльності, яку можна віднести до рангу глобалізації. Серед найвдаліших проектів можна вказати роботу «Сибірського алюмінію» на Миколаївському глиноземному заводі, Тюменської нафтової компанії на «Лисичанськнафтооргсинтезі», організацію нафтового консорціуму на базі «Укртранснафти». Невдалими можна вважати роботу «Казахойлу» на «Херсоннафтопереробці», «Славнафти» на Кременчуцькому НПЗ», — говорить В.Нестеров.

«Возз’єднання кооперації всередині країн СНД загалом закономірний процес, оскільки підприємства Співдружності будувалися з розрахунку кооперації. З іншого боку, ситуація з глобалізацією на сьогодні амбівалентна. Адже світовий процес злиття економік для розвинених країн вигідніший, ніж для країн, що розвиваються», — оцінює для «ДТ» ситуацію Сергій Вакунов, керівник служби АТ «Група «Альянс».

Не будемо розводитися про інтереси держав і корпорацій. У процесі глобалізації є як позитивні, так і негативні моменти для обох сторін — інвестора й України. Відзначимо лише, що, з погляду антиглобалістів, у країнах, що розвиваються, інтереси робітників порушуються тому, що вони не мають таких самих соціальних гарантій, як пролетаріат розвинених країн. Це сленгом комуністів, антиглобалістів, націоналістів називається експлуатацією трудового народу. Але при цьому і перші, і другі, і треті не дивляться правді в очі — до приходу великого капіталу промисловість, як правило, простоює, отже робітники не одержують ніякої заробітної плати, тож говорити про їх соціальний захист у таких умовах — це взагалі блюзнірство. Очевидно, що в більшості країн, що розвиваються, у робітників немає вибору між поганою та хорошою роботою, йдеться про вибір між будь-яким робочим місцем і його відсутністю. Саме в цьому інтереси українських робітників і західних корпорацій збігаються. І саме тому глобалізація для України важлива.