АНДРІЙ КОСТІН: «НАША ПРОПОЗИЦІЯ УРЯДОВІ УКРАЇНИ — ЦЕ ГРОШІ, ПОГАШЕННЯ ПРОСТРОЧЕНИХ БОРГІВ ЗА КРЕДИТОМ ТА ІНВЕСТИЦІЇ»

Один із найстаріших банків Радянського Союзу — Зовнішекономбанк — нещодавно почав виплати українським громадянам за валютними вкладами, замороженими при розпаді СРСР. Банк також заявив про початок діяльності, спрямованої на залучення інвестицій в економіку Криму й розвиток матеріально-технічної бази санаторно-курортних комплексів та здравниць республіки. Кримський регіон, заявляють керівники ЗЕБу, — один із пріоритетів в інвестиційній політиці банку. Крім того, ЗЕБ разом із «АвтоВАЗом» та холдингом «Арлан» бере участь у конкурсі з продажу 68% Запорізького алюмінієвого комбінату. Зовнішекономбанк здійснює експертну оцінку проекту й фінансову підтримку як придбання пакету акцій, так і реалізації інвестиційної програми консорціуму «АвтоВАЗ-Інвест». Про те, чому один з найпотужніших російських банків, власна валюта балансу якого перевищує половину сумарних активів бан- ківської системи України, розширює свою активність у нашій країні, розповідає голова ЗЕБу Андрій КОСТІН.

— Нині ЗЕБ розпочав виплати українським громадянам за валютними вкладами, замороженими при розпаді СРСР. Чому виплати почалися тільки тепер?

— Проблема справді не нова, і її розв’язанню довго перешкоджали різні політичні суперечності.

Спочатку, нагадаю, планувалося, що зовнішній борг Радянського Союзу обслуговуватимуть пропорційно всі колишні республіки. Але згодом стало зрозуміло, що ніхто, крім Росії, не в змозі обслуговувати багатомільярдні зовнішні борги. Тож лідери колишніх республік одностайно вирішили, що Росія успадкує як борги (зобов’язання), так і активи (ресурси) колишнього СРСР. Таким чином, Зовнішекономбанк успадкував проблему взаємних претензій і заборгованостей, пов’язаних із розпадом Радянського Союзу й дефолтом СРСР перед іноземними кредиторами.

Сьогодні багато хто в Україні переконаний, що Росія успадкувала більше активів, ніж боргів. Але це всього лише міф, підтримуваний у суспільній свідомості з політичною метою. Основна частина активів — вимоги колишнього СРСР до країн, що розвиваються, за постачання товарів, як правило, військового призначення. Це постачання здійснювалося з політичних мотивів, і реальність їх повернення вкрай низька. За оцінками експертів, зі $150 млрд. успадкованих Російською Федерацією активів, у найкращому випадку, вдасться повернути приблизно $30 млрд. протягом найближчих 25—40 років. Тим часом успадкована Росією заборгованість СРСР перед Паризьким клубом кредиторів перевищує $40 млрд., а заборгованість Росії перед Лондонським клубом уже після другої реструктуризації становить понад $10 млрд. (до переговорів із кредиторами сума цієї заборгованості перевищувала $30 млрд.).

Верховна Рада України досі не ратифікувала угоду про «нульовий варіант», укладену між урядами двох країн. І це не дозволяє вирішити комплекс питань про врегулювання боргу колишнього СРСР щодо України. Попри це, російська сторона в 1998—1999 рр. виплатила фізичним особам — громадянам України — першу частину заморожених валютних вкладів на суму приблизно $10 млн. Стосовно решти коштів, суму яких було узгоджено між Україною і Росією, прийнято рішення президента РФ і російського уряду про проведення виплат.

— І на якому етапі виплати нині?

— Фактично залишилося завершити лише технічну роботу, зокрема необхідно, щоб вкладники написали заяви з проханням переказати кошти з рахунку Зовнішекономбанку на рахунки Укрексімбанку чи інших українських банків. 13 листопада нинішнього року в Москву приїжджало керівництво Укрексімбанку на чолі з головою правління паном Сорокіним, і ми накреслили схеми реалізації цих завдань.

Загальна сума, яку ми повинні виплатити, становила $20,21 млн. Однак українські громадяни зберігали свої валютні рахунки як у головній конторі, в Москві, так і у відділеннях Зовнішекономбанку СРСР на території України. Ті кошти, які зберігалися на рахунках ЗЕБу в Москві, давно розморожено й виплачено. Проблему становлять кошти громадян у розмірі близько $10 млн., що зберігалися в українських відділеннях ЗЕБу, які перетворилися згодом на відділення Укрексімбанку та інших банків України. Розпад колишнього СРСР призвів до того, що Зовнішекономбанк втратив представництва в союзних республіках, — їх було націоналізовано. ЗЕБ наполягає, щоб ці кошти також було використано для погашення заборгованості перед громадянами України.

— Наскільки мені відомо, крім боргів перед фізособами, є також борги ЗЕБу перед українськими юридичними особами. Як банк будуватиме свою політику стосовно цих боргів?

— Ви маєте рацію, крім депозитів фізосіб, у Зовнішекономбанку було заморожено валютні вклади українських підприємств, сума яких, за оцінками українських експертів, становить приблизно $500 млн. Російська сторона вважає цю суму меншою — $480 млн.

Проблему виплати заморожених рахунків українських юридичних осіб не можна розглядати окремо від зустрічних вимог із боку Росії. У ЗЕБу є вимоги до українських підприємств, еквівалентні $450 млн. Коли уряд СРСР залучав кошти західних банків на фінансування тих чи тих проектів, частину цих грошей витрачали на різні програми на території України, тобто давали українським підприємствам. Заборгованість за цими проектами перед західними кредиторами залишилася. Росія, успадкувавши всі борги СРСР (зокрема й борги українських підприємств), сьогодні обслуговує їх і веде переговори в рамках Паризького та Лондонського клубів.

Частину цих коштів не було використано на території Росії. Тож позиція і російського уряду, і ЗЕБу полягає в тому, що українська сторона повинна врегулювати ці питання самостійно (як зробила Росія з боргами своїх юридичних осіб, випустивши 1993 року під заморожені рахунки юросіб-резидентів Росії облігації внутрішньої валютної позики). Зрозуміло, за умови відмови Росії від своїх вимог до українських юросіб, що можуть бути передані Укрексімбанку або українському урядові.

Ось, власне, двоє різних питань, яких не можна змішувати, оскільки позиції щодо них принципово різняться.

— Чому один з найпотужніших російських банків бере участь у приватизації ЗАлКу і на які дивіденди від цього розраховує?

— Передусім я наголосив би на тому, що важливо не для ЗЕБу, як учасника конкурсу з приватизації Запорізького алюмінієвого комбінату, а для Української держави.

Однозначно, нині головне завдання Української держави — залучення коштів у бюджет. Пріоритетом при продажі державного майна стала приватизація за гроші, понад те — за великі гроші.

Також, на мою думку, важливо, щоб Україна в алюмінієвій галузі створила нормальне конкурентне середовище. Для цього їй необхідно мати двох-трьох виробників алюмінію й алюмінієвої продукції в країні.

І третій пріоритет — це стабільна та прибуткова робота підприємства після приватизації. На чолі нашого консорціуму стоїть «АвтоВАЗ». Йому запорізький комбінат потрібен тому, що це традиційний постачальник алюмінію та його сплавів для виробництва автомобілів. Близько 30 років тому Запорізький алюмінієвий спеціально переорієнтували на постачання металу на «АвтоВАЗ», а всі сплави привели у відповідність до специфікацій FIAT.

— І все-таки з яких передумов виходить ЗЕБ, беручи участь у конкурсі з продажу ЗАлКу?

— Для ЗЕБу — це вигідне розміщення коштів, бо ми вважаємо зв’язку ВАЗ—ЗАлК перспективною та рентабельною. Інтеграція традиційних партнерів, ЗАлКу і ВАЗу, гарантуватиме стабільне зростання споживання алюмінієвих сплавів «АвтоВАЗом». Останнім часом зв’язки партнерів частково порушено, і «АвтоВАЗ» навіть був змушений купувати окремі сплави не в Запоріжжі, а на Красноярському алюмінієвому заводі. Тепер «АвтоВАЗ» прагне відновити і зміцнити взаємодію з ЗАлКом.

Нині у ВАЗу стрімко розширюється ринок у країнах СНД. На початку 2000 року ВАЗ планував випустити 675 тисяч автомобілів. У середині року план переглянули, і тепер очікується, що буде зроблено 710 тис., або на 5,2% більше. За нашими оцінками, споживання ВАЗом запорізького алюмінію та сплавів у найближчі п’ять років збільшиться з теперішніх 30% від загального обсягу виробництва до 50%.

На теренах СНД тільки Зовнішекономбанк має достатню популярність і необхідні розміри для залучення фінансових ресурсів. Сьогодні ЗЕБ працює з солідними інвестиційними проектами. Приміром, в одному з останніх проектів ЗЕБ виступає гарантом по італійській кредитній лінії на суму в півтора мільярда доларів.

Консорціум «АвтоВАЗ—Інвест», як і будь-який промисловий інвестор, орієнтований на максимізування прибутків. Це означає, що ми випускатимемо стільки металу, скільки може спожити ринок. Сьогодні я оцінюю кон’юнктуру ринку збуту продукції ЗАлКу як вельми оптимістичну. За нашими оцінками, 2000 року комбінат випустить продукції на 15% більше від своїх установлених потужностей. Це свідчить про те, що в найближчому майбутньому потужності доведеться нарощувати. І ми вже розглядаємо проекти в цьому напрямі.

Другий момент. Відомо, що алюміній високого рівня переробки коштує на ринку дорожче і дає виробникові більше прибутків. Тому відразу ж протягом року запустимо виробництво фольги потужністю 16—20 тис. тонн за рік. Це додатковий ринок. При цьому ринок у 115 тис. тонн первинного алюмінію не зникне, і його також потрібно буде задовольняти. Це змушує консорціум уже сьогодні прораховувати можливості розширення виробничих потужностей запорізького комбінату.

У середньочасовій перспективі ми просто на комбінаті налагодимо виробництво комплектуючих з алюмінію та його сплавів для автомобілів ВАЗ, що виготовляються в Україні та Росії. Це теж збільшить рентабельність і розширить ринок.

— А наскільки сам «АвтоВАЗ» стабільний як партнер? Маю на увазі не тільки його позиції на ринку, а й фінансове становище.

— З цим запитанням вам слід було б звернутися до менеджменту ВАЗу. А я можу поділитися останньою інформацією, наданою «АвтоВАЗом» на етапі підготовки пропозиції для участі в конкурсі щодо ЗАлКу. Загальний висновок полягає в тому, що фінансове становище «АвтоВАЗу» абсолютно ста- більне. Складна фінансова ситуація простежувалася тут 1996 року, але її подолали, зокрема з нашою участю.

1996 року, коли завод запускав у виробництво нове сімейство автомобілів, «десяток», створилися значні борги перед федеральним бюджетом. Але Зовнішекономбанк реструктуризував їх терміном на 10 років. Було також підписано відповідний договір з урядом РФ. Нині щомісяця виплачується трохи менше 100 млн. руб. боргу. Ситуація на автомобільному ринку дозволяє вважати, що «АвтоВАЗ» зможе виплатити ці борги навіть раніше, ніж планувалося.

Ще раз підкреслю: попит на автомобілі «вазівського» виробництва підвищений, причому настільки, що завод змушений переглядати виробничі плани не тільки поточного року, а й наступного. «АвтоВАЗ» планує 2001 року випустити 750 тис. автомобілів. Це виходить за рамки проектних показників, тож нарощування виробництва здійснюється, зокрема, за рахунок зміни режиму роботи. ВАЗ набирає додаткових людей — близько 6 тис. чоловік — аби впровадити додаткову робочу суботу. Крім того, очікувані нинішнього року 710 тис. автомобілів забезпечать після оподаткування приблизно 10 млрд. руб. прибутку. Це ті гроші, які ВАЗ спрямує на потреби підприємства, розвиток виробництва та покриття боргів.

— Керівництво ФДМУ заявляло, що розраховує одержати від приватизації ЗАлКу близько 30 млн. дол. Як ви оцінюєте шанси «АвтоВАЗ-Інвесту» на перемогу в тендері?

— Ми сформулювали свою пропозицію. ЗЕБ має власну оцінку вартості ЗАлКу, вище якої ми не підемо. На жаль, як свідчить досвід Росії, часом буває так, що при неправильному формулюванні умов дуже великі інвестиційні програми, які записують претенденти, залишаються не реалізованими. Тож ми не прагнемо написати фантастичні речі, аби потім їх не виконати.

Завод справді потребує значних інвестицій. Його не можна просто купити й висмоктувати якісь доходи, бо він скоро помре. Сьогодні в нього потрібно вкладати гроші, щоб розвивати виробництво. З огляду на це, ми сформулювали заявку, якою, крім іншого, передбачено значні інвестиції. Ми готові співфінансувати цей проект, але в певних масштабах.

— Що передбачає ця пропозиція урядові?

— Ви самі мусите розуміти, що до завершення конкурсу я не можу говорити на цю тему. Загалом — це гроші за пакет акцій і готовність погасити прострочені борги ЗАлКу за кредитом, отриманим підприємством в Італії під урядові гарантії на придбання лінії з виробництва фольги. Крім того, я вже говорив, що в нас є інвестиційна програма, жорстко прив’язана до нашої концепції розвитку ЗАлКу.

— Останнім часом з’явилася низка повідомлень про плани та проекти ЗЕБу на Кримському півострові. Могли б ви розповісти про них докладніше?

— Крим — це моя улюблена тема. Там нас цікавить, зрозуміло, сфера відпочинку, у якій, по суті, немає інвестицій. У Криму є чудова інфраструктура, професійні лікарі, кухарі й інший добре навчений обслуговуючий персонал. Але там немає прийнятних умов (приміром, готелів високого рівня) для бодай трохи розбещеного західною цивілізацією відпочиваючого. Тож нас цікавить можливість залучення інвестицій у рекреаційну сферу Криму.

З цією метою тільки нинішнього року я особисто був у Криму не менше чотирьох разів, і керівництво Криму показувало нам ряд об’єктів незавершеного будівництва. У тому числі, наприклад, готелі, які починали будувати ще югослави за радянських часів. На жаль, ці будови заморожено вже не перший рік, тож вони частково зруйновані. І поки що неясно — простіше добудувати, чи все це знести й будувати заново. Тож нині ми вивчаємо щодо цього пропозиції. Та, попри це, ще до кінця 2000 року ми планували підписати угоду про співробітництво з керівництвом Криму, аби привабити до автономної республіки іноземних інвесторів.

Найближчим часом ЗЕБ планує серйозну реорганізацію. Комерційну частину банку буде виділено в окрему структуру, яка займатиметься інвестиційними проектами й наданням фінансових консультацій як приватним підприємствам, так і урядам різних країн.

— Скільки проектів банк планує реалізувати в Криму, і який обсяг інвестицій ви плануєте вкласти?

— Гадаю, найближчим часом ми спробуємо вийти з пропозицією до уряду Криму щодо одного- двох проектів. Але тут річ не лише в інвестиціях. У сфері послуг гроші вирішують не все: обов’язково потрібен хороший менеджмент. Хоч які гарні стіни ми побудували б, якщо в них подаватимуть холодну вівсянку й відмовлятимуться готувати свіжовидушений сік, то готовий платити турист туди не поїде. Тож ми шукаємо партнерів, передусім західних, як керуючу компанію. Ну, і бажано знайти того, хто міг би розділити з нами фінансові ризики тут, в Україні.