Агровиставковий джек-пот

Цьогорічна Міжнародна агропромислова виставка-ярмарок «Зелений тиждень» позначена магічними «сімками». Попри свій вік - 77 років, вона анітрохи не постаріла. Навпаки, збадьоріла і помолоділа. За рахунок нових експонентів, стендів і відвідувачів. За спеціальною програмою дирекції виставки Messe Berlin GmbH з успіхами світового сільського господарства і виробництва продовольства ознайомилися 22 тис. школярів із Берліна, Бранденбурга та сусідніх федеральних земель. Уперше функціонував і «тимчасовий кампус» - комунікаційна платформа, де студенти та молоді науковці підвищували свою кваліфікацію. На офіційному відкритті виставки виступило семеро високоповажаних ораторів.

Якби Україна рік тому із виграшного сьомого павільйону, розташованого біля входу, не перебралася з власної ініціативи у затісний 16-й на відлюдді, їй теж міг би усміхнутися джек-пот. Між тим нумерація нового пристанища у сумі також вбирається в омріяну сімку. Та одна справа - маніпулювати цифрами, і зовсім інша - демонструвати на престижному міжнародному аграрному подіумі власні досягнення. Для цього у нинішньої влади вочевидь забракло організаторського хисту. Оспівана «житниця Європи», із цьогорічними 55 млн. тонн зернового ужинку, виглядала убогою, біднішою за дебютантів - Габон, Ліхтенштейн і Пакистан. За збігом, вони були ще й павільйонними сусідами.

Емблема «Зеленого тижня» - два колоски на зеленому тлі, зустріла мене у берлінському
аеропорту Тегель. Таксі - одноколірні новенькі «мерседеси»: одне за одним. Розрахунок - за лічильником. Як контраст: новий термінал F бориспільського летовища, нудьгуючі водії приватного таксопарку, який виграв тендер на перевезення уболівальників Євро-2012. Через захмарні тарифи до них не сідають. На щастя, є дешевші таксі.

Ще один «колісний» штрих, берлінський. Попри численні представницькі офіційні делегації, що прибули на ярмарок (лише аграрних міністрів з’їхалося із 75 країн), жодного разу не потрапив у вуличну пробку. Кортежі лімузинів супроводжували поліцейські у білому однострої і на такого ж кольору мотоциклах, прозвані берлінцями «білими мишами». Однак ніхто, ніколи і ніде не перепиняв загального вуличного руху. І всі почувалися комфортно.

Зате виставка урівнювала у правах і чиновників, і пересічних відвідувачів: тут лише піший хід. Щоб обійти 1600 експонентів у 26 залах, треба здолати вісім кілометрів. Засікав із ходоміром - 11600 кроків. Власне, маршрут я поділив би на дві частини: гастрономічний та агрополітичний, набагато довший і триваліший у часі.

Росія танцювала, співала, пригощала на 6 тис. кв. метрів. Вихід Олени Скринник, міністра сільського господарства РФ, хоч і був ритуально-пафосним, утім, не таким видовищним, як її попередника Олексія Гордєєва. До слова, уродженця одного із міст землі Бранденбург. У попередні роки кубанські козаки зустрічали Олексія Васильовича зі стопкою горілки на лезі шаблі. І коли екс-міністр перехиляв її, не знімаючи з булатної сталі, народ шаленів від задоволення: «Ну-у-у, мужик!»

Із горілкою наші північні сусіди явно переборщили, зцементовуючи європейський стереотип «вічно п’яних» росіян. Хоч би де ступив - усюди ікро-горілчана експансія. Чимало відвідувачів спокушалися на дівчат у лубковому вбранні із тацями.

- Бітте!

- Данке шьон!

А вже коли перехилив наперсток горілки і надкусив бутерброд, тобі кажуть:

- Е-е-е, цвай ойро, водка дацу!

І викладаєш із кишені два євро.

Біля стенда Ямалу не пригощали. І слава Богу. Ямало-Ненецький автономний округ на доволі великій площі - 120 кв. метрів експонував не лише м’ясну, рибну продукцію, хутро, а й цікаві інвестиційні проекти. Серед новацій - упровадження технологій із глибокої переробки оленини, а саме: крові, пантів та ендокринної сировини. Головною подією для делегації з Півночі стало підписання угоди між підприємством «Ямальські олені» і фінською компанією Lapin Liha OY на поставку 300 тонн оленини. Ще 120 тонн експортуватимуть до Німеччини.

Горілка гикнулася і перед білоруським стендом. П’ять державних заводів виставили напоказ свої градуси у скляній тарі. Мовчазні, переважно чоловічі, чекістські обличчя по той бік ярмаркової стійки. Зате латиницею вималювали назву концерну «Білдерж-харчо-пром», в абревіатуру яко-го німці не можуть «в’їхати» і з десятої спроби.

Ще одну «житницю» - Казахстан - представляв… один-єдиний продавець цукерок. За власний кошт, без підтримки Міністерства сільського господарства, Жанибек Юсупов привіз на «Зелений тиждень» солодощі компанії «Рахат», у якій обіймає посаду керуючого з маркетингових досліджень. Щодо зерна, то Казахстан прогнозував зібрати 20 млн. тонн, а вродило 29 млн. На власні потреби Казахстан витрачає 8 млн. тонн, елеватори можуть вмістити десь 10 млн. Ну, а решту шукайте на нескошених ланах… Це - нагадування нашим чиновникам, котрі сплять і бачать зернову Антанту в особі Росії, України та Казах-стану. Мовляв, такий союз дасть змогу потроїти господарську міць згаданих держав на зовнішніх зернових ринках.

А більшість країн легко впізнавав за продуктовими кліше. Якщо це Ірландія, то не-одмінно віскі і пиво, Італія - салямі і вино, індуси - спеції, в’єтнамці - звичайний фаст-фуд з вулиці. Швейцарія пропонувала скуштувати сири. Не всі 450 сортів, а вишукані. Причому вгощали не скупими дегустаційними порціями, а від душі. Особливою популярністю користувалися сирне фондю та чорний аппенцеллер із дещо різкуватим запахом. Півкіло - 10 євро. І, звісно ж, шоколад.

В австралійському мобільному ресторані можна було замовити ростбіф із м’яса кенгуру чи біфштекс із крокодилячого філе. У канадському павільйоні охочі наминали в’ялене м’ясо бізона, запиваючи віскі з кленовим сиропом або Yukon Jack, напівсолодким лікером з апельсинових шкурок із 50-відсотковим вмістом спирту. Норвежці шокували розмаїттям риби, морепродуктів, гамбургерами з лосятини, ковбасою з оленини. Та родзинкою вітрини став… морошковий мед. Привезли його із найпівнічнішої пасіки - острова Ролвсей. Роїння бджіл збігається із цвітінням морошки. Торік екзотичного меду накачали лише 40 кілограмів.

«Медовим» місцем (у сенсі питва, наїдків, культурної програми) я назвав би і експозицію Румунії, яка цього разу виступила офіційним партнером «Зеле-ного тижня». Найбідніша країна в Євросоюзі, а стала фаворитом берлінського ярмарку!

Можна багаторазово повторювати «мед», але в роті солодше не стане. Можна до хрипоти репетувати «Україна», але вона на «Зеленому тижні» була непізнаванна. У гіршому сенсі… Пам’ятаю, як до Берліна з’їжджалися всі області і демонстрували, хто на що здатен. Від горілки, вин, ковбас, сирів до ліжників, вишиванок, гаптованих рушників, солом’яних брилів, глечиків. Приїздили з хор-ланками, етнічними танцювальними колективами. Згодом чиновники запровадили галузевий принцип: лікеро-горілчана промисловість - на одному стенді, м’ясо-молочники - на другому, пивовари - на третьому…

Цьогорічна ж експозиція - це люстро країни, яка щойно вибралася із дрімучих джунглів. Ресторанний бізнес дистанціювався від міністерського «табору» й усамітнився в іншому павільйоні. А тут - скупі прилавки: цукерки, коньяк і пиво на розлив. Учасників із крамом могло бути й більше, та українські організатори заломили таку ціну, від якої відсахнулися навіть маєтні бізнесмени: 1100 євро за квадратний метр замість офіційних 80. То, можливо, і не варто виділяти МінАП щороку з бюджету 10 млн. грн. на виставкову діяльність? Чи за ці кошти «круїздить» табун міністерських клерків, як цього разу?

Не треба бути креативним дизайнером, аби причепурити хай навіть і невеликий павільйон у формі ротонди. Принаймні зашити фанерою голі стіни, на яких по всьому периметру світять ребрами батареї опалення. А під куполом підвісити величезний м’яч: як-не-як, ми ж приймаємо чемпіонат з футболу - Євро-2012! І цей «колобок» обліпити поліекранами і транслювати візуальну, мультимедійну інформацію про розвиток АПК (чи він занепадає?), розповісти, як нова влада розвиває сільські території, впроваджує інноваційні технології, забезпечує інтеграцію традиційного селянського господарювання в умовах ринку…

Замість просунутої наочності - невеличкий стенд із написом «Бесплатно». Але покоїлися на ньому не галузеві газети із журналами, а російськомовна «Берлинская газета». Її журналісти у матеріалі на першій шпальті партнером виставки назвали… Угорщину (насправді - Румунія). А Україна, виходить, тиражує серед відвідувачів дезінформацію.

Настінний плакат англійською рекламував державний концерн «Укрспирт»: енерго-ефективність та екологічність. Якщо це натяк на біоетанол, який продукують спиртозаводи, то Міністерство аграрної політики мало би дописати кількість таких «зелених» підприємств та обсяги виробленого пального.

Якщо ж говорити про «ефективність» «Укрспирту», то про неї справді слід сурмити не лише на всю Європу, а й на цілий світ. За собівартості 10-літрового відра спирту у 12 грн. (не класу «альфа», а ходового «екстра») продають його… за 14,4 грн., але вже за літр! Хіба може «Укрспирт» бути ефективним, якщо у нього відібрали найкращі спиртозаводи, зліпили з них окрему структуру, що дислокується у Броварах (очевидно, там «сприятливіший» податковий клімат), і продукція цих «щасливчиків» живить Клан?!

Німа в інформаційному плані Ук-раїна вирішила взяти децибелами. На імпровізованій сцені дует наспівував під караоке ностальгічне «одна калина під вікном, одна родина за столом…» Ні тобі вікторин, ні конкурсів, ні дитячих розважальних майданчиків…

Цікаво, а чи з таким аграрним обличчям хотів бачити Україну на берлінському «Зелено-му тижні» її президент? От якби завітав зненацька… Відвідавши національний павільйон у Шанхаї на ЕКСПО-2010, Віктор Федорович пожалкував, що двоповерхова споруда не змогла вмістити і дещиці того, чим пишається Україна. Воно й зрозуміло: черепки, трипільська культура, хобі попередника… Та ще й чималу площу експозиції відібрав ресторан депутата-регіонала.

На відміну від нашої офіційної делегації, китайці примітили у трипільській культурі багато спільного з давньою цивілізацією Яншао. А наших авторів проекту після ЕКСПО-2010 іще довго перевіряли, чи не поцупили вони бодай цента із виділеного мільйона доларів. Тоді як наші сусіди - поляки, росіяни, білоруси витратили на свої павільйони в десятки разів більше.

Ну, це тоді можна було президенту Януковичу з його командою кивати на попередників: якби мені не тиночки та й не перелази… Проте вже два роки регіонали при повній владі, і ніщо не заважає «ходити до дівчини» не лише чотири, а й більше разів. А от не виходить… Як із «Зеленим тижнем».

Апофеозом перебування численного міністерського десанту в Берліні вважають домовленість двох керівників відомств - Олени Скринник і Миколи Присяжнюка про зняття бар’єрів у поставках українських сирів до Росії.

По-перше, цю проблему можна було розв’язати і в Москві - шлях ближчий і менш витратний. По-друге, а про що, власне, домовлятися? На початку січня голов-ний санітарний лікар РФ Геннадій Онищенко заявив, що українські сировари вводять в оману російських покупців. Бачте, у пробах знайшли рослинні жири, про які на етикетках - ані слова. Отже, такий товар мусить іменуватися «сирним продуктом», а не «сиром», і коштувати дешевше.

«Сирний» скандал роздмухують не вперше. Але його так само легко і загасити. Хто атестує українські молокопереробні підприємства на предмет експорту? Російська сторона! Переконаний, якби цей список формувало віт-чизняне громадське професійне об’єднання, повірте, «ліваки» до нього не затесалися б. Навіть за торбу грошей… Бо для фахівців репутація дорожча.

А так серед експортерів інколи вигулькують підприємства, які з погляду санітарії, культури виробництва і на рідних теренах не мають права працювати, або такі, яких узагалі не перевіряли. «Вхідний» квиток за дозвіл експортувати до Росії - 300-400 тис. дол. із підприємства. Плюс щомісячний бонус - 10-12 центів із кілограма сиру.

Обсяги нікого не цікавлять: одне потужне підприємство можуть замінити п’ятьма-десятьма меншими. Лишень плати! І… «Я люблю тебя, Москва!» Найцікавіше те, що фінансовий «збір» від цих оборудок група «семафорів» з обох боків - України та Росії ділить у дискримінаційний спосіб. Українській стороні перепадає 30%, російській - 70. Виявляється, їсти дорожче, аніж виробити.

Так от, імпортні ворота Геннадію Онищенку дуже легко закрити. Оскільки Росспоживнагляд знайшов в українських сирах пальмітолеїнову, лінолеву жирні кислоти, то вилучіть зі списку експортерів ті підприємства, які зловживають тропічними оліями. От і все!

Ми не безгрішні. Але й росіяни не святі. Торік РФ імпортувала більш як півмільйона тонн пальмової олії. Тож нехай Геннадій Онищенко шукає стероїди тропічних олій у федеральних сирах. Від грузинської «Боржомі», українських сирів, які Росія час від часу забороняє ввозити з надуманих причин, співвітчизники Онищенка не мруть. Косить їх сурогатний алкоголь. Головний санітарний лікар РФ в інтерв’ю газеті «Известия» 2007 року так і сказав: «Главным критерием эффективности работы власти является кладбище… А теперь у нас 2,3 млн. больных алкоголизмом, а государству до них нет дела». Отже, тамтешній владі є чим займатися напередодні президентських виборів. А нашій - перед парламентськими.

Під завісу - ще один факт із досьє берлінської виставки. У розпал фінансової кризи українська делегація привезла на «Зелений тиждень» пиво у 50-літрових кегах. Однак через фінансову скруту німці випили менше, ніж зазвичай. Везти хмільний напій назад? Витратна справа! Утилізувати? Для цього треба викликати екологічну поліцію, скласти відповідні документи, і теж не задарма. І наші тишком-нишком злили пиво у міську каналізацію. І ми з таким «вишколом» ще пнемось у Європу?

А про європейські аграрні підходи, повчальні для вершителів української аграрної політики, розповім наступного разу.

Щиро дякую Міністерству закордонних справ Німеччини та Інституту Гете (Берлін) за сприяння у відвідинах «Зеленого тижня».