0,1% точності обліку 50 мільйонів гривень збереже

Поділитися
Віднедавна всі квартиронаймачі, оплачуючи комунальні послуги, можуть чітко бачити дані графи платежів за газ, опалення та гарячу воду...

Віднедавна всі квартиронаймачі, оплачуючи комунальні послуги, можуть чітко бачити дані графи платежів за газ, опалення та гарячу воду. Особливо це дратує, коли в будинку батареї ледь-ледь теплі, із крана тече крижана вода, а ти продовжуєш отримувати незмінний рахунок за ці самі послуги. При цьому спроби з’ясувати, з кого ж вимагати відповіді за таке відверте «комунальне окозамилювання», як правило, нічим не закінчуються. Тобто нескінченні дзвінки в ЖЕК, місцеву газо-, тепло- і енергопостачальну компанію нічого не дають. Кожен, як то кажуть, звертає провину на інших, а проблема так і не вирішується...

А вся річ у тім, що газ і безпосередньо для побутових плит, і для теплокомунальних підприємств і котелень, які виробляють тепло для обігріву жител громадян, і для енергогенеруючих станцій, котрі виробляють електрику, словом, газ для забезпечення всіх наших побутових потреб в основному купують у дочірньої компанії «Нафтогазу України» — «Газ України». Причому поставляє природний газ ДК «Газ України» (і тепло — ДП «Газ-Тепло») за цінами, встановленими Національною комісією з регулювання енергетики (НКРЕ) 1999 року. Втім, на деякі види енергоносіїв ціну в конкретному регіоні встановлює місцева влада. Щоправда, вона при цьому має врахувати, скільки потрібно і скільки вона (місцева влада) реально може дотувати чи взагалі закупити для потреб місцевої громади.

Найчастіше у місцевих бюджетах від самісінького початку програмується дефіцит коштів на оплату газу та комунальних послуг пільговикам і бюджетникам. А вже реально оплачується ще менше. Навіть коли цілі населені пункти залишаються без газу й опалення. Щоправда, тоді всі в один голос просто звинувачують «Газ України» та усіма правдами й неправдами змушують газовиків відновляти газопоставки в «постраждалий» регіон. Постраждалий в основному через недбалість і втрати газу місцевими газо- й теплопостачальними організаціями та через неповороткість місцевої влади. Тут ще присутня проблема власників і співвласників комунальних і тепло-, газопостачальних підприємств, які також працюють за власним тарифом і неодмінно вимагають збереження певного рівня рентабельності (ну не в збиток же собі працювати). У принципі, вони мають рацію.

З іншого боку, чому ж тоді виникає постійно неврахований, але використаний обсяг газу, котрий в Україні вже років тринадцять прийнято списувати «на населення і компобут»? А отже, «списують» і вартість цього газу, що випарувався в небуття. Відповідь на це запитання і проста, і складна водночас. Всі нестикування в обліку втрат і обсягів реально поставленого газу просто «запрограмовані» існуючою системою обліку та контролю споживання того ж газу, причому на всіх етапах його транспортування аж до безпосереднього споживача.

При цьому, як уже зазначалося, весь газ для населення, бюджетників і підприємств теплокомунальної енергетики (ТКЕ), а також для більшості промислових споживачів купує в основному компанія «Газ України» (НАК) як за кордоном, так і всередині країни. І крім традиційного дисбалансу цін закупленого за кордоном і проданого в Україні природного газу (про це трохи пізніше) багато років існує досить складна, причому не так технічна, як методологічна проблема.

Зрозуміло, що в одній статті навряд чи можна грамотно й чітко пояснити, чому так відбувається, і відновити ланцюжок відносин усіх перелічених вище організацій. Але спробувати відповісти на деякі принципові запитання й розказати про способи прийнятного для наших сусідів, включаючи європейців, запобігання неврахованим і невиправданим втратам того ж газу — завдання більш посильне. Причому вирішувати його на практиці новому уряду й новому керівництву НАК «Нафтогаз України» потрібно якомога швидше. Мало того, що це автоматично позбавить країну та її газові компанії безглуздих утрат газу і грошей, то ще й буде реальним кроком на шляху до ЄС, де саме і діють норми та нормативи обліку газу, запропоновані до впровадження в міждержавну систему торгівлі газом українськими вченими.

Подобається нам це чи ні, але ціни на енергоносії, зокрема для споживачів України, поступово зростають і продовжать зростати. По-перше, тому що їх «наближають» до реальної собівартості видобутку й транспортування цього енергоносія (не кажучи вже про хоча б мінімальний прибуток компаній, котрі видобувають і поставляють газ). По-друге, на ціну природного газу, безумовно, впливає світова та європейська кон’юнктура цін. Ми до цього не звикли, але в більшості країн і більшість газових компаній жорстко «прив’язують» ціну на природний газ до ціни сирої нафти. Ви могли спостерігати, як за останній рік лихоманило світовий ринок нафти і наскільки підвищувалися ціни на різні марки сирої нафти у світі. А це, у свою чергу, спровокувало зростання цін на інші енергоносії, у тому числі й природний газ. Про такий чинник впливу на вартість енергоносіїв, як політичний, я навіть не кажу.

Зрозуміло, що підвищення цін на енергоносії дуже істотно позначилося на вмісті гаманців (пардон, кредитних карток) українських громадян, хоча насамперед уплинуло на економічні показники й загалом на фінансово-виробничий стан більшості вітчизняних підприємств. Ускладнюється ситуація енергодефіцитністю України, а це означає, що більшість енергоносіїв, насамперед природний газ Україні доводиться імпортувати.

Відомо, що більшу частину природного газу НАК «Нафтогаз України», як основна газова компанія країни, закуповувала в Туркменистані. З початку 2005 року замість колишніх 44 доларів за 1000 кубометрів туркменського газу доводиться платити 58. Росія поки що продовжує постачати газ (в оплату за транзитні послуги української сторони) із розрахунку 50 доларів за 1000 кубометрів (і це не рахуючи вартості доставки цього газу до кордонів України, а також послуг із його транспортування газорозподільними мережами колишніх облгазів, тобто нинішніх підприємств із газопостачання — юрособи у формі ВАТ). Але не факт, що так триватиме довго. Вже хоча б з урахуванням майбутніх ініціатив України.

Наприкінці березня планується візит до Туркменистану Президента Віктора Ющенка, котрого напевно супроводжуватиме ледь не весь «газовий бомонд» України. Кажуть, що в ході цього візиту українська сторона має намір зробити Туркменбаші пропозицію, від якої не прийнято відмовлятися з огляду на її взаємну вигоду, — продавати туркменський газ у Європі спільними зусиллями України, Німеччини та Польщі. Принаймні про це йшлося під час недавнього візиту В.Ющенка до Німеччини.

Можливо, в результаті всього цього Україна й отримає якусь цінову фору від Туркменистану. Але ще не відомо, як на це відреагує російський «Газпром» і взагалі Російська Федерація. Адже саме РФ чітко контролює принаймні східноєвропейський ринок газу і по її території (принаймні поки що) проходить основний магістральний газопровід Середня Азія — Центр, яким транспортують туркменський, узбецький, казахський і російський газ в Україну та за її межі. До того ж Туркменистан і РФ мають підписану довгострокову — на 25 років — газову угоду.

З Україною таку угоду Туркменистан не підписав. Поки що не підписав. Але навіть якщо всім цим проектам і судитиметься збутися, сподіватися на істотне здешевлення газу для споживачів навряд чи варто. Адже в тій же Європі, і навіть у країнах Балтії платять за газ навіть більше 150 дол. І не вважають це трагедією. Хоча, як і Україна, імпортують енергоносії, причому майже всі, і їх практично в повному обсязі використовують для задоволення потреб своїх громадян.

Все вищезазначене ставить перед енергодефіцитною державою, зокрема перед Україною, завдання економії на новому рівні енергоносіїв у цілому й особливо природного газу. У свою чергу, хоч як банально це звучить, завдання економії енергоресурсів висуває на перший план завдання їхнього обліку, оскільки, як відомо, контроль і облік є запорукою економії.

Як зазначають фахівці газової галузі, пропагована ще недавно ідея про те, що сам по собі облік енергоносіїв не забезпечує їхньої економії, оскільки нібито не примножує енергоносії, виявилася обманною. Назвемо лише основні моменти, які підтверджують це.

Відсутність обліку енергоносіїв — це відсутність контролю за їх використанням, що завжди призводить до їх нераціонального використання, отже — до безповоротних втрат. Наприклад, практично тотальна відсутність обліку споживання населенням природного газу, води, тепла призвела до того, що в багатьох містах, а особливо в невеличких, а також у селах у перерахунку на одного жителя «витрачається» набагато більше енергоносіїв, ніж у західноєвропейських селах і невеликих містах. І все тому, що їх інтенсивно використовують майже щодоби, причому нераціонально та неефективно. Хтось замість обігрівача вмикає газову плиту, інший навіть не вимикає її, просто щоб зекономити на сірниках. Заощаджують, як їм здається, у такий спосіб свої копійки, зате витрачають при цьому ресурси на сотні гривень, щоправда, чужих.

Крім того, відсутність обліку енергоносіїв не дозволяє встановити їхні реальні втрати, оскільки в такому випадку неможливо підрахувати й проаналізувати енергетичний дисбаланс. Це, приміром, витікання газу в атмосферу через порушення щільності газопроводів та їхніх з’єднань. Якщо проаналізувати, скільки природного газу в такий спосіб «викинуто на повітря», то сума вийде вражаюча. Досить сказати, що за рік набігає кілька мільярдів кубометрів газу. Це і є справжні реальні втрати, обчислювальні цілком конкретними мільйонами навіть не гривень, а доларів. Іншими словами, за відсутності обліку газу ніхто достеменно не знає, скільки й за яких обставин «втрачається» газу, отже — і грошей.

Не менш істотно й те, що без чіткого обліку енергоносіїв дуже проблематично встановити нормальні економічні товарно-грошові відносини між виробником, постачальником (продавцем) і споживачем енергоресурсів. Без належного обліку сьогодні підприємства та громадяни переплачують (чи недоплачують) великі суми за недопоставлені (чи поставлені понад договір) газ, тепло чи воду. Наприклад, чому, не маючи побутового лічильника газу, люди мають платити за 1000 кубометрів використаного газу 190 грн., а за наявності лічильника — 175 грн.? Хто сказав, що саме такі норми споживання відповідають сьогоднішнім реаліям? А якщо це так, то поясніть: чому? І як, наприклад, можуть звести до єдиного знаменника економіку договірних відносин ті самі облгази і ДК «Газ України», що робити з «неврахованим», але використаним газом?

Природно, що все це спотворює реальний економічний стан як продавців, так і покупців енергоресурсів, а іноді просто дозволяє одному паразитувати на іншому.

Відсутність обліку провокує і зловживання — дає можливість поставляти дорогу енергію без офіційної оплати, отже, і без сплати відповідних податків і обов’язкових зборів і платежів. І це лише один бік медалі.

Усе вищесказане найбезпосереднішим чином стосується і неточності обліку. Іншими словами, не досить точний облік, власне, призводить до таких самих негативних наслідків, як і повна відсутність будь-якого обліку.

Словом, щоб зменшити зазначені вище негативні наслідки відсутності обліку або низької точності виміру, необхідно не лише забезпечити облік енергоносіїв, а й, безумовно, підвищити точність і надійність такого обліку, причому повсюдно, що є обов’язковою умовою забезпечення економії енергоносіїв. Тільки з допомогою обліку можна з’ясувати: скільки та яким чином енергоносії використовують і куди вони поділися, чи доречно взагалі говорити про економію і якою мірою. Наприклад, тільки підвищення точності обліку газу в масштабах України на 0,1% забезпечить, за даними вчених, наприклад, професора «Львівської політехніки» Євгена Пістуна, економію в 50 млн. грн. на рік. Ми ж сьогодні втрачаємо значно більше через відсутність чи неточний облік газу.

Стан обліку енергоносіїв передусім визначається технічною базою, зокрема наявністю відповідних технічних приладів обліку й відповідного метрологічного забезпечення їх. Це має безпосереднє відношення і до комерційного обліку газу. З цим самим питанням безпосередньо пов’язана й нормативна база обліку енергоносіїв. В Україні лише розпочинається її становлення. Втім, добротної нормативної бази в цій сфері не існувало і за часів колишнього СРСР. Щоправда, тоді в цьому не було гострої потреби, тому що енергоносії мали дуже символічну (штучну) ціну й не мало сенсу при тодішній внутрішній політиці держави витрачати кошти на організацію обліку. У Туркменистані й досі в цьому немає потреби, тому що населення отримує газ і електроенергію безплатно. Та це, як кажуть, державна політика.

Що ж до України, то необхідність в усьому вищезазначеному давно назріла. Проте навіть становлення нормативної бази обліку енергоносіїв (що, погодьтеся, усе ж менш витратно порівняно з установленням приладів обліку) сьогодні в Україні відбувається надто повільно. Зрозуміло, цьому є кілька причин, хоча, зазвичай, позначається й інерція в цьому питанні. Та основна причина все-таки в тому, що цій проблемі не приділяють належної уваги на державному рівні.

У наступних публікаціях із залученням практиків, вчених і експертів «Дзеркало тижня» має намір максимально розкрити всі значущі аспекти цієї теми, сподіваючись на те, що й державні мужі не лише візьмуть участь у дискусії, а й знайдуть практичне застосування здоровим ідеям і розробкам.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі