Зупинки на вимогу. На шляху очікувань-2008

Поділитися
У першому номері нового року — про суб’єктивні передчуття 2008-го. А отже — про зваби, мрії, деякі очікування. Чим, запитуєте, серце заспокоїться? У кращому разі — заспокійливим.

У першому номері нового року — про суб’єктивні передчуття 2008-го. А отже — про зваби, мрії, деякі очікування. Чим, запитуєте, серце заспокоїться? У кращому разі — заспокійливим. Від «прекрасного» — найчастіше головний біль або печія ( минулий рік мало кого вилікував). Та оскільки гучних заходів — культурних і маскультурних — незліченна кількість, то зовсім не з метою осягти неосяжне, а, швидше, за «градусом резонансності» вибрані деякі різноформатні культподії-2008, що наближаються до нас.

Перш ніж сказати «Поїхали!», попереджу: «предстоит дорога длинная» (як у пісні Вертинського), до того ж доведеться зробити кілька вимушених зупинок на вимогу.

Олег ВЕРГЕЛІС

Станція «Бульба»

Член КПРФ Володимир Бортко завершує роботу над «Тарасом Бульбою» за повістю Гоголя. Прокат — осінь 2008-го. Телевізійна прем’єра — зима 2008-го.

Чому ця прем’єра така очікувана, гадаю, зрозуміло. Книжка — на століття. А на носі — і 200-ліття від дня народження Миколи Васильовича. Вже до кого-до кого, а до нього, генія вселенського, здавалося, на віки приклеїлося визначення «великий». Ось тільки після місцевого поствиборного затемнення традиційно відбувається аберація суспільного зору. І, наприклад, деякі політики на шоу Шустера настирливо пропонують утриматися від поспішного зарахування в хіт-парад «великих українців» геніального уродженця землі нашої. Оскільки великий письменник, бачите, нібито «спотворив» образ українця, змалювавши у своїх шедеврах «пацюків» та інших колоритних персонажів на хуторі поблизу Диканьки.

Після таких «кривих ефірів», безперечно, хочеться, щоб новітній просвітницький курс Міносвіти «Толерантність» доповнився ще й спецкурсом «Адекватність». І викладали їх не тільки в середніх школах, а й у парламенті... І в деяких партосередках.

Оскільки Гоголь «наше все» лише на історичну половину, то до картини Бортка буде прикутий пильний і політущипливий інтерес.

Укотре, не сумніваюся, запитають: чому взяли в оборот другу редакцію повісті?

Можливо, поцікавляться: а чого це бравого українського козака грає єврей М.Боярський? (Раніше нікого не хвилювала проблема, чому українських козаків грали американці в голлівудській версії «Бульби» 1962 р.).

Своєю чергою, режисер ще півроку тому на шпальтах «ДТ» обіцяв передати свій твір українській культурі. Цілком безплатно! Беріть, дублюйте. Тим паче що українці тут щодуху грають (два Ступки, одна Роговцева, один Сердюк). Оскільки ж питаннями дубляжу в нас активно пройнявся навіть Конституційний суд, який ожив на темі десятої музи, то для багатьох знайдеться робота. Є, до речі, на диво «ефективна» дубляжна метода — як для «Бульби». Її майже щовечора демонструє наш незбагненний телеканал категорії «Г» під назвою «Кіно». Уявіть, у програмі цього каналу значиться гонконгівський бойовик «Подвійна рокіровка» (реж. Е.Лау, А.Мак) — шедевр жанру, «праоснова» оскарівського фільму Скорсезе «Відступники». І до чого додумалися? Перший «аудіошар» стрічки — неперекладний «діалект» гонконгівських нетрів. Друга доріжка — російський дубляжний стиль. А третій «трек» — перекрикування двох попередніх мов уже нашою голосистою українською! Людського довготерпіння на цьому «сеансі безумності» стане, мабуть, тільки хвилин на десять. Решту часу перегляду хотілося б присвятити персонально власникові цього телеканалу — нехай вслухується.

Експрес «Хворостовський»

Із сонму майбутніх гучних гастролерів 2008-го, мабуть, особливо слід виділити Дмитра Хворостовського. До Києва він прибуває з великим сольним концертом уже 6 лютого. Його програма — непідвладна жодній інфляції класика.

Прославлений баритон, який вилетів на світові обшири з Красноярська, нині — один із найбільш любимих, шанованих і брендових «оперників». Що стосується «шанованих» — слід пояснити окремо.

До Хворостовського, слід віддати належне, хоч би де він виступав і хоч би що співав, жодним чином не прилипає «попсова проказа». Уже як намагалися його умовити заспівати з самою Мадонною — ще десять років тому. Але... отримали відкоша. Справді, дивний вигляд був би в цього дуету: скрипуча універсальна видатна безголоса технолялька і неперевершений виконавець партії Риголетто. Цирк, а не дует.

Тільки Хворос­товсь­кого недавно спробували заарканити ще й для гучного тріо. Кіркоров пропонував «скинутися на трьох» (плюс Басков). Казав: «Буде два баритони й один тенор!» Хворостовський цікавився: «Вибачте, а хто ж другий баритон?» Кіркоров розгублено: «Ну, я...» — «Ось воно що...» І тут-таки поїхав собі в Carnegie Hall.

Правда, останнім часом на Хворостовського «поклав око» Ігор Крутой із компанією «АРС». Наразі невідомо, у чому ж намір — суто естрадний захід чи «суміжна» галузь?

Тим часом у Хворос­товського, як у серйозної оперної зірки, графік розписаний на кілька років наперед. Нинішнього року, наприклад, крім Києва, він братиме участь у фестивалі «Білі ночі». Його чекають у Metropoliten Operа, у Маріїнці, на сцені Большого.

Наприкінці 2007-го Дмитро відзначив 45-річчя. Причому відзначав його «вдома» — у Лондоні. На запитання інтерв’юера: «Що вам потрібно для щастя?» співак відповів: «Недавно я переїхав у нове житло... Люблю там тихо посидіти з сім’єю… Що ще людині для щастя потрібно? Особливо тій, у якої, у принципі, все є». Ось і ми про те саме...

Напрямок «Браун»

Усім світом очікуваний бестселер Дена Брауна «Ключ Соломона» має з’явитися на книжкових прилавках у 2008-му. Автор «Коду да Вінчі» (загальний тираж — 65 млн. примірників) цього разу вирішив зламати «двері» масонських лож і на кшталт героїв радянської кіноказки «Королівство кривих дзеркал» дзвінко прокричати вимогу: «Ключ! Ключ!»

«Прем’єру» книжки обіцяли у 2006-му. Потім з’їхали на 2007-й. Тепер же начебто ніщо не повинно завадити Брауну донести черговий тайнопис до широких верств.

Чому труд Брауна рухається зі скрипом — можна пояснити. Не тому, що тема туманна й витіювата. А тому, що роман творять у «чотири руки». Як відомо, письменник працює під церберським наглядом своєї дружини Блайт Ньюлон Браун, із якою в законному шлюбі вже років десять.

Дама виявилася не тільки музою генія маскульту, а й його технологічним наставником. Під її «духовну дудку» писалися «Цифрова фортеця», «Ангели і демони», сенсаційний «Код да Вінчі». Дружина місяцями пропадає в архівах. Чоловік — злизує вершки масового успіху.

Ден Браун
Те, що їхній «Ключ Соломона» читатимуть на всіх пляжах у нинішньому році, — це до ворожки не ходи. Адже книжки Брауна дивовижним чином об’єднують людство, поведене на початку століття на давно розкритих таємницях. Навіть похмурі подорожани в нашому метро — публіка, в якої давненько немає томиків у руках (не те що раніше, коли «Три товариші» були в кожного другого пасажира підземки), не сумнівайтеся, і ці зачаровані подорожани незабаром цілими вагонами шукатимуть відмички до зам­ків масонських лож.

Назву книжки запозичено з однойменного талмуда про магію Clavicula Salomonis (автором вважають біблійного царя Соломона). Видавництво Doubleday напередодні випустило навіть гру, що відсилає до суперобкладинки «Коду да Вінчі». І, вдивляючись у спотворене обличчя Мони Лізи, треба з
трьох разів угадати, про що знову нафантазує Браун. Відштовхуючись від цього «тайнопису», дослідник Грег Тейлор (звісно ж, це фантастика: не читав, а вже досліджує) вибудував цілу сюжетну й ідеологічну схему майбутньої книжки. Дія, виявляється, відбувається у Вашингтоні, тому що шістнадцять американських президентів мали зв’язки з масонами. Основними об’єктами в романі будуть меморіал Джорджа Вашингтона, пам’ятник Муляру і штаб-квартира ЦРУ.

Колишній викладач англійської мови Ден Браун, на жаль, «залишить живим» наскрізного героя — професора Гарвардського університету Роберта Ленгдона. У голлівудському «Коді... « його погано зіграв Том Хенкс. Але цей самий актор знову грає того самого героя у близькій екранізації «Ангелів і демонів». Фільм вийде на екрани наприкінці 2008 року (якщо страйк сценаристів не завадить), режисер — Рон Ховард («Ігри розуму»).

Вузькоколійка «Мельпомена»

Непросте надзавдання — визначитися з вітчизняними театральними очікуваннями. Проте українські режисери середньої вікової ланки (отже, найактивнішого загону) не сидять склавши руки. На підході нові спектаклі Дмитра Богомазова, Андрія Приходька, Олександра Білозуба. Тих, кого все ще зараховуємо до «надії». Хоча вони давно вже «опорами» мають стати.

Дмитро Богомазов
Дмитро Богомазов, якого «ДТ» планомірно і без жодного піар-підтексту називає «кращим українським режисером» (зі зміцнілого покоління), невдовзі може змінити «прописку». А то й громадянство. Доки для нього наші різновеликі театральні реформатори «будують» приміщення (на Троєщині), режисер отримав кілька привабливих пропозицій попрацювати в Росії. А там «побудують» швидко — попри «Не вірю!». Зараз Богомазов із десятої ранку до шостої вечора репетирує у своїй кімнатці на вулиці Гончара театральний колаж (щось перформенсне, арт-медійне) за мотивами шекспірівського «Річарда III». Прем’єру заплановано на квітень 2008-го. Показ пройде в Одесі в рамках міжнародного театрального «морського» проекту, в якому беруть участь 15 країн, омиваних морями-«окіянами». Центр задуму — у Стокгольмі (звідки замовник). «Кастинг» у проект, скажемо так, був неслабкий. Богомазов пройшов його достойно.

Ще три театральні задумки, на які хотілося б звернути увагу читача, «заквашені» у Національному театрі імені Івана Франка. Режисер Олександр Білозуб («Голодний гріх», «Соло-меа», «Соло для годинника з боєм») зібрав прекрасну половину театру Франка — його бойовий жіночий склад — і об’єднав милих дам у роботі над «Амаркордом» («Я згадую»). Це не відлуння фільму Фелліні, а оригінальна п’єса. Наскільки можна зрозуміти, про тяжку долю українських жінок в «італійських приймах». Принаймні спектакль заявлено як спільний проект. У франківців запускається з «Фаустом» також режисер Андрій Приходько («Шякянтула», «Сойчине крило»). У цьому спектаклі передбачається не тільки канонічний текст Гете, а й малозатребуваний твір попередника Шекспіра Кристофера Марло (розподіл поки що невідомий).

Нарешті, у тих-таки франківців невдовзі з’явиться і своя «Едіт Піаф» — уже третя за ліком на сценах Києва (після Російської драми й театру «Браво»). Правда, до нового спектаклю про знамениту співачку доклав руку сам Юрій Рибчинський — фактично, автор ідеї. Свою співочу «Піаф» у колективі франківців, кажуть, поки що не виростили. Тому дівчину запрошуватимуть зі сторони.

«Балаян», наступна станція — «Муратова»

Легендарні активісти українського кіно — Роман Балаян і Кіра Муратова — у 2008-му випускають свої прем’єри. Перший — картину «Райські птахи» (з Олегом Янковським), друга — «Мелодію для шарманки» (із Ренатою Литвиновою та Олегом Табаковим).

Кіра Муратова
На 17 млн. гривень Роман Гургенович створює райське кіно про вічність і сенс життя. Ці теми — традиційні для нього. Як уже повідомлялося в «ДТ», дія нової стрічки відбувається в період прогресуючого застою — початок 80-х. Головний герой — нібито «обранець» (перший варіант назви фільму) — всіма своїми внутрішніми ресурсами опирається мерзенній дер­жавній машині і всіма фібрами душі хоче податися від гріха подалі — у Париж, у Париж... Як Раневська в Антона Павловича. Над сценарієм працювали Рустам Ібрагімбеков і Роман Балаян (в основі — твір Дмитра Савицького). Крім очікуваного Янковського, в Балаяна також знялася Оксана Акіньшина. Як і чверть століття тому, герой Янковського знову в польоті — чи то уві сні, чи то наяву. А, може, й одночасно — якщо Балаян захоче. Офіційна прем’єра, як повідомив Роман Гургенович «ДТ», запланована на квітень.

Про новий фільм Муратової нещодавно на наших шпальтах повідомлялося з подробицями. Нагадаю лише, що сценарій написав київський драматург Володимир Зуєв у співавторстві з самою Муратовою. Оператор — Володимир Панков. Композитор — Валентин Сильвестров. У ролях: Рената Литвинова, Олег Табаков, Ніна Русланова, Георгій Делієв, Наталя Бузько і діти — Лена Косюк та Рома Бурлака. Сюжет — проблеми сиріт і участь у їхньому житті «феї» з зовнішністю Литвинової.

Полустанок «Голлівуд»

Кінопрокатний бенкет у 2008-му — це «10000 років до нашої ери» Роланда Еммеріха (ретро-містерія про мамонтів і шаблезубих тигрів), «Залізна людина» Джона Фавро (техногенна катастрофа з Робертом Дауні-молодшим), «Неймовірний Халк» Луї Леттер’є (про чудо-юдо), «Хеллбой-2» Гільєрмо Дель Торо (ще одне чудо...). Очікується і «Населений острів» Федора Бондарчука. Лише з великого асортименту на свій смак виберу — «Індіану Джонс і Королівство кришталевого черепа» Стівена Спілберга, «Валькірію» Брайана Сінгера, «Старих... «братів Коен та «Ігри диявола» Сідні Люмета.

«Ігри диявола»
Спілберг знову в «пазурах» у казки. Після надривного «Мюнхена» і заглиблень у міжнаціональні проблеми знову «скрипит потертое седло, а ветер ворошит былые раны». Неодноразово анонсоване продовження жвавого кіносеріалу нарешті втілилося в життя — у проекті «Індіана Джонс і Королівство Кришталевого Черепа». Цього разу гінці за артефактами зіштовхнуться зі стратегією і тактикою Радянської армії. У джунглях Південної Америки герої мають знайти кришталевий череп, до якого небайдужий Кремль. Дія фільму — 50-ті. У головних ролях — Харрісон Форд, Шіа ЛаБеф, Кейт Бланшетт. ЗМІ рябіють різноманітними страшилками про те, як секретили сюжет. Якийсь зрадник, котрий намагався видати пресі подробиці історії, вже засуджений на два роки в’язниці за довгий язик. А бідний статист, що випадково поділився своєю радістю від зйомок у Спілберга, цензорськими ножицями геть-чисто вирізаний із майбутнього хіта. Щоб не базікав зайвого.

Ще один хіт важливий не темою, хоча й вона тонка (замах на Гітлера), а ім’ям у титрах. Це режисер Брайан Сінгер, автор видатного трилера «Звичайні підозрювані» (з Кевіном Спейсі). Жоден наступний його фільм («Люди Х» навіть близько не валялися) не зміг повторити того іронічного диявольського саспенсу, який колись пронизав «Підозрюваних». Оскільки ж у його новому кіно — «Валькірія» — сама тема не промах, хтозна, може, й вибухне щось. У основі — розповідь про те, як 20 липня 1944 року якийсь фон Штауффенберг потрапив на нараду до Гітлера й підсунув під стіл фюрера вибухівку. Терориста зіграв флагман саєнтологічного вчення Том Круз.

«Старим тут не місце» (реж. Джоел Коен, Етан Коен) — очевидний претендент на основні «Оскари». Тим паче що сценаристи обіцяли не бойкотувати саму церемонію. Картину вже облюбували профільні преміальні комісії. Здавалося б, нічого такого: 80-ті, Техас, в’єтнамський ветеран, який намагається збути наркоту, а за ним ганяються кілери… Але важливо, хто «дивиться» на цю історію. А якщо дивляться брати…

Нарешті, картина, яка в нашому прокаті з’явиться тижнів через два, — «Ігри диявола». Режисер — Сідні Люмет. Голлівудський старик-розбійник давно розміняв дев’ятий десяток, назнімав на своєму віку чимало драм («Телемережа», «Собачий полудень», «Убивство у Східному експресі»), але спокій йому тільки сниться. «Ігри диявола» — фільм-шарада. Картина зовсім не про те, про що ви подумаєте на початку. Бо й початок — вважай, середина. Тобто збитий хронометраж. У новому фільмі Люмета (який, на жаль, не затесався у фаворити «Золотого глобуса») відчувається жорстка рука режисера-ветерана. Які наші роки, мовляв. Як роки Іствуда, який знімає все краще лише після заходу сонця. Так і роки Люмета: перед неминучим «Амінь» він створив свого роду класичний фільм. У цьому кіно можна відчути «братнє» відлуння Коен, а можна розчути давньогрецький сімейний «хоровий» стогін. Сюжет про зухвалу спробу пограбування деякі кіносміливці могли б вивернути в комерційний екшн-виріб. Класик же, як і належить класику, «пішов іншим шляхом» і зі старечою моралізаторською мудрістю вкотре нагадав нам: «Друзі, не метушіться! Оскільки лише маленька помилка, лише якийсь непередбачений гачок інколи можуть зруйнувати все життя...»

І, зрозуміло, в нинішньому році нам не обійтися без Джеймса Бонда. У листопаді день прем’єри чергової бондіани має стати в усій Україні вихідним. А в Бердянську, кажуть, уже планують гучне перейменування однієї з вулиць — на «вулицю дівчини Бонда».

Поїзд дружби «Пінчук»

Центровий український фарватер у сфері прекрасного — Пінчук Арт Центр — наперед карт не відкриває. Прем’єрні арт-події в них заплановані на квітень.

На цей час у «Пінчук Арт Центрі» продовжує експонуватися Reflection. Ця радість із арт-підступами Хьорста триватиме до 24 лютого. Гучну виставку побачило вже понад 110 тисяч відвідувачів. Причому вхід, як і раніше, абсолютно безплатний. Таке собі місіонерство в чистому вигляді. Що ж стосується новітніх проектів, то, як повідомили «ДТ» у самому арт-центрі, «нові виставки готуються, і проекти, котрі будуть, витримані на раніше заданому високому художньому рівні…» Центр Пінчука також помітно розширюється з нинішнього року — освоюються нові площі і простори.

Глухий кут «Євробачення»

На черговому Євробаченні в сербів відспівуватися за Україну (у травні) має Ані Лорак. З цього інформприводу багато радісних вигуків і злостивого бурчання. Муляє те, що Лорак відряджено в Белград від нашої країни абсолютно безальтернативно. Без «думки народу», скажемо так. Але хіба ж у цьому питанні «народ проти»?

Ані Лорак
Керівництву НТКУ, яке нині на розжареній сковорідці з новим урядовим підігрівом, звісно ж, тепер не до пісень. А якщо й співати, то виключно тій жінці, котра в Кабміні (бажано — серенади).

Правда, і недавній «передовий» досвід НТКУшників у зв’язку з їхніми спробами «легалізації» на Першому національному шаленого трешу і кітча через друге призове місце на Євробаченні-2007 (його виборола чи то «лаша», чи то «раша»), чесно кажучи, викликав регулярні естетичні сумніви... Чи слід було?.. Ні, йдеться не про мелодійні рифи (кому — кітч, кому — Бах: усе вуха витерплять)... Чи варто було з таким державним шаленством рвати на собі лацкани, заявляючи чи то про «прорив», чи то про «підступи ворогів», чи то про «можливість перегляду результатів голосування», бо «образили юродивого». Адже й до місця цього (ніби призового) тільки з гумористичною поблажливістю й слід ставитися. Оскільки жанр такий — «посміховище». І отямитися треба вчасно закликати, якщо доходить до того, що суто субкультурну аномалію — вже на офіційному рівні — у нас намагаються прирівняти до якихось «цінностей і досягнень». І начебто рік не високосний був...

А сюжет із Лорак симптоматичний тим, що чи влаштовуй, чи не влаштовуй народні гуляння з «виловлюванням» талантів на околицях, у будь-якому разі переможе саме ця... З ім’ям. З репутацією приємної вокалістки. З глянсовою зовнішністю. З колись тяжкою долею. А також із дрімаючим артистизмом і слабкою сценічною енергетикою.

Одне слово, буде з ким і буде над чим попрацювати.

Зрештою, багато що, якщо не все, вирішить виключно концертний номер — пісня, постановка, подача. Наскільки «чіплятиме» композиція і конкурент­не сусідство з тим чи іншим саундом. І тут теж є над чим голову сушити, щоб не осоромитися (нарікати на «Гринджоли» тоді вже буде безглуздо).

Утім, Євробачення — як улюблена телепередача домогосподарок — не завжди трамплін для кар’єрного злету артиста. Бо про що попередній досвід свідчить? Інколи ті, хто в конкурсному «прольоті», — як і раніше, в «топі». А ті, хто начебто вершини взяв, грудкою з них скочуються. Якщо для прикладу, то навіть ганебний провал досвідченої А.Пугачової в 1997-му (15 місце) не став приводом для згасання її кар’єри. Поразку вона обернула в демонстративну наступальність — і вже десять років, як і раніше, перші шпальти, перші канали. А певний успіх, скажімо, «Тату» у Прибалтиці потому став лише «рухом по спадній». І навіть історична і заслужена перемога Руслани поки що не стала стимулом для нових цікавих пошуків артистки. Здається, все ще тупцює на тому ж самому «дикому полі», а треба далі — за обрій. Спритна Кароль, приміром, яка посіла не найвище місце, як на дріжджах спушує свою популярність: скрізь і всюди, у всіх рейтингах, біток на сольнику, нескінченні корпоративи, якісь непротивні пісеньки. А з тією ж призовою Вєркою, навпаки, «іронія долі»: репертуарний ступор і бездіяльність колись вітальної комічної маски. Раніше що любили в потішній Сердючці? Корінь її кликухи — «серд» — хоч і придуркувата, але «сердечна»! Тепер залишився лише перший склад... І зрозумілий облом у сусідніх телеефірах. Ось тому на Євробаченні зовсім необов’язково перемагати. Головне — вчасно взяти участь.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі