«ЗОЛОТИЙ ЛЕВ» ВТРАТИВ ВАГУ

У середу закінчився П’ятий театральний фестиваль «Золотий Лев» («ЗЛ»). Ювілейний «Золотий Лев-2000», на жаль, вирізнявся деяким спадом як кількісно, так і якісно. Якщо позаторік було представлено 72 вистави, то цього року — лише 37. Фестивальну публіку було позбавлено задоволення споглядати театральні досягнення багатьох серйозних творчих колективів із Європи.

Через фінансові негаразди на фестиваль не приїхали дорогі Французький драматичний театр із Парижа, італійський театр «Піноккіо» з Мілана, вуличний іспанський театр «Сархо», московський «Современник»... Литовський театр Некрошюса мав привезти «Макбета». У кожного із трьох запрошених «Річардів ІІІ» (литовського, польського, українського) знайшлася своя поважна причина, щоб не потрапити до Львова: Рімас Тумінас віддав перевагу «Театральній конфронтації» в Любліні та «Балтійському дому» у Санкт-Петербурзі, у гданьського театру тільки-но поміняли адміністрацію, не влаштували умови одеситів. Гонорарних вистав на фестивалі практично не було. Через бюджетну неспроможність і журі вийшло «надзвичайно компактним».

З іменитих конкурсантів «ЗЛ» вшанували безвідмовний для львів’ян Роман Віктюк зі своєю виставою «Механічне піаніно, або Ангели смерті» і один із трьох китів польської режисури останніх трьох десятиліть (який залишився після Гротовського та Кантора) Юзеф Шайне з виставю «Deballage». Кому не відома творчість цього польського авангардиста, коротенько повідомляємо: Шайне, котрий ще є і художником, візуальний бік постановок робить одним із головних виразних засобів.

Звісно, тільки за рахунок цих двох імен зберегти звання міжнародного фестивалю не вдалося б. Престижний статус витягли в основному камерні театри «колишніх своїх», «пострадянських» Росії, Бєларусі, Грузії, Вірменії та «постсоцтабірних» Польщі, Болгарії, Словенії, Чехії. Щедрою рукою у фестивальну афішу було включено вистави львівських театрів, чимало з яких — прем’єрні. У сітці розкладу фестивалю з’явилася навіть вистава театру «І люди, і ляльки», кваліфікованого львівською арттусовкою як самодіяльний. Відверто самодіяльним був польський народний театр львівського Будинку вчителя. (Значну частину львівських спектаклів автор даної статті описав раніше. А з доробком київських театру «На Подолі», «Сузір’я», Молодого театру, Експериментального театру читачів «ДТ» ознайомили столичні критики.)

«Засилля» вітчизняного виставовиробника якомусь уїдливому спостерігачеві могло здатися прагненням компенсувати відсутність закордонних запрошених. Директор фестивалю Ярослав Федоришин каже, що це не так, — це просто «бажання показати більше українських колективів». Як художнє досягнення фестивалю оргкомітет трактує певний відступ від «чистоти жанру». До нього було включено просто музичні програми, на кшталт концерту японських барабанів у виконанні київського квартету «Ars Nova». Нинішній «ЗЛ» намагався позбутися «зайвого аристократизму» і постав перед натовпом шістьма вуличними виставами. І за декларованим принципом «класика очима експерименту» «ЗЛ» стежив не суворо.

Попри «фінансову дієту», «ЗЛ» у найближчому майбутньому має намір стати щорічним. Основний конкурс проходитиме, як і раніше, через рік. А в «неосновний рік» планується проводити добір на міжнародну фазу закордонних вуличних і українських стаціонарних театрів.